Коляда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коляда
Коляда

К. Трутовський. Колядки в Малоросії.
Інші назви Святий Вечір, Свят-вечір, Вілія, Кутя, Богата кутя, Посная куцця (білорус.), Свято народження Сонця
Місце Поворот сонця з зими на літо
Тип народно-православний
Дата ніч з 24 грудня (6 січня) на 25 грудня (7 січня)
Святкування сімейна трапеза, колядування, ряджені, святочні ігри, ворожіння
Сучасні колядники. Львівська область

Коляда́ — дохристиянське слов'янське свято в ніч на 25 грудня на честь народження Сонця. Старе слов'янське свято на честь поворота Сонця на весну.[1] З часом у християн злилося з християнським Різдвом Христовим.[2][3] і Святками (Пор. біл. Каляды, лит. Kalėdos — Різдво). Невід'ємними атрибутами свята були подарунки, переодягання (ряджені з використанням шкур, масок і рогів), співи.

Етимологія[ред.ред. код]

Праслов'янське запозичення з латинської мови

Основна версія походження слова «коляда» — давнє запозичення з латинської мови; прасл. *kolęda виводять від лат. Calendae («календи»), припускалося і посередництво при цьому грец. κάλανδαι[4][5] (див. також: Календар). Новорічні «календе» справлялися дуже урочисто і співалося (колядували) особливі пісні (колядки). Це продовжувалося й за часів християнства, тому Церква поєднала свято Різдва зі старим Святом Нового Року, так що пізніше новорічні колядки зовсім перенесено на Різдво.[5] Від грецького «каляндай» пішли всі відповідні назви слов'янські; так само Рим свої «календе» поширив по цілій Європі.[5][5].

«

Саме слово «калянда», «календа», яким означалися давні греко-римські поганські обряди, перенесено на Різдв'яні Свята і зробилося своїм словом у всіх романських, германських та слов'янських народів.[5] Таким чином старе (поганське) свято і нове (християнське) стали поруч, обопільно впливаючи одно на друге: елементи ворожіння, привітань, переодягу, данини у християнському обряді пояснюється лише впливом поганського обряду, водохреща (хрещення водою), святі гості (Божа Мати, Ісус Христос, апостоли й інші святі), ходження Богородиці і багато інших лише під впливом християнських молитвенних сюжетів проникли в колядкові пісні, що мають на меті привітання поганського новоліття.[5]

 »
Роп'яник І. О. «Нова радість стала», полотно, олія, 2009 рік
Іранське походження

Зовсім іншої думки про етимологію є Ксенофонт Косенко, який зазначає, що слово «коляда» походить з іранського джерела й означає «сонце готове», «сонце тут»; свято Коляди означало принесення жертви божеству сонця.[5]

Іранські впливи в Україні признає у своїй «Малій Українській Енциклопедії» професор Євген Онацький.[5]

Питомо слов'янське походження

Необґрунтовані версії питомо слов'янського походження слова, оскільки вони засновуються лише на фонетичної схожості деяких слов'янських лексем з «коляда». Ці гіпотези не згадуються в ЕСУМ і можуть бути віднесені до «народних» або «кабінетних» етимологій:

Інше

Професор С. Килимник є тієї думки, що попередником слова «коляда» було слово «корочун», яке означало «свято дня, що ступнево збільшується, а ніч скорочується».[5] Але запевнити, що саме від того пішла назва «корочун», проф. С.Климник каже, дуже трудно, та й не можливо.[5] Він є тієї думки, що наш цикл зимових свят наближається і нагадує цикл подібних грецьких та римських. «Врумалії» — від 24 листопада до 17-го грудня на честь Діоніса; «Сатурналії» від 17-го до 24-го грудня; «Воти» від 24-го грудня до 1-го січня; цьому циклу відповідають наші.[5]

Стародавні назви свят, крім Калити та Корочуна, не збереглися, а з прийняттям християнства всім цим святам дано вже і християнські назви.[6]

