Кольоропроба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кольоропро́ба — здобуття контрольного кольорового зображення на матеріальному носії або на кольоровому екрані відеотермінального пристрою. Сучасні кольоропроби мають широку класифікацію, але умовно їх поділяють на три типи: екранну (відеопробу), цифрову, аналогову.

Види кольоропроб[ред.ред. код]

Результат додрукарських процесів — особливо відсутність помилок складання, правильність розташування на полосі, якість зображення, приведення, якість кольоровідтворення на папері, передача дрібних деталей, а також відповідне до оригіналу розміщення на полосі всіх кольороподілених зображень — повинен контролюватися на якомога раніших стадіях. Тим самим може бути вчасно виявлена необхідність у виправленнях, що дозволить виключити появу помилок на відбитку. У традиційних додрукарських процесах звичайно використовуються такі засоби і способи контролю:

  1. коректурні відбитки;
  2. світлокопії для контролю позиціонування;
  3. кольоропроба;
  4. пробний друк.

Призначенням проби на різних стадіях процесу є:

  1. контроль якості;
  2. моніторинг якості;
  3. оформлення погоджувального документа між клієнтом і виконавцем;
  4. використання як еталон при друці тиражу;
  5. документування інформації про дане замовлення як базової для виконання можливих повторних замовлень[1].

Призначення[ред.ред. код]

Кольоропроби виготовляються для контролю таких видів набору, як, наприклад, суцільний текст, заголовки і титули, колонтитули і колонцифри окремих сторінок, підписи до ілюстрацій, виноски і зміст, а також для перевірки наявності і правильності розташування міток і контрольних шкал. Коректурні відбитки виготовляються у вигляді роздруку текстових файлів на папері, у вигляді відбитків на папері або світлокопій текстових блоків, передбачених на фотоформі полоси або в монтажі фотоформ. Після перевірки і відповідної правки вони допускаються до використання в подальших процесах. Світлокопії є контрольними відбитками і необхідні для перевірки наявності і правильності розміщення зображення і тексту. Для цих цілей добре підходять, і до того ж недорогі, світлокопії монтажу фотоформ або фотоформ зверстаних полос.

Кольоропроба необхідна для оцінки якості багатофарбового зображення. Кольоропроба може бути виготовлена для окремих зображень, але кращою є кольоропроба всієї полоси. Не завжди можливо виготовити кольоропробу для друкарського аркуша, головним чином в наслідок обмежень за форматом. За допомогою кольоропроби виконується контроль правильності розташування окремих кольороподілених зображень на полосі, точності приведення, загального колірного рішення полоси, кольоровідтворення окремої репродукції. Проте це вірно лише в межах відповідних допущень, оскільки спосіб кольоропроби і вживані при цьому матеріали в загальному випадку відрізняються від технології і використовуваних матеріалів реального друкарського процесу. Система управління кольором сприяє встановленню відповідності між ними.

Екранна кольоропроба[ред.ред. код]

Екранна кольоропроба — зображення, здобуте в інтерактивному режимі на екрані відеотермінального пристрою, яке дає змогу найоперативніше одержати інформацію про якість оброблювального зображення. Відеопроба призначена для контролю та візуального оцінювання кольорових, градаційних і геометричних характеристик зображення безпосередньо після сканування (попереднього чи остаточного) і в процесі його оброблення до виготовлення фото- або друкарської форми.

Для здобуття високоякісної відео-проби насамперед потрібно відкалібрувати монітор так, щоб зображення на екрані виглядало, як і на відбитку. Причини можливої невідповідності зображень полягають у тому, що зіставляють два кольорових зображення, сформовані різними способами синтезу кольору. На екрані монітора кольори одержують адитивним синтезом (RGB), а на відбитку — субтрактивно-адитивним синтезом чотирьох друкарських фарб (CMYK). Крім того, на колір впливає ще низка чинників друкарського процесу.

Оскільки нині існує багато засобів здобуття кольоропроби, кожний з яких по-різному передає кольори при створенні зображення, треба створювати профіль для кожного пристрою (профіль пристрою — це сукупність значень параметрів конкретного технологічного процесу, що описують і повністю характеризують пристрій). Якість відтворення кольорів оцінюють, використовуючи тестове зображення, а відхилення одержаних результатів від стандарту характеризуються кольоровим профілем. Такі профілі створюються для моніторів, сканерів, вивідних пристроїв.

Окрім того, треба враховувати, що кольорове охоплення монітора залежить як від його власних характеристик, які піддаються програмно-апаратному контролю та керуванню, так і від зовнішнього освітлення, що визначається умовами освітлення в приміщенні. Цей спосіб контролю кольору не забезпечує високої надійності, але здебільшого є достатнім для оперативного контролю оброблюваного кольорового зображення[2].

Цифрова кольоропроба[ред.ред. код]

Цифрова кольоропроба — це зображення, здобуте на матеріальному носії(папері) безпосередньо на основі інформації про зображення, яке міститься у комп'ютері. Вона може бути одержана на різних етапах цифрового оброблення текстової та зображальної інформації.

Залежно від пристрою для здобуття кольоропроби відбиток може мати поліграфічну растрову неперервну або дискретну (піксельну) структуру. Кольоропробу можна одержати на тиражному або спеціальному папері (залежно від пристрою для її здобуття). Особлива увага приділяється якості та надійності кольоропроби у технологіях computer-to-plate і computer-to-press (де відсутня стадія виготовлення фотоформ), оскільки через можливу наявність помилок доводиться повторно виготовляти друкарські форми. Придатність принтера для його застосування як пристрою, за допомогою якого роблять кольоропробу, визначається його здатністю імітувати колір та деталі півтонового зображення адекватно відбитку, одержаному офсетним друком. Ця властивість принтера залежить від трьох чинників:

  1. достатності просторової та кольорової розбілюваності;
  2. кольорового охоплення барвників;
  3. наявності вбудованої системи керування кольором, що забезпечує кольорування системи під реальний офсетний процес.

Принтери для кольоропроби[ред.ред. код]

Залежно від способу формування зображення, пристрої для виготовлення кольоропроби, тобто принтери, можна поділити на струминні, принтери з термопере-несенням, сублімаційні, лазерні та принтери на твердих чорнилах.

У струминних принтерах застосовуються чорнила на водній або водно-спиртовій основі, а тому потрібно застосовувати спеціальний папір для одержання якісних відбитків із точною передачею кольору, чіткістю, насиченістю. Що стосується водорозчинних фарб, то з метою кращого зберігання відбитків потребується додаткове ламінування паперу. Крім того, на якість зображення впливає розбризкування фарби під час удару об папір, що призводить до поганої передачі штрихових елементів зображення, до незначного зниження чіткого зображення.

Однак струминні принтери мають значну перевагу — це відносно низька вартість відбитка при достатньо високій швидкості друку і можливість виконання чорнових робіт на звичайному папері.

У сублімаційних принтерах застосовується технологія друку, при якій замість прямого накладання чорнил чи фарби на папір використовують лавсанові плівки з барвником, які випаровують його при нагріванні елементів друкарської головки, а зображення формується завдяки конденсації фарби на спеціальному покритті паперу. Кожний барвник певного кольору займає свою ділянку на фарбонесучій плівці розмірами на всю сторінку. В процесі друкування за чотири прогони барвники з фарбонесучої плівки переносяться на папір. Температуру нагрівних елементів головки можна контролювати та регулювати, що забезпечує досить точне дозування барвників різного кольору. Кольори виходять змішуванням різної кількості основних барвників, тому за допомогою цього методу можна створити дуже велику кількість кольорових відтінків незалежно від відносно обмеженої роздільної здатності принтера.

