Конотоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конотоп
Герб міста Конотоп.svg Прапор міста Конотоп.svg
Герб Конотопа Прапор Конотопа
Konotop Montage 2017.png
Проти годинникової стрілки, починаючи з верхнього правого кута: Шуховська вежа, Кінотеатр «Мир», Вознесенський кафедральний собор, Будівля Конотопської міської ради, Пам'ятник Коню, Конотопський вокзал і трамвай
Основні дані
Інша назва Конотіп
Конотопіль
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Конотопська міська рада
Код КОАТУУ 5910400000
Засноване XVII століття
Перша згадка 1635 р.
Статус міста з 1648 року
Населення 87 099 (01.01.2018)[1]
Площа 43,78 км²[2][3]
Густота населення 1989 осіб/км²
Поштові індекси 41600—41615
Телефонний код +380-5447
Координати 51°14′12″ пн. ш. 33°12′09″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 140 м
Водойма р. Єзуч, Конотопка, Липка, Куколка
Назва мешканців конотоп'я́нин, конотоп'я́ни, коното́пець, коното́пці
Міста-побратими Болгарія Болгарія, Мездра[4]
Україна Україна, Красногорівка[5]
День міста 6 вересня
Номери автомобілів BM, HM
Відстань
Найближча залізнична станція Конотоп
До обл./респ. центру
 - фізична 117 км
 - залізницею 129 км
 - автошляхами 131 км
До Києва
 - фізична 208 км
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 259 км
Міська влада
Адреса 41615, м. Конотоп, Сумська область, проспект Миру, 8
тел. +38 (05447) 2-34-32
Веб-сторінка Міська рада Конотопа
Міський голова Сизон Тетяна Анатоліївна (в.о.)

Commons-logo.svg Конотоп у Вікісховищі

Карта
Конотоп. Карта розташування: Україна
Конотоп
Конотоп
Конотоп. Карта розташування: Сумська область
Конотоп
Конотоп

Коното́п (раніше Коноті́п[6][7][8][9]; МФА[kon̪oˈt̪ɔp] ( прослухати) ) — місто обласного значення в Сумській області України, адміністративний центр Конотопського району та Конотопської міської ради.

Розташований на річці Єзуч, за 131 км від обласного центру. Населення міста становить 87 тисяч осіб, враховуючи підпорядковану Підлипненську сільраду — 91 тисяч осіб (2018). За цим показником займає 47 місце в Україні.

Історичне населене місце[10], один з історичних центрів Посем'я та Сіверщини, друге за значенням і населенням місто Сумщини.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Конотоп — промислове місто, важливий транспортний вузол. Стабільно працюють підприємства: ВАТ «Конотопський завод „Мотордеталь“», продукція якого експортується до Німеччини, Італії, Польщі, Болгарії, В'єтнаму; ВАТ «Конотопський арматурний завод» — єдине підприємство в Україні, що випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ДП «Авіакон», ВАТ «Конотопм'ясо», Конотопський молокозавод і Конотопський хлібокомбінат. Загалом працює понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств. У місті — 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 заклади вищої освіти та 3 заклади середньої освіти, 7 клубних установ, 5 бібліотек, палац культури, 2 будинки культури, міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського, міський музей авіації, музей-садиба генерала М. І. Драгомирова. Діє одне єпархіальне управління.

Раніше стабільно працювали ВАТ «НВО Червоний металіст», у складі якого діяв науково-дослідний інститут «Автоматвуглерудпром», Конотопський вагоноремонтний завод і ВАТ «Конотопська швейна фабрика „Силует“», яка активно співпрацювала з американськими та канадськими фірмами.

Назва[ред. | ред. код]

Слово коното́п позначає будь-яку заболочену, багнисту непроїзну місцину. Імовірно, саме слово походить від конструкції «коні топнуть», перетвореної на іменник за допомоги способу основоскладання. Конотоп — поширений слов'янський топонім; населені пункти з такою назвою існують не тільки на теренах України, а й у Польщі, Білорусі та Росії. Паралельно в українській мові поширена форма Коноті́п, зокрема в діаспорі, однак філологи не мають єдиного погляду щодо більшої правильності вживання одного чи іншого варіанту. Крім того, у діалектах конотопом також позначають трав'янисту рослину спориш звичайний.

Деякі історики вважають, що Конотоп як населене місце існував ще до монголо-татарської навали. За народними переказами під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней і вершників, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коні.

Інша легенда розповідає про випадок із царицею, чиї карета й ескорт загрузли в багнистій місцевості. Царицю врятували, але скарби й охорона потонули. Вибравшись, вона промовила: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й пішла назва — Конотоп. Третя легенда повідомляє, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікає неподалік поселення. Повз нього часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за найменуванням річки.

Професор Олександр Пономарів наголошує на тому, що місту варто повернути історичну норму правопису власної назви — Конотіп, що була поширеною в народному вжитку до початку 30-х років XX століття, а за чинності Харківського правопису була офіційною[11][12].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування та фізична географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване на північному сході України в межах Придніпровської низовини, у лівобережній частині країни, на межі Полісся й лісостепу, по обидва береги Єзучу в його середній течії. Площа міста 43,78 км².

Конотоп адіміністративно межує із селищем Питомник на північному заході, із селом Раки на північному сході, із селами Підлипне та Привокзальне на півдні, із селом Попівка на заході.

Через 12 км на північ Єзуч впадає в річку Сейм. Містом також протікають річки Липка та Конотопка, поруч із містом протікає річка Куколка. На річках є декілька загат.

У геоструктурному відношенні Конотоп розміщений по бортах Дніпровсько-Донецької западини. Породи палеогену представлені пісками, пісковиками та мергелями.

