Добра стаття

Комплекс земської лікарні (Глухів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комплекс земської лікарні
Будівлі станом на літо 2015 року
Будівлі станом на літо 2015 року
Будівлі станом на літо 2015 року
51°40′22″ пн. ш. 33°55′01″ сх. д. / 51.67278° пн. ш. 33.91694° сх. д. / 51.67278; 33.91694Координати: 51°40′22″ пн. ш. 33°55′01″ сх. д. / 51.67278° пн. ш. 33.91694° сх. д. / 51.67278; 33.91694
Країна Україна Україна
Місто Глухів
Сумська область м. Глухів вул. Інститутська, 5
Тип будівлі лікарні
Автор проєкту Володимир Ніколаєв
Дата заснування середина другої половини XIX століття
Початок будівництва 1878
Побудовано 1901
Статус  пам'ятка архітектури місцевого значення

Комплекс земської лікарні. Карта розташування: Україна
Комплекс земської лікарні
Комплекс земської лікарні
Комплекс земської лікарні (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Комплекс земської лікарні — комплекс будівель павільйонного типу XIX століття, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 338/1-3-См)[1]. Розташований у периферійній частині історичного середмістя Глухова Сумської області у дворі сучасної Глухівської районної лікарні по вул. Інститутська, 5 серед озелененої ділянки в оточенні одноповерхової садибної забудови.

Зовнішні відеофайли
«Планувались на 10 років, а використовуються 150»: історія комплексу земських лікарень Глухова. Глухів City. 17 серпня 2023 року

До історичних споруд належать:

  • чоловічий корпус (востаннє використовувався як психіатричне відділення обласної лікарні; з 2017 року пустує та руйнується);
  • жіночий корпус (з 2011 року — станція швидкої медичної допомоги);
  • інфекційне відділення (раніше використовувалось як дерматологічне відділення лікарні; з 2013 року — міський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів).

Споруди є пам'ятками творчості провідного київського архітектора Володимира Ніколаєва (1843—1911) та результатом земської реформи, направленої на розвиток, зокрема, медицини.

Історія[ред. | ред. код]

Підготовка до будівництва[ред. | ред. код]

У вересні 1874 року придбано за 1900 рублів чотири сусідніх садибних місця для зведення будівель для розміщення богадільні, лікарні та заарештованих за вироками мирових суддів[2][3]. Ділянки мали площу 3 десятини 173 сажнів[4] (33 144,2 кв. метри або 3,314 гектари), які раніше належали вдові колезького асесора Уляні Пискуновій та колезькому асесорові Аристарху Мартиновському. Ці ділянки розміщувались на узвишші за межами міста на розі вулиць Квасніковської (згодом — Карла Маркса, тепер — Інститутської) та Красної — на північний схід від зведеної перед цим Путивльської дороги[5]. Діюча до цього з 1850-х років земська лікарня була в занедбаному стані.

Деякі дослідники вважають, що будинки лікарні споруджені за кошти відомого мецената та цукрозаводчика Ніколи Терещенка[6][7].

Для здешевлення будівництва лікарню вирішили зробити дерев'яною — павільйонного типу. На заготівлю матеріалів і початкові роботи взяли кредит на 10 тис. рублів із бюджету земства (так званих «запасних сум»)[8]. Будівництво на певний час відкладалось, бо губернське земство вирішило перевести богадільню до Ніжина та відволікти з глухівського бюджету велику частину прибутків з видобутку фарфорової глини[9], але в 1879 році богадільня залишилась у Глухові[2].

У проханні на ім’я Чернігівського губернатора зазначалося: «Предположив в лето сего года приступить к постройке на суммы земства двух деревянных зданий для земской больницы на каменных фундаментах, уездная земская управа представляет план и фасад на утверждение»[10]

Зведення чоловічого та жіночого відділень[ред. | ред. код]

У 1878 році плани і фасади проєктованої будівлі складені Київським архітектором Ніколаєвим з розрахунку на 25 ліжок чоловічих і 15 жіночих, причому бралося до уваги навіть поділ хворих за видами хвороб, згідно з вимогами лікарняного статуту[11].

Влітку 1878 року розпочато будівництво будівлі чоловічої лікарні і до кінця року будівля доведена до даху[12].

У жовтні 1879 року на будівництво земської лікарні виділено ще 10 тис. руб.[13][14].

У 1881 році придбано у дворянина А. Г. Хоменка 363 квадратних сажні землі (0,151 га) за 300 рублів для заокруглення садиби земської лікарні та зведення всіх надвірних служб[15].

До другої половини 1882 року повністю споруджено будинок, що призначався для чоловічого відділення. У ньому тимчасово розмістили богадільню (в нижньому поверсі) та обидва «відділення» лікарні (у верхньому поверсі).

У 1882—1885 роках лікарем всіх земських благодійних закладів працював Яків Євграфович Тарасов. З 1885 році знову повернувся лікар І. І. Неводнічанський, але він скоро помер. Наступні кілька років лікарі при земській лікарні регулярно змінювалися. При лікарні також працював ще фельдшер. Число хворих у лікарні іноді досягало 44 осіб[16].

До 1884 року побудовано жіночий корпус (низ кам'яний, верх дерев'яний), кам'яну будівлю для пральні та кухні, а також ще одну кам'яну будівлю для квартири доглядача і земської аптеки і дерев'яна покійницька[17].

Діяльність лікарні[ред. | ред. код]

Не дивлячись на прагнення побудувати сучасну лікарняну будівлю з ватерклозетами, ванними кімнатами, власними лабораторіями та пральнею[18], не все вдалось реалізувати. Були неправильно влаштовані ватерклозети, що привело до постійного смороду. Не було передбачено приміщення для лікарняної прислуги, яка складалася з трьох чоловіків та однієї жінки[19]. Там же при лікарні жив фельдшерський помічник Мендель Волович[20][16].

Вентиляція в будинках була дуже погана через невдало обрану вентиляційну систему. Димові труби розташовувались нижче верхнього повітряного коридору, тому при вітряній погоді печі диміли[17]. Все було забруднено, підлоги, двері та віконні рами частково були облуплені й сильно забруднені і потребували фарбування, дах і труби по всій лікарні текли і теж потребували заміни через неякісне фарбування[19]. Не завжди дотримувались санітарного стану. Роботи з ремонту та очищення будівлі земської лікарні почали проводитися тільки на початку 1890-х років, а остаточно привести її в належний стан вдалося тільки на початку XX століття[16].

Лікування було платним, тому не кожен міг собі це дозволити. Витрати земства на медицину по Глухівському повіту доходили до 15 тисяч рублів на рік, з яких на повітову медицину витрачалося 6900 рублів, а решту суми поглинала земська лікарня. За цю суму користувалися медичною допомогою при лікарні близько 400 чоловік на рік (0.32 % населення повіту), інші ж мешканці повіту тільки брали участь у витратах на медицину по 12 коп. щорічно з кожного жителя[21].

Будівництво інфекційного відділення[ред. | ред. код]

На початку 1899 року ухвалено рішення побудувати при Глухівській земській лікарні відділення для гостро-заразних хворих на південь від чоловічого відділення[22]. До літа 1899 року зведений фундамент і розпочата заготівля лісу, після чого розпочали зводити стіни[23].

Керівництво будівництвом інфекційного відділення лікарні Глухівським повітовим земським зібранням доручено у вересні 1899 року повітовому земському гласному Петру Яковичу Дорошенку.[24] В інфекційному відділенні передбачалося 5 палат: 2 (чоловіча і жіноча) для дифтериту, 2 (чоловіча і жіноча) для скарлатини і 1 для бешихи і, можливо, ще 1 обсерваційна. У будівлі передбачалась кімната для фельдшера і прислуги, клозет, ванна, а поруч окрема кам'яна будівля під дезінфекційну камеру з паровиком і власним артезіанських колодязем для дезінфекції білизни і великих речей[25].

П. Я. Дорошенко запропонував доповнити затверджений план робіт обов'язковим розміщенням вентиляції і центральної груби. На будівництво були виділені кошти в розмірі 6680 крб.[26]. Приміщення заразного відділення було збудовано якісно, красиво і відповідно до свого призначення[27].

Також у 1899 році практично закінчена прибудова приміщення в квартирі аптекарського фельдшера і почалося внутрішнє облаштування стін[23]. На території лікарні в ці роки висаджено 400 саджанців ялини і сибірської модрини, отриманих у дар від В. П. Кочубея з його Старо-Гутського лісу. Пізніше, на території благодійних закладів висаджені ще й тополі. У тому ж 1899 році Кочубеєм і попечителем лікарні М. М. Амосовим подаровані лікарні 2 мікроскопа, усі речі до них для бактеріологічних та інших досліджень[28]

16 вересня 1899 року на засіданні медичної комісії розглядався проєкт розміщення необхідної для діяльності лікарні дезінфекційної камери з паровиком. Для цього П. Я. Дорошенко запропонував виділити кошти у розмірі 2050 крб. з тією умовою, що половину вартості робіт, тобто 1025 крб., закласти в кошторис 1900 року, а другу половину мало профінансувати місто[29].

Після остаточної обробки і облаштування, 20 грудня 1901 року будівлю заразного відділення освячено, і з 1 січня 1902 року в ньому розпочалось лікування хворих[30].[31]. Перший час заразне відділення обслуговував той же лікар, що й основні відділення лікарні. Заразне відділення дало можливість звільнити Глухівські лікарні від небезпечного сусідства з хворими на інфекційні захворювання, а сім'ї від зараження інших, здорових, членів сім'ї[32]. У разі потреби (наприклад, при переповненні загальної лікарні) передбачена можливість перевести до інфекційного відділення тифозних і венеричних хворих (звичайно, при повній їх ізоляції від гострозаразних хворих — така можливість була передбачена при спорудженні будівлі інфекційного відділення). Утримання заразного відділення в 1903 році обійшлося земству у 1300 руб.[33][34].

Розвиток лікарні на початку XX століття[ред. | ред. код]

На початок XX століття у лікарні працювали лікар, завідувач лікарні, богадільні та земської аптеки, а також фельдшерка-акушерка, яка несла службу при лікарні, і два фельдшери, один для виконання обов'язків в лікарні, інший — в аптеці. Всі ці службовці мали житло в земських будівлях при комплексі благодійних закладів[30][35]. Так само цілодобово на своєму робочому місці знаходився доглядач земських благодійних закладів. Крім того, лікарню і богадільню обслуговували: ключник, кухарка, водокат, три прачки, цирульник, жіноча прислуга і чотири служителі. На утримання цього персоналу земством щорічно виділялось близько 2 тис. руб.[36].

В цей час лікарня і богадільня з усіма при них службами утримувалися в зразковому порядку. Їжа і хліб для хворих і перебуваючих у богадільні теж відповідали всім вимогам. На той період потребували заміни лише дерев'яні труби, прокладені від земських лікарняних будівель до ям, і до початку XX століття вони зовсім зносились і вимагали заміни[37]. Ці водогони замінені на чавунні в 1903 році[38].

Земська аптека у 1902 році перетворена на центральну земську аптеку. Для неї придбаний і відремонтований великий дерев'яний на кам'яному цоколі будинок у спадкоємців Мартиновської, розташований на сусідній з лікарнею садибі. При центральній аптеці влаштована лабораторія[39]. Аптекою керував провізор М. А. Капленко, а також працював служитель при аптеці. На утримання земської аптеки і закупівлю медикаментів у 1903 році виділено 268 рублів[40].

У 1903—1904 роках зроблена прибудова до кухні при лікарні і богадільні для кухарок. До цього кухарки весь час перебували безпосередньо в кухні, причому там же і спали[41]. В цей же час в лікарні було влаштовано ванна, а клозети обладнані зливною каналізацією[42]. Сама садиба земських благодійних закладів була ще більше засаджена деревами, а навколо садиби з'явилася залізна огорожа[38].

У 1904 році на утримання земської лікарні виділено 6458 руб., а на заразну лікарню — 1493 руб.[43] Влітку 1908 року посаду завідувача благодійними установами глухівського земства обійняв лікар-хірург Феофан Олександрович Пашкевич[44].. У 1910-х роках заразним відділенням лікарні завідував лікар Дем'ян Васильович Спановський, поєднуючи посаду земського і повітового лікаря[30]. Зважаючи на це йому часто доводилося відволікатися у справах судово-медичних розслідувань[45]. 1908 року число ліжкових хворих становила 887 осіб за рік, в 1911 році ця цифра збільшилася до 1089 осіб. Число амбулаторних відвідувань в 1908 році становило 5439 чоловік за рік, а в 1911 році — 9142[46]. 1912 року при земській лікарні введена посада штатної сестри милосердя, яка фактично здійснювала функції фельдшерки-акушерки[45]. 1913 року затверджено посаду другого лікаря при земській лікарні з окладом 1200 руб. на рік[47]. На цю посаду запрошений лікар Старцев, призваний під час першої світової війни до війська[48][49].

Функціонування лікарень у 1914—1988 роках[ред. | ред. код]

На початку 1910-х років у садибі земських благодійних установ влаштували барак для холерних хворих. Після закінчення епідемії холери барак відданий для епідеміологічних хворих (тифозних і скарлатина) на випадок переповнення заразного відділення Земської лікарні. Барак цей не був пристосований для постійного розміщення хворих, була потрібна ще обкладка стін зовні цеглою з будівництвом кухні та пральні. Земська лікарня щорічно брала набагато більше пацієнтів, ніж розраховано за штатом[49][50].

Під час першої світової війни Глухівська земська лікарня була переповнена військовими чинами з відмовою в лікарняному лікуванні місцевому населенню. При 45 ліжках за нормами у лікарні в цей час розміщалось 105 ліжок[51].[48].

У 1919 році завдяки Ф. А. Пашкевичу в лікарні з'явився перший у Глухові рентгенівський апарат[52].

Напередодні німецько-радянської війни перед в'їздом до комплексу лікарні по вулиці Інститутській було збудовано кам'яну браму, яка закрила проїзд на територію лікарні, перекривши таким чином вулицю[53]. З початком війни на основі лікарні було сформовано чотири евакошпиталі (ЕШ) Харківського військового округу. Першим постав ЕШ № 1955. Його начальником був призначений лікар В. В. Михайловський. Шпиталь був розрахований на 200 ліжок, кількість яких довелося збільшити чи не вп'ятеро. Розташовувався він у приміщенні Глухівського учительського інституту.

ЕШ № 1956 санітарно-венерологічного профілю було сформовано Сумським обласним відділом охорони здоров'я також на початку війни. Він розміщувався у приміщенні міської школи № 1. Начальником призначено було військового лікаря 3-го рангу Даниленка. 18 липня 1941 року після прийому перших 147 бійців, які потребували невідкладної хірургічної допомоги шпиталь перепрофілював свою роботу.

У приміщенні сільськогосподарського інституту (нині професійно-педагогічний коледж Глухівського педуніверситету) розгорнувся ЕШ № 1957, створений Харківським військовим округом. Його начальником працював лікар Д. Г. Сангурський.

17 липня 1941 року народним комісаріатом охорони здоров'я у складі Харківського військового округу було створено ЕШ № 3449. Він розташовувався у приміщеннях районної поліклініки (нині - приміщення ЗОШ I - III ступенів № 3 м. Глухова) та водолікарні (нині - Глухівський центр дитячої та юнацької творчості). Першим начальником шпиталю призначили Тютькала, а потім його замінив лікар 1-го рангу А. Є. Коханов. З наближенням фашистів до Глухова наприкінці серпня 1941 року всі ці шпиталі з міста були евакуйовані[54]. З початком окупації восени 1941 року на території районної лікарні, а також у водолікарні було розгорнуто шпиталь для хворих та поранених військовополонених, що перебували в таборі. Ініціатором створення шпиталю був завідувач медичною дільницею залізничної станції лікар С. В. Сербін. У шпиталі також працювали лікаркою О. М. Петрова та випущені з табору для військовополонених лікарі І. М. Мусаєв, Крупинський та інші. Щоб не відправляти військовополонених, що одужали до табору їх намагалися переправляти до партизанів або знаходити притулок у сім'ях глухівчан. Деякі залишалися працювати при лікарні. З понад 300 поранених та хворих, що лікувалися за два роки окупації у лікарні померло 148. З них 122 прізвища було встановлено. Померлих ховали на території лікарні, зараз аптечного складу обласної бази спеціального медичного постачання. За декілька днів до визволення міста у серпні 1943 року поранені бійці, котрі могли рухатись, та сам лікар Сербін були вивезені до партизанів[55].

У післявоєнні роки установа мала назву Глухівська міська лікарня. Всі її приміщення були капітально відремонтовані в 1958—1963 рр.

Протягом другої половини XX століття старі корпуси зазнали незначних перебудов. Так цоколі чоловічого й жіночого корпусів у 1985—1988 роках обличковано керамічною плиткою. Дахи замість первісної покрівельної сталі укрито шифером. 2011 року в ході реставрації жіночого корпусу його вкрито металочерепицею[56][57].

Також дещо змінено внутрішнє розпланування, перероблено систему опалення, частково втрачено декор інтер'єрів, втрачено шпилі з флюгерами та деякі інші деталі. До інфекційного корпусу зроблено прибудову, яка, проте, не порушила архітектурної цілісності комплексу.[56].

Архітектура[ред. | ред. код]

Південний фасад чоловічого корпусу лікарні

Будівлі розташовані вздовж однієї лінії з півночі на південь. Вони виконані у неоросійській стилістиці в загальному річищі історизму. При чому на думку В. Вечерського неоросійська стилістика постала саме в «ропетовському» варіанті[58].

Комплекс лікарні включає окремі одноповерхові дерев'яні корпуси острівного розташування, що зведені за прогресивною на той час павільйонною системою. На мурованих з цегли напівпідвальних поверхах, що на фасадах виступали високими цоколями трьох корпусів та флігелем, будівничі пов'язали один з одним симетричною системою проїздів та доріжок.

У найбільшому за розмірами чоловічому корпусі досить розвинений цокольний (напівпідвальний) поверх. Менш розвинений У меншому за габаритами жіночому корпусі, напівпідвальний поверх, відповідно, також менший. У нижніх поверхах цих корпусів функціонували допоміжні й технічні приміщення. Від самого відкриття лікарні тут розмістили аптеку, лабораторію, відділення для божевільних з охороною, а також камери арештантів та підсобні приміщення[59]. За планом будівлі перші поверхи з коридорним розплануванням були пристосовані для приймальні, палат хворих, операційних та кабінетів лікарів, що розташовувались по обидва боки будівлі.

Фундаменти збудовані з цегли. Вони — стрічкові. Перші (цокольні, напівпідвальні) поверхи муровані з цегли на вапняно-піщаному розчині. Дерев'яний брус служив основою для стін перших поверхів, які після закінчення будівництва, зовні ошальовано дошками. При будівництві дахи були щипцевими — по дерев'яних кроквах, укриті шифером. Жіночий корпус після реставрації 2011 року реставратори перекрили металочерепицею[57].

Вишуканий, але лаконічний декор фасадів прикрашає наскрізне різьблення наличників і карнизів з підзорами. Перекриття всіх будівель плоскі по дерев'яних балках. Також дощаним є підлоги та сходи. Після завершення будівництва облаштовано пічне опалення. В радянський період облаштовано водяне опалення[56].

