Комплекс споруд Поштової станції (Житомир)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Комплекс споруд Поштової станції (Житомир)

Перемоги72 1.JPG


50°16′09″ пн. ш. 28°38′56″ сх. д. / 50.269166666694772516° пн. ш. 28.64888888891677965° сх. д. / 50.269166666694772516; 28.64888888891677965Координати: 50°16′09″ пн. ш. 28°38′56″ сх. д. / 50.269166666694772516° пн. ш. 28.64888888891677965° сх. д. / 50.269166666694772516; 28.64888888891677965
Тип архітектурний ансамбль
Статус спадщини Пам'ятка архітектури національного значення України
Країна

 Україна

Розташування м.Житомир, вул. Перемоги, 72
Тип будівлі цивільна архітектура
Архітектурний стиль неоготика
Будівництво 1846
Ідентифікатори й посилання
Комплекс споруд Поштової станції (Житомир). Карта розташування: Україна
Комплекс споруд Поштової станції (Житомир)
Комплекс споруд Поштової станції (Житомир) (Україна)

Комплекс споруд Поштової станції в місті Житомирі складається з будівель поштової станції (до її головному фасаду з обох сторін примикає огорожа), готелю, стайні, ямських служб. Пам'ятка архітектури національного значення[1]. Розташований на колишній околиці міста при в'їзді в нього з боку м. Новограда-Волинського. Побудований в 1846 р. за типовим проектом - «нормальним кресленням» станційного будинку другого розряду, затвердженим в 1843 р., з урахуванням значення і величини населеного пункту, а також місцевих будівельних можливостей. Комплекс споруд є одним з найбільш повно збережених на колишній шосейній дорозі Київ — Брест.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Стайні
Ямські служби

У 1827 році поштовою службою Російської імперії було організовано регулярний рух диліжансів між Санкт-Петербургом, Києвом і Радзивиловим (кордон з Австро-Угорщиною), для цього і були зведені поштові станції по типовому архітектурному проекту. Це були одноповерхові будівлі з видовженими і стрілчастими вікнами, виконані в стилі неоготики. Всі ці поштові станції ділилися на I-IV класи. Кожна з них знаходилася на відстані близько 20-30 кілометрів одна від одної. Всього їх було побудовано на трасі Київ-Брест близько 35[2].

Поштові, або кінно-поштові, станції планувалися однаково за усталеною схемою[3]: прямокутний двір, по центру — фасадом до тракту — будинок самої станції, праворуч нього — в'їзні ворота, ліворуч — виїзні. Муровану огорожу так само було декоровано в дусі неоготики. По периметру просторого подвір'я розташовувалися одноповерхові ямщицька, каретна, стайня, комора, фуражна, готель, а посеред двору — криниця, обладнана водопоєм для коней. Станції поділялися на розряди. До першого належали ті, де містилися так звані імператорські апартаменти, як от у Звягелі чи Брест-Литовську. Тут могли перепочити й переночувати особи з царської родини. Київ і без того мав Царський (Маріїнський) палац, тому тут і так само в губернському Житомирі поштові станції належали до другого розряду. Керував усім закладом станційний наглядач, який мешкав тут-таки, на казенній квартирі. На поштовій станції обов'язково було все, що треба саме для поштової справи: папір, чорнило, пера, марки, штемпелі, поштова скринька, освітлення (свічки, потім — гасові лампи). Для подорожніх завжди готовим був самовар і все, що потрібно для чаювання.

Диліжанс у Швейцарському музеї

Наприкінці XIX століття вздовж тракту бул прокладений телеграфний зв'язок, після чого станції стали поштово-телеграфними.

Герой "Білої гвардії" М.Булгакова Ларіосик у Житомирі чекає на поштовий диліжанс

На початку ХХ століття й аж до встановлення радянської влади в Києві головним пасажирським перевізником на тракті Київ — Житомир був житомирський єврей Перец-Хаїм Фельденкрайз. Його контора кінних диліжансів містилася в центрі Житомира. Олександр Яворський[4], майбутній вчений-ботанік, сибірський краєзнавець, директор заповідника "Стовби", що навчався в Київському університеті в ті часи, в своїх спогадах писав: "6 коней запряжені по парі везли величезний тарантас з Києва до Житомира, маючи на дорозі зупинки для відпочинку пасажирів і годівлі їх, а також і коней. На боці диліжанса був виведений великий напис власника підприємства - Фельденкрайза. Сама карета диліжанса була триповерховою, а всіх класів було чотири. І всі вони були пофарбовані в різні кольори олійною фарбою, щоб пасажири не змішували кают. На великому піднесенні з довгим бичем сидів кучер в Шапокляк з загнутими всередину краями."[5].

Проміжними зупинками від Києва до Житомира були села й містечка, розташовані обабіч шляху: Катеринівка, Гурівщина, Калинівка, Ставище, Кочерів, Коростишів, Березина. Від Житомира до Новограда-Волинського проміжними зупинками були: Березівка, Мартинівка, Улашанівка, Броники.

Із поштово-пасажирським диліжансом їхав поштар у форменому вбранні та з сигнальним латунним ріжком. На кожній поштовій станції він здавав взяту з пункту відправлення та адресовану сюди кореспонденцію й забирав ту, що мала рухатись далі за ходом диліжанса. Пошта діяла бездоганно.

Житомирська поштова станція протягом багатьох десятиліть справно виконувала свої функції і свого часу вона навіть потрапила на сторінки оповідання «Іспит на чин», який належить видатному письменнику і драматургу А.П.Чехову. 1846 року тут на деякий час зупинявся Тарас Шевченко.

На сьогоднішній день поштова станція міста Житомира - це пам'ятка архітектури національного значення, що зберігся до наших днів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]