У фізико-географічному відношенні Конотоп належить до Північнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції лісостепової зони. Поверхня — низовинна лесова рівнина, плоска, пологохвиляста, розтинована прохідними долинами, ярами та балками. Переважають лісостепові борові ландшафти та височинні в поєднанні з лучно-степовими низовинними. Ґрунти сірі лісові, опідзолені, чорноземи. Кадастровий бал ґрунтів у середньому становить 64 бали.

Крізь місто пролягають автомобільні дороги Р60, Р61 і залізниця, станції Конотоп та Залізобетонний. За 28 км від міста прилягає автомагістраль E101М02 (КиївМосква) та E381. Відстань до облцентру становить 131 км (автошлях Р61).

Відстань від Конотопа до різних міст (автошляхами)[13]
Flag of Belarus.svg Мінськ ~ 610 км
Flag of Belarus.svg Гомель ~ 308 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Батурин ~ 27 км
Flag of Russia.svg Москва ~ 694 км
Flag of Sumy Oblast.svg Шостка ~ 96 км
Flag of Sumy Oblast.svg Кролевець ~ 56 км
Flag of Russia.svg Тула ~ 510 км
Flag of Russia.svg Орел ~ 320 км
Flag of Sumy Oblast.svg Глухів ~ 98 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Ніжин ~ 120 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Чернігів ~ 196 км
Flag of Lviv Oblast.svg Львів ~ 818 км
Роза вітрів
Flag of Sumy Oblast.svg Суми ~ 131 км
Flag of Russia.svg Курськ ~ 279 км
Flag of Russia.svg Воронеж ~ 510 км
Flag of Poltava Oblast.svg Прилуки ~ 154 км
Flag of Kyiv Kurovskyi.svg Київ ~ 259 км
Prapor Vinnytskoyi oblasti.svg Вінниця ~ 527 км
Flag of Dnipropetrovsk Oblast.svg Дніпро ~ 466 км
Flag of Zaporizhia Oblast.svg Запоріжжя ~ 539 км
Flag of Odesa Oblast.svg Одеса ~ 750 км
Flag of Sumy Oblast.svg Охтирка ~ 205 км
Flag of Kharkiv Oblast.svg Харків ~ 320 км
Flag of Donetsk Oblast.svg Донецьк ~ 670 км

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат — помірно-континентальний. Зима м'яка, з переважно похмурою погодою та частими відлигами. Морози зазвичай нетріскучі. Середньомісячні температури найхолоднішого місяця (січень) −4,8 °C. Абсолютний мінімум — у січні −32,9 °C. Тривалість безморозного періоду в місті в різні роки сильно змінюється й коливається від 150 до 180 днів. Літо тепле, в окремі роки спекотне та посушливе. Дні з мінливою хмарністю та слабким вітром; ночі ясні та прохолодні. Середньомісячні температури найтеплішого місяця (липень) +20,1 °C. Абсолютний максимум температури зареєстрований у серпні +39 °C. Середньорічна температура +7,4 °C.

Вітри на території міста не відзначаються постійністю характеристик, але спостереження свідчать про певну закономірність у їхньому характері та поширенні. Більшу частину року, з жовтня по квітень, переважають вітри південного, південно-західного та західного напрямків, у теплий період року, з травня по серпень західного та східного напрямків. Середня швидкість вітру за рік 2 м/с. Взимку та в перехідні сезони бувають вітри з підвищеними швидкостями 8-16 м/с. Найбільша швидкість вітру — у березні (2,4 м/с) та взимку (2,3 м/с), найменша — у липні-серпні (1,5 м/с). Найбільші швидкості вітру, зафіксовані з 1899 року — 24-28 м/с. Безвітря бувають частіше влітку, ніж взимку.

Середньорічна кількість опадів — 580 мм, максимум опадів припадає на липень (75 мм), мінімум — на березень (34 мм). Взимку в Конотопі утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 13 см, максимальна — 64 см. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 76 %, мінімальна вона у травні (64 %), максимальна — у листопаді-грудні (86 %). Середньорічна загальна хмарність — 6,5 балів, максимум припадає на грудень (8,1), мінімум — на серпень (5,0).

За вулицею Успенсько-Троїцькою, 104 розташована метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». На станції ведуться спостереження та реєстрація кліматичних умов міста[14].

Клімат Конотопа
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,4 14 22 29,9 33,1 36,1 35,9 39 35 27,2 18,8 12,6 39
Середній максимум, °C −2,3 −1,6 4,1 13,4 20,5 23,5 25,5 24,7 18,4 11,4 3,2 −1,3 11,6
Середня температура, °C −4,8 −4,6 0,5 8,5 14,9 18,3 20,1 18,9 13,2 7,2 0,7 −3,6 7,4
Середній мінімум, °C −7,3 −7,4 −2,8 4 9,5 13,2 14,9 13,6 8,7 3,6 −1,6 −5,9 3,5
Абсолютний мінімум, °C −32,9 −32,2 −26,1 −16,1 −3,7 2,8 6,1 3,8 −4,1 −9,2 −22,8 −28,9 −32,9
Норма опадів, мм 39 39 34 41 47 67 75 56 54 44 43 41 580
Джерело: Погода і клімат (рос.)
Клімат Конотопа за останні 10 років (2006—2016 рр.)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −3 −1,1 5,7 14,8 22,4 25,2 27,1 26,6 19,8 11,6 5,0 −0,2 12,8
Середня температура, °C −5 −3,7 2,0 9,7 16,5 19,7 21,6 20,5 14,6 7,6 3,0 −1,8 8,7
Середній мінімум, °C −7,1 −6,3 −1,8 4,6 10,6 14,2 16,1 14,4 9,4 3,7 0,9 −3,4 4,6
Джерело: www.weatheronline.co.uk (англ.)