Жіночий корпус земської лікарні[ред. | ред. код]

(охоронний номер 338/1)

Західний та південний фасади Жіночого корпусу земської лікарні (жовтень 2013 року)
Східний та південний фасади Жіночого корпусу земської лікарні (жовтень 2013 року)

Пам'ятка споруджена протягом 1880-1890-х років за проєктом київського міського архітектора Володимира Ніколаєва (1843—1911) за кошти видатного українського промисловця, мецената, громадського діяча Ніколи Терещенка (1819—1903)[57].

Будівля спеціально була зведена для розміщення жіночого відділення земської лікарні. З 2011 року тут розташовується станція швидкої допомоги[57]. Будівля розташована у комплексі споруд земської лікарні у периферійній зоні історичного середмістя на схід від заповідника, серед озелененої ділянки.

Головною стороною жіночого корпусу є східний фасад, домінантною якого є красивий ґанок. Фасади прямокутного корпусу симетричні. На чоловому східному та на тильному фасадах фланковані ризалітами, що акцентовані складної форми щипцями з надбудовами.

Спарені прямокутні вікна також в ризалітах. Вони облямовані різьбленими наличниками. Фасадний декор аналогічний чоловічому корпусу. Розпланування обох поверхів однакове — коридорне з однобічним розташуванням палат[60].

Чоловічий корпус земської лікарні[ред. | ред. код]

(охоронний номер 338/2)

Чоловий (східний) фасад чоловічого корпусу земської лікарні (світлина квітня 2014 року)
Східно-північні фасади чоловічого корпусу земської лікарні (світлина жовтня 2013 року)

Будівля спеціально зведена 1880 року для розміщення чоловічого корпусу земської лікарні. Є думка, що кошти на його зведення виділені українським промисловцем, меценатом та громадським діячем Ніколою Терещенком. Проєкт будівлі опрацьовано в 1879 році київським міським архітектором Володимиром Ніколаєвим[57]. З 2017 року вона пустує і повільно руйнується.

У проєкті ще планувалось облаштування світлового ліхтаря, що проходив по гребеню даху по всій довжині корпусу для освітлення центрального коридору та великої палати на 14 ліжок. Втім, його реалізовано не було. Чоловий фасад прямокутної споруди звернений на схід. Два Ризаліти акцентовані трикутними фронтонами на чоловому й тильному фасадах. Архітектурні форми послідовно витримані в стилістиці неоросійського напрямку історизму, з досить стриманим застосуванням різьбленого декору. Декоративний ефект створюють вертикальна й горизонтальна шалівка на фасадах, наріжні дощані пілястри. Застосовано різьблені наличники вікон, лобові дошки фронтонів, карнизні підзори, фризи[56]. Довгий час будівля використовувалася обласною психіатричною лікарнею № 3[57].

Інфекційне відділення земської лікарні[ред. | ред. код]

(охоронний номер 338/3)

Чоловий (північний) фасад інфекційного відділення земської лікарні (світлина квітня 2014 року)
Східне рамено інфекційного відділення земської лікарні (світлина жовтня 2013 року)

Одноповерхова дерев'яна будівля комплексу земської лікарні спеціально зведена 1895 року для розміщення інфекційного відділення земської лікарні за проєктом київського міського архітектора Володимира Ніколаєва[57].

Довгий час приміщення використовувалось як дерматологічне відділення Глухівської центральної районної лікарні і було значно перебудоване. Внаслідок цього в середині XX століття з'явилося західне рамено. Відповідно, план будівлі перетворився з Г-подібного на П-подібний. Втім, добудова на цегляному підмурку не стала дисгармонійною, бо здійснена в архітектурних формах і масштабі, близьких до первісної частини[60][58].

Будівля лікарні орієнтована на вулицю Красну, з певним відступом від неї. Розпланування коридорне однобічне. Архітектурні форми фасадів аналогічні двом іншим корпусам[59]. З 2013 року у приміщенні знаходиться Глухівський міський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Охорона[ред. | ред. код]

Історичні корпуси Земської лікарні мають надзвичайно високу історико-культурну цінність як меморіальні пам'ятки.

