Комп'ютерне мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зображення комп'ютерного вірусу Chernobyl, створеного українським медіа-художником Степаном Рябченком в 2011 році.[1]
Олена Голуб, «Тиха кімната», цифровий друк (2020)

Комп'ютерне мистецтво або цифрове мистецтво (англ. Digital art) — напрямок медіа-мистецтва, заснований на використанні комп'ютеру, інформаційних технологій, як основи для художнього твору.

Нині поняття комп'ютерного мистецтва включає в себе як твори традиційного мистецтва, перенесені в нове середовище, на цифрову основу, яка імітує первісний матеріальний носій (цифрова фотографія), так і принципово нові види художніх творів, основним середовищем існування яких є комп'ютерне середовище. Під його визначення вписується і цифровий живопис (малюнок створюється від початку до кінця на комп'ютері), і демосцена, pixel art, гіпертекстова література та ін.

Українські медіа-художники[ред. | ред. код]

  • Сергій Петлюк[5]

Виставки[ред. | ред. код]

  • Strange Timeангл. — «Дивний час») — міжнародна художня виставка у віртуальному просторі, створена українським художником Степаном Рябченком в межах творчого об’єднання «Арт Лабораторія»[7]. Проєкт було запущено 7 травня 2020 року в період COVID-19 карантину як інтернет-сайт, що розвивається за принципом живого організму, наповнюючись роботами художників з усього світу та розширюючи свої межі.[8] У центрі уваги виставки Strange Time опинилися не тільки твори мистецтва, але й сам формат репрезентації художників та їхніх робіт на базі Інтернет-сайту, який виступає самостійним твором.[9] Назва виставки «Дивний час» відбила головну мету проєкту: дослідження часу та неоднозначності подій, що відбуваються в сучасному світі шляхом візуальної мови, позицій та маніфестів.[10] Експозиція з простого простору репрезентації перетворилася в ситуацію діалогу та взаємодії між художниками, створюючи певні зв’язки, позиції та відносини.[11] Проєкт створено як організм, що розвивається і постійно поповнюється новими авторами та роботами, розширюючи свої цифрові межі поки міф про COVID-19 не піде у небуття.[12]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Christiane Paul (2003). Digital Art (World of Art series). London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-20367-9.
  • Caterina Davinio, Tecno-Poesia e realtà virtuali / Techno-Poetry and Virtual Reality, essay (Italian / English), Mantova, Sometti 2002. ISBN 88-88091-85-8
  • Oliver Grau (2003) Virtual Art: From Illusion to Immersion (Leonardo Book Series). Cambridge/Mass.: MIT-Press.
  • James Faure Walker (2006) Painting the Digital River: How an Artist Learned to Love the Computer, Prentice-Hall (USA). ISBN 0-13-173902-6
  • Bruce Wands (2006). Art of the Digital Age, London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-23817-0.
  • Monika Fleischmann, Ulrike Reinhard. Digitale Transformationen. Medienkunst als Schnittstelle von Kunst, Wissenschaft, Wirtschaft und Gesellschaft. whois, Heidelberg 2004, ISBN 3-934013-38-4. (Information)
  • Wolf Lieser. Digital Art. H.F. Ullmann Publishing, Deutschland 2009, ISBN 978-3-8331-5344-0.
  • Ernest Edmonds, Andrew Martin, Sandra Pauletto. Audio-visual interfaces in digital art. In: The Australasian Computing Education Conference; Vol. 74. Proceedings of the 2004 ACM SIGCHI International Conference on Advances in computer entertainment technology. Singapur 2004, ISBN 1-58113-882-2. (Information).
  • Greg Turner, Ernest Edmonds. Towards a Supportive Technological Environment for Digital Art. In: Viller & Wyeth (Hrsg.): Proceedings of OzCHI2003: New directions in interaction, information environments, media and technology. 26-28 November 2003. Brisbane, Australien. (Online)
  • Linda Candy. Co-Creativity in Interactive Digital Art, Consciousness Reframed. In: Fourth International CAiiA-STAR Research Conference, 2-4th August 2002. Perth 2002. Online
  • Lev Manovich. Ten Key Texts on Digital Art: 1970—2000. In: Leonardo, Band 35, Nummer 5, MIT Press 2002, S. 567—569. (Information)
  • Joseph Nalven, JD Jarvis. Going Digital: The Practice and Vision of Digital Artists. Thompson Course Technology, 2005, ISBN 1-59200-918-2.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цвет Чернобыля в работе украинского художника Степана Рябченко. ArtsLooker (ru-RU). 2020-04-26. Процитовано 2020-06-15. 
  2. ART NOW: Степан Рябченко. Про мистецтво нової доби. ART Ukraine. Процитовано 2020-06-11. 
  3. Strange Time: Степан Рябченко рассказывает о первом опыте кураторства и искусстве по ту сторону экрана. officiel-online.com (ru). Процитовано 2020-06-11. 
  4. СТЕПАН РЯБЧЕНКО ПРО СТЕПАНА РЯБЧЕНКО. МіТЄЦ (en). 2019-11-05. Процитовано 2020-05-26. 
  5. Петлюк Сергій / PinchukArtCentre. PinchukArtCentre.org. Процитовано 2017-11-02. 
  6. Олексій Сай. Процитовано 2017-11-02. 
  7. Первая в Украине международная выставка современного искусства в виртуальном пространстве. PRAGMATIKA.MEDIA (ru-RU). Процитовано 2020-06-23. 
  8. В Украине стартовала первая международная онлайн-выставка современного искусства Strange Time. officiel-online.com (ru). Процитовано 2020-06-23. 
  9. Strange Time: Степан Рябченко рассказывает о первом опыте кураторства и искусстве по ту сторону экрана. officiel-online.com (ru). Процитовано 2020-06-23. 
  10. Strange Time. Strange Time (en-US). Процитовано 2020-06-23. 
  11. Одесский художник впервые в Украине организовал онлайн-выставку совр. Монитор (ru-RU). 2020-05-11. Процитовано 2020-06-23. 
  12. «Время — кожа, а не платье». Kyiv Daily (ru-RU). 2020-05-14. Процитовано 2020-06-23.