Кондратюк Микола Кіндратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Кіндратович Кондратюк
Kondratuk.jpg
Основна інформація
Дата народження 5 травня 1931(1931-05-05)
Місце народження Старокостянтинів УРСР
Дата смерті 16 листопада 2006(2006-11-16)
Місце смерті Київ Україна
Країна Flag of Ukrainian SSR.svg УРСР, Україна Україна
Професія співак, педагог
Освіта Київська консерваторія
Співацький голос баритон
Колективи Національний академічний театр опери та балету України
Нагороди СРСР:
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1972 Народний артист Української РСР—  1973 Народний артист СРСР— 1978
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

Україна:

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Мико́ла Кіндра́тович Кондратю́к (*5 травня 1931(19310505), Старокостянтинів — †16 листопада 2006, Київ) — український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року). Депутат Верховної Ради УРСР 9-10-го скликань.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 травня 1931 року в місті Старокостянтинові Хмельницької області в родині військового. Дитинство провів у Полтаві; по закінченні семирічної школи навчався у фабрично-заводському училищі при Полтавському вагоноремонтному заводі, працював з 1947 року монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу; водночас, 1950 році, отримав музичну освіту в Полтавському музичному училищі.

Під час служби в Радянській армії у 19501953 роках був стройовим заспівувачем, солістом Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу (1953).

У 19531958 рр. навчався в Київській консерваторії у класі професора О. Гродзинського (сольний спів) та З. Ліхтман (камерний спів).

У 19581959 роках — соліст Державного народного хору імені Г. Г. Верьовки.

У 19591966 роках — соліст (драматичний баритон) Київського академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно у 19631964 роках стажувався в Міланському театрі «Ла Скалі» (Італія) у маестро Е. П'яцца й Дж. Барра, у 19641966 роках — у Московському Великому театрі.

Член КПРС з 1961 року.

У 19661973 роках — соліст Укрконцерту; в 19721974 роках — Київської державної філармонії. У 19681969 роках — асистент, з 1970 року — викладач кафедри сольного співу Київської консерваторії.

У 19731985 роках — Голова правління Музичного товариства України.

У 19741983 роках — ректор Київської консерваторії; у 19721983 роках — завідувач кафедри оперної підготовки; у 19942004 роках — завідувач кафедри сольного співу.

Могила Миколи Кондратюка

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань.

Жив в Києві.

Помер 16 листопада 2006 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Відзнаки[ред.ред. код]

Творчість[ред.ред. код]

Коронні оперні партії: Остап, Граф ді Луна, Фігаро, Яго, Максим («Тарас Бульба» М.Лисенка, «Трубадур» Дж. Верді, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Отелло» Дж. Верді, «Арсенал» Г. Майбороди).

Nuvola apps arts.svg Зовнішні аудіофайли
співає Микола Кондратюк
Nuvola apps arts.svg На долині туман
Nuvola apps arts.svg А вони летять
Nuvola apps arts.svg Ясени

Гастролював на концертних та оперних сценах світу — в Південній Америці, США, Канаді, Австралії, Західній Європі, загалом у 40 країнах. Записувався на радіо, грамплатівки, телебаченні. Знімався в музичних і художніх фільмах. Виступав у періодичній пресі.

М. Кондратюк — продовжувач вокальних традицій італійських maestro: Е. Гандольфі, в якого свого часу навчався О. Гродзинський, а також педагогів «Ла Скала» Е. П'яцца та Дж. Барра, вокально-педагогічні принципи яких прищеплював своїм учням і викладачам очолюваної ним кафедри сольного співу НМАУ.

Серед учнів М. Кондратюка — В. Антонюк, М. Шопша, Є. Шокало, Я.Євдокимов,[1] В. Колибаб'юк, О. Дика, Д. Вишня, В. Ломакін, В. Козін, А. Орел, В. Винник, О. Бондаренко, В. Чорнодуб, П. Пштика, В. Швидкий

Фільмографія[ред.ред. код]

Знявся у фільмах:

Закадровий вокал:

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Рівне Час», 2007 г., № 41, 11.10.2007 р. Л.Марчук

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]