Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок
Тип міжнародний договір
Підписано 26 жовтня 1979
Місце Відень
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу — угода, прийнята 26 жовтня 1979 у Відні, Австрія. Перша церемонія підписання відбулася у Відні та Нью-Йорку 3 березня 1980 року, а конвенція набула чинності 8 лютого 1987 року. Конвенція передана на зберігання в Міжнародне агентство з атомної енергії. У липні 2005 року була скликана дипломатична конференція для внесення змін до Конвенції та посилення її положень,[1] в результаті чого вона була перейменована в Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок.

Станом на жовтень 2018 учасниками конвенції є 157 держав плюс Європейська спільнота з атомної енергії.

Після приєднання 38 країн заявили, що не зв'язані положеннями пункту 2 статті 17 і не визнали компетенцію Міжнародного Суду у врегулюванні спорів. Після цього п'ять країн відкликали ці заперечення.[2]

Список країн, які після ратифікації заявили, що вони не вважають себе зв'язаними процедурами врегулювання спорів, передбаченими пунктом 2 статті 17
Назва країни Дата приєднання Дата відкликання
Азербайджан 19 січня 2004 -
Алжир 30 квітня 2003 -
Аргентина 06 квітня 1989 -
Багамські Острови 21 травня 2008 -
Бахрейн 10 травня 2010 -
Білорусь 09 вересня 1993 -
Болгарія 10 квітня 1984 11 травня 1994
В'єтнам 04 жовтня 2012 -
Гватемала 23 квітня 1985 -
Ізраїль 22 січня 2002 -
Індія 12 березня 2002 -
Індонезія 05 листопада 1986 -
Іспанія 06 вересня 1991 -
Йорданія 07 вересня 2009 -
Катар 09 березня 2004 -
Китайська Народна Республіка 10 січня 1989 -
Корея 07 квітня 1982 -
Куба 26 вересня 1997 -
Кувейт 23 квітня 2004 -
Лаос 29 вересня 2010 -
Мозамбік 03 березня 2003 -
Монголія 28 травня 1986 18 червня 1990
М'янма 06 December 2016 -
Оман 11 June 2003 -
Пакистан 12 вересня 2000 -
Перу 11 січня 1995 -
Південно-Африканська Республіка 17 вересня 2007 -
Польща 05 жовтня 1983 18 червня 1997
Респу́бліка Ель-Сальвадо́р 15 December 2006 -
Республіка Кіпр 23 липня 1998 -
Росі́йська Федера́ція 25 травня 1983 22 липня 2007
Румунія 23 листопада 1993 -
Саудівська Аравія 07 січня 2009 -
Сент-Люсія 14 вересня 2012 -
Сінгапур 22 вересня 2014 -
Туреччина 27 лютого 1985 -
Угорщина 04 травня 1984 30 листопада 1989
Франція 06 вересня 1991 -

Державний департамент США заявив:

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу передбачає певні рівні фізичного захисту під час міжнародного транспортування ядерного матеріалу. Він також встановлює загальні рамки співпраці між державами у сфері захисту, відновлення та повернення вкраденого ядерного матеріалу. Крім того, Конвенція перелічує певні серйозні злочини, пов’язані з ядерним матеріалом, за які держави-учасниці мають покарати і за які правопорушники підлягають системі екстрадиції або переслідування.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Convention on the Physical Protection of Nuclear Material. International Atomic Energy Agency. 17 жовтня 2014. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 21 листопада 2019. 
  2. ↑ Convention on the Physical Protection of Nuclear Material. Declarations/reservations and objections thereto. International Atomic Energy Agency. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 
  3. ↑ Convention on the Physical Protection of Nuclear Material. Bureau of International Security and Nonproliferation. Державний департамент США. 3 березня 1980. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 7 травня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конвенція_про_фізичний_захист_ядерного_матеріалу_та_ядерних_установок&oldid=37321477