У середині 1980-х років комплекс земської лікарні включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том «Сумська область»), а в 1998 році поставлено на державний облік як пам'ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 338-См[61].

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року N 1563-р передбачалось проведення у 2009—2010 роках робіт з ремонту та реставрації[62], яке було продубльовано Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 р. за N 814, де Державною цільовою програмою збереження культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури м. Глухова Сумської області на 2012—2016 роки планувалось виконання робіт із реставрації, ремонту, пристосування, консервації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини, упорядження зон охорони пам'яток, серед яких і чоловічий корпус та інфекційне відділення комплексу земської лікарні[63]. Однак, ці роботи в чоловічому корпусі не проводились.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Опись дел Архива Государственного совета. Тт. I — XII. СПб., 1900—1906 гг. // Російський державний історичний архів (РДІА). — Ф. 1152. — Оп. 13. — Спр. 87. — Арк. 1-3.
  • Планы и описания городов, крепостей, селений и других населенных пунктов бывшей Российской империи. (нач. XVI в. — 1917 гг.) // Російський державний військово-історичний архів у Москві. — Ф. 418. — Оп. 1. — № 605.
  • Справа про спорудження земської лікарні в Глухові // Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Фонд 127 (Будівельного відділення Чернігівського губернського правління). Ф. 127, оп. 14-б, спр. 110. арк. 1–18-а.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Наказ Міністерства культури і туризму України від 15 вересня 2010 року № 706/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  2. а б Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 222
  3. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1874 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1876 г. — С. 5.
  4. 1 десятина = 2400 кв. саженів. 1 сажень = 2,134 метра
  5. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1874 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1876 г. — С. 28.
  6. Вечерський В. В., Бєлашов В. І.. Глухів. — К.: Абрис, 2003. — С. 103—104.
  7. Жукова Світлана Благодійна діяльність родини Терещенків у Глухові // Ніжинська старовина. — 2013. — № 16 (19). — С. 50-55
  8. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1875 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1876 г. — С. 10-11
  9. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1876 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1877 г. — С. 79
  10. ДАЧО, ф. 127, оп. 14-б, спр. 110. арк. 1.
  11. Історик показав план будівництва земських лікарень у Глухові, якому понад 140 років. Глухів.City (укр.). Процитовано 26 вересня 2023. 
  12. Отчет о действиях Глуховской Земской Управы за 1878 год и с 1 января по 1 сентября 1879 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1880 г. — С. 4
  13. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1879 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1880 г. — С. 121
  14. Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 222-223
  15. Черниговские губернские ведомости. — Чернигов. — № 2. — 1881.
  16. а б в Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 223
  17. а б Журналы Глуховского уездного земского собрания 1884 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1885 г. — С. 106
  18. Черниговские губернские ведомости. — Чернигов. — № 10. — 1889.
  19. а б Отчет по врачебной части Глуховского уезда 1883-84 год. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1884 г. — С. 31
  20. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1884 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1885 г. — С. 115
  21. Черниговские губернские ведомости. — Чернигов. — № 59. — 1886
  22. Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 223-224
  23. а б Отчет Глуховской уездной земской управы по 97 ст. Положения о земск. учрежд., за 1898 год и первую половину 1899 года. — Глухов: Печатня наследн. Шумицкого, 1899 г.
  24. Хаценко О. О. Земська діяльність П. Я. Дорошенка / О. О. Хаценко // Сіверщина в історії України. — 2014. — Вип. 7. — С. 201.
  25. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1899 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1900 г. — С. 14-15
  26. Свод постановлений земских собраний Черниговской губернии очередних и чрезвычайних сессий, происходящих в 1899 году / [Составлен Д. Н. Неточаевим]. — Чернигов, 1901. — С. 270
  27. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1901 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1902 г. — С. 126
  28. Отчет Глуховской уездной земской управы по 97 ст. Положения о земск. учрежд., за 1898 год и первую половину 1899 года. — Глухов: Печатня наследн. Шумицкого, 1899 г. — С. 46.