Принтери на твердих чорнилах. Тверді чорнила, на яких працюють ці принтери, — це матеріал на основі твердих систематичних восків із доданням барвника. Брикети барвника у принтері розплавляються, а розплав подається до друкарської головки, що має вигляд кількох інжекторів, які за допомогою електричного поля переносять мікрокаплі барвника на плівку або папір. При зіткненні з папером краплі застигають, а оскільки в'язкість фарби в цей момент досить висока, практично не існує проблеми її всмоктування й розбризкування.

В основі принципу дії лазерних принтерів лежить принцип електрофотографії. Поверхня світлочутливого барабана заряджається коронним розрядом; потім під дією лазерного променя ділянки поверхні, що відповідають пробільним елементам, розряджається. При цьому створюється приховане зображення, яке пізніше проявляється опором одного з кольорів СМУК. При послідовному накладанні фарб усіх чотирьох кольорів створюється кольорове півтонове зображення, яке переноситься на папір і закріплюється. Ці принтери мають високу швидкість друку. Крім того, вони можуть емітувати поліграфічну растрову структуру, але при цьому неможливо одержати растрову точку з різкими краями, оскільки частина тонера обов'язково розсіюється при нанесенні й знижує різкість кінцевого зображення. До недоліків можна віднести складність конструкції принтерів цього класу. Здебільшого вони застосовуються для здобуття коректурних відбитків шпальт репродукованих оригінал-макетів тексту та однополярних штрихових і растрових зображень.

Загальні переваги розглянутих вище систем цифрової проби полягають у їх оперативності, зручності в роботі і порівняно низькій вартості виготовлення. А спосіб формування зображення, який принципово відрізняється від офсетного друку, визначає недоліки, основним з яких і є неможливість повної імітації растра, а, отже, неможливість контролю виникнення, а також неможливість застосування більш як чотирьох кольорів без серйозного перероблення програмного й апаратного забезпечення.

Інші пристрої[ред.ред. код]

Крім принтерів, для здобуття цифрової кольоропроби можна використати лазерні вивідні експонувальні пристрої, які застосовуються для виведення фото- і друкарських форм. Принцип формування зображення на цих пристроях такий. На першому етапі на зовнішній поверхні барабана розміщується аркуш тонкої металевої фольги, поверх якого закріплюється лавсанова плівка з пігментом. Циліндр із фольгою та плівкою обертається, а лазер прорисовує ті самі растрові крапки, які він експонував би на фотоплівці або формній пластині. Єдина різниця полягає в програмній імітації розтискування; все інше (роздільність, лініатура, форма крапки, кут повороту растра) ідентичне фотоформі або друкарській формі для відповідного кольору. Під дією лазера пігмент розплавляється і переходить на металеву фольгу. Після запису першої фарби вже непотрібна лавсанова основа з залишками пігменту видаляється. На циліндр зверху фольги з першим шаром багатоколірного зображення закріплюється наступна плівка з пігментом, після чого процес повторюється. Далі в ламінаторі здійснюється термоперенесення чотириколірного зображення з фольги на друкарський папір. Унаслідок перенесення виникає зображення, практично ідентичне друкарському відбитку. Такі системи можуть мати спільний растровий процесор з системами здобуття фото- або друкарських форм, завдяки чому і кольоропроба, і фотоформа, і друкарська форма можуть виводитися з одного файла. Крім того, вже існують лазерні вивідні експонувальні пристрої, призначені для здобуття як друкарських форм, так і кольоропроб.

До недоліків цих пристроїв належать: —складність конструкції, то призводить до високої їхньої вартості; —висока вартість відбитка, зумовлена великою кількістю витратних матеріалів; —досить тривалий час виготовлення проби. Основне використання проби з імітацією поліграфічного растра — вихідний контроль у додрукарському процесі при застосуванні технології CtP.

Аналогова кольоропроба[ред.ред. код]

Аналогова кольоропроба — зображення кольоропроби, здобуте з кольороподілених растрових фотоформ. Ідентичність кольоровідтворення зображення кольоропроби і тиражних відбитків забезпечується завдяки використанню пігментів (барвників), які мають параметри аналогічні тріадним фарбам, що застосовуються при друкуванні. При цьому приріст растрової крапки, який відповідає розтискуванню при друкуванні (моделювання різного ступеня розтискування можливе завдяки вибору різних комплектів світлочутливих матеріалів).

Багато систем аналогової кольоропроби дають змогу виготовити кольоропробу на тиражному папері. Якщо ж ко-льоропробу отримують на спеціальному папері-основі, то для максимального наближення до кінцевого результату друку існує можливість використання основи різної білизни (відповідає тиражному паперу, який буде застосовуватися).

Існує кілька технологій виготовлення аналогової кольоропроби, які за способом здобуття зображення можна поділити на дві групи:

1. При одержанні відбитка в системі сухої кольоропроби не застосовуються хімічні розчини (видалення пігменту з пробільних елементів здійснюється механічним способом).

2. У системах мокрих кольоропроб пробільні елементи руйнуються хімічними розчинами й виливаються. Основним недоліком аналогової кольоропроби є висока собівартість відбитка. При цьому сам процес виготовлення кольоропроби є досить трудомістким, а якість кольоропроби залежить від кваліфікації оператора (оскільки суміщення фарб здійснюється найчастіше вручну).

Пробний друк[ред.ред. код]

Пробний друк — це друк пробних відбитків з використанням поліграфічного обладнання, матеріалів та процесів для здобуття одно- багатофарбових відбитків в умовах, максимально наближених до технології тиражного друку. Цей вид проби дає результати, найближчі до тиражного відбитка, оскільки друк здійснюється реальними фарбами, що використовуються в друкарському процесі. У випадку виготовлення пробних відбитків на тиражних друкарських машинах відтворено навіть індивідуальні особливості друкарської машини. Цей вид кольоропроби характеризується високими трудомісткістю і вартістю відбитку, а також низькою оперативністю, тому нині перевагу віддають іншим способам виготовлення кольоропроби.

Лазерні експонувальні вивідні пристрої[ред.ред. код]

Вивідний пристрій (в КВС) — це пристрій для виведення зображення на матеріальні носії(фотоплівку, прозору плівку, папір, формну пластину тощо). Вивідними пристроями є принтер, насвітлювач, лазерний експонувальний пристрій, графопобудовник, іміджсетер, рекордер. У англомовній технічній літературі можна зустріти два різних терміни: recorder і imagesetter. Українською мовою вони перекладаються одними й тими самими словами: насвітлювач, система лазерного експонування, лазерний експонувальний вивідний пристрій або не перекладаються взагалі, тобто вимовляються так: іміджсетер, фільмсетер, плейтсеттер.

Виведення зображення (в КВС) — передача цифрових даних зображення і тексту видання на ввідний пристрій та здобуття власне зображення (тексту) на матеріальному носієві (фотоплівці, лавсановій плівці, папері, формній пластині тощо).

Лазерний експонувальний вивідний пристрій — це пристрій для виведення зображення ілюстрацій і тексту на фоточутливі матеріали (фотоплівку, фотопапір, фотополімерний шар друкарської форми тощо). Примітивні експонувальні пристрої виводили тільки текст за окремими символами. Ці пристрої називають насвітлювачами. Удосконалені вивідні пристрої з лазерним джерелом експонування виводять не тільки текст, а й штрихові та растрові зображення. Принципи їхньої дії помітно відрізняються від принципу дії насвітлювача. Як текст, такі зображення у лазерних експонувальних вивідних пристроях експонують за окремими пікселями. Нині це єдині пристрої для виготовлення фото- та друкарських форм при підготовці КВС видання до друку.

Виведення фотоформ на фотоплівку — виведення зображень майбутнього видання з КВС на матеріальний носій з прозорою основою (фотоплівку, прозору плівку тощо).

