Колібрі синьочеревий
| Колібрі синьочеревий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Colibri coruscans (Gould, 1846) | ||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Trochilus coruscans Petasophora coruscans | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Колі́брі синьочеревий[2] (Colibri coruscans) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae). Мешкає в Андах і на Гвіанському нагір'ї.
_11.jpg)
Довжина птаха становить 13-14 см, самці важать 5,5-8,5 г, самиці 6-7,5 г. У самців верхня частина тіла синьо-зелений з металевим відблиском, на скронях і щоках райдужні синьо-фіолетові плями, пера на них дещо виступають з боків голови. Підборіддя синьо-фіолетове, решта нижньої частини тіла зелена з синім відтінком. Хвіст металево-зелений зі сталево-синьою смугою на кінці. Дзьоб чорний, дещо вигнутий.
Самиці є дещо меншими за самців, за очима у них є білі плями. У молодих птахів райдужні плями в оперенні відсутні, пера у них мають рудуваті краї. У представників підвиду C. c. germanus лоб, нижня частина тіла і хвіст більш сині. Існує також рідкісна, малодосліджена меланістична морфа синьочерервого колібрі.
Виділяють два підвиди:[3]
- C. c. coruscans (Gould, 1846) — Анди у Венесуелі (Кордильєра-де-Мерида, Прибережний хребет), Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії і Венесуели, гори Сьєрра-де-Періха на кордоні Колумбії і Венесуелі, гірський масив Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта на півночі Колумбії;
- C. c. germanus (Salvin & Godman, 1884) — тепуї Гвіанського нагір'я на півдні і південному сході Венесуели і в сусідніх районіх північної Бразилії і Гаяни.
Синьочереві колібрі мешкають у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії, Аргентині, Бразилії і Гаяни. Вони живуть на узліссях гірських тропічних лісів, у високогірних чагарникових заростях, на високогірних луках парамо і пуна, в парках і садах, на висоті від 1700 до 4500 м над рівнем моря. Популяції, що мешкають в парамо, під час негніздового періоду мігрують на висоту 2000 м над рівнем моря, решта популяцій веде переважно осілий спосіб життя.
Синьочереві колібрі живляться нектаром різноманітних квітучих рослин, зокрема з родів Castilleja, Centropogon, Clusia, Echeveria, Elleanthus, Erythrina, Eucalyptus, Guzmania, Inga, Salvia, Siphocampylus і Puya, а також комахами, яких ловлять в польоті. В більшості природних середовищ, за винятком парамо, вони аргесивно захищають квітучі дерева, нападаючи на інших колібрі. У Венесуелі сезон розмноження триває з липня по жовтень, в Аргентині з грудня по лютий. Гніздо чашоподібне, робиться з м'якого рослинного матеріалу, зовні покривається лишайниками, прикріплюється до направленої вниз гілки або в тріщині серед скель. В кладці 2 білих яйця розміром 17×10,5 мм і вагою 0,95 г. Інкубаційний період триває 17-18 днів.
Синьочереві колібрі демонструють екстримальний рівень нічного зціпеніння задля збереження енергії при низькій температурі на великій висоті: вночі температура їх тіла може становити 8 °C, у порівнянні з 36 °C — нормальною температурою вдень[4][5].
Згідно з дослідженням, у синьочеревого колібрі найменша середня товщина альвеолярно-капілярного бар'єру[en] і найбільша питома маса дихальної поверхні серед усіх птахів[6].
- ↑ BirdLife International (2016). Colibri coruscans: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 листопада 2022.
- ↑ Wolf, Blair O.; McKechnie, Andrew E.; Schmitt, C. Jonathan; Czenze, Zenon J.; Johnson, Andrew B.; Witt, Christopher C. (2020). Extreme and variable torpor among high-elevation Andean hummingbird species. Biology Letters. 16 (9): 20200428. doi:10.1098/rsbl.2020.0428. ISSN 1744-9561. PMC 7532710. PMID 32898456.
- ↑ Veronique Greenwood (8 вересня 2020). These hummingbirds take extreme naps. Some may even hibernate. The New York Times. Процитовано 9 вересня 2020.
- ↑ Dubach, M. (1981). Quantitative analysis of the respiratory system of the house sparrow, budgerigar and violet-eared hummingbird. Respir Physiol. 46 (1): 43—60. doi:10.1016/0034-5687(81)90067-0. PMID 7330491.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |