Кондакар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кондакар
Мова церковнослов'янська мова

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

Кондакари — староукраїнські рукописи кондаків (див. Кондак та ікос) 11–14 ст. Усі розспівні тексти в них помічені особливими нотними знаками — кондакарним знам'ям, деякі елементи якого досить подібні до знаків грецьких нотописів (невм), однак не тотожні їм. У 14 ст. кондакарне знам'я вийшло з ужитку й було забуте. На сьогодні воно ще не розшифроване. Найстарший кондакар — «Благовіщенський» — датується 11–12 ст. і є найстарішою староукраїнською нотною книгою.


Джерела та література[ред. | ред. код]

Жулковський Б. Є. Семітсько-сирійсько-грецький кондак і києво-руський кондакарний спів у західноєвропейській та американській візантиністиці й палеославістиці / Б. Є. Жулковський // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2022. - Вип. 28. - С. 404-420 . - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2022_28_24. Жулковський Б. Давньоруський кондакарний спів у зарубіжній музичній історіографії / Б. Жулковський // Українське музикознавство. - 2013. - Вип. 39. - С. 92-114. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrmuz_2013_39_8.

Посилання[ред. | ред. код]