Практично всі сучасні вивідні системи PostScript-сумісні. Функціонально кожна така система складається із двох частин растрового процесора (RIP) і власне експонувального пристрою Recorder у строгому розумінні цього слова є експонувальною записувальною секцією. Сам по собі Recorder не розуміє мови Post-Script, для цьоо йому потрібний RIP. Закінченою системою, що об'єднує Rencorder та RIP є Imagesetter. Вибираючи вивідний пристрій, обов'язково слід уточнити, чи пропонують вам тільки recorder (у цьому випадку його треба доукомплектувати RIP'ом). Потрібно також зважати на те, що не всі RIP'и підходять до будь-якого записувального пристрою, і навпаки, причому RIP може бути апаратним або програмним. В останньому випадку для його роботи потрібний відповідний комп'ютер. Третій складник лазерного експонувального вивідного пристрою — це проявлювальна машина (якщо не йдеться про пристрій для експонування «сухих» плівок). Вона може притискуватися безпосередньо до записувальної секції (варіант online) або встановлюється окремо (варіант off-line). Тоді одна проявлювальна машина може більш-менш успішно застосовуватися для обслуговування кількох експонувальних пристроїв. Деякі вивідні пристрої є універсальними, тобто можуть працювати як з on-line, так і з off-line проявлювальними машинами.

Виведення на формну пластину — це виведення електронного монтажу шпальт видання із КВС на сенсибілізовану формну пластину для виготовлення друкарської форми.

Основними параметрами лазерного експонувального вивідного пристрою є:

  • тип механізму протягування фотоматеріалу;
  • джерело випромінювання;
  • роздільна здатність;
  • розміри мінімального растрового елемента;
  • лінійність;
  • швидкість виведення і запису;
  • повторюваність;
  • кількість типорозмірів матеріалу;
  • ємність приймальної касети;
  • система шрифтового суміщення.

Залежно від типу механізму протягування фотоматеріалу всі експонувальні вивідні пристрої поділяються на три групи:

    • площинні (капстапові);
    • із протягуванням по внутрішньому барабану;
    • із протягуванням по зовнішньому барабану.

У капстановому експонувальному вивідному пристрої експонування відбувається на плоско розташований матеріал. Світловий потік проходить крізь фокусуючий об'єктив і потрапляє на багатогранне дзеркало, яке забезпечує розгортку лазерного променя по рядку. Під час розпитування лазерного променя у плоске віяло його напрямок змінюють за допомогою дзеркала, що повертається так, щоб площина розгортки була перпендикулярною до фотоплівки, яка протягується вздовж фокальної площини об'єктива до напрямку її руху. При цьому по краям матеріалу спостерігається збільшення діаметра плями через невелике розфокусувамня променя. Уникнути цього ефекту дає змогу коригувальна лінза, яка встановлюється за призмою, що обертається і забезпечує потрібну корекцію фокуса. Покадрова розгортка здійснюється завдяки фотоматеріалу.

Недоліками цього пристрою є:

  • відносно низька повторюваність;
  • неідентичність однакових зображень при їх розташуванні вздовж і впоперек фотоплівки під час запису;
  • наявність проковзування між фотоплівкою і привідними валиками призводить до спотворення зображення та відхилення його розмірів у напрямку руху плівки.

Запис здійснюється на нерухомий матеріал, закріплений на внутрішній поверхні порожнистого циліндра, що забезпечує максимально можливу точність позиціонування плями лазера. Фотоматеріал розташований по колу, що забезпечує однакову відстань від призми, яка обертається, до поверхні матеріалу. При такому способі експонування висуваються високі вимоги до точності виготовлення барабана або напівкруглих боковим (у демпфірувальних опорах, що дає змогу звести до мінімуму вібрації фотоматеріалу в процесі запису. Закріплення плівки здійснюється за допомогою вакууму (для малих форматів можливим є механічне кріплення).

Модульований лазерний промінь проходить крізь фокусувальний об'єктив, виводиться на вісь нерухомого циліндра спрямованим дзеркалом і потрапляє на дзеркало (або призму), що обертається, яке розташоване на каретці, яка рухається вздовж осі барабана. Один із напрямків розгортки здійснюється завдяки обертанню призми, інший—завдяки руху каретки. Лазер може бути закріплений за межами циліндра. У цьому випадку велика довжина шляху, який проходить лазер уздовж осі барабана, потребує забезпечення чистоти повітря, оскільки при потраплянні пилинок у лазерний промінь відбувається втрата мікроелементів зображення (через перекривання променя) або розсіювання променя. У деяких конструкціях джерело випромінювання (лазер) і механізм розгортки (призма) встановлюються на рухомій каретці.

Каретка може рухатися на магнітній подушці ведучим гвинтом та сталевим пасом. Система з ведучим гвинтом, хоч і є найпростішою, не забезпечує рівномірності руху каретки у зв'язку з наявністю люфту, досить високого тертя і вібрацій. Система зі сталевим пасом вільніша від описаних недоліків, але важка у регулюванні й обслуговуванні. Система транспортування каретки на магнітній подушці дає змогу практично цілком позбутися тертя і вібрацій, оскільки в процесі руху каретка практично висить у повітрі, рухаючись «магнітними рейками».

Для захисту фотоматеріалу від внутрішнього відбиття у процесі експонування внутрішній барабан виконується у вигляді половини барабана. Коли в конструкції застосовується половина порожнистого циліндра, промінь не може «знайти» його протилежного боку. Існують пристрої, які можуть працювати з різними за товщиною матеріалами. Для забезпечення фокусування на матеріалах різної товщини використовуються спеціальні пристрої, які дають змогу визначити товщину матеріалу та переналагодити фокусування променя так, щоб забезпечити відмінний фокус.

Загалом вивідні пристрої розглянутого типу охоплюють найширший діапазон характеристик. Нещодавно було запропоновано оригінальне рішення, яке назвали «внутрішнім барабаном навпаки». Суть його ось у чому: є половина внутрішнього порожнистого барабана, в якій розміщується фотоматеріал. Усередину цього барабана вводиться циліндр, діаметром на кілька міліметрів менший від внутрішнього барабана з урахуванням товщини матеріалу. На цьому циліндрі закріплюється експонувальний блок, що обертається, а сам циліндр рухається горизонтально. Експонувальний блок має 64 лазерних діоди. У пристроях із зовнішнім барабаном запис здійснюється на матеріал, закріплений за допомогою вакууму на зовнішній поверхні циліндра, що обертається. На відміну від двох попередніх типів пристроїв, тут як джерело світла використовується матриця лазерних дисків (тобто запис здійснюється одночасно кількома десятками променів). Оскільки забезпечити однакову інтенсивність усіх променів лазера практично неможливо, може спостерігатися неоднозначність одержаного зображення при зниженні оптичної щільності на експонованій плівці до 3,4D (тому потрібна підтримка стабільної щільності плашки при проявленні на рівні 4,0-4,5 D).

Лазерні промені проектуються на фотоматеріал за допомогою фокусувального об'єктива. Таким чином, за один оберт циліндра записується одразу кілька десятків рядків зображення. Оптичний шлях лазера короткий (що знижує чутливість обладнання до чистоти повітря та мікровідхилень в оптичній системі) і залишеться сталим у процесі запису. Зміна розмірів лазерної плями здійснюється переміщенням оптичної системи, при цьому промінь фокусується на поверхні матеріалу відповідним вибором положення фокусувальиого об'єктива. Розгортка променя за двома взаємно перпендикулярними напрямками здійснюється завдяки обертанню циліндра і переміщенню оптичноїсистеми вздовж барабана (паралельно його осі).

Запис зображення може здійснюватися у трьох режимах:

  • розгортка по спіралі;
  • кроковий режим;
  • старт-стопний режим.