  29. Свод постановлений земских собраний Черниговской губернии очередних и чрезвычайних сессий, происходящих в 1899 году / [Составлен Д. Н. Неточаевим]. — Чернигов, 1901. — С. 271
  30. а б в Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 220
  31. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1902 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1903 г. — С. 20
  32. Олександр Мірошниченко (19 квітня 2020). Як глухівчани на холеру хворіли. Неделя (обласна регіональна газета). 
  33. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1903 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1904 г. — С. 13
  34. Назарова _2018_224
  35. Отчет Глуховской уездной земской управы по 97 ст. Положения о земск. учрежд., за 1898 год и первую половину 1899 года. — Глухов: Печатня наследн. Шумицкого, 1899 г. — С. 47.
  36. Сметы земских доходов и расходов по Глуховскому уезду на 1900 год. — Глухов: Печатня наследников Шумицкого, 1899 г. — С. 116
  37. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1901 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1902 г. — С. 88.
  38. а б Журналы Глуховского уездного земского собрания 1903 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1904 г. — С. 146
  39. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1902 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1903 г. — С. 19
  40. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1903 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1904 г.- С. 139
  41. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1903 года. — Чернигов: Типография Губернского Земства, 1904 г.- С. 36
  42. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1904 года. — Глухов: Типография А. К. Нестерова, 1904 г. — С. 79
  43. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1904 года. — Глухов: Типография А. К. Нестерова, 1904 г. — С. 89
  44. Назарова В. В. Мирошниченко А. Н. Феофан Пашкевич в воспоминаниях дочери Евы. [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Соборний майдан. № 3 (63). 2014. С. 5
  45. а б Журналы Глуховского уездного земского собрания 1912 года. — Глухов: Электро-Тип. А. И. Дворкина, 1913 г. — С. 226
  46. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1912 года. — Глухов: Электро-Тип. А. И. Дворкина, 1913 г. — С. 234—241
  47. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1913 года. — Глухов: Электро-Тип. А. И. Дворкина, 1914 г. — С. 248
  48. а б Журналы Глуховского уездного земского собрания 1915 года. — Глухов: Электро-Тип. А. И. Дворкина, 1916 г. — С. 166
  49. а б Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 225
  50. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1912 года. — Глухов: Электро-Тип. А. И. Дворкина, 1913 г. — С. 29-33
  51. Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века [Архівовано 19 Липня 2021 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 226
  52. Назарова В. В. История становления Глуховской Земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 218—227
  53. Игорь Сбитный. Игорь Иванович Сбитный Подборка очерков о г. Глухове. http://hlukhiv.com.ua. Неофіційний сайт Глухова. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 10 серпня 2023. 
  54. Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 221
  55. Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 226-227
  56. а б в г Вечерський В. В. [[https://web.archive.org/web/20160327171324/https://issuu.com/182373/docs/livoberua_1 Архівовано 27 Березня 2016 у Wayback Machine.] Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація]] / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 324
  57. а б в г д е ж Вечерський В. В. Глухівський витвір київського архітектора Володимира Ніколаєва // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 70
  58. а б Вечерський В. В. Глухівський витвір київського архітектора Володимира Ніколаєва // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 71
  59. а б Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація [Архівовано 27 Березня 2016 у Wayback Machine.] / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 326
  60. а б Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація [Архівовано 27 Березня 2016 у Wayback Machine.] / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 325
  61. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація [Архівовано 27 Березня 2016 у Wayback Machine.]. — Київ: Видавничий дім А. С.С, 2005. — С. 326
  62. Андрій Гриценко ("Данкор-Глухів") (8 квітня 2009). Уряд піклується про Глухів. https://hlukhiv.com.ua. Неофіційний сайт Глухова. Архів оригіналу за 29 Лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020. 
  63. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 р. за N 814 «Про затвердження Державної цільової програми збереження культурної спадщини та розвитку туристичної інфраструктури м. Глухова Сумської області на 2012—2016 роки». Архів оригіналу за 29 Лютого 2020. Процитовано 18 Квітня 2020.