Парки та сквери[ред. | ред. код]

У центрі міста, між проспектом Миру, вулицями Братів Лузанів, Успенсько-Троїцькою та Шевченка розташований Центральний парк культури та відпочинку. Біля залізничного вокзалу, між вулицями Свободи, Клубною, Євгена Коновальця та Прорізною розташований Парк залізничників, за вулицею Петра Сагайдачного розташований парк Сарнавський. На площі Миру знаходиться сквер Миру. За вулицею Садовою розташований сквер імені Бориса Олійника; також існують сквер Слави (біля меморіалу Слави), сквер Конотопської битви, сквер воїнів-афганців, сквер авіаторів тощо.

Крім того, у межах міста є дендропарк Конотопського лісгоспу площею 1 га, розташований у східній частині Конотопа за вулицею Конотопських партизанів, 97.

Історія[ред. | ред. код]

Рання історія та заснування[ред. | ред. код]

Найдавнішими пам'ятками Конотопщини є пам'ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища від доби неоліту до Київської Русі. Біля села Шаповалівка у 1877—1878 рр. було знайдено кістки мамута та кам'яний ніж, які зберігаються сьогодні у краєзнавчому музеї міста.

Точний рік появи Конотопа й досі невідомий. Низка істориків вважає, що місто існувало ще до ординської навали. Так, конотопський краєзнавець Іван Лисий припускав, що пізніше на місці Конотопа існувало літописне місто Липовицьк, що було центром однойменного князівства. Крім того, археологічні дослідження 1997—1998 років допускають можливість існування тут поселення доби Чернігівського князівства.

Після занепаду Русі землі Конотопщини в XVI столітті опинилися під Великим князівством Литовським, а внаслідок Люблінської унії 1569 року перейшли до володінь польської корони. Постійні військові суперечки та конфлікти між Польщею та Московією за територію України призвели до потреби узгодження кордонів. У жовтні 1634 р. в документах уперше згадується Конотоп: польський король Владислав IV Ваза надав землевласнику Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем.

Прикордонні суперечки тривали до 1637 р. Московія наполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту, тому кордон у районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Конотопки, на місті старого «дитинця», саме на тих землях, що належали путивлянину Микифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп. Перші поселенці Конотопщини — вільні люди, та поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі та примушувала працювати на себе; з'явилися великі землевласники. 1640 року укріплення за розпорядженням новгород-сіверського старости О. Пясочинського перебудовано в доволі міцну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів. До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. На місці, де був замок, досі існують залишки валів.

Козацька доба[ред. | ред. код]

У роки Хмельниччини 16481654 рр. Конотоп стає сотенним містечком. Землями Конотопщини у XVII ст. проїздили українські та московські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити в боротьбу за польський престол після смерті короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали московське посольство на чолі з І. Унковським, яке прибуло в Україну для переговорів з Б. Хмельницьким. За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами: «…а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек». Після Білоцерківського договору 1651 р. шляхта Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств отримала право повертатись у свої маєтки. Щойно польська шляхта з'явилася біля стін укріплення, конотоп'яни залишили місто і пішли до Путивля, де московська адміністрація надавала втікачам землі для заселення. 1652 року внаслідок перемоги військ Богдана Хмельницького під Батогом Україною прокотилась низка антипольських повстань. Конотоп'яни теж піднялися на боротьбу, вигнавши шляхту з міста. З цими подіями пов'язане так зване «конотопське диво», описане Архієпископом Чернігівським і Ніжинським Філаретом (Гумілевським). Згідно з переказами, після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотоп'яни звинуватили старосту у зраді та вбили його разом з родиною, а тіла повкидали в колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без ознак тління. Лише після того, як їх поховали неподалік колодязя за християнським звичаєм, вода пішла донизу.

Після укладення Гадяцької угоди гетьманом Виговським московський цар Олексій, аби не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію — О. М. Трубецького. Розпочинається московсько-українська війна 1658—1659.

21 квітня 1659 р. розпочалася облога Конотопа, у якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г. Гуляницьким. 27 червня 1659 р. на допомогу містові прийшов гетьман Іван Виговський з військом, а 28 червня відбулася славнозвісна Конотопська битва, у якій українське козацьке військо вщент розгромило армію московитів. Заболочена місцевість поставила московитську кінноту й артилерію в складне становище. Два тилові удари: один завдали ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І. Виговський з козаками в районі нинішнього села Шаповалівка, вирішили долю битви. За короткий час полягло 20—30 тисяч московитський воїнів, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, зокрема великий прапор війська. Поразка змусила Трубецького зняти облогу Конотопа та відступити до Московщини.

У січні 1664 року польська армія короля Яна II Казимира захопила та розорила Конотоп. Тоді містечко було обнесене земляним валом і поділене на три частини: «велике місто», «мале місто» і панський двір. У «великому місті» проживало бідне населення; у середині цього «міста» було розташовано «мале місто», де мешкали заможні козаки. У центрі «малого міста» були двори сотенної старшини. Населення складало 2800 козаків і міщан, які займалися землеробством і торгівлею.

Собор Різдва Богородиці (1732—1739 рр.) — колись найголовніша пам'ятка міста

Основною галуззю сільського господарства місцевих селян було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку, овес і просо. Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На річці Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяні млини. 17 червня 1672 р. в селі Козацьке відбулась козацька рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойловича. Було прийнято та підписано договірні умови — «Конотопські статті». З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України: Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв'язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий тракт МоскваПутивльКиїв.

Протягом Північної війни 1700—1721 років російські війська під проводом О. Меншикова 2 листопада 1708 р. знищили Батурин. Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розбили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. У 1711 р. Конотопська сотня налічувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана Кирила Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765—1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській — 17. Населення Конотопа становило 3100 жителів.

1751 року згідно з універсалом гетьмана Кирила Розумовського Конотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозного Кочубея. У 80-х роках XVIII ст. Конотопщиною прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші.