При спіральній розгортці запис відбувається з одночасним обертом барабана і рухом оптичної системи вздовж барабана по напрямній. За повний оберт записувальна головка зміщується до початку наступного рядка. У кроковому і старт-стоппому режимах кожний рядок записується за два оберти циліндра. На першому оберті здійснюється запис (при нерухомій експонувальній головці), на другому — переміщення головки на ширину експонованої шпальти. Загалом пристрій типу «зовнішній барабан» є найточнішим і найпродуктивнішим.

Більшість лазерних експонувальних пристроїв дають змогу використовувати матеріали різної ширини. Максимальна ширина матеріалу, з якою може працювати пристрій, відносить його до класу малого, середнього або великого форматів. При цьому є можливість працювати з матеріалами мепшоїширини. Мінімальна ширина також є фіксованою для кожного пристрою. Більшість експонувальних вивідних пристроїв обладнано системою пробивання шрифтових отворів. Деякі експонувальні вивідні пристрої є багатофункціональними, на яких можна гкепонувати як фотоматеріали, так і здобувати кольоропробу. Одним із плюсів таких пристроїв є те, що для кольоропроби використовується той самий файл, що й для і здобуття друкарських форм]

Цифрова кольоропроба[ред.ред. код]

Цифрова кольоропроба повинна служити еталонним зображенням в процесі друкування тиражу. При цьому повинна враховуватись якість паперу і спосіб друку. Ідеальний варіант отримання кольоропроби — це використання друкарського устаткування, паперу і фарб, які застосовуються при друкуванні тиражу. Але питання вартості і тимчасових витрат жорстко обмежує можливості реалізації такого варіанту. У міру розширення області застосування кольоропроби зростають і вимоги, що ставляться до неї. Область застосування тягнеться від кольоропроб, що модулюють тільки колір, до кольоропроб, які можуть служити юридичним доказом.

Таким чином, вимоги, що ставляться до кольоропроби, вельми різні. Тому на ринку представлені системи кольоропроби, що дозволяють одержувати різний рівень відповідності тиражним відбиткам.

Виходячи з цього, технології кольоропроби вибирають з урахуванням:

  • формату (полоси і/або друкарського аркуша);
  • точності передачі кольору (візуальна або колориметрична точність);
  • відтворення растрової структури (відповідно структурі, що формується на друкарському відбитку);
  • відповідності запечатуваного матеріалу і формату аркуша, використовуваним при друці тиражу;
  • прийнятності часу виготовлення кольоропроби;
  • витрат на виготовлення кольоропроби (відносно витрат на виконання замовлення).

Методи цифрової кольоропроби використо¬вуються для виведення цифрових даних з метою забезпечення максимально наближеного моделювання зображення, яке буде одержане при друці тиражу. При цьому в більшості випадків йдеться про візуальний збіг з друкарським відбитком, який буде одержаний пізніше (Color-Proof). Характерні параметри друкарського процесу (наприклад, структура растрових крапок) можуть бути відтворені так само, як на друкарському відбитку, тільки при використанні спеціальних методів виготовлення кольоропроби (дійсна, растрова проба True-Proof, Raster-Proof).

У цифрових друкарських системах (наприклад, в системах прямого запису в машині Heidelberg Quickmaster DI) цифрова кольоропроба займає центральне місце. У такому виробничому процесі більше вже не виготовляються фотоформи, які звичайно служать оригіналом для аналогової кольоропроби. Перед тим, як проводити запис зображення на друкарські форми в друкарській машині, слід перевірити, чи відповідає якість даних, що посилаються на друк, вимогам, які ставляться до продукції. У цифрових системах кольоропроби залежно від призначення і вимог до якості розрізняють два основні методи:

Softproof (екранна або «м'яка» кольоропроба); Hardproof (кольоропроба на матеріальному носії або «тверда» кольоропроба з досить тривалим терміном збереження зображення).

Екранна («м'яка») кольоропроба[ред.ред. код]

«М'яка» кольоропроба моделює зображення на моніторі. Застосування екранної кольоропроби в недавньому минулому обмежувалося тільки рамками відображення кольорового зображення з метою перевірки його загального колірного змісту, а також стану масиву даних, що готуються до виводу. Нині достовірність екранного кольоровідтворення значно зросла завдяки застосуванню формату PDF і додаткового програмного забезпечення в поєднанні з системою управління кольором. Однак слід мати на увазі, що колір зображення на моніторі сильно залежить від умов перегляду. Тому екранне зображення не завжди відповідає багатоколірному друкарському відбитку.

Тоді як умови перегляду кольорового зображення на екрані звичайно передбачають наявність неяскраво освітленого приміщення, віддрукований екземпляр повинен розглядатися при стандартному освітленні, близькому до денного світла. Незважаючи на деякі компроміси в досягненні дійсно задовільної відповідності екранного зображення зображенню, яке буде одержане пізніше на відбутку, екранна (м'яка) кольоропроба може надати репродукційній технології цікаві і перспективні методи взаємодії між замовником і виконавцем. При застосуванні дистанційної (remote-proof) проби масиви даних можна швидко передавати по глобальних мережах, а потім моделювати тиражні відбитки на сайті замовника. У такій технології виробництва ключову роль грає система управління кольором. Кольоропроба на підкладці («тверда» кольоропроба) Класифікація методів кольоропроби на підкладці («твердої») проби включає п'ять великих груп.

Голуба копія (світлокопія)[ред.ред. код]

Для того, щоб одержати перше уявлення про зміст, верстання, спуск полос і наявність додаткових елементів, які повинні друкуватися разом, можна виготовити одноколірну світлокопію, так звану голубу копію. Обидва ці терміни прийшли в цифрові технології з традиційних процесів.

Кольоропроба спуску полос[ред.ред. код]

Щоб одержати уявлення про загальне колірне рішення, яке отримується відповідно до файлу даних (не обов'язково з точною відповідністю кольорам друкарського відбитка), виготовляється кольоропроба спуску полос зі схожою метою, що і при використанні голубої копії, тобто для перевірки змісту і розташування елементів зображення. Сьогодні ці проби найкращим чином відтворюються безліччю недорогих широкоформатних плотерів, які переважно оснащені струминними друкуючими пристроями. Цьому сприяє універсальність мови PostScript.

Колірна проба[ред.ред. код]

У поліграфії при виготовленні високоякісної репродукції кольоропроба служить для отримання зображення в межах колірного обхвату реального друкарського синтезу (у кольорах репродукції) і свідчить про придатність вмістимого файлу для виводу. Для цього все ширше застосовуються стандартні друкарські системи, такі, як струминні принтери або термосублімаційні принтери в поєднанні з високопродуктивними системами управління кольором. Цей вид кольоропроби служить орієнтиром для друкаря при друкуванні тиражу.

Тоді як на стадії підготовки образотворчої інформації переважно працюють з пробами полос малого формату, на стадіях друкарських процесів і післядрукарської обробки бажаний контроль повноформатного друкарського аркуша. При цьому найважливішим аспектом тут є достовірність кольору. Для таких цілей бажано було б використовувати прості системи, що не вимагають великих витрат на матеріали кольоропроби. Рішення про те, який метод отримання кольоропроби вибрати (з тонером, фарбами або плівками), ухвалюється в кожному конкретному випадку окремо.

Растрова (істинна) кольоропроба[ред.ред. код]

Якщо в цифровому способі друку може бути змодельована і растрова структура майбутнього друкарського відбитка, то говорять про растрову кольоропробу (True-Proof). В цьому випадку якість кольоропроби, яка відтворюєї також і растрову структуру зображення, максимально наближається до якості тиражного відбитка. Інформація про структуру растрових крапок служить друкареві, крім усього іншого, для раннього розпізнавання відхилень розмірів растрових крапок і пов'язаних з цим колірних відхилень в накладанні фарб. У разі потреби можна цілеспрямовано втручатися в градаційну криву процесу. Ефекти, обумовлені растровою структурою, такі, як глянець, контраст і діапазон зміни тонів, муар або розеткові ефекти, можуть бути виявлені до початку друкарського процесу і у разі потреби обговорені із замовником.

