Комітети Європейського парламенту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кімната засідань одного із комітетів Європейського парламенту.
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу

Комітети Європейського парламенту — одна з ключових ланок законодавчої процедури Європейського Союзу. Постійні комітети складаються з депутатів Європейського парламенту, які обираються на прямих виборах кожні п'ять років. Кожен комітет має голову та чотирьох віце-голів, а також багато членів, кожен із яких має члена-заступника. Також кожен комітет має репортера, який призначається головою комітету зі складу його членів, обов'язком якого є складання звітів від імені комітету. Місця в комітетах розподіляються за методом д'Ондта.

Процедура роботи[ред. | ред. код]

В процесі внесення пропозицій та законопроектів Європейська комісія, якій належить виключне право на законодавчу ініціативу, консультується із різними комітетами відповідно до законодавчої процедури Європейського Союзу, і ці комітети надають поради Європейській комісії шляхом створення звітів, пропонування змін до законопроекту чи створення законопроекту самостійно. У випадку якщо хоча б десята частина складу комітету висловлюється проти якоїсь пропозиції, вона виноситься на голосування на наступному засіданні комітету. Також комітет може повернути законопроект до Європейської комісії без змін, якщо проти цього висловлюється менше десятої частини складу комітету.

Комітети також можуть створювати незаконодавчі звіти. Репортер комітету готує такий звіт і представляє його всьому парламенту від імені комітету. Такі звіти мають містити мотивувальну частину, пояснювальну частину та опис фінансових наслідків. Окрім цього, комітети можуть за власною ініціативою створювати звіти, пов'язані із їх компетенцією. Комітет має отримати дозвіл від Ради Президентів Європейського парламенту[en] дозвіл на створення такого звіту і Рада має два місяці на надання відповіді.

Під час підготовки звіту комітет може запитати в іншого комітету його позицію з даного питання, якщо вважає що запропонована зміна стосується компетенції іншого комітету. Голова та репортер цього іншого комітету можуть бути запрошеними на засідання основного комітету. Зміні запропоновані іншим комітетом ставляться на голосування в основному комітеті. Якщо Рада Президентів вирішить, що запитуваний звіт в рівній мірі належить до компетенції двох комітетів, вони будуть проводити спільні засідання і готувати звіт спільно.

Рада голів комітетів та Рада голів делегацій[ред. | ред. код]

Рада голів комітетів та Рада голів делегацій є двома важливими органами Європейського парламенту. Рада голів комітетів є політичним органом, який складається із голів всіх постійних та тимчасових комітетів та який покращує взаємодію між різними комітетами. Рада голів делегацій так само є політичним органом, який забезпечує належну роботу міжпарламентських делегацій та делегацій до парламентських асамблей. Ці два органи можуть видавати рекомендації Раді Президентів, а також отримувати доручення від Бюро Європейського парламенту.

Список комітетів[ред. | ред. код]

