Колір граната

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колір граната
Цвет граната
Жанр драма
біографія
музика
Режисер Сергій Параджанов
Сценарист Сергій Параджанов
У головних
ролях
Софіко Чіаурелі
Мелкоп Алексаян
Вілен Галстян
Георгій Гегечкорі
Спартак Багашвілі
Медея Джапарідзе
Ованес Мінасян
Юрій Амірян
А. Бабаян
Медея Бібілейшвілі
Оператор Сурен Шахбазян
Композитор Тигран Мансурян
Кінокомпанія Вірменфільм
Дистриб'ютор The Criterion Collection і Netflix
Тривалість 79 хвилин
Мова російська і вірменська
Країна СРСР СРСР
Рік 1968
IMDb ID 0063555

«Колір граната» (вірм. Նռան գույնը) — поетична кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова, знята у 1968 році на кіностудії «Вірменфільм». Авторська назва — «Саят-Нова».

Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показане життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.

Синопсис[ред. | ред. код]

Життя Саят-Нови зображене в низці алегоричних епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.

Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.

Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього Тбілісі, церквами, хачкарами, майстрами різних ремесел із Авлабарі. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.

Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.

Ставши придворним поетом царя Іраклія II (в фільмі фігурує як князь), Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).

На монастир нападає перський шах Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.

Саят-Нову супроводжує образ янгола, що намагається віддати кому-небудь жменю землі. Поет знаходить спокій у церкві святого Геворга під Мец Бердом, що тільки будується, і возз'єднується з родиною в картині, схожій на ікону (історично він був убитий загарбниками після відмови зректися своєї віри). Білі півні оточують мертвого поета, що лежить серед них, як жертва, принесена заради того, щоб у світі існувала краса. Голос Саят-Нови лишається в храмі.

Ролі[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

  • Мікаель Аракелян — декоратор
  • Степан Андранікян — художник-постановник
  • Михайло Вартанов — закулісний документаліст

Виробництво[ред. | ред. код]

У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967)[1]. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «Вірменфільм» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів[2].

Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року[1]. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу[2]. Потім режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени[1]. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»)[2]. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році[3], а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році[2].

Фільм наслідує середньовічні фрески, багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані — ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з житієм: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи[1].

У 2014 році фільм було відреставровано, переведено в цифрову форму та перемонтовано, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі[4][5]. Реставрація була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna. За реставрацію «Кольору граната» Мартін Скорсезе здобув премію Інституту Параджанова-Вартанова 2014 року[6]. Реставрована версія видана на дисках Blu-ray 19 лютого 2018 року у Великій Британії[7].

Вплив[ред. | ред. код]

Кліп Марка Романека на пісню Мадонни «Bedtime Stories» (1995) використовує символи з фільмів Параджанова «Колір граната» і Андрія Тарковського «Сталкер» та «Ностальгія»[8].

О́брази з «Кольору граната», особливо костюми, втілено в фільмі «Клітка» (2000) дизайнеркою Ейко Ісіокою[8].

Чилійсько-американський композитор Ніколас Джаар випустив у 2015 році музичний альбом «Pomegranates» як «альтернативний саундтрек» до фільму Параджанова[9]. Показ фільму з живим виступом Джаара був запланований на фестивалі Cinefamily в Лос-Анджелесі 22 лютого 2017 року, але через заперечення Інституту Параджанова-Вартанова та The Film Foundation він відбувся з оригінальним саундтреком[10].

«Колір граната» став основою для кліпу-фільму Леді Гаги «911» (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова[11]. Інші два джерела натхнення — «Свята гора» Алехандро Ходоровського, «8 1/2» Федеріко Фелліні[8].

Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г "Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023. 
  2. а б в г «Колір граната» крізь призму вірменської свідомості. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023. 
  3. Параджанов Сергій Йосипович. stus.center (укр.). Процитовано 16 вересня 2023. 
  4. The Color of Pomegranates. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 28 грудня 2016. Процитовано 16 вересня 2023. 
  5. SAYAT NOVA. Festival de Cannes (амер.). Процитовано 16 вересня 2023. 
  6. Paley, Tony (7 жовтня 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 16 вересня 2023. 
  7. The Colour of Pomegranates Blu-ray (Sayat Nova | Limited Edition) (United Kingdom). Процитовано 16 вересня 2023. 
  8. а б в г Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду. vogue.ua (укр.). 9 січня 2023. Процитовано 16 вересня 2023. 
  9. Nast, Condé (24 червня 2015). Nicolas Jaar Releases Free Album Pomegranates. Pitchfork (амер.). Процитовано 17 вересня 2023. 
  10. News. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 9 лютого 2017. Процитовано 17 вересня 2023. 
  11. Неплій, Анна. Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (укр.). Процитовано 16 вересня 2023. 

Посилання[ред. | ред. код]