Колісники (Ніжинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Колісники
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ніжинський район
Рада/громада Колісниківська сільська рада
Код КОАТУУ 7423384801
Основні дані
Засноване 1600
Населення 530
Площа 1,763 км²
Густота населення 300,62 осіб/км²
Поштовий індекс 16632
Телефонний код +380 4631
Географічні дані
Географічні координати 51°04′58″ пн. ш. 31°43′11″ сх. д. / 51.08278° пн. ш. 31.71972° сх. д. / 51.08278; 31.71972Координати: 51°04′58″ пн. ш. 31°43′11″ сх. д. / 51.08278° пн. ш. 31.71972° сх. д. / 51.08278; 31.71972
Середня висота
над рівнем моря
122 м
Водойми Остер
Місцева влада
Адреса ради 16632, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с.Колісники, вул. Гоголя, 7 , тел. 6-64-21
Карта
Колісники is located in Україна
Колісники
Колісники
Колісники is located in Чернігівська область
Колісники
Колісники

Колі́сники — село в Україні, в Ніжинському районі Чернігівської області. Населення становить 530 осіб. Орган місцевого самоврядування — Колісниківська сільська рада. Україна.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Коворотний Сергій Володимирович (1977-2014), прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

Вступ[ред.ред. код]

Так багато приємного і рідного вміщено у цьому слові. І не випадково, адже це наша Батьківщина з неосяжними лісами, полями, ріками та озерами. Кожен українець з гордістю в душі говорить, що він громадянин України. А той невеличкий куточок рідної землі, де він народився, виріс, змужнів, став справжньою людиною, назавжди вкарбовується в пам'ять його серця і зігріває душу все життя. Батьківська хата, від якої веде стежка у широкий світ, рідна вулиця, на якій знайомий кожен закуток, рідна школа — це те найдорожче, що становить маленьку батьківщину кожного з нас.

Для мене це мальовниче село Колісники, яке розташоване за 15 кілометрів від міста Ніжина.

Людина дуже дивна істота, яка живе, любить… Але найголовніша якість людини — це здатність пам'ятати серцем. Де б ми не були, завжди з нами подорожують «очі материнські та білява хата». Це те святе місце, з яким пов'язані найкращі спогади дитинства і юності. І в кожної людини окреме місце в серці відведене рідній школі. Адже саме тут ти дізнався, що світ навколо тебе такий великий, навчився читати і писати, саме звідси пролягла твоя стежка у самостійне життя. Коли згадую рідну школу, то якась невідома струна натягується в душі. Згадується перша вчителька, рідний клас, парта, друзі-однокласники. Але сьогодні мені хочеться поринути у давнину, і відновити в пам'яті історію виникнення школи. Отож, збираємо слово до слова і нанизуємо разок коштовних перлів-спогадів людських про історію виникнення і життя рідної Колісниківської школи, до якої ми теж безпосередньо причетні.

Історія[ред.ред. код]

XVII ст.[ред.ред. код]

Перші поселення на території Колісників були на височинах, на місці сучасних залишків ферми та на місці Колісниківських дач, зважаючи на те, що вдавнину, низовини в ціх місцях були значно заболочені Смолянськими болотами (річка Смолянка). Кладовища розташовані на найвищих пагорбах: велике кладовище, яке нині існує, та менше, яке знаходилось на місці сучасної пожежної станції (було знищене під час будівлі господарських споруд колгоспу "імені Г. Петровського" в 1930-х роках).

Після надання Ніжину магдебурзького права значно інтенсивніще почали розвиватись ремесла та торгівля в регіоні, почали виникати поселення ремесників та землевласників.

"Здавна на території села  жили умільці, які робили колеса. Назва відома з архівів під датою середини ХVII ст. Перші люди на території села з’явились більше ніж 400 років тому. Можна помітити два варіанти назви «Колесники» та «Колісники». Найперша назва села  була Колесники, але пізніше стало відомо, що в селі жили люди, які робили колісниці, тому назва змінилась на Колісники. Від наших предків дійшли також різні географічні назви урочищ: «Глибока», «Свинюх», «Смолянка», «Хильківщина», «Приміровщина», «Калиновник», назви водоймищ: «Стрільцьове», «Біле озеро», «Довге озеро», назви районів села: «Козачий куток», «Коворотнівка», «Гончарівка», «Старий табір»."

Жителі Колісників були у складі другої ніжинської сотні Ніжинського полку. Мешканці Колісників брали участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 рр.