Комітет Абревіатура Голова Політична група, до якої належить голова Веб-сайт
Комітет із закордонних справ AFET Німеччина Девід МакАллістер Європейська народна партія [1]
  Підкомітет із прав людини DROI Італія П'єр Антоніо Панцері Прогресивний альянс соціалістів і демократів [2]
  Підкомітет із безпеки та оборони SEDE Польща Анна Фотига Європейські консерватори та реформісти [3]
Комітет із розвитку DEVE Велика Британія Лінда МакЕван Прогресивний альянс соціалістів і демократів [4]
Комітет із міжнародної торгівлі INTA Німеччина Бернд Ланге Прогресивний альянс соціалістів і демократів [5]
Комітет із бюджету BUDG Франція Жан Артуї Альянс лібералів і демократів за Європу [6]
Комітет із бюджетного контролю CONT Німеччина Інґеборґ Гресле Європейська народна партія [7]
Комітет із економічних та валютних справ ECON Італія Роберто Гуальтьєрі Прогресивний альянс соціалістів і демократів [8]
Комітет із зайнятості та соціальних питань EMPL Німеччина Томас Хендел Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі [9]
Комітет із навколишнього середовища, охорони здоров'я та безпеки харчових продуктів ENVI Румунія Адіна-Іоана Волєн Європейська народна партія [10]
Комітет із промисловості, досліджень та енергетики ITRE Польща Єжи Бузек Європейська народна партія [11]
Комітет із внутрішніх ринків та захисту прав споживачів IMCO Бельгія Анелін ван Бусайт Європейські консерватори та реформісти [12]
Комітет із транспорту та туризму TRAN Франція Каріма Деллі Зелені — Європейський вільний альянс [13]
Комітет із регіонального розвитку REGI Болгарія Іскра Міхайлова Альянс лібералів і демократів за Європу [14]
Комітет із сільського господарства та розвитку сільських територій AGRI Польща Чеслав Шекерскі Європейська народна партія [15]
Комітет із рибальства PECH Франція Алєн Кадек Європейська народна партія [16]
Комітет із культури та освіти CULT Німеччина Петра Каммереверт Прогресивний альянс соціалістів і демократів [17]
Комітет із правових питань JURI Чехія Павел Свобода Європейська народна партія [18]
Комітет із громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ LIBE Велика Британія Клод Морес Прогресивний альянс соціалістів і демократів [19]
Комітет із конституційних справ AFCO Польща Данута Хюбнер Європейська народна партія [20]
Комітет із прав жінок та гендерної рівності FEMM Литва Вілія Блінкевічюйте Прогресивний альянс соціалістів і демократів [21]
Комітет із петицій PETI Швеція Сесілія Вікстрьом Альянс лібералів і демократів за Європу [22]
Комітет із тероризму TERR Франція Наталі Грісбек Альянс лібералів і демократів за Європу [23]
Комітет із протидії тероризму TERR Франція Наталі Грісбек Альянс лібералів і демократів за Європу [24]
Комітет із протидії відмиванню грошей, ухилянню від сплати податків та податковому шахрайству PANA Німеччина Вернер Ланген Європейська народна партія [25]

Тимчасові комітети[ред. | ред. код]

Європейський парламент може створювати тимчасові комітети для вирішення специфічних питань чи розслідування якихось подій. Початковий термін повноважень тимчасового комітету складає один рік. Як приклади таких тимчасових комітетів можна навести:

  • Тимчасовий комітет із розслідування діяльності розвідувальної системи «Ешелон» (2000-2001)
  • Тимчасовий комітет із розслідування можливого використання європейських країн Центральним розвідувальним управлінням США для перевезення та незаконного позбавлення волі людей (2005-2007)
  • Тимчасовий комітет із аналізу причин кризи в компанії «The Equitable Life Assurance Society» (2006-2007)
  • Тимчасовий комітет із фінансової, економічної та соціальної кризи (2009-2011)

Делегації[ред. | ред. код]

Окрім комітетів, депутати також входять до складу делегацій Європейського парламенту до країн, груп країн або міжнародних організацій. Створюються об'єднані парламентські комітети із комітетами парламентів країн-кандидатів на вступ до ЄС.

Делегації до країн
Делегації до груп країн
  • Країни Анд (Болівія, Еквадор, Колумбія та Перу)
  • Австралія та Нова Зеландія
  • Країни Аравійського півострова (Бахрейн, Ємен, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман та Саудівська Аравія)
  • Країни Південно-Східної Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни)
  • Країни Центральної Америки (Беліз, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Коста-Рика, Куба, Нікарагуа, Панама та Сальвадор)
  • Країни Карибського басейну (Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гаїті, Гаяна, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Суринам, Тринідад і Тобаго та Ямайка)
  • Країни Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Монголія, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан)
  • Країни Європейської економічної зони (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія)
  • Країни Корейського півострова (Південна Корея та Північна Корея)
  • Країни Магрибу (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс)
  • Країни Машріку (Єгипет, Йорданія, Ліван та Сирія)
  • Країни Меркосур (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай та Уругва)
  • Країни Південної Азії (Бангладеш, Бутан, Мальдіви, Непал, Пакистан та Шрі-Ланка)
  • Країни Південного Кавказу (Азербайджан, Вірменія та Грузія)
  • Боснія і Герцеговина та Косово
Делегації до парламентських асамблей

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]