Комісія Юнкера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комісія Юнкера
Дата створення / заснування 1 листопада 2014
Голова Жан-Клод Юнкер
Юрисдикція ЄС
Замінений на Комісія фон дер Ляєн
На заміну Barroso II Commissiond
Час/дата початку 1 листопада 2014
Час/дата закінчення 30 листопада 2019
Час/дата припинення існування 30 листопада 2019

Комісія Юнкера — європейська комісія, сформована після європейських виборів 22—25 травня 2014 року. Вона змінила другу комісію Баррозу і діяла під головуванням Жана-Клода Юнкера з 1 листопада 2014 по 30 листопада 2019 року, коли її змінила комісія фон дер Ляєн.

Формування[ред. | ред. код]

27 червня 2014 року 26 з 28 учасників зустрічі на вищому рівні лідерів Євросоюзу підтримали кандидатуру Жана-Клода Юнкера на посаду голови нової комісії, всупереч позиції Девіда Кемерона[1].

15 липня 2014 року Європейський парламент таємним голосуванням, більшістю в 422 голоси «за», «проти» 250 та 47 «утрималися» затвердив призначення Юнкера[2].

У відповідності з юридичними процедурами Євросоюзу, новопризначений голова Комісії повинен сформувати її персональний склад, ґрунтуючись на пропозиціях держав-членів[3], але на цьому етапі Юнкер зустрів певні складності. Прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці запропонував на посаду верховного представника Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки кандидатуру міністра закордонних справ Італії Федеріку Могеріні, але різку незгоду з цим призначенням висловили представники низки країн Східної Європи (насамперед Польщі, Естонії та Латвії), які, за повідомленнями преси, визнали її налаштованою дуже прихильно до Росії[4][5]. В ході зустрічі голів держав і урядів Євросоюзу 16 липня 2014 року ці протиріччя подолати не вдалося, і рішення про формування нової Єврокомісії було перенесено на наступну зустріч[6]. 30 серпня 2014 року в Брюсселі лідери країн Євросоюзу змогли узгодити склад комісії Юнкера[7].

22 жовтня 2014 року Європейський парламент остаточно затвердив персональний склад комісії більшістю в 423 голоси проти 209, до цього часу всі нові єврокомісари пройшли через індивідуальні парламентські слухання. Праві євроскептики, в тому числі Партія незалежності Сполученого Королівства, «зелені» і радикальні ліві залишилися в опозиції, але основні політичні блоки Європарламенту підтримали команду Юнкера. Він представляє Європейську народну партію, що перемогла на травневих виборах. Вперше запроваджено посаду першого заступника голови Комісії, яку посів ветеран європейської політики, голландець Франс Тиммерманс: однією з основних його завдань має стати розвиток принципу субсидіарності на тлі вимог Сполученого Королівства та інших членів Євросоюзу передати більше повноважень на національний рівень[8].

Склад[ред. | ред. код]

Комісар Фото Сфера відповідальності Держава Європейська партія Національна партія
Жан-Клод Юнкер Президент Європейської комісії Люксембург Люксембург ЕНП ХСНП
Франс Тіммерманс Перший віце-президент Європейської комісії Нідерланди Нідерланди ПЕС ПТ
Європейський комісар з питань юстиції, фундаментальних прав та громадянства[en]
поліпшення регулювання, міжвідомчі відносини.
Федерика Могерінін Віце-президент Європейської комісії Італія Італія ПЕС ДП
Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки
Крісталіна Георгієва Віце-президент Європейської комісії Болгарія Болгарія ЕНП ГЕРБ
Фінансове планування й бюджет (Budget and Human Resources[en])
Марош Шефчович Віце-президент Європейської комісії Словаччина Словаччина ПЕС КСД
Енергія
Юркі Катайнен Віце-президент Європейської комісії Фінляндія Фінляндія ЕНП НК
Промисловість і підприємництво
Валдіс Домбровскіс Віце-президент Європейської комісії Латвія Латвія ЕНП Єдність
Економіка, валюта і євро (Euro and Social Dialogue[en])

з 16 липня 2016 р.

Андрус Ансип Віце-президент Європейської комісії Естонія Естонія АЛДЄ ПР
Єдиний цифровий ринок
Вера Йоурова Юстиція, Охорона здоров'я та споживча політика (Justice[en], Health and Consumer Policy[en]) Чехія Чехія АЛДЄ ANO 2011
Гюнтер Етінгер Цифрова економіка та суспільство Німеччина Німеччина ЕНП ХДС
П'єр Московісі Фінансовий аудит (Economic and Financial Affairs[en], Європейський комісар з економіки) Франція Франція ПЕС СП
Маріанна Тіссен Зайнятість та соціальна політика (Employment, Social Affairs, Skills and Labour Mobility[en]) Бельгія Бельгія ЕНП ХДФ
Коріна Крецу Регіональна політика (Regional Policy[en]) Румунія Румунія ПЕС СДП
Йоганнес Ган Розширення Євросоюзу і відносини з сусідами (European Neighbourhood Policy and Enlargement Negotiations[en]) Австрія Австрія ЕНП АНП
Дімітріс Аврамопулос Міграція і внутрішні справи; Юстиція, фундаментальні права і громадянство

(Migration, Home Affairs and Citizenship[en])

Греція Греція ЕНП НД
Витяніс Андрюкайтіс Охорона здоров'я та споживча політика (Health and Food Safety[en]) Литва Литва ПЕС СДПЛ
Джонатан Гілл Фінансові послуги (Financial Stability, Financial Services and Capital Markets Union[en]) до 15 липня 2016 р. Велика Британія Велика Британія АЕКР КП
Джуліан Кінг Безпека Союзу (Security Union[en])

Затверджений 15 вересня 2016 р.

