Конотоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Конотоп
Герб міста Конотоп.svg Прапор міста Конотоп.svg
Герб Конотопа Прапор Конотопа
Проти годинникової стрілки, починаючи з верхнього правого кута: Шуховська вежа, Кінотеатр «Мир», Вознесенський кафедральний собор, Будівля Конотопської міської ради, Пам'ятник Коню, Конотопський вокзал і трамвай
Проти годинникової стрілки, починаючи з верхнього правого кута: Шуховська вежа, Кінотеатр «Мир», Вознесенський кафедральний собор, Будівля Конотопської міської ради, Пам'ятник Коню, Конотопський вокзал і трамвай
Конотоп на карті України
Конотоп на карті України
Основні дані
Інша назва Конотіп
Конотопіль
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Конотопська міська рада
Код КОАТУУ 5910400000
Засноване XVII століття
Перша згадка 1635 р.
Статус міста з 1648 року
Населення 87 612 (01.01.2017)[1]
Площа 43,78 км²[2][3]
Густота населення 2001,2 осіб/км²
Поштові індекси 41600—41615
Телефонний код +380-5447
Координати 51°14′24″ пн. ш. 33°12′05″ сх. д. / 51.24000° пн. ш. 33.20139° сх. д. / 51.24000; 33.20139Координати: 51°14′24″ пн. ш. 33°12′05″ сх. д. / 51.24000° пн. ш. 33.20139° сх. д. / 51.24000; 33.20139
Висота над рівнем моря 140 м
Водойма Єзуч, Конотопка, Липка, Куколка
Назва мешканців конотоп'я́нин, конотоп'я́ни, коното́пець, коното́пці
Міста-побратими Болгарія Болгарія, Мездра[4]
Україна Україна, Красногорівка[5]
День міста 6 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Конотоп
До обл./респ. центру
 - залізницею 129 км
 - автошляхами 131 км
До Києва
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 247 км
Міська влада
Адреса Сумська область, 41615, м. Конотоп, проспект Миру, 8, 2-34-32
Веб-сторінка Міська рада Конотопа
Міський голова Семеніхін Артем Юрійович

Commons-logo.svg Конотоп у Вікісховищі

Коното́п (МФА[kon̪oˈt̪ɔp] ( прослухати)) — місто обласного підпорядкування в Сумській області України, адміністративний центр Конотопського району.

Історичне населене місце[6], один з історичних центрів Посем'я та Сіверщини.

Розташований на річці Єзуч, за 129 км від обласного центру. Населення міста — 88 тисяч осіб, з підпорядкованими сільрадами — 91 тисяч осіб (2017). За цим показником займає 47 місце в Україні.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Конотоп — промислове місто, важливий транспортний вузол. Стабільно працюють підприємства: ВАТ «Конотопський завод Мотордеталь», продукція якого експортується до Німеччини, Польщі, В'єтнаму, Болгарії, Італії; ВАТ «Конотопський арматурний завод» — єдине підприємство в Україні, що випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ВАТ «НВО Червоний металіст», у складі якого працює науково-дослідний інститут «Автоматвуглерудпром»; Конотопський вагоноремонтний завод; ВАТ «Конотопська швейна фабрика Силует», яка активно співпрацювала з американськими та канадськими фірмами (нині фабрика припинила своє існування); ВАТ «Конотопм'ясо», Конотопський молокозавод, ДП «Авіакон». Загалом працює понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств. У місті — 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 вищі та 3 середні навчальні заклади, 7 клубних установ, 5 бібліотек, міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. Діє одне єпархіальне управління.

Географія[ред.ред. код]

Розташування та фізична географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на північному сході України в межах Придніпровської низовини, у лівобережній частині країни, на межі Полісся й лісостепу, по обидва береги Єзучу в його середній течії. Площа міста 43,78 км².

Конотоп адімністративно межує із селищем Питомник на північному заході, із селом Раки на північному сході, із селами Підлипне та Привокзальне на півдні, із селом Попівка на заході.

Через 12 км на північ Єзуч впадає в річку Сейм. Містом також протікають річки Липка та Конотопка, поруч із містом протікає річка Куколка. На річках є декілька загат.

У геоструктурному відношенні Конотоп розміщений по бортах Дніпровсько-Донецької западини. Породи палеогену представлені пісками, пісковиками та мергелями.