Оскільки растрова структура у файлі PostScript, як правило, відсутня, растровий генератор PostScript-інтерпретатора пристрою кольоропроби повинен створювати такі самі растрові крапки, як і RIP пристрої запису на фотоплівку або формний матеріал. Гарантію ідентичності форми друкарських елементів частоти растрової структури і кутів її повороту дає використання одного і того ж растрового процесора. Для виготовлення дійсної растрової кольоропроби, що забезпечує ідентичність тиражним відбиткам, деякими виробниками запропоновано спеціальні прободрукарські системи[3].

Експонування через фотоформи, метод ламінування[ред.ред. код]

Кольоропроба необхідна для оцінки якості багатофарбового зображення. Кольоропроба може бути виготовлена для окремих зображень, але кращою є кольоропроба всієї полоси. Не завжди можливо виготовити кольоропробу для друкарського аркуша, головним чином в наслідок обмежень за форматом. За допомогою кольоропроби виконується контроль правильності розташування окремих кольороподілених зображень на полосі, точності приведення, загального колірного рішення полоси, кольоровідтворення окремої репродукції. Проте це вірно лише в межах відповідних допущень, оскільки спосіб кольоропроби і вживані при цьому матеріали в загальному випадку відрізняються від технології і використовуваних матеріалів реального друкарського процесу. Система управління кольором сприяє встановленню відповідності між ними.

Аналогова кольоропроба базується на застосуванні фотоформ. Для виготовлення багатоколірного зображення використовуються тонкі прозорі плівки з нанесеними кольоровими діазошарами. Кольорові плівки експонуються через растрову кольороподілену фотоформу для відповідної кольорової фарби, а потім проявляються в розчинах («мокра» кольоропроба) і переносяться на матеріал-носій. Прикладами можуть служити кольоропроби «Matchprint» і «Colour-Key» фірми Imation (бувша 3М) або «Colour-Art-System» фірми Fuji. У системах аналогової кольоропроби «Cromaline Tonerproof» або «Cromaline StudioSprint» (або «EuroSprint») фірми DuPont використовуються порошки кольорових тонерів, які наносяться на основу в сухому вигляді або відповідно зображенню відділяються з одноколірних рівномірно прикатаних плівок.

Кольоропроба «Matchprint» надає можливості широкого вибору різних кольорових плівок і можливостей моделювання різних друкарських процесів. На білу безусадочну основу-носій ламінується плівка. Ця плівка має УФ чутливий шар, забарвлений в колір використовуваної фарби друкарського синтезу. На прикатану плівку по мітках приведення накладається кольороподілена фотоформа замовлення, яке перевіряється. Далі проводиться експонування в копіювальній рамі з вакуумним притиском. У подальшому процесі мокрого проявлення утворюється кольороподілене аналогове зображення відповідної фарби.

На отримане одноколірне зображення, наноситься (ламінується) плівка з чутливим шаром, забарвленим в колір, який відповідає наступному кольороподіленому зображенню. На неї накладається фотоформа наступної фарби, яка по мітках приведення точно суміщається з попереднім одноколірним зображенням. Щоб полегшити точне приведення, рекомендують використовувати в якості першої фарби найбільш контрастну, тобто чорну або голубу. Потім здійснюється експонування і проявлення, що відповідає нанесенню другої фарби друкарського синтезу. Таким же чином поступають з рештою кольороподілених зображень, поки не буде повністю змодельований багатофарбовий друкарський синтез. Кольорові плівки випускаються під фарби як європейської тріади, так і американського стандарту, а також під безліч спеціальних фарб. Плівки виготовляються під позитивний або негативний копіювальний процес, що робить можливим використання позитивних і негативних фотоформ. У обох випадках оптична кольороподілена щільність і ступінь розтискування растрових крапок моделюються відповідно до стандартів на процеси друкування. Наприклад, для лініатури 60 лін/см можна задати розтискування від 18 до 22 % або від 22 до 25 %. З метою моделювання ступеня білизни, кольору і глянцю використовуються підкладки і плівки, що регулюють глянець.

Система Color-Art (Overlay Type) фірми Fuji також використовує кольорові прозорі плівки, що виготовляються для кожної кольорової фарби в процесі окремого експонування, мокрого проявлення і подальшої сухої обробки. Плівки з одноколірними зображеннями на термопринтері FujiColour-Art далі переносяться на приймальну плівку в послідовності: чорна-голуба-пурпурна-жовта. Після цього в термопринтері чотириколірний «сендвіч» переноситься на папір-основу. В кінці для стабілізації перенесеного зображення проводиться його додаткове експонування. При необхідності до одержаного зображення можна припресувати матову плівку.

У способі кольоропроби «Colour-Key» плівки для кожної фарби виготовляються в процесі копіювання і мокрого проявлення. Одержані позитивні плівки кольороподілених зображень потім накладаються по мітках приведення на папері. В результаті з'являється можливість використання тиражного паперу, щоб можна було легко оцінити результат, очікуваний в друкарському процесі. Існують плівки «Colour-Key» найрізноманітніших кольорів. Подібним чином працює система ColourArt (Single sheet type) фірми Fuji. На мал. 2 видно плівки з кольороподіленими зображеннями, що лежать одна на одній і відповідають чорній, пурпурній, голубій і жовтій фарбам.

У способі кольоропроби «Cromalin-Tonerproof» до поверхні основи-носія припресовується безбарвна прозора плівка з липким шаром (мал. 3). Потім зверху розміщується кольороподілена фотоформа (растровий діапозитив) і проводиться експонування в копіювальній рамі. Внаслідок полімеризації плівка на засвічених ділянках втрачає свої липкі властивості. Потім в автоматичній прободрукарській машині на плівку наноситься дрібнозернистий порошок тонера, колір якого відповідає відекспонованому перед цим кольороподіленому зображенню. Тонер залишається тільки на незасвічених (липких) ділянках. Таким чином виходить перше одноколірне зображення. Зверху припресовується друга безбарвна плівка, яка експонується в копіювальній рамі через накладену по мітках приведення позитивну фотоформу, що відповідає наступному кольороподіленому зображенню. Потім проводиться обробка тонером відповідного кольору і т. д. до останнього кольороподіленого зображення. Таким чином виходять повноцінні кольоропробні відбитки. Властивості ламінованої плівки і тонера при цьому способі моделюють стандартне розтискування растрових крапок.

При використанні способу Cromalin-Studio Print зафарбовування нанесених на папір відекспонованих припресованих плівок системи Cromalin виконується не сухим порошковим тонером, а зі спеціальних кольорових стрічок, основа яких рівномірно забарвлена в один з кольорів фарб поліграфічного синтезу. Кольорова стрічка приводиться в контакт з проекспонованою чутливою плівкою. При видаленні кольорової плівки фарба залишається тільки на липких, незасвічених ділянках. Виходить кольороподілене зображення. Після цього припресовується наступна безбарвна плівка, яка засвічується і обробляється так само, як і попередня.

Вищеназвані способи кольоропроби дозволяють виготовляти кольорові зображення, аналогічні друкарським відбиткам, без виготовлення друкарських форм, а тільки із застосуванням фотоформ. При моделюванні процесу офсетного друку ці способи обмежуються імітацією властивостей задруковуваного матеріалу, таких, як його колір, непрозорість, світлорозсіювальні властивості, включаючи втрати світла (оптичне розтискування) і глянець. Крім того, моделюється «механічне розтискування», фарбосприйняття і пов'язаний з ними вплив послідовності накладення фарб в друкарському процесі. Для лініатур, що перевищують 100 см-1, дані способи кольоропроби стають вже практично не прийнятними.