Велика Британія Велика Британія без фракції безпартійний
Ельжбета Беньковська Внутрішній ринок і послуги; Промисловість і підприємництво (Internal Market, Industry, Entrepreneurship and SMEs[en]) Польща Польща ЕНП ГП
Мігель Аріас Каньєте Клімат; Енергія (Climate Action[en] and Energy[en]) Іспанія Іспанія ЕНП НП
Невен Міміца Міжнародне співробітництво та розвиток (International Cooperation and Development[en]) Хорватія Хорватія ПЕС СДП
Маргрете Вестагер Конкуренція Данія Данія АЛДЄ РВ
Віолета Булк Транспорт (Transport[en]) Словенія Словенія АЛДЄ ПМЦПМЦ[en]
Сісілія Мальмстрьом Торгівля (Trade[en]) Швеція Швеція АЛДЄ НПЛ
Кармену Велья Довкілля; Рибальство

Environment[en], Maritime Affairs and Fisheries[en]

Мальта Мальта ПЕС ЛП
Тібор Наврачич Освіта, культура, молодість і спорт (Education, Culture, Youth and Sport[en]) Угорщина Угорщина ЕНП ФВГС
Карлуш Моедаш Дослідження, наука та інновації (Research, Science and Innovation[en]) Португалія Португалія ЕНП СДП
Філ Гоган Сільське господарство (Agriculture and Rural Development[en]) Ірландія Ірландія ЕНП ФГ
Христос Стіліанідес Міжнародне співробітництво, гуманітарна допомога та антикризові заходи (Humanitarian Aid and Crisis Management[en]) Кіпр Кіпр ЕНП ДО

Історія[ред. | ред. код]

2014 рік[ред. | ред. код]

26 листопада 2014 року Жан-Клод Юнкер представив п'ятирічний інвестиційний план Євросоюзу в обсязі 315 млрд євро. В основі проекту лежить вкладення 21 млрд євро як стартового капіталу з метою залучити приватні інвестиції, які повинні становити більшу частину всієї заявленої суми[9].

2015 рік[ред. | ред. код]

2 квітня 2015 року на прес-конференції Федеріка Могеріні зробила офіційну заяву від імені Євросоюзу про підписання угоди між групою шести країн та Іраном про основні параметри обмеження ядерної програми Ірану[10].

18 травня 2015 року Федеріка Могеріні оголосила про прийняття Радою Європейського Союзу в складі міністрів оборони і закордонних справ рішення про початок європейської військової операції Eunavfor Med проти організаторів нелегального трафіку іммігрантів до Європи через Середземне море з Лівії. Штаб-квартира операції повинна бути розміщена в Римі, командувачем призначений адмірал Кредендино. На першому етапі метою операції є патрулювання силами флоту і авіації узбережжя Лівії з метою порятунку біженців, а у разі прийняття відповідної резолюції Ради безпеки ООН і рішення Європейської ради 25—26 червня 2015 року, повинні початися дії по конфіскацію суден та захопленню організаторів перевезення. Можливість проведення наземної операції на території Лівії Могеріні виключила[11].

29 червня 2015 року Жан-Клод Юнкер у ході своєї прес-конференції закликав греків проголосувати на майбутньому референдумі 5 липня за запропонований Євросоюзом план фінансового оздоровлення країни, оскільки грецький уряд бреше їм, і негативне голосування буде означати вихід Греції з єврозони[12].

14 липня 2015 року на спільній прес-конференції Федеріки Могеріні і міністра закордонних справ Ірану Мохаммада Заріфа у Відні оголошено про укладення іранської угоди за підсумками переговорів про обмеження іранської ядерної програми, що тривали з 2006 року[13].

29 листопада 2015 року лідери Євросоюзу підписали з Туреччиною угоду про шляхи розв'язання Європейської міграційної кризи. Згідно з угодою Туреччина повинна отримати фінансову допомогу в обсязі 3 млрд євро для облаштування біженців з країн Близького Сходу на її території, а до жовтня 2016 року можливе встановлення безвізового режиму поїздок громадян Туреччини в держави Шенгенської зони в разі, якщо буде виконано ряд умов. Жан-Клод Юнкер зазначив з цього приводу, що угода не скасовує вимог Європи до поліпшення ситуації з правами людини і свободою преси в Туреччині[14].

