Комунікація

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Комунікація (значення).

Сюди перенаправляється запит .

Фрагмент картини Запорожці пишуть листа турецькому султанові,
автор І. Рєпін (1880)

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Вивчення спілкування можна поділити поміж такими дисциплінами:

• Теорія інформації;
• Теорія комунікації;
• Біосеміотика.

Історія розвитку засобів спілкування

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті. Вважається, що з появою мови пов'язана зміна гену FOXP2.

Найдавніше прото-кіпу, виявлене при розкопках культури Каралья (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується по стратиграфічному шару приблизно 3000 роком до н. е., у зв'язку з чим може вважатися найдавнішим засобом писемної комунікації у людства.

Види комунікації

Рукостискання – одна з форм невербального спілкування.

Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну.

У свою чергу, саме спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування. До невербального спілкування відносяться: мова тіла, візуальний контакт, мова жестів та ін. В сучасних умовах зростає роль мережевого спілкування.

Види вербальної комунікації

• Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти й враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
• Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.
• Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник поліції та порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.
• Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі й з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
• Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

Умови здійснення комунікації

Для здійснення процесу комунікації необхідні принаймні 4 умови:

• наявність щонайменше двох осіб: відправника — особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача — особи, для якої призначена інформація, що передається.
• наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
• наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
• наявність зворотного зв'язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

Сторони комунікації

В узагальнених класифікаціях виділяють три сторони спілкування:

• Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.
• Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).
• Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття та пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Близька до першої класифікація виділяє такі сторони:

• інформаційно-комунікативна - прийом та передача інформації;
• регуляційно-комунікативна - взаємокоректування дій у спільній діяльності;
• афективно-комунікативна – зміна емоційного стану.

Ще один варіант класифікації:

• інструментальна функція - основна робоча функція, обмін інформацією в процесі управління та спільної праці (наради);
• синдикативна - згуртування груп (збори, мітинги);
• трансляційна функція – передача знань, оцінок;
• самовираження - пошук і досягнення взаєморозуміння.

Позиції учасників комунікації

У процедурі спілкування виділяють такі етапи:

• Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) — спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
• Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.
• Орієнтування в особистості співрозмовника.
• Планування змісту свого спілкування — людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.
• Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести.
• Встановлення контакту.
• Обмін думками, ідеями, фактами.
• Сприйняття та оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.
• Коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх взаємодії.

Екологічність комунікації

Екологічність комунікації — дотримання комунікативних етичних та емотивних норм користування мовою. Етикетні висловлення формують етикетну рамку спілкування, виконуючи комунікативну й апелятивну функції — встановлення, продовження чи завершення контакту між учасниками спілкування. Усі мовленнєві висловлення є або екологічними, тобто спрямованими на успішність комунікації та досягнення певної кооперації у спілкуванні, або неекологічними, тобто орієнтованими на конфлікт та деструкцію.

Види комунікативних бар'єрів

Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар'єри — психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар'єрів, залежно від причин їх виникнення:

• Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через похибки в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.
• Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають у них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.
• Стилістичний бар'єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.
• Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.
• Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні та професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.
• Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.
• Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.

Середовища і комунікація

Середовище можна умовно поділити на мікросоціальне та макросоціальне. У мікросоціальному середовищі (родина, формальна група, професійна, навчальна) між людьми є певний рівень довіри. У родині зв'язки між її суб'єктами є безпечними. Макросоціальне середовище — це усі інші, які є часто небезпечними. Інтерактивні процеси у макросоціальному середовищі нерідко сприяють розвитку алкоголізму, тютюнової залежності, апатії, наркоманії тощо. Це говорить про те, що у макросоціальному середовищі перебувати небезпечно і це потребує певних правил поводження, щоб уникнути негативного впливу дикого, архаїзованого суспільства, у якому особливо у кризові часи інтенсифікований природний відбір. Тому для індивіда важливо будувати двоконтурну систему комунікацій.