У складі Росії[ред. | ред. код]

Протягом багаторічної історії Конотопщини її межі багаторазово змінювалися внаслідок адміністративних реформ. За наказом Катерини II у 1781 р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1791 р. — до Чернігівської губернії. Населення міста тоді становило 4 930 осіб. У червні 1782 р. з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста: на червоному французькому геральдичному щиті зображено золотий козацький хрест, під ним срібний півмісяць, над хрестом — шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам'яний собор, п'ять церков; також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві діяла парафіяльна школа.

У 1803 р. імператор Олександр І затвердив проект перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.

У 1783 р. українські козацькі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни 1812 р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Уже 20 серпня перший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків для з'єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козацькі полки. Понад 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.

Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусу Василь Костенецький за відвагу, проявлену в Бородінському бою, був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом «За хоробрість». У міському краєзнавчому музеї досі зберігається бойовий прапор ополчення 1812 р.

У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, триває будівництво залізниць. У 1868—1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю «Ворожба—Конотоп», яка з'єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця «МоскваБрянськ—Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Воронезько-Київської залізниці.

Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко, зводились школи, магазини, лікарня.

У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев'яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців[15]. Ця подія дала поштовх прискоренню розбудови міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище, 1898 року почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з'їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діяча О. Лазаревського був створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.

На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працівників. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська, Харкова листівки, прокламації й літературу.

Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 осіб. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліційна та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на земські кошти.

У 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотки населення[16]. 1925 р. у Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно з урядовими постановами, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. — в Біробіджан.

XX століття[ред. | ред. код]

Водогінна вежа, споруджена у 1928—1929 рр. за проектом Володимира Шухова

У роки революції (1905—1907) залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після введення імперських військ залізничники міста активізували свої дії.

Перша світова війна лягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а під час Української революції (1917—1921 рр). регіон стає ареною бойових дій військ Центральної Ради, Червоної армії, Денікіна, австро-німецьких військ. На початку 1918 р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним В. Пелещуком.

У 1921—1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості; 8 шкіряних заводів; механічний, миловарний, пивоварний заводи; 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час Голодомору 1921—1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас і церковних речей на допомогу голодуючим.

1923 року місто стає центром двох новоутворених адміністративно-територіальних одиниць: Конотопського району та Конотопської округи, до складу якої входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. Населення міста тоді становило 29 тисяч жителів.

1932 року з утворенням перших п'ятьох областей УСРР Конотоп увійшов до складу Київської області, пізніше з 1932 до 1939 року місто було підпорядковано Чернігівській області, а після створення Сумської області в січні 1939 увійшло до її складу як райцентр обласного підпорядкування.

Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотоп'ян і жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В. Басок, письменник О. Соколовський та історик-краєзнавець В. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів і книг з історії Лівобережної України та Конотопщини.

1939 року в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Через 79 днів після початку німецько-радянської війни 9 вересня 1941 р. Конотоп був зайнятий німецькими військами. До того часу обладнання з промислових підприємств «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Надалі в Конотопському районі було встановлено військове управління, що здійснювалося місцевою комендатурою. Протягом німецької окупації загинуло понад 3800 осіб, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні.

Жителі Конотопа брали участь у Другій світовій війні. Наприкінці серпня 1941 був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуванням Ковпака і ввійшов до складу Сумського партизанського з'єднання.

16 серпня 1943 року Ставка ВГК уточнила завдання військам Центрального фронту, яким слід «наступать в общем направлении на Севск, Хутор-Михайловский и… в дальнейшем развивать наступление в общем направлении на Конотоп»[17].

Місто захопили війська Центрального фронту Червоної армії під командуванням генерала Костянтина Рокоссовського під час Чернігівсько-Прип'ятської операції. Особливо відзначилася 60-а армія генерала Черняхівського І. Д. На Конотопському напрямку запеклі бої вів 77-й стрілецький корпус генерал-майора Козлова Петра Михайловича, до складу якого входили: 143-а стрілецька дивізія полковника Лукіна Дмитра Івановича, 132-а стрілецька дивізія генерал-майора Шкрильова Тимофія Калиновича, 280-а стрілецька дивізія генерал-майора Голосова Дмитро Миколайовича, 65-й гвардійський мінометний полк майора Павлова М. О. Їх підтримувала 221-а бомбардувальна авіаційна дивізія полковника Бузильова; з вищезазначеними підрозділами взаємодіяли: 226-а стрілецька дивізія, 248-а курсантська стрілецька бригада, 108-а танкова бригада та 4-а повітряно-десантна дивізія. У ніч з 5 на 6 вересня 1943 року передові частини РСЧА вступили до міста з боку Загребелля і Сарнавщини, просуваючись до центру міста, звідти на світанку 6 вересня до станції Конотоп, придушуючи на своєму шляху залишки німців в районах хлібзаводу та залізничного переїзду. О 16:30 цього дня радянські війська повністю зайняли місто.

З фронту не повернулось понад 15 тисяч чоловік. 14 конотоп'ян було нагороджено званням Героя Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було надано звання «Конотопських». Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю. Г. Цитовському, С. Ф. Проценку. М. Л. Краснянський нагороджений звання Героя Соціалістичної Праці; їхніми іменами назвали площі, вулиці та школи міста.

Повоєнний час[ред. | ред. код]

Після звільнення міста та району у вересні 1943 р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку був відновлений залізничний рух у напрямку Бахмача. До кінця 1943 року закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. У грудні 1949 р. у місті шляхом народного будівництва пущений трамвай, чотири роки потому (1953) замість зруйнованого збудований новий залізничний вокзал. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився 1954 р. Протягом усього десятиріччя докладалися зусилля з увічнення пам'яті загиблих воїнів німецько-радянської війни. У 1955—1956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. 1967 року відкритий Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни та побудована Конотопська дитяча залізниця, яка, втім, у 70-х роках була розібрана та вивезена з міста та згодом не відновлювалась. 1972 року почав працювати завод з виробництва поршнів, а 1973 р. — арматурний завод[18]. 1974 року збудовані корпус технікуму транспортного будівництва та Будинок культури КВРЗ. 1977 року перші студенти розпочали навчання в новому комплексі Індустріально-педагогічного технікуму.