Історичні документи повідомляють, що Колісники в 1648 році, за наказом короля Речі Посполитої Владислава IV стали належати ніжинському войту Олександру Цурковському, а пізніше, після смерті Цурковського,1692 року, його зятеві Тарасу Петровичу Забілі, згідно універсалу Гетьмана Івана Мазепи: "... абѩсмо привернулі имъ во владѣние сѣлом Кукшино с пріселкомъ Колесниками и деревнѣй Мыльникі, которые прежде держалъ в своемъ владѣніи небожчикъ Алѣѯандр Цурковський."

XVIII ст.[ред.ред. код]

Дані перепису населення Колісників, початок XVIII ст.: ѣревня Колесники, общаго владѣнія: капітана Александра і Павла Забѣлъ - мужескаго полу 177 людей, женскаго 188; владѣнія поручика Ивана Нѣстеренка - муж. 13, жен. 13; владѣнія майорши Єлісаветы Родзянкіной - муж. 11, жен. 10; владѣнія корнета Стѣпана Забѣлы - муж. 59, жен. 44; Свободных козаковъ - муж. 37, жен. 49. Хутор подъ Колесниками,владѣнія коллѣжскаго ассесора Євдокіи Гордѣевой муж. 4, жен. 10; Итого - муж. 301, жен. 314 людей."

XIX-XX ст.[ред.ред. код]

Згідно "Списку насѣленныхъ мѣст Чѣрніговскай губєрніи" 1856 року Колісники налічували: ... кількість дворів - 99, кількість мешканців: чоловічої статі - 265, жіночої статі - 298. Два заводи: винокурний и цегельний.

Згідно "Метріки селъ Нѣжинскаго уѣзда за 1886 годъ" переважна більшість мешканців Колісників мали прізвища: Гайдук, Давиденко, Іващенко, Забережный, Коваленко, Коворотный, Кравченко, Кушніренко, Недоля, Олійник, Пелещук, Полулях, Романенко, Ходос, Ющенко.

Не оминула тяжка панщина наш край... Але всі хто володів селом мали добру душу і гарно ставились до людей. Найтісніше історія пов'язується з поміщиком Петром Парфеновичем Парпурою, якого народ називав "Пампура". Прапрадідом Петра Парпури є Парпура Максим Йосипович, український громадський діяч, видавець і меценат, перший видавець поеми «Енеїда» І. П. Котляревського. Петро Парпура був знавцем народної медицини та лікарських рослин. Його маєток був розташований на території сучасної Колісниківської ЗОШ І-ІІ ступенів. Панські хороми розташовувались на місці нинішнього Будинку культури, а там де нині знаходиться школа, стояла панська клуня. Пан добре платив людям за їх працю, навіть дітлахи і ті заробляли в нього на солодощі. Але у 1918 році пана застрелили, коли той повертався з Ніжина до свого маєтку. Хто це був? Невідомо. Існує версія, що це могли бути мешканці сусіднього села Мильники. Відомо, що його могила знаходиться десь поблизу липової алеї, між Будинком культури і школою.

Після довгих років панщини люди прагнули вийти із тіні забуття. Першим кроком до цього стало спорудження школи. В 1926 році колісничани вперше сіли за парти і, як відомо з архівних джерел, в 30-х роках у школі здобувало освіту 180 учнів. Спочатку навчатись могли тільки хлопчики. Яких за невиконання домашнього завдання ставили голими колінами на гречку або просо. Так відчайдушно виборювали знання учні.

Сьогодні у часи демократії про сліди життя пана нагадує лише липова алея, яка і досі своїм шелестом навіює спогади минулого. Завбачливий господар хотів, щоб про нього пам'ятали наступні покоління, заварюючи липовий чай. Проходять роки, століття, а липи залишаються невід'ємним компонентом, що поєднує цілі епохи.

Коли розпочалась Німецько-радянська війна, село тільки почало спинатись на ноги. Найсильніші і найсправніші господарі, які звикли працювати на рідній землі, змушені були взятися за зброю і стати на її захист. Під час Другої світової війни 552 мешканці села бились на фронтах проти загарбників, 81 з них нагороджено орденами та медалями, 147 захисників загинули.