2016 рік[ред. | ред. код]

16 січня 2016 року глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні і міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф оголосили на спільній прес-конференції у Відні про початок виконання угоди щодо ядерної програми Ірану і зняття з нього усіх міжнародних і односторонніх фінансових і економічних санкцій[15].

7 березня 2016 року на саміті Євросоюзу в Брюсселі укладено нову угоду з Туреччиною, згідно з якою та погодилася приймати назад нелегальних мігрантів в обмін на додаткову фінансову допомогу, встановлення в найближчому майбутньому безвізового режиму поїздок між Туреччиною і Євросоюзом та інтенсифікацію переговорів про вступ Туреччини до Євросоюзу[16].

4 травня 2016 року Єврокомісія підтримала введення з липня 2016 року безвізового режиму поїздок між Туреччиною та країнами Шенгенської зони за умови виконання Туреччиною ряду умов, включаючи успішну боротьбу з корупцією, забезпечення захисту особистих даних громадян, укладення угоди з Європолом, правове співробітництво з країнами ЄС по кримінальних справах, приведення турецького законодавства з протидії терору у відповідність з європейськими стандартами. Для набрання чинності рекомендація Єврокомісії повинна бути схвалена Європарламентом і країнами — членами Євросоюзу[17].

23 червня 2016 року у Великій Британії відбувся референдум з питання виходу країни з Євросоюзу, і 52 % виборців проголосували за вихід[18].

16 липня 2016 року Валдіс Домбровскіс офіційно вступив на посаду єврокомісара з фінансів, що звільнилася після відставки Джонатана Хілла внаслідок виходу британського референдуму[19].

15 вересня 2016 року Європарламент більшістю у 394 голоси проти 161 затвердив на новій посаді єврокомісара з безпеки Союзу представника Великої Британії Джуліана Кінга[20].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Britain closer to EU exit after Jean-Claude Juncker vote. the Guardian. 27 червня 2014. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 15 листопада 2014.
  2. ↑ Parliament elects Jean-Claude Juncker as Commission President. Європейський парламент. 15 липня 2014. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 15 листопада 2014.
  3. ↑ Towards Juncker Commission. Європейська комісія. Архів оригіналу за 30 листопада 2014. Процитовано 15 листопада 2014.
  4. ↑ Luigi Offeddu (14 липня 2014). Un veto da Est contro Mogherini. «È troppo amica della Russia». Corriere della Sera. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 14 липня 2014.
  5. ↑ Mogherini sì, Mogherini no?. la Stampa. 14 липня 2014. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 14 липня 2014.
  6. ↑ Nomine Ue, la decisione il 30 agosto. Renzi: «Un solo nome, Mogherini». Corriere della Sera. 16 липня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 липня 2014.
  7. ↑ Vertice Ue, Mogherini nominata nuova Lady Pesc: “Agirò nell’interesse di tutti i cittadini europei” Donald Tusk presidente del Consiglio europeo. la Stampa. 30 серпня 2014. Архів оригіналу за 7 березня 2018. Процитовано 31 серпня 2014.
  8. ↑ MEPs back Juncker EU Commission team in key vote. BBC. 22 жовтня 2014. Архів оригіналу за 14 червня 2016. Процитовано 14 листопада 2014.
  9. ↑ Juncker reveals giant EU investment plan. BBC News. 26 листопада 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2014.
  10. ↑ Iran talks: 'Crucial decision', says EU's Federica Mogherini. BBC News. 2 квітня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 квітня 2015.
  11. ↑ Guerra a scafisti, via libera Ue a missione navale. Gentiloni: "No a passi indietro su quote". la Repubblica. 18 травня 2015. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 19 травня 2015.
  12. ↑ Snap summary: Juncker tells Greece to vote Yes. The Guardian. 29 червня 2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 29 червня 2015.
  13. ↑ Iran deal 'a sign of hope for the entire world' - Mogherini. BBC News. 14 липня 2015. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 13 лютого 2016.
  14. ↑ Migrant crisis: Turkey and EU strike deal to limit refugee flow. BBC News. 29 листопада 2015. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 29 листопада 2015.
  15. ↑ Могерини и Зариф объявили о выполнении соглашения по атому и снятии санкций с Ирана. ТАСС. 17 січня 2016. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 17 січня 2016.
  16. ↑ Humeyra Pamuk and Gabriela Baczynska (8 березня 2016). EU welcomes bold Turkey plan to stop migrants, defers decision. Reuters. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 11 березня 2016.
  17. ↑ EU backs Turkey visa deal, but says conditions must be met. BBC News. 4 травня 2016. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 5 травня 2016.
  18. ↑ Brian Wheeler & Alex Hunt (24 червня 2016). The UK's EU referendum: All you need to know. BBC News. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 24 червня 2016.
  19. ↑ Italian banking crisis precedes Brexit, EU's Dombrovskis says. MailOnline. 6 липня 2016. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 18 вересня 2016.
  20. ↑ EU Parliament endorses Julian King as new EU commissioner. EU Observer. 15 вересня 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 18 вересня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Комісія_Юнкера&oldid=40426304