Доба незалежності[ред. | ред. код]

Наявний вигляд міста сформувався внаслідок післявоєнної забудови та будівництва в 70-80 роках XX сторіччя.

2008 року було облаштовано та урочисто відкрито Конотопський бульвар у середмісті разом із декоративною скульптурою коня, що є неофіційним символом міста. 6 вересня 2008 року відбулося урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації Конотопа, яка представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.

Символіка[ред. | ред. код]

Кінь є популярним серед містян неофіційним символом Конотопа.

Офіційними символами Конотопа є герб і прапор міста, що були затверджені 5 квітня 2001 року рішенням XVIII сесії міської ради XXIII скликання. Герб являє собою геральдичний щит французької форми (чотирикутний, загострений до низу). У червоному полі знаходиться золотий козацький хрест, під ним — рогатий півмісяць із ріжками вгору, а вгорі — шестипроменева зірка. Щит має обрамлення оливкового кольору. Прапор міста являє собою стяг золотого кольору, посередині якого розміщений міський герб.

Перша згадка про міські символи сягає козацьких часів. Перший офіційний герб Конотопа, що практично не відрізняється від сучасного, було затверджено 4 липня 1782 року, причому він значною мірою перейняв вигляд печаток міста. Після становлення СРСР цей герб було скасовано; невідомо, чи існував у радянський період інший. Лише через десять років від проголошення незалежності України міська рада повернула місту історичний герб.

Крім того, існує декілька неофіційних символів міста. Згадуваний у назві населеного пункту кінь є істотою-символом Конотопа; у центрі міста зведено монумент Коню, який є одною з міських пам'яток. Завдяки однойменному роману Григорія Квітки-Основ'яненка Конотопська відьма закріпилася в ролі міфічного персонажа-символа Конотопа. Деякі конотоп'яни також вважають міський трамвай одним із міських символів.

Населення[ред. | ред. код]

Демографія[ред. | ред. код]

Примітка: Складено за узагальненими даними переписів населення з 1897 року[19], статистичних збірників «Чисельність наявного населення України» за 2001—2018 роки.

Щільність населення станом на 2018 рік — 1989 осіб на кв. км. За даними статистичного збірника «Чисельність наявного населення України» 2018 року частка людей пенсійного віку серед населення міста становить близько 23,4 %; співвідношення населення чоловічої та жіночої статі становить 46/54[20].

Мовно-національний склад[ред. | ред. код]

українська мова російська мова
85,89 % 13,47 %

Культура[ред. | ред. код]

Основними осередками культури міста є музеї. Станом на кінець 2018 року діють міський краєзнавчий музей, музей авіації та музей-садиба генерала Драгомирова.

Конотопська міська централізована бібліотечна система об'єднує чотири міські бібліотеки:

За вулицею Клубною, 2 також діє опорна лінійно-технічна бібліотека станції Конотоп Південно-Західної залізниці[21].

Інші осередки культури:

  • міський палац культури;
  • 2 міські будинки культури;
  • 2 дитячі музичні школи;
  • дитяча школа мистецтв;
  • центр культури і дозвілля.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Докладніше: Пам'ятки Конотопа
Вознесенська церква 1824—1846 рр.

У Конотопі на обліку перебуває 11 пам'яток архітектури і 25 пам'яток історії.

На території міста розташований Вознесенський собор, який у народі називають Сорокосвятською церквою, та унікальна дерев'яна споруда Свято-Миколаївської церкви. 2011 року було збудовано Конотопський Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

У місті зведено два пам'ятники Тарасові Шевченку: 1939 року біля школи № 2 встановили перший, а 1993 року на проспекті Миру, у середмісті, відкритий більший пам'ятник Кобзареві. У місті наявні пам'ятники російському поетові О. С. Пушкіну та художникові К. С. Малевичу.

1992 року встановлено погруддя бойовому генералу М. І. Драгомирову в парку його колишньої садиби (нині — музей-садиба генерала Драгомирова). 2016 року на розі Лазаревського та Генерала Тхора встановлене погруддя полководцю Г. Гуляницькому, що очолював оборону міста протягом Конотопської битви.

На проспекті Червоної Калини в 1989 році встановлені меморіальні плити на честь воїнів Конотопщини, які загинули в афганській війні, а 2004 року — пам'ятний знак чорнобильцям. На проспекті також розташований меморіал жертв Голодомору.

На площі Конотопських дивізій височіє стела, відкрита 6 вересня 2003 року до 70-річчя вигнання Вермахту з міста, присвячена радянським 143-й стрілецькій дивізії, 280-й стрілецькій дивізії та 65-му гвардійському мінометному полку, що брали участь у взятті Конотопа.

На південному виїзді з міста у вигляді пам'ятника стоїть трактор У-2, встановлений 1986 року. 2004 року поруч із трамвайним депо відкритий пам'ятник Конотопському трамваю, що являє собою справжній вагон КТМ-55.

6 вересня 2008 року у центрі міста, на Конотопському бульварі, відкритий пам'ятник Коню. 2 липня 2013 року вандали зірвали коня з постаменту, лишивши скульптуру у розтрощеному стані лежати поруч[22], проте 6 вересня того ж року пам'ятник було відновлено[23]. Крім того, 2008 року також відбулося урочисте відкриття першої експозиції міського музею авіації.

11 липня 2015 року з нагоди 356-ї річниці Конотопської битви на місці, де колись проходив мур Конотопської фортеці, встановлений пам'ятний знак. У відкритті взяли участь декілька тисяч жителів міста, керівники області, народні депутати; представники духівництва, партій націоналістичного спрямування, козацьких організацій; волонтери[24].