Проба на прободрукарському верстаті[ред.ред. код]

Цей спосіб отримання кольоропроби приводить до якнайкращої її відповідності відбиткам подальшого тиражного друку, особливо якщо при цьому застосовується машина, яка відповідає тій, що використовується при друкуванні тиражу. Для реалізації даного способу необхідний повний комплект друкарських форм. Друкарське відбитки виготовляється на тиражному папері і тиражними фарбами. Витрати на друк такого пробного відбитка дуже великі і виправдані тільки при дуже високих вимогах до якості. Щоб виключити простої високопродуктивних машин під час виготовлення кольоропроби, для її отримання передбачено використання спеціальних офсетних прободрукарських верстатів. У них використовується комплект кольороподілених друкарських форм, кожна з яких закріплюється на плоскому столі. На іншому плоскому столі вкладається папір. На пересувному пристрої розташовані зволожуючі і фарбоподаючі валики, а також офсетний гумовий циліндр. Після зволоження і нанесення фарби на друкарську форму валики відводяться назад від форми, а офсетний циліндр при зворотному ході вступає в контакт з друкарською формою. Таким чином зображення переноситься на його поверхню. У подальшому процесі руху відбувається перенесення зображення з гумового циліндра на папір, що лежить на другому столі. Так послідовно одне за одним одноколірні зображення накладаються на задруковуваний матеріал. Між друком окремих кольорових зображень потрібно змивати фарбу з накатних валиків фарбового апарату і друкарського циліндра.

Контроль виробництва за виготовленою пробою: кольорова корекція, кольороподіл, регулювання експозиції, зміна процедури обробки[ред.ред. код]

Часто можна побачити як професіонали — кольорокоректори, дизайнери і верстальники — при перегляді растрового зображення й оцінці його якості і широти динамічного діапазону використовують функцію Levels із пакету Adobe Photoshop. У відкритому діалоговому вікні ці фахівці переглядають поканальну чи композитну (побудовану для чорно-білого аналога наявного зображення) діаграму, яка являє собою наочне графічне, подане у вигляді гістограми представлення співвідношень усіх використаних у цьому зображенні відтінків пікселів. Функція Levels (Рівні) являє собою засіб для перегляду, аналізу і, при потребі, корекції колірних рівнів зображення. За його допомогою можна здійснити настроювання білої і чорної крапки зображення (відповідно, найбілішої і найчорнішої ділянки), а також виконати настроювання півтонової частини. Нижче показане стандартне діалогове вікно Levels у програмі Adobe Photoshop, і фрагмент нормального збалан¬сованого зображення, для якого вона була побудована. Гістограма (лінійчатий графік) показує відносне співвідношення всього діапазону пікселів у зображенні — від найтемніших, до найсвітліших, і візуально демонструє кількість одних і інших, а також відносні співвідношення між ними. Далі наведено приклад зображення десятипольної шкали, і її гістограма.

Як відомо, десятипольна шкала складається з 10 контрольних крапок, з растровою щільністю крапок від 10 до 100 відсотків із кроком у 10 відсотків. У контрольному малюнку, який використовувався для побудови гістограми, не було пікселів іншого кольору, і, отже, діаграма відображає значення тільки цих 10-и полів шкали. На графіку показані сплески у відповідних крапках усього колірного діапазону, а щільність кожного з них підписана поруч з оцінкою на графіку. Однак, гістограми розраховані скоріше на візуальну оцінку розподілу діапазону щільностей у тестовому зображенні. Тобто на гістограмі зрозуміло відображається рівномірний розподіл пікселів кожного кольору в однакових кількостях. У випадку, якщо для всіх представлених кольорів кількість пікселів однакова, ви побачите картинку, представлену вище. Однак, аналіз гістограм для представлених вище зображень має скоріше теоретичний інтерес і мало цікавить практиків. У той же час, гістограми Levels зручно використовувати для аналізу отриманих растрових файлів (наприклад, отримані від скануючого пристрою або цифрової камери), і виявлення в них прихованих дефектів, що не видні на перший погляд. Відомо, що завданням скануючого пристрою і його оператора є одержання найширшого діапазону кольорів вихідного зображення (оригіналу). Однак не завжди настроювання сканера виявляються правильними, не завжди сканер має достатній діапазон розпізнаваних оптичних щільностей. Крім того, дуже часто якість оригіналів залишає бажати кращого. Більшість цих дефектів буде помітною на діаграмі, навіть при попередньому скануванні, яке здійснює сканер (якщо в скануючого програмного забезпечення є така можливість).

Якщо проаналізувати наявну діаграму, то видно, що в сюжеті цілком відсутні тіньові ділянки (видно на лівій частині діаграми), у невеликій кількості присутні напівтонові частини (середня крапка діаграми), і майже весь сюжет промальований у світлах (світла — світлі ділянки зображення). Крім того, у світлах діаграма має виражені значні сплески, а деякі з них виходять за верхні межі гістограми, що вказує на велику перевагу пікселів якогось одного кольору перед іншими (у цьому випадку — одного зі світлих відтінків, щільністю не вищою за 5-7 відсотків). Яскраво виражені нерівності, чи сплески гістограми зазвичай вказують на обмеження колірної інформації сканером, чи надмірну кольорокорекцію, яка викликала не-зворотні спотворення кольору. У такому випадку має місце неправильний режим сканування, у результаті якого весь широкий діапазон оригіналу (передбачається, що оригінал початково був достатньо якісний), у тому числі і півтонова частина, і тіньова виявилися значно висвітленими, і перемістилися в ділянку світел. У будь-якому випадку цей сюжет бажано пересканувати з уточненим рівнем тіней (спробувати переставити чорну крапку), уточнення білої крапки (можливо, деякі ділянки занадто сильно прояснені, у результаті чого зникла проробка у світлах, і на діаграмі видні характерні обмеження у виді сплесків). У принципі, можна обійтися і без пересканування, але будь-яка кольоро-корекція не додає в сюжет нові деталі зображення, а тільки уточнює вид вже наявних, тому, якщо є можливість повторного сканування, то краще це зробити, оскільки отримана якість буде вище. Якщо все ж нема можливості повторного сканування, то можна спробувати врятувати сюжет у такий спосіб. Спробуйте потягти за повзунок, відповідальний за рівень чорної крапки (на зображенні обведений кружечком), ближче до середини зображення. При цьому зміститься і повзунок рівня півтонової частини (він повинен перебувати на середині ділянки діаграми між світлами і тінями. На те він і регулятор півтонової частини). При потребі півтонову частину також можна затемнити чи висвітлити, рухаючи повзунком ближче до тіней для висвітлення зображення, або до світел — для його затенення. Не можна рухати повзунок далі за ділянки, на яких наявна якась корисна колірна інформація чи деталі. Наприклад, на зображенні нижче показано інверсним, негативним світлом те, що буде «зрізано» у результаті застосування даних установок діаграми, у результаті чого зникне значна частина інформації у світлах (мал. 8).

Тому застосовувати будь-які методи кольорокорекції треба з обережністю. Оцінка діаграм здійснюється для всього зображення одночасно, а не для його окремих каналів. Однак, можна переглянути діаграми вибірково для окремих каналів зображення. Для цього виберіть у списку випадаючого діалогового вікна назву потрібного вам каналу, і перегляньте його і/або здійсніть потрібні зміни. Природно, діаграми для кожного каналу також відрізняються, оскільки співвідношення кольорів пікселів кожного каналу зображення завжди є різним. Звичайно поканальну кольорокорекцію застосовують при погрішностях сканера і зміні колірного балансу зображення, а також для уточнення рівня чорного каналу (при потребі). У випадку роботи з усіма каналами одночасно, ви бачите гістограму, яка представляє розподіл відтінків пікселів у зображенні, побудовану дня композитного еквівалента наявного у вас зображення, поза залежністю від поточної колірної моделі. Нижче показаний ряд діаграм, рекомендації зі сканування чи колірної корекції вихідного зображення, і можлива причина дефекту, яка викликає обмеженість динамічного діапазону. Найточнішим методом тонової корекції є застосування діалогового вікна Криві (Curvers), для цього необхідно:

1.Вивести на екран коректоване цифрове зображення. 2.Відкрити меню Зображення / Криві. На екрані з'являється діалогове вікно, з допомогою якого можна здійснити тонову корекцію без зміни кольорового балансу.