Ті ж, що залишилися, завзято боролись проти нацистів на окупованій території. Уже в вересні-жовтні 1941 року Іван Костюченко створює в селі підпільну групу, яка спільно діяла з партизанським загоном «За Батьківщину». Багато сімей пішло в ліси до партизанів, щоб швидше прискорити день перемоги. Їх подвиг — це неоціненний вклад у наше безхмарне і мирне майбутнє. Сьогодні, коли вже згуки війни відійшли далеко в минуле, учні та жителі села вшановують пам'ять воїнів, які віддали своє життя за мир і злагоду в наших оселях. Їх прізвища викарбовані не тільки на гранітових плитах, але і в серцях кожного з нас. Частинку цієї історії намагались передати учням Колісниківської ЗОШ І-ІІ ступенів наші дорогі ветерани. Зі слів Полуляха Івана Антоновича відомо, що не тільки німці заподіювали шкоду людям, але і поліцаї часто робили обшуки і побори населення. Вони забирали харчі і все, що траплялось під руку. Але найбільше їм дошкуляло те, що люди підтримували партизан. Так під час одного з чергових набігів поліцаїв згоріла старенька дерев'яна школа. У вересні 1943 році, коли село звільнили від німців, діти знову сіли за шкільні парти. Школою їм слугувала звичайна сільська оселя. Навчання відбувалося в дві зміни. Скрізь відчувалася бідність, породжена війною: не було зошитів, підручників, столів, навіть лав, на яких сиділи тодішні школярі. Та й самим учням у холодну пору року ні в що було вдягтися і взутися, щоб дійти до школи. Але жага до знань, прагнення «вибитись в люди» спонукала дітлахів до навчання.

Пройшли роки, і школа, як птах-фенікс, відродилася із попелу, і вже наші батьки сіли за новенькі парти.

Таке воскресіння припало на роки повоєнної відбудови.

У 1964 році жителі Колісників радо вітали відкриття восьмирічної школи, яка і до цього часу не знає, що таке старість, адже вже важко полічити скільки змінилось у ній поколінь, скільки прийшло темних голів, а вийшло світлих. Навчалось, близько, 80-100 учнів. Але і вночі двері школи були відчинені для дорослих, які навчались у вечірній час.

Школа — це серце Колісників. Вона завжди пульсує життям. На подвір'ї відчуваєш себе у новому світі, долучаєшся до минувшини: чути шелест і запах лип, до навчання долучається дух пана Пампури…

XXI ст.[ред.ред. код]

Школа завжди красива і ошатна, наповнена дитячим сміхом, радо вітає всіх своїх випускників. Належному стану школи ми завдячуємо мудрим її керманичам. Їх імена варто пам'ятати: Пінчук Петро Якович, Ставицький Петро Данилович, Кравченко Василь Дмитрович, Рабінович Борис Ізарович, Коворотна Валентина Олександрівна, адже вони долучились до шліфування нас як особистостей. У 2003 році відбулось злиття Григорівської та Колісниківської шкіл в одну дружню єдину родину. Стало ще веселіше і цікавіше.

        На початку ХХІ століття школа кардинально змінила своє обличчя. Це сталось тому, що до її штурвалу стали молоді, сповнені енергії директори: Лозова Леся Вячеславівна, Ювко Оксана Миколаївна, Ярмак Людмила Олександрівна. Почали вливатись нові кадри з сучасними ідеями і технологіями. Школа взяла курс на формування нової особистості ХХІ століття. Людмила Олександрівна продовжує дивувати своїми неординарними ідеями, які не залишаються ідеями, а реалізуються на практиці. В цьому їй допомагають керівники місцевих агропідприємств «Дружба Нова », «Любава», «Отаман».

У 2011—2012 навчальний рік школа вступила у складі 34 учнів та учительського колективу з 8-ми фахівців. Учнівський колектив маленький, проте дружній. Завжди гучно в школі проходять святкові вечори. Майже все село об'єднує школа у своїх стінах на Покровський ярмарок, Андріївські вечорниці, Новий рік, 8 Березня та інші свята. Учні завжди активно беруть участь у районних олімпіадах, спортивних змаганнях, різних конкурсах.

А липова алея пильно спостерігає над усіма нашими діяннями.

Інфраструктура[ред.ред. код]

За часів СРСР в селі була збудована значна кількість об’єктів інфраструктури, які забезпечували автономну життедіяльність села, але в 1990-х роках абсолютна більшість з них була знищена, розкрадена та стала непридатною до експлуатації.

- поштове відділення (працює і тепер);

- пожежна станція;

- пункт збору молока у населення;

- пилорама;

- кузня;

- коров’яча ферма;

- птахоферма;

- свиноферма;

- кінна ферма;

- вівчарня.

У 1993 році була збудована Свято-Успенська церква, належить до УПЦ Московського патріархату.

Керівники[ред.ред. код]

XX ст.[ред.ред. код]

Голови колгоспу "Прапор комунізму" с. Колісники[ред.ред. код]

Корженко Григорій Миколайович

Сай Микола Олександрович

Скрипка Микола Дмитрович

Голови сільської ради[ред.ред. код]

Недоля Григорій Георгійович

Рибка Анатолій Петрович


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.