Спорт[ред. | ред. код]

Для занять спортом у Конотопі діють 2 стадіони, 22 спортивні зали, басейн, стрілецький тир, 4 футбольні поля, 32 спортивні майданчики, функціонують 4 тренажерні зали.

У місті діють спортивні федерації футболу, волейболу, баскетболу, боксу, муай-тай, греко-римської боротьби, карате, тхеквондо, пауерліфтингу, стендової стрільби, картингу, мотокросу, велосипедного спорту та шахів. Крім того, у місті розвинутий аматорський паркур[25].

У місті працюють дві дитячо-юнацькі спортивні школи, де навчається понад 1500 дітей різного віку. Найвідоміші футбольні команди міста: «Шахтар», «Локомотив», «Слов'янець».

Медіа[ред. | ред. код]

Журналістика в Конотопі представлена такими ЗМІ:

  • комунальні газети «Конотопський край», «Сільські горизонти»;
  • газети різних форм власності «Факти», «Телегурман», «Конотоп-Данкор» «Лебн» («Життя»);
  • телерадіокомпанія «Вежа», радіо РПЛ «Мелодія», дитячий телевізійний канал «Кон-Такт»[26].

Станом на січень 2012 в Конотопській міській організації НСЖУ на обліку 68 членів НСЖУ, зокрема 11 ветеранів (пенсіонерів). Близько 20 спілчан працюють професійно у місцевих ЗМІ, є спеціалістами по зв'язках з громадськістю, інші — у різних установах, але є громадськими кореспондентами газет і телестудій. У рамках організації 1995 року створений осередок «Медіа-Кон+», який сприяв випуску колективних поетичних збірок «Поетичний край» (1994), «Місто кохане — мій Конотоп» (1998). У 2007 році вийшла друком книга «На двох XX (іксах) століть», до якої увійшли матеріали кількох поколінь журналістів про історію газети «Конотопський край» за 90 років. Того ж року побачила світ четверта поетична збірка ветерана журналістики Олександра Осташки — автора віршів, що увійшли до збірок «Жага глибинних проростань» (2000), «Кремінь серця» (2002) «Нині» (2004) і чергова — «На підмурівку правди». Видано дві поетичні збірки і книжка «Конотопщина ти моя мила», де зібрано найкращі твори Миколи Матвійчука про природу рідного краю, що друкувалися у періодиці протягом 40 років[26].

У співавторстві з настоятелем Свято-Миколаївської церкви отцем О. Дупою член НСЖУ Зоя Шалівська опублікували окремим виданням історичну розповідь про Підлипненську парафію під заголовком «Відроджена святиня». З. Шалівська є активною дописувачкою до газет «Україна молода», «Голос Просвіти»[26].

Журналіст Ігор Лисий видав нариси про земляків збіркою «Літературні зорі Конотопщини»[26].

Міська організація НСЖУ з газетою «Факти» завершила спільний проект видання книги «Історія, яка поруч» — нариси про лауреатів премії ім. О. М. Лазаревського, що запроваджена міською радою 1998 р. для визначення достойників за особистий внесок у розвиток національної культури, пропаганду найкращих національних традицій і сприяння соціально-економічному розвитку Конотопа[26].

Радіо[ред. | ред. код]

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 7 всеукраїнських і регіональних радіостанцій[27]: Радіо «НВ» (100.7 MHz), Громада (101.1 MHz), Перше Конотопське Радіо (103.9 MHz), Українське радіо. Перший канал (104.6 MHz), Слобода FM (104.6 MHz), Експрес Радіо (106.2 MHz), Радіо Релакс (107.2 MHz).

Транспорт[ред. | ред. код]

Міський[ред. | ред. код]

Трамвай K-1 на вулицях міста

Основними видами міського громадського транспорту в Конотопі є трамвай і маршрутні таксі. У місті діють три трамвайні маршрути та близько 20 маршрутів маршрутного таксі. Трамвайні перевезення забезпечує КП «Конотопське трамвайне управління», що підпорядковане місту. Перевезення пасажирів на всіх маршрутах таксі забезпечується приватними перевізниками[28].

18 січня 2017 року власники маршрутних таксі повідомили владу міста про необхідність підняття плати за проїзд з 3 до 6 ₴ і попередили про страйк 21 січня. Зазначеного дня маршрутні таксі не вийшли на лінії, а трамваї за ініціативи міської влади працювали в посиленому режимі. 23 січня біля будівлі міської ради відбулися два мітинги: один — водіїв маршрутних таксі, інший — противників підвищення тарифів. Того ж дня мер Артем Семеніхін розірвав усі договори з перевізниками. 24 січня мерія почала укладати нові договори за умов плати за проїзд 2,50 ₴[29][30]. Станом на травень 2018 року проїзд у маршрутних таксі міста коштував 4 ₴.

Міжміський[ред. | ред. код]

У місті діє автовокзал, який є центром міжміського та приміського автобусного сполучення. Звідти курсують автобуси у навколишні села та міста (Кролевець, Бахмач, Шостка, Ромни, Суми, Чернігів, Полтава, Харків)[31].

Залізничний[ред. | ред. код]

Залізничний вокзал станції «Конотоп»

Залізничний рух через місто розпочався 1868 року, тоді ж були побудовані перший вокзал і головні залізничні майстерні. Нині «Конотоп» (код станції: 327400) — головна станція Конотопської дирекції Південно-Західної залізниці, має міжміський і приміський вокзали.

Конотоп — важливий залізничний вузол, що забезпечує вантажні та пасажирські перевезення в семи напрямках: Московському, Київському, Харківському, Гомельському, Курському, Полтавському, Вітебському. Залізничні шляхи мають три напрями — на Бахмач, Хутір-Михайлівський і Ворожбу.

