Колір граната
Колір граната | |
|---|---|
| Цвет граната | |
 | |
| Жанр |
драма біографія музика |
| Режисер | Сергій Параджанов |
| Сценарист | Сергій Параджанов |
| У головних ролях |
Софіко Чіаурелі Мелкоп Алексаян Вілен Галстян Георгій Гегечкорі Спартак Багашвілі Медея Джапарідзе Ованес Мінасян Юрій Амірян А. Бабаян Медея Бібілейшвілі |
| Оператор | Сурен Шахбазян |
| Композитор | Тигран Мансурян |
| Кінокомпанія | Вірменфільм |
| Дистриб'ютор | The Criterion Collection і Netflix |
| Тривалість | 79 хвилин |
| Мова | російська і вірменська |
| Країна |
 СРСР |
| Рік | 1968 |
| IMDb | ID 0063555 |
«Колір граната» (вірм. Նռան գույնը) — поетична кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова, знята у 1968 році на кіностудії «Вірменфільм». Авторська назва — «Саят-Нова».
Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показане життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.
Синопсис[ред. | ред. код]
Життя Саят-Нови зображене в низці алегоричних епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.
Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.
Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього Тбілісі, церквами, хачкарами, майстрами різних ремесел із Авлабарі. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.
Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.
Ставши придворним поетом царя Іраклія II (в фільмі фігурує як князь), Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).
На монастир нападає перський шах Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.
Саят-Нову супроводжує образ янгола, що намагається віддати кому-небудь жменю землі. Поет знаходить спокій у церкві святого Геворга під Мец Бердом, що тільки будується, і возз'єднується з родиною в картині, схожій на ікону (історично він був убитий загарбниками після відмови зректися своєї віри). Білі півні оточують мертвого поета, що лежить серед них, як жертва, принесена заради того, щоб у світі існувала краса. Голос Саят-Нови лишається в храмі.
Ролі[ред. | ред. код]
- Вілен Галустян — Саят-Нова, поет у монастирі
- Софіко Чіаурелі — юний поет; кохана поета (Анна Батонішвілі); муза поета; мім; ангел; божевільна монашка
- Мелкон Алекян — поет у дитинстві
- Георгій Гегечкорі — поет у старості
- Оганес Мінасян — князь (мається на увазі Іраклій II)
- Спартак Багашвілі — батько поета
- Медея Джапарідзе — мати поета
Знімальна група[ред. | ред. код]
- Мікаель Аракелян — декоратор
- Степан Андранікян — художник-постановник
- Михайло Вартанов — закулісний документаліст
Виробництво[ред. | ред. код]
У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967)[1]. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «Вірменфільм» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів[2].
Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року[1]. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу[2]. Потім режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени[1]. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»)[2]. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році[3], а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році[2].
Фільм наслідує середньовічні фрески, багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані — ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з житієм: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи[1].
У 2014 році фільм було відреставровано, переведено в цифрову форму та перемонтовано, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі[4][5]. Реставрація була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna. За реставрацію «Кольору граната» Мартін Скорсезе здобув премію Інституту Параджанова-Вартанова 2014 року[6]. Реставрована версія видана на дисках Blu-ray 19 лютого 2018 року у Великій Британії[7].
Вплив[ред. | ред. код]
Кліп Марка Романека на пісню Мадонни «Bedtime Stories» (1995) використовує символи з фільмів Параджанова «Колір граната» і Андрія Тарковського «Сталкер» та «Ностальгія»[8].
О́брази з «Кольору граната», особливо костюми, втілено в фільмі «Клітка» (2000) дизайнеркою Ейко Ісіокою[8].
Чилійсько-американський композитор Ніколас Джаар випустив у 2015 році музичний альбом «Pomegranates» як «альтернативний саундтрек» до фільму Параджанова[9]. Показ фільму з живим виступом Джаара був запланований на фестивалі Cinefamily в Лос-Анджелесі 22 лютого 2017 року, але через заперечення Інституту Параджанова-Вартанова та The Film Foundation він відбувся з оригінальним саундтреком[10].
«Колір граната» став основою для кліпу-фільму Леді Гаги «911» (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова[11]. Інші два джерела натхнення — «Свята гора» Алехандро Ходоровського, «8 1/2» Федеріко Фелліні[8].
Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г "Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ а б в г «Колір граната» крізь призму вірменської свідомості. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ Параджанов Сергій Йосипович. stus.center (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ The Color of Pomegranates. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 28 грудня 2016. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ SAYAT NOVA. Festival de Cannes (амер.). Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ Paley, Tony (7 жовтня 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ The Colour of Pomegranates Blu-ray (Sayat Nova | Limited Edition) (United Kingdom), процитовано 16 вересня 2023
- ↑ а б в г Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду. vogue.ua (укр.). 9 січня 2023. Процитовано 16 вересня 2023.
- ↑ Nast, Condé (24 червня 2015). Nicolas Jaar Releases Free Album Pomegranates. Pitchfork (амер.). Процитовано 17 вересня 2023.
- ↑ News. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 9 лютого 2017. Процитовано 17 вересня 2023.
- ↑ Неплій, Анна. Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Parajanov.com [Архівовано 27 березня 2018 у Wayback Machine.]
- «Колір граната» на сайті IMDb (англ.)
|
| |||||