Для зміни одної кольорової компоненти необхідно: 1.Відкрити документ, що потрібно скоректувати шляхом зміни тільки одної кольорової компоненти. (Нехай це буде, наприклад, голуба складова). 2.Включити інструмент Піпетка і перемістити курсор в ту область, де порушений кольоровий баланс. 3.Відкрити меню Зображення / Корекція і виконати команду Криві . 4.Відкрити список команд і вибрати варіант голубої фарби. 5.Застосувати засоби керування градаційними характеристиками, провести необхідну зміну градації голубої фарби. Для визначення області на градаційній кривій, до якої відноситься дана ділянка зображення, необхідно перемістити курсор на зображення і натиснути кнопку мишки. На графіку з'являється точка в колі, яка визначає градаційну ділянку, до якої відноситься дана область голубого кольору. (Нехай вона відноситься до середніх тонів). 6.Натиснути мишкою на перетині градаційної кривої і кута лівого нижнього квадрата, а потім — градаційної кривої і правого верхнього квадрата. Тіні і світла голубої компоненти ізольовані від впливу на них. 7.Помістити курсор на градаційну криву і натиснути кнопку мишки, перемістити градаційну криву в потрібному напрямку.

Для одночасного корекційного регулювання двох кольорових компонент необхідно: 1.Ввести цифрове зображення. 2. Встановити на екрані палітру Команди . 3.Виділити два канали (пурпурний і жовтий). 4.Відкрити діалогове вікно Криві. 5. Відкрити список Канали і вибрати спочатку пурпурний канал і визначити положення точки з кружечком і, таким чином, ділянку градаційної кривої, що вимагає корекції. 6. Це ж виконати з жовтим каналом. 7. Нехай вибрана область відноситься до світел. 8. В списку Команди вибрати комбінований канал. 9. На градаційній шкалі натиснути на центральній точці, щоб зафіксувати другу половину середніх тонів і тіней кривої, провести корекцію градаційної кривої.

Для одночасного корекційного регулювання трьох кольорових компонент необхідно: 1 .Провести активізацію документа, що підлягає корекції. 2. Активізувати суміщений канал, як і в попередньому випадку провести корекцію за суміщеною градаційною характеристикою трьох каналів.[1]

Різновиди способів кольороподілу при підготовці кольорових оригіналів до поліграфічного репродукування.[ред.ред. код]

Чорний колір при друці кольорових зображень теоретично не потрібний. Він повинен виходити на відбитку автоматично при накладенні трьох тріадних друкарських фарб (блакитна, пурпурна і жовта). Вони повинні бути взяті у визначених кількостях відповідно до балансу («по сірому») кольорів, і за умови максимальної за нормою подання фарб у процесі друку. Однак, на практиці на папері виходить темно-коричНевий відтінок при незначних порушеннях балансу «по сірому». Тому в тріаду була введена чорна фарба. Поява «зайвого» кольору змусила шукати закономірності його появи і відтінків, у яких він повинен перебувати. Розходження в способах чотирифарбового кольоровідтворення пов'язані саме зі способами генерації (створення) зображення на фотоформі для чорної фарби.

Нині існує три технології кольороподілу: 1. Традиційна технологія кольороподіл зі скелетною градацією чорного; 2. Технологія UCR (Under Color Removal) 3. Технологія ICR (GCR, Gray Component Replacement).

Традиційна технологія кольороподілу — зі скелетною градацією чорного. При цій технології чорний колір наноситься поверх трьох тріадних кольорів у найтемніших ділянках. Головна незручність такого кольороподілу пов'язана з тим, що максимальний рівень фарби на найтемніших ділянках відбитка сягає 400 % — по 100 % для кожного кольору. У друці це обертається потребою ретельно просушувати кожен аркуш паперу або використовувати противідмарувальні порошки і рідини, щоб уникнути відмарування або перетискування фарби на наступний паперовий аркуш.

Технологія UCR відома і як технологія віднімання від чорного. Суть технології полягає у заміні в процесі виготовлення кольороподілених фотоформ (друкарських форм) трьох колірних фарб тріади, що є присутнім в одному елементі кольорового оригіналу, на еквівалентну кількість чорної фарби на її кольороподіленій фотоформі (друкарській формі).

При друкуванні кольорових, особливо темних зображень найбільші проблеми виникають у найтемніших місцях зображення, тому резонно зменшити кількість тріадних фарб (CMY) у тих місцях, де буде нанесена чорна фарба, скоротивши тим самим їхню сумарну кількість. Тому метод одержав назву «віднімання від чорного кольору». При його використанні всі тони, що складаються з рівної кількості тріадних фарб (так звані «нейтральні», ахроматичні тони), виявляються ще і дуже чуттєвими до балансу по сірому кольору і при друці, доводиться уважно стежити за його дотриманням. Тому технологію UCR при кольоровідтворенні застосовують головним чином до темних кольорів, практично не впливаючи на інші відтінки.

Технологія ICR. Високошвидкісний багатоколірний аркушевий і ролевий друк оголили проблему — вимащування і сушіння. ДОЦІЛЬНИЙ Й економічно ВИГІДНИЙ розв'язок цієї проблеми при репродукуванні кольорових зображень було знайдено з використанням технології мінімізації кольорових друкарських фарб і їхньою еквівалентною заміною чорною фарбою у місцях зображень, де колірний тон створюється за рахунок потрійного накладення кольорових фарб. У традиційному синтезі кольору на відбитку всі колірні відтінки, а також сірі і чорні тони одержують на відбитку з трьох кольорових фарб із невеликим (до 70 %) додаванням чорної фарби (скелетна чорна). Цей синтез кольорового зображення на відбитку, де кожен колір складений з чорної з додаванням тільки однієї чи максимум двох кольорових друкарських фарб, прийнято визначати в англійській технічній літературі терміном ICR (GCR, Gray Component Replacement) або з використанням мінімальної кількості всіх трьох фарб UCR (Under Color Removal).

Сутність технології ICR полягає у тому, що чорний компонент присутній практично в усіх відтінках кольорового зображення за винятком чистих кольорів, а не тільки в темних нейтральних тонах. У системі ICR відтінки створюються лише трьома або меншою кількістю фарб, причому одна з них — завждичорна. При такому способі кольоровідтворення максимальний рівень фарби не перевищує 300 %. На практиці повний, або максимальний, ICR-метод звичайно не застосовується. До трьох фарб — дві кольорові і чорна фарби все-таки додається небагато четвертого кольору. Однак, цього виявляється досить для одержання високоякісного зображення. Цим прийомом користаються нечасто, як правило — у зображеннях, які потребують насиченості в темних відтінках зображення і чорному кольорі. Програмні засоби сучасних комп'ютерних видавничих систем дають змогу вибрати різні варіанти технології ICR з наявних варіантів чи створити власну криву генерації чорного кольору. У нашій літературі технологія ICR відома і як технологія мінімізації кольорових фарб (МКФ) за рахунок чорної (ахроматичний синтез). Мінімізація кольорових фарб, як і технологія ICR це технологія автотипного синтезу кольорового зображення в процесі друку на поліграфічному відбитку, при якому всі тони, які містять ахроматичний (сірий) складник (від білого до чорного) кольору, синтезуються чорною фарбою з мінімальним додаванням однієї, двох чи трьох кольорових тріадних фарб (жовтої, пурпурної і голубої).