Що настала зміна назв, то це зрозуміло, бо християнська церква з давніх часів вела завзяту боротьбу з «врумаліями», «вотами» й «календами». Ця рішуча, на жаль, боротьба з дохристиянськими святами провадилась і на Русі-Україні.[6] Найдовше втримались в Європі «календи».[6] Таким чином в англ. J.B.Rudnyckyj's dialectological field records and notes, 1934-1970 (Arch.133) припускається, що згадані свята могли прийти з Азії через Грецію та Рим в Європу. Тут перетравилися, прибрали європейської особливості, змісту, ідейності — кожен нарід уклав у ці свята свою особливу притаманність, свою психіку, свої ідеї, свої вірування.[6]

Історія свята[ред.ред. код]

Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок ще в дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.

Язичники святкували свято Коляди, або, як його ще називали свято Коротуна, 21 грудня за новим стилем. Язичники співали пісні про Сонце, Місяць і зорі, вшановували кожен з 12 місяців в році, готуючи так звані «12 страв». Ця традиція збереглася і до наших днів, але змінила свій мотив із християнським. На Різдво колядники також ходять від хати до хати і співають колядки, але пов'язані із народженням Ісуса Христа.

На свято Різдва Сонця вечорами з 25 грудня по 1 січня парубки та дівчата ходять по господах і під вікнами прославляють Коляду, або колядують. Це — відгомін повір'я з язичницьких часів, коли вірили в Коляду — Бога торжества і миру. Зміст колядок прославляв Коляду або господаря хати.

На Різдво хлопчики, які вивчали грамоту, вітали своє начальство та батьків віршами, що прославляли ….[7]

Згодом, із появою християнської релігії, обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з'явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі з'являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа.

Зараз в Україні Коляда асоціюється перш за все з колядками, які співають власне на свято Різдва Христового. Але небагато хто знає, що спочатку ці колядки співалися Коляді на його Воскресіння (Великдень).

Найкраще[джерело?] колядки збереглися в Галичині та Закарпатті. Велику стійкість виявили святочні обряди, багато в чому зазначені рисами язичницької давнини, що нагадують як про вшанування новонародженого сонця, так і про культ предків.

Святкування[ред.ред. код]

« В надвечір'я Христового Різдва сплелися з християнськими звичаями відсвяткованням народження Христа і давні дохристиянські звичаї, які аж ніяк не відносяться до культу християнського свята, а саме: згадується душі усіх денебудь померлих (членів роду), запрошуючи їх взяти участь у цих поминках. (Гуцули здмухували лави, сідаючи до вечері, щоб не присісти якоїсь душі). Приношено в жертву душам плоди природи, головно варену пшеницю, приправлену медом (символом життя) і маком (символом сну-смерти). Це звалося Коливо. Наросток -иво, -як у печиво, м'ясиво і тд. Цю сумішку плодів природи перед жертвуванням споживали члени родини (кушали), причому згадувалося душі померших і ворожилося, (як тепер при куті), а решту ставилося як жертву душам померших. (Християни теж лишали на столі страви, щоб душі мали чим поживитись, дещо зі страв розсилали теж своякам — рід жертвування). Якщо взяти під увагу християнські парастаси, ті задушні церковні відправи, на які теж ставили всяке вариво (головно пшеницю) і печиво (теж з пшениці), то це теж дохристиянський звичай жертв за душі померлих.

— В. Винницький / Розбудова держави, ч. 21 1957/[5]

 »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Український пасічник». Річник VII. Січень Ч.1., 1934. — С. 1.
  2. Сапіга, 1993
  3. Скуратівський, 1995, с. 11
  4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т Етимологічний словник української мови: У 2-х т. Укл. Ярослав Рудницький. — Вінніпеґ-Оттава, 1962-82. — С. 714—717.
  6. а б в г J.B.Rudnyckyj's dialectological field records and notes, 1934—1970 (Arch.133)
  7. Арандаренко Николай. «Записки о Полтавской губернии» 1852. — Т. 2, 1849. — С. 231.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]