Крім головної станції у місті також існує зупинний пункт Залізобетонний.

Вулиці[ред. | ред. код]

Докладніше: Вулиці Конотопа

Сьогодні в Конотопі існує понад 400 вулиць, провулків, проспектів, площ. Основними транспортними магістралями міста є проспект Миру, проспект Червоної Калини, вулиця Успенсько-Троїцька, вулиця Братів Лузанів, вулиця Клубна, вулиця Генерала Тхора, вулиця Богдана Хмельницького, вулиця Вирівська.

Освіта[ред. | ред. код]

Середня освіта[ред. | ред. код]

  • Конотопська гімназія
  • Конотопська спеціалізована школа II—III ступенів № 2
  • Конотопська спеціалізована школа I—III ступенів № 3
  • Конотопська загальноосвітня школа I—III ступенів № 5
  • Конотопська загальноосвітня школа I—III ступенів № 7 імені Григорія Гуляницького
  • Конотопська спеціалізована школа I—III ступенів № 9
  • Конотопська загальноосвітня школа I—III ступенів № 10
  • Конотопська загальноосвітня школа I—III ступенів № 11
  • Конотопська спеціалізована школа I—III ступенів № 12
  • Конотопська спеціалізована школа I—III ступенів № 13
  • Конотопська загальноосвітня школа II—III ступенів № 14
  • Конотопський Центр дитячо-юнацької творчості

Вища освіта[ред. | ред. код]

У Конотопі функціонують 6 закладів вищої освіти та 3 заклади професійно-технічної освіти. Усі заклади вищої освіти міста мають І чи ІІ рівень акредитації та здійснюють підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший бакалавр (молодший спеціаліст), бакалавр.

У місті існують такі виші: Конотопський інститут СумДУ, у складі якого також діють індустріально-педагогічний і політехнічний технікуми; медичне училище; також приватні філії МАУП і Європейського університету.

Конотоп не має власного університету, хоча університети функціонують в деяких менш населених містах України. Відсутність університету в місті стимулює відтік молодого населення та негативно впливає на морально-інтелектуальну сферу міста. З цього приводу була створена інтернет-петиція до Конотопської міської ради із закликом утворити в Конотопі міський університет[32].

Особистості[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Проживали в місті[ред. | ред. код]

Вихідцем з Конотопа був Михайло Драгомиров (18301905) — письменник, публіцист, військовий діяч, герой російсько-турецької війни 1877—1878, до якого декілька разів приїздив художник Ілля Рєпін і написав з нього отамана Сірка на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Конотоп'янином був відомий діяч культури і просвіти, перекладач, професор Харківського університету Максим Парпура (17631828). 1798 року він видав у Санкт-Петербурзі за свої кошти «Енеїду» Івана Котляревського; цікаво, що за публікацію без дозволу Парпура був підданий критиці самого автора цього твору.

У Конотопі розпочався професійний творчий шлях українського художника-авангардиста, теоретика мистецтва, педагога Казимира Малевича (18791935): тут він продав свою першу картину «Місячна ніч»[34]. Сім'я Малевичів жила в місті у 1894—1895 роках. Митець є одним із засновників нових напрямків абстрактного мистецтва — супрематизму та кубофутуризму. Він згадує Конотоп як місто, де було багато товстих торговок салом і часником:

« О славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі.
Оригінальний текст(рос.)
О, славный город Конотоп! Он весь лоснился от сала. На базарах длинными рядами сидели за столиками тетки, которые назывались сальныцями, от них пахло чесноком. На столиках были навалены горы самого разнообразного сала. Копченого и некопченого, с вкусной корочкой. Лежали кольцами, колбасы, я отламывал куски и ел, как ели на базаре все люди. Я вырос в Конотопе среди сала и чеснока.
»

Працювали в місті[ред. | ред. код]

Із Конотопом пов'язані життя та діяльність українського історика Олександра Лазаревського (18341902), автора близько 450 праць з історії України другої половини XVII—XVIII століть.

Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Францішек Богушевич (18401900).

Учителем рисування працював Олександр Емілійович Гофман (18611939) — художник і педагог.

Уся трудова та творча діяльність Григорія Костеля (нар. 1947), що народився в селі Заболотове Кролевецького району, пов'язана з містом. 1967 року розпочав трудову діяльність, працюючи директором Конотопського районного будинку культури. На думку фахівців, найуспішніший режисер народного театру. Заслужений працівник культури України. Проживає на Загребеллі — мікрорайоні міста на правому березі Єзуча.

У Конотопі живе та працює український письменник, художник, журналіст, член НСПУ Іван Пилипович Корнющенко (нар. 1936).

Крім того, у Конотопі бували письменники Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, Ганна Барвінок, композитор Петро Чайковський.

У мистецтві[ред. | ред. код]

У Конотопі відбуваються події сатирико-фантастичної повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». За мотивами повісті знято однойменний фільм-спектакль 1987 року та стрічку режисера Галини Шигаєвої «Відьма» 1990 року.

У місті частково відбуваються події повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» та повісті Іллі Еренбурга «Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто», а також оповідання Степана Давидовича Носа «Про Конотіп». Подіям Конотопської битви присвячені роман «Конотоп» Василя Кожелянка й оповідання Леоніда Полтави «Маленький дзвонар із Конотопа», а також сценарій гри «Козаки 3» із DLC «Дні величі».

Також Конотоп згадується у фантастичній повісті Кіра Буличова «Сто років тому вперед» та її екранізації — телефільмі «Гостя з майбутнього». Існує вірш Івана Малковича «Конотоп»; згадується місто також у романі Ільфа та Петрова «12 стільців», у збірці Грицька Сірика «Під сонцем обездолених», у романі «Серпень» Володимира Худенка, в оповіданні Івана Буніна «У таку ніч», у яскраво вираженому українофобському вірші Йосипа Бродського «Щодо незалежності України», у декількох віршах Володимира Маяковського[35], творах Костянтина Паустовського, у книзі Володимира Шитова «Один на крижині», у книзі Віктора Суворова «Змієїд» і в книзі Олександра Мішуловича «Дорожні замітки».