Перешкоди у спілкуванні

У всіх моделях описують процес спілкування, для опису перешкод у декодуванні повідомлення надісланого каналом спілкування застосовується термін «шум». Існують різні типи шумів:

Шум довкілля

Шум у традиційному розумінні цього слова, тобто сторонній звук, що заважає прийняти повідомлення. Як приклади можна навести складність спілкування на дискотеці, стоячи під гучномовцями, або утруднення лектора, поруч із аудиторією якого йде будівництво.

Фізіологічний шум

Мова йде про ситуацію, коли у того, хто приймає повідомлення, є певний фізіологічний стан, що ускладнює йому прийом даного повідомлення (наприклад, глухота або сліпота).

Смисловий шум (семантичний бар'єр)

Шум, що виникає через різне розуміння значення слів тим, хто надсилає, і тим, хто отримує повідомлення. Наприклад, слово «трава» може означати певну форму рослин, а може мати сленгове значення — марихуана.

Синтаксичний шум

Помилки в граматиці або синтаксисі можуть сильно ускладнювати спілкування. Як правило, від цього типу шуму страждають люди, які передають повідомлення не рідною для себе мовою.

Культурний шум (соціально-культурний бар'єр

Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні та професійні відмінності у поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різних пояснень та сприйняття тих чи інших понять та явищ. Спілкування між представниками різних культур може бути ускладнене взаєморозумінням пов'язаним з використанням кодів, що підходять лише до конкретної культури. Як приклади можна навести побажання «щасливого Різдва» звернене до людини, яка не є християнином.

Перешкоди комунікації

Настрій того, хто приймає повідомлення, може сприяти ефективному спілкуванню або, навпаки, ускладнювати його. Сильний гнів або сум заважають сфокусуватися на прийомі повідомлення. Між «донором» та «реципієнтом» інформації можуть виникати комунікативні бар'єри — психологічні перепони, які людина встановлює, щоб захиститися від небажаної, втомливої чи небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар'єрів, залежно від причин їх виникнення.

• Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, занадто швидко, нечітко чи вживає велику кількість звуків-паразитів.
• Стилістичний бар'єр виникає за невідповідності стилю мовлення мовця і ситуації спілкування чи стилю мовлення, стану того, хто у цей час слухає.
• Логічний бар'єр з'являється, коли логіка міркувань мовця або занадто складна для розуміння слухача, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.
• Бар'єр авторитету . Іноді перешкодою може стати або неприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача, або навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, учасник спілкування може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.
• Бар'єр відносин. При виникненні у слухача почуття неприязні, недовіри до того, хто говорить, це почуття може несвідомо переноситися і на інформацію, яку той передає.

Психологічні розлади, як, наприклад, аутизм, можуть ускладнювати спілкування до рівня, коли воно перестає бути можливим.

Міжособистісне спілкування

У розробку проблем міжособистісного спілкування зробили внесок такі теоретичні напрями як:

• біхевіоризм;
• когнітивізм;
• психоаналіз;
• рольова теорія;
• гуманістична психологія.

Для біхевіоризму ключовим фактором, що визначає соціальну поведінку, є зовнішні стимули; для когнітивних теорій — внутрішні мотивації; для психоаналізу — неусвідомлювані потяги; для рольової теорії — рольові приписи; основна ідея гуманістичної психології — здатність людини до самовдосконалення.

Мотиви спілкування

Мотиви, що спонукають до спілкування, можуть бути різними, від егоїстично — маніпулятивних до альтруїстично-безкорисливих. Встановлюючи стосунки з іншими людьми, людина може прагнути до того, щоб панувати, справляти враження, підтримувати імідж доброзичливої та доброзичливої людини тощо. Однак найбільш важливими людськими потребами, що реалізуються в спілкуванні, вважаються потреба в афіліації (довірчому спілкуванні) і потреба в альтруизме (потреба піклуватися про інших).

Вплив на психіку

За спостереженнями психотерапевтів, оптимальний рівень спілкування залежить від психотипу особистості. Якщо для екстравертів допустимий і навіть необхідний для гарного самопочуття високий рівень спілкування та уваги з боку оточуючих, то для інтровертів, надлишковий рівень спілкування може призводити до дискомфорту та емоційного вигоряння. Таким людям лікарі рекомендують ретельно регулювати рівень спілкування, обмежуючи його до прийнятного рівня.

Інші види

Вовки спілкуються за допомогою виття.

Крім людського спілкування, у тваринному світі та серед рослин існує безліч інших форм комунікації. Їх вивчають у таких галузях, як біокомунікація та біосеміотика. У цій галузі існують додаткові перешкоди для оцінки того, чи відбулося спілкування між двома особинами. Акустичні сигнали часто легко помітити та проаналізувати вченим, але набагато складніше визначити, чи слід розглядати тактильні або хімічні зміни як комунікативні сигнали, а не як інші біологічні процеси.

З цієї причини дослідники часто використовують дещо змінені визначення комунікації, щоб полегшити свою роботу. Поширене припущення з цього приводу походить з еволюційної біології та стверджує, що комунікація повинна якимось чином приносити користь комунікаторам з точки зору природного відбору. Біологи Румсаїс Блатрікс та Вероніка Майєр визначають комунікацію як «обмін інформацією між особинами, при якому і відправник, і одержувач можуть очікувати вигоди від цього обміну». Згідно з цією точкою зору, відправник отримує користь, впливаючи на поведінку одержувача, а одержувач отримує користь, реагуючи на сигнал. Ці вигоди повинні існувати в середньому, але не обов'язково в кожному окремому випадку. Таким чином, оманлива сигналізація також може бути зрозуміла як форма комунікації. Однією з проблем еволюційного підходу є те, що часто важко оцінити вплив такої поведінки на природний відбір. Іншим поширеним прагматичним обмеженням є думка, що для оцінки того, чи відбулася комунікація, необхідно спостерігати за реакцією одержувача на сигнал.

Тварини

Спілкування тварин — це процес обміну інформацією між тваринами. Галузь, що вивчає комунікацію тварин, називається зоосеміотикою. Існує багато паралелей зі спілкуванням людей. Одна з них полягає в тому, що люди та багато тварин висловлюють співчуття, синхронізуючи свої рухи та пози. Проте, існують також істотні відмінності, наприклад, люди також займаються вербальною комунікацією, яка використовує мову, тоді як комунікація тварин обмежується невербальною (тобто немовленнєвою) комунікацією. Деякі теоретики намагалися відрізнити людську комунікацію від тваринної, ґрунтуючись на твердженні, що комунікація тварин не має референційної функції й тому не здатна посилатися на зовнішні явища. Однак різні спостереження, схоже, суперечать цій точці зору, наприклад, сигнали попередження у відповідь на різні типи хижаків, що використовуються мавпами-верветками, луговими собачками Ганнісона та рудими білками. Інший підхід полягає в тому, щоб провести розмежування на основі складності людської мови, особливо її майже безмежної здатності поєднувати основні одиниці значення у складніші структури значення. Один з поглядів стверджує, що рекурсія відрізняє людську мову від усіх нелюдських комунікативних систем. Інша відмінність полягає в тому, що людська комунікація часто пов'язана зі свідомим наміром передати інформацію, що часто не помітно в комунікації тварин. Незважаючи на ці відмінності, деякі теоретики використовують термін «мова тварин» для позначення певних комунікативних моделей у поведінці тварин, які мають схожість з людською мовою.

Див. також

• Масова комунікація
• Персвазивна комунікація
• Телекомунікації
• Жестова мова
• Документна комунікація
• Ненасильницьке спілкування
• Мережеве спілкування

Література

• Н. Хамітов. Комунікація // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Журнал «Комунікація» № 1. 2010^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Комунікативні стратегії: навч. посіб. / О. Ю. Бобало ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 344 с. : іл. — (Серія «Інформація. Комунікація. Документація» ; вип. 7). — Бібліогр.: с. 335—341 (91 назва). — ISBN 978-617-607-858-6

Посилання

• Комунікація [Архівовано 21 Березня 2016 у Wayback Machine.] //ЕСУ
• Комунікація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 512.
• Функції комунікації // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 548.