Комаренко Володимир Андрійович
| Комаренко Володимир Андрійович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 15 липня 1887 |
| Місце народження | Харків, Російська імперія |
| Дата смерті | 19 лютого 1969 (81 рік) |
| Професії | диригент, викладач університету |
| Освіта | Харківське музичне училище імені Бориса Лятошинського |
| Заклад | Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського |
Володи́мир Андрі́йович Комаренко (15 липня 1887, Харків — 19 лютого 1969, Харків) — український диригент, музично-громадський діяч, педагог. Доцент (1935).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 15 липня 1887 року в Харкові на вулиці Сумській у бідній родині кухаря та прачки. Через рік після народження Володимира батько помер, і мати одна виховувала сина та його старшу сестру Надію.
У майбутньому, його сестра вийшла заміж за піонера авіації Степана Гризодубова. Допомагав йому у створенні першого аероплана Гризодубова — Г1[1].
Навчався у парафіяльному, а потім повітовому училищах, де брав участь у духовому і балалаєчному оркестрах, співав у хорі.
В 1905 вступив до Харківського музичного училища, клас кларнета Г. Гека. В тому ж році організував і очолив балалаєчний оркестру «Прогрес».
Організував і очолив домрово-балалаєчний та духовий оркестри, класи гри на домрі та балалайці при товаристві «Просвітницьке дозвілля» (1909–15), Організатор і капельмейстер духового та домрово-балалаєчного оркестрів заводу «Гельферіх-Саде», балалаєчного оркестру 2-го Вищого початкового училища (1914—1915);
1917—1919 — працював викладачем 7-го міського училища та диригентом 3-го вищого початкового училища у Харкові.
В 1919 успішно склав іспит до Харківського музичного інституту, але в серпні того ж року був мобілізований до лав Добровольчої армії Денікіна. З серпня по грудень 1919 проходив службу в інженерній роті. З грудня 1919 року перейшов до лав Червоної армії, де служив капельмейстером і лектором музичних дисциплін в 6-й кавалерійській дивізії 1-ї Кінної Армії. На початку 1920 року, у зв'язку із захворюванням сипним тифом, був евакуйований до Харкова.
Організатор і керівник домрово-балалаєчного оркестру при губернському відділі народної освіти, що став першим професійним оркестром народних інструментів України (1920—1952; від 1938 — у складі філармонії).
1922—1924 — викладач професійної музичної школи, Харків.
1924—1941 — директор 2-ї професійної музичної школи та музичних курсів для дорослих при цій школі, Харків.
Водночас від 1924 викладав у консерваторії:
- 1926—1932 — завідувач кафедри народних інструментів,
- 1932—1934 — диригент-капельмейстер кафедри народних інструментів,
- від 1937 — диригент кафедри народних інструментів.
Брав участь в організації та проведенні в Харкові конкурсів виконавців на народних інструментах та оглядів художньої самодіяльності (1927—1936).
Організатор Харківського музично-промислового технікуму, який готував кадри для музичних фабрик України (1930).
До 1934 входив до складу Музичного бюро, що займалося координацією художнього самодіяльного руху в Україні.
За сумісництвом у 1934—1947 — завідувач хормейстерського відділу музучилища.
Організатор і керівник дитячого оркестру народних інструментів при Палаці піонерів і жовтенят імені П. Постишева (1935—1962), У 1943 ініціював створення 1943 і керував до 1948 дитячою музичною школою-інтернатом при Консерваторії (згодом спец. муз. школа-інтернат). Викладав у ній до 1969.
В 1945 закінчив Харківську консерваторію, клас диригування.
У 1948 був звільнений з консерваторії з політичних мотивів.
Водночас 1957—1969 керував духовим оркестром.
У 1941—1944 — директор музичного комбінату, до складу якого входили консерваторія, музичне училище та дитяча музична школа-інтернат при консерваторії.
Організатор і керівник оркестру українських народних інструментів у с. Наталине (Красноградського р-ну Харківської області, 1955—1959).
1957—1965 — організатор і завідувач кафедри хорового співу та музики педінституту.
Публікації[ред. | ред. код]
У Харкові 1924 вийшла друком перша в Україні партитура для домрово-балалаєчного оркестру в інструментуванні Комаренка — українська народна пісня «Закувала та сива зозуля» в обробці П. Ніщинського.
Автор публікацій з питань народно-інструментального виконавства в Україні, зокрема:
- По вопросу об организации великорусского (балалаечного) оркестра. Х., 1915;
- Робота з самодіяльним оркестром народних інструментів. К., 1955;
- Український оркестр народних інструментів. К., 1960;
- Методика навчання гри на чотириструнній домрі. К., 1961.
Пам'ять[ред. | ред. код]
15 квітня 2014, у Жовтневому районі Харкова на фасаді будівлі Дитячої школи мистецтв № 2 ім. П. І. Чайковського по вулиці Жовтневої революції (з 2015 року — вулиця Москалівська), 142, встановлено пам'ятний знак — меморіальну дошку педагогу та музичному діячеві XX століття Володимиру Комаренку, який був директором цієї школи[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Евланов, 2020, с. 49.
- ↑ У Харкові встановили меморіальну дошку засновнику музичної школи Володимиру Комаренко. 15 квітня 2014. Архів оригіналу за 26 Листопада 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Комаренко Володимир Андрійович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 512-513.
- Пам'ятна дошка Комаренку В.А., м. Харків. Шукач. Архів оригіналу за 26 Листопада 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
Література[ред. | ред. код]
- Лошков Юрій Іванович (2014). Комаренко Володимир Андрійович. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 26 Листопада 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
- Білоненко Г., Нечитайло О. Професіоналізм — народному мистецтву // Музика. 1991. № 2;
- Лошков Ю. Володимир Андрійович Комаренко. Харків, 2002.
- Евланов М. В., Неумывакина О. Е. Гризодубов С. В. // Сердца высокого полёта : [рос.] / Редакционный совет: Д. Н. Башук, В. Е. Власко, Н. И. Игнатьев, Неумывакина О. Е. — Харьков, 2020. — С. 47—59. — 210 с. — (Знай наших). — ISBN 978-617-7912-54-4.
|