Процес зі стовідсотковою заміною сірого складника в кольорових відтінках на чорну фарбу не здійснюється з багатьох причин. Це і мала «чорність» чорної фарби, і складності створення окремих кольорів із застосуванням еквівалентної заміни при різних сортах друкарського паперу, тріад друкарських фарб, послідовності нанесення фарб у друці, способів друку — одноколірний спосіб друку (друк «по сухому»), чотирифарбовий (друк «по мокрому»), 2+2 (друк на двофарбових машинах).

Треба підкреслити, що технологію МКФ не можна застосовувати однакова до всіх оригіналів. Основна мета її застосування — полегшення процесу друку, особливо на чотири-фарбових і п'ятифарбових аркушевих і ролевих друкарських машинах, тобто «по мокрому», коли створені передумови до відмарування, що сильно погіршує якість відбитків і робить проблематичним раціональне використання друкарських машин через вимушене зниження швидкості друку, а звідси і зниження продуктивності машини. Практика показує, що не для всіх зображень при друці спостерігається відмарування. Це явище виникає в залежності від багатьох факторів. Наприклад, від тональності і кольоровості самого зображення на відбитку, від застосовуваних тріад фарб, додаткових добавок до них, від швидкості друку, від типу застосовуваного паперу (крейдований, офсетний), від типу сушильного пристрою і від ряду інших факторів, не говорячи про порушення технологічної дисципліни, режимів роботи, а також про стан друкарського устаткування.

У якості значимих основних факторів серед цієї безлічі при нормалізованому процесі друку можна виділити два: тональність і кольоровість самого зображення оригіналу, і тип друкарського паперу при друці «по мокрому». Друкування на крейдованих паперах «по мокрому» зображення, які містять великі ділянки чорних, маслинових і коричневих тонів, завжди супроводжується відмащуванням, якщо фотоформи виготовлені за традиційною технологією кольороподілу, де чорні, сірі і зачорнені тони створюються за рахунок накладення трьох кольорових друкарських фарб із додаванням до 70 % чорної фарби. Таким чином, на окремих місцях зображення на відбитку товщина фарбового сумарного шару сягає до 4 мкм. При цьому, сума відносних площ друкарських елементів чотирифарбового відбитка в темних ділянках сягає 350—360 %, тобто три кольорові по 95 % і чорну до 70 %. Звідси, і всі біди: відмащування, зниження швидкості друку, поганий баланс по сірому і в остаточному підсумку — погана якість друкованої продукції і низька продуктивність друкарської машини.

При впровадженні технології МКФ у початковій стадії завжди виникає питання про те, якою мірою слід виконати зменшення кількості кольорових фарб на відбитку. Виходячи з вирішуваних завдань, зменшення кольорових фарб на 30-60 % із центром ваги 50 % оцінюватися як високе. Як уже відомо, переваги МКФ, а саме, зниження відмащування, стабілізація коливань по кольору сірих тонів і зменшення витрат фарб виявляються тим сильніше, чим більше зменшення кількості кольорових фарб у темних тонах. За дослідженнями UGRA кількість кольорових фарб після зменшення не повинна бути менша за 25-40 %, причому на крейдованому папері варто прагнути до нижньої межі, а на натуральному (некрейдованому) папері — до верхнюю граничного значення. На газетному папері ця кількість не повинна бути меншою за 50 %.

Технологія МКФ має низку економічних і технологічних переваг. Нижче перелічені тільки деякі з них. Економічні переваги технології МКФ: — зменшення витрат кольорових фарб (до 30 %); — швидше йде суміщення і прип-равка, менше відходів паперу (швидше встановлюється насиченість кольору і баланс по сірому); — зменшення витрат енергії на сушіння, завдяки зменшенню кількості фарби на відбитку. Технологічні переваги технології МКФ: — низька роздільна здатність (300 dpi); — для здобуття якісного відбитка придатний не будь-який папір; якщо він не дуже гладкий (або крейдований), то може відбутися неповна передача барвника на папір; — оскільки на більшості кольорових відбитків велика частина кольорових фарб замінена чорною, то коливання величини розтискування крапок менш критичні для відтворення кольору; — сумарна товщина не перевищує 3 мкм замість 4-х при звичайній технології і таким чином, зменшена ймовірність відмащування і перетискування; — збереження нейтральності за кольором сірих тонів, тому що нейтральність створена в основному однією чорною фарбою (стабільність балансу по сірому тоні); — характерний для коричневих тонів, створених чотирма фарбами, муар зменшується, оскільки коричневі відтінки створюються з двох кольорових і чорної фарб; — розширення колірного охоплення завдяки використанню друкарських фарб з вузькозональними спектральними характеристиками; — стабільність колірного тону зображення в тиражі, оскільки зачорнені кольори дають зміни лише по світлому, а коли для зачорніння кольору використовується третя кольорова фарба, у процесі друку відбувається зрушення колірного тону; — ефект метамеризму (видимі розходження при висвітленні відбитка різними джерелами світла) зводиться до мінімуму, оскільки чорна фарба не піддається впливу метамеризму; — проблеми з суміщенням фарб у процесі друкування зменшуються, оскільки чорне переважає і покриває більшість контурів, і ділянок зображень; контури й окремі штрихи створюються теж тільки однією чорною фарбою; — проблема переходу («захоплювання») фарби в процесі багатоколірного друкування зменшується, тому що при синтезі темних тонів загальну кількість кольорових фарб значно зменшено; — стає можливим використання тоншого паперу, оскільки кількості фарби на відбитку менша; — контроль і керування кольором менш критичні, оскільки колір зазвичай складений двома кольоровими фарбами плюс чорна фарба, застосовувана тільки для затемнення відтінку отриманого кольору. Роль балансу по сірому в технології МКФ

Технологія МКФ відома і знаходить застосування в традиційному автотипному друці при виготовленні фотоформ. Але заміна кольорових фарб не перевищує 30 % при виготовленні фотоформ на фотоустаткуванні шляхом застосування спеціально виготовленої для цієї мети маски, що зменшує кількість кольорових фарб тільки в ділянці сірих тонів зображення оригіналу.

Застосування комп'ютерних видавничих систем створює основу для максимального використання можливостей технології репродукування кольорових зображень із застосуванням технології МКФ, і сприяє вирішенню економічних проблем і проблем якості зображення, поставлених високошвидкісним кольоровим аркушевим і ролевим офсетним друком.

При записі кольороподілених растрових фотоформ за технологією МКФ особливу роль виконує програма балансу кількості кольорових фарб. Три кольорові фарби в сірих, чорних і зачорнених колірних тонах зменшуються відповідно до балансу сірих тонів. Отже, неправильний баланс може призвести до зміни кольору самого зображення на відбитку. Це порушення особливо яскраво виявляється при репродукуванні пей зажних і видових сюжетів натуральної зйомки (на пам'ятних кольорах), а також репродукції художніх картин (образотворчі оригінали). Величини відносних площ растрових елементів балансу «по сірому» для кольороподілених растрових діапозитивів, з використанням при друкуванні фарб європейської тріади, наведені в програмах з кольороподілу.

Ці співвідношення величин растрових елементів закладені й у три фарбовому полі шкал, застосовуваних для контролю пробного і тиражного кольорового тріадного друку На відбитках це поле шкали повинне бути сірим. Це гарантує правильний баланс фарб при друці і відповідність кольорів на оригіналі і репродукції при правильному записуванні фотоформ.

Невиконання вимог нормалізації процесу друку зводить нанівець усі переваги технології МКФ, через порушення колірної структури зображення на відбитку і дає нікудишню якість відтворення кольорових зображень. При освоєнні технології МКФ стимулами є якість репродукції, полегшення процесу друку, підвищення продуктивності й освоєння нового. Хоча при застосуванні технології МКФ усі її переваги виявляються в друці, для операторів стимул освоєння нового є домінуючим.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]