Кононенко Мусій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мусій Степанович Кононенко
Кононенко М.jpg
Псевдо М. Школиченко,
Неваршавський,
М. Дядько[1]
Народився 22 серпня (3 вересня) 1864(1864-09-03)
Турівка, Полтавська губернія
(нині Київська область, Україна)
Помер 14 червня 1922(1922-06-14) (57 років)
Нові Санжари, УСРР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність поет, прозаїк, драматург, громадський діяч
Мова творів українська, російська
Роки активності 1880–1920
Magnum opus збірка «Хвилі»
Конфесія православ'я

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Мусі́й Степа́нович Кононе́нко (22 серпня (3 вересня) 1864(18640903), село Турівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія — 14 червня 1922, Нові Санжари) — український поет і прозаїк, учасник літературного гуртка «Плеяда», активний діяч кооперативного руху та Братства тарасівців.

Його донька — Кононенко Харитя Мусіївна, визначна громадська діячка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині колишнього кріпака, освіту здобув самотужки. З дитинства працював у наймах і прислузі. Через крайні матеріальні недостачі Мусій не міг скінчити навіть сільської школи та вдовольняв жадобу знання самоосвітою, з книжок. Відбувши військову службу, Кононенко оселився в Києві, працював в управлінні Південно-Західної залізниці. Пізніше кілька років господарював на селі.

1905 року був ув'язнений.

1913 року переїжджає до Лубен, де до 1917 року працює інструктором кооперації. В той же час брав участь у роботі місцевого видавництва «Метелик», яке випускало невеликі белетристичні і науково-популярні книжечки для народу. Тут випустив свої твори: поеми «Мати», «Свекруха», легенду «Покута», збірку віршів «Хвилі». 1914 року видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де подав чимало цінного матеріалу з життя та побуту селян.

1917 року його обрано членом правління Полтавського кредитного союзу кооперативів, так званого Союзбанку, і письменник переїжджає до Полтави.

Після встановлення в Полтаві радянської влади був заарештований, кілька місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти.

Наприкінці життя був управляючим Зіньківським відділом спілки кредитових і ощадних товариств — 1919 рік; співробітником Полтавської губсільсекції губспілки — 1921 рік[1].

На початку 1922 року дружина перевезла смертельно хворого письменника до Нових Санжар, де він невдовзі й помер.

«

О, Боже правий, дай надію
І сподівання дай мені,
Що я хоч духом не зотлію
В далекі ті, ясні ті дні.
Що привіта хоч дух Вкраїну
В тому веселому раї,
І за гірку життя годину
Уп'ється радістю її!

»

— Мусій Кононенко, «Елегія»

Творчість[ред. | ред. код]

Почав писати вірші у шістнадцятирічному віці, вперше опублікувався 1883 року, видавши у Києві поему «Нещасне кохання». До раннього періоду творчості належить «Ліра» (К., 1885) — збірник поезій, «Москаль, змій та царівна» (1889), «Княгиня-кобзар» (К., 1889) та «З Богом не змагайсь» (К., 1895; в подальшому казка видавалась у складі збірок під назвою «Багатий Марко»[1]). Але далеко більша частина поетичних і прозових творів Кононенка друкувалася в Галичині, в часописах «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вістник». В подальшому був автором збірок поезій «Струни» (1908), «Хвилі» (кн. 1—6, 1917–1918). Серед віршів Кононенка є кілька, які були покладені на музику та стали піснями: «За нелюбом» («Одружили мене силою»), «Вечір» («Сховалось сонце за горою»).

В художній прозі працював у жанрах оповідання, повісті, роману. Писав як українською мовою, так і російською (здебільшого в дусі натуральної школи), котрою володів досконало. До прозової творчості Кононенка належать оповідання «Злодій», «Вихрестка» (в основу сюжету ліг дійсний випадок із життя), «На побивку» (з солдатського побуту); нариси «Значні люди на селі» (змодельовані цікаві народні типажі); повісті «На волі» (незакінчена архівна повість), «Наталка» (на тему праці інтелігента-народолюбця на селі), «Між народ», «На селі» (1898), «Буденне життя» (1902); роман «Свобода» (1913 року було закінчено дві частини; перша назва роману — «Пани і мужики») тощо. 1918 року було відомо, що в Полтаві готується до виходу роман «Свобода» та збірка оповідань і повістей. Проте їхня доля не відома.

Окрему цікавість становить праця «Оповідання про Т. Шевченка: 3 народних уст» (1892) та нарис «На Шевченковій могилі» (1894).

Як драматурга Мусія Кононенка представляє його рукописна спадщина, яка створена здебільшого в «легких» жанрах — жарт-одноактівка «Верховодниці» (про буцімто впроваджуваний «згори» новий матріархат), російськомовна комедія ситуацій «Зизи и Мизи» (передбачена майбутня проблема співіснування в «комуналках» — дорослі, діти, тварини, стара діва), драма на дві дії «Сон іменинника»(1913, історія розбитого подружнього життя), початки побутової п'єси «Остап Скорина» (дія відбувається на Полтавщині в родині заможного козака), віршована п'єса з умовною назвою «Ідія» тощо[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Кононенко М. Хвилі: Збірка віршів. — К.: «Смолоскип», 1994. — 408 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]