Опріч того, пісня «Конотоп» присутня в альбомі «Кафе „Саквояж“» В'ячеслава Малежика; також місто згадується в пісні Михайла Щербакова «Фіалковий букет» та в пісні «Четвер» Максима Леонідова.

1213 жовтня та 21 грудня 2017 року в місті тривали зйомки військово-історичної кінострічки «Чуже життя»[36][37]. Жителі міста взяли участь у масовці для кінокартини[38]. Зйомки проводилися на території залізничної лікарні.

2018 року Руслан Горовий презентував нову книгу #КонотопЗемляЛегенд (видавництво «ТаТиШо»), видану як в аудіо-форматі, так і в друкованому вигляді. Книга являє собою збірку історій про людей і життєві ситуації, що нібито траплялися з конотоп'янами, хоча за словами автора місце дії не відіграє значної ролі в сюжеті[39][40].

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Конотоп — Енциклопедія Сучасної України
  3. Постанова Верховної Ради України від 9 лютого 2012 року № 4389-VI «Про зміну і встановлення меж міста Конотоп і Конотопського району Сумської області»
  4. а б Підписали міжнародний договор. Голос Конотопа konotop.in.ua. 14 вересня 2012. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
  5. а б Підписано Договір про побратимство між Конотопом та Красногорівкою Донецької області. Сайт Конотопа 05447.com.ua. 29 квітня 2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2016. 
  6. Krypʹi︠a︡kevych, Ivan Petrovich; Kryp'i︠a︡kevych, Ivan Petrovych; I͡A͡kymovych, Bohdan Z.; Dashkevich, I͡A͡roslav R.; Part͡s͡eĭ, M. P. (1992). Istorii͡a͡ ukraïnsʹkoho viĭsʹka: vid kni͡a͡z͡h͡ykh chasiv do 20-kh rokiv XX st (uk). Vyd-vo "Svit". 
  7. Иванис, Василь; Кушніренко, Микола (1993). Симон Петлюра - президент України: suivi de Друге видання (uk). Наукова думка. 
  8. Gruševskij, Mihail Sergeevič (2005). History of Ukraine-Rus'.: The Cossack Age, 1650-1653 (en). Canadian Institute of Ukrainian studies press. ISBN 9781895571493. 
  9. Misʹki selyshcha USRR: zbirnyk stat.-ėkonomichnykh vidomosteĭ (ru). T︠S︡entralʹna statistichna uprava USRR. 1929. 
  10. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  11. Не Конотоп, а Конотіп — професор Пономарів про перекручені прізвища і назви міст
  12. Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки на 15 серпня 1928 року (англ.)
  13. Відстань від Конотопа до різних міст. 
  14. Discount.UA. Метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». 
  15. Черниговские епархиальные известия. Отдел официальный. № 25 (15 августа 1862 г.), с. 240.
  16. Статистичний довідник «Города России» (Санкт-Петербург, 1904) (рос.)
  17. История второй мировой войны / ред. А. А. Гречко. том 7. М., Воениздат, 1976. ст.197 (рос.)
  18. Конотоп від сивої давнини до сьогодення. Конотопський інформаційно-історичний портал. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 18 березня 2018. 
  19. Статистичні дані про чисельність населення населених пунктів України на сайті pop-stat.mashke.org
  20. Розподіл постійного населення за статтю, окремими віковими групами та типом поселень
  21. НТБ і технічні бібліотеки Південно-Західної залізниці
  22. Вандали скинули конотопського коня (рос.)
  23. Кінь повернувся: у Конотопі відновили пам'ятник коню (рос.)
  24. У Конотопі встановили пам'ятний знак на честь 356-ї річниці знаменитої битви
  25. В Конотопе открыли спортивную площадку для занятий современными уличными видами спорта Street workout и parkour | Голос Конотопа. konotop.in.ua. Процитовано 20 жовтня 2016.  (рос.)
  26. а б в г д Г. А. Ільченко — Що таке конотопський «МЕДІА-КОН+»
  27. Українське наземне ефірне мовлення — м. Конотоп
  28. Маршрути Конотопа на eway.in.ua
  29. Олександр Аронець. Шах і мат баригам від свободівського мера Конотопа Артема Семеніхіна // 15:20 23 січня 2017; copy by Андрій Бондаренко
  30. Сергій Ярошенко. Хроніка подій // 10:06 24 січня 2017
  31. Автовозкал Конотоп — розклад руху автобусів
  32. З’явилась е-петиція про створення Конотопського національного університету. 18 липня 2018. Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018. 
  33. Григорію Айзенштату надано звання Почесного громадянина міста Конотопа (рос.)
  34. Відомий світу «Чорний квадрат» починався з конотопської «Місячної ночі»
  35. Конотоп у житті та творчості Володимира Маяковського
  36. Як у Конотопі кіно знімали. 19 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  37. У Конотопі знімали фільм про війну. 22 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  38. У Конотопі зніматимуть кіно. Шукають акторів для масовки. 05447.com.ua. 10 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  39. «Конотоп земля легенд»: відомий журналіст Руслан Горовий презентує нову книгу
  40. Відомі актори озвучили аудіокнигу «Конотоп земля легенд»

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Конотоп на перехресті шляхів. Збірник історико-краєзнавчих нарисів. У 3-х книгах. Книга 1. Ш. М. Акічев, М. М. Ганзя, О. В. Євтушенко та інші / За заг. ред. В. К. Шейка. — Київ: ВД «Фолігрант», 2012. — 128.: іл.
  • Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. — Конотоп, 2001. — 135 с.

Покликання[ред. | ред. код]