У фізико-географічному відношенні Конотоп належить до Північнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції лісостепової зони. Поверхня — низовинна лесова рівнина, плоска, полого­хвиляста, розтинована прохідними долинами, ярами та балками. Переважають лісостепові борові ландшафти та височинні в поєднанні з лучно-степовими низовинними. Ґрунти сірі лісові, опідзолені, чорноземи. Кадастровий бал ґрунтів у середньому становить 64 бала.

Містом проходять автомобільні дороги Р60, Р61 і залізниця, станції Конотоп та Залізобетонний. За 28 км від міста прилягає автомагістраль E101М02 (КиївМосква) та E381.

Станція Конотоп забезпечує вантажні та пасажирські перевезення в семи напрямках: Московському, Київському, Харківському, Гомельському, Курському, Полтавському, Вітебському. Відстань до облцентру становить 131 км (автошлях Р61).

Відстань від Конотопа до різних міст (автошляхами)[7]
Flag of Belarus.svg Мінськ ~ 610 км
Flag of Belarus.svg Гомель ~ 308 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Батурин ~ 27 км
Flag of Russia.svg Москва ~ 694 км
Flag of Sumy Oblast.svg Шостка ~ 96 км
Flag of Sumy Oblast.svg Кролевець ~ 56 км
Flag of Russia.svg Тула ~ 510 км
Flag of Russia.svg Орел ~ 320 км
Flag of Sumy Oblast.svg Глухів ~ 98 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Ніжин ~ 120 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Чернігів ~ 196 км
Flag of Lviv Oblast.svg Львів ~ 818 км
Роза вітрів
Flag of Sumy Oblast.svg Суми ~ 131 км
Flag of Russia.svg Курськ ~ 279 км
Flag of Russia.svg Воронеж ~ 510 км
Flag of Poltava Oblast.svg Прилуки ~ 154 км
Flag of Kyiv Kurovskyi.svg Київ ~ 259 км
Prapor Vinnytskoyi oblasti.svg Вінниця ~ 527 км
Flag of Dnipropetrovsk Oblast.svg Дніпро ~ 466 км
Flag of Zaporizhia Oblast.svg Запоріжжя ~ 539 км
Flag of Odesa Oblast.svg Одеса ~ 750 км
Flag of Sumy Oblast.svg Охтирка ~ 205 км
Flag of Kharkiv Oblast.svg Харків ~ 320 км
Flag of Donetsk Oblast.svg Донецьк ~ 670 км

Клімат[ред.ред. код]

Клімат — помірно-континентальний. Зима м'яка, з переважно похмурою погодою та частими відлигами. Морози зазвичай невеликі. Середньомісячні температури найхолоднішого місяця (січень) −4,8 °C. Абсолютний мінімум — в січні −32,9 °C. Тривалість безморозного періоду в місті в різні роки сильно змінюється й коливається від 150 до 180 днів. Літо тепле, в окремі роки спекотне та посушливе. Дні з мінливою хмарністю та слабким вітром; ночі ясні та прохолодні. Середньомісячні температури найтеплішого місяця (липень) +20,1 °C. Абсолютний максимум температури зареєстрований серпні +39 °C. Середньорічна температура +7,4 °C.

Вітри на території міста не відзначаються постійністю характеристик. Але спостереження свідчать про певну закономірність в їх характері та поширенні. Більшу частину року, з жовтня по квітень, переважають вітри південного, південно-західного та західного напрямків, у теплий період року, з травня по серпень західного та східного напрямків. Середня швидкість вітру за рік 2 м/с. Взимку та в перехідні сезони бувають вітри з підвищеними швидкостями 8-16 м/с. Найбільша швидкість вітру — у березні (2,4 м/с) та взимку (2,3 м/с), найменша — у липні-серпні (1,5 м/с). Найбільші швидкості вітру, зафіксовані з 1899 року — 24-28 м/с. Безвітря бувають частіше влітку, ніж взимку.

Середньорічна кількість опадів — 580 мм, максимум опадів припадає на липень (75 мм), мінімум — на березень (34 мм). Взимку в Конотопі утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 13 см, максимальна — 64 см. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 76 %, мінімальна вона у травні (64 %), максимальна  — у листопаді-грудні (86 %). Середньорічна загальна хмарність — 6,5 бали, максимум припадає на грудень (8,1), мінімум — на серпень (5,0).

За вулицею Успенсько-Троїцькою, 104 розташована метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». На станції ведуться спостереження та реєстрація кліматичних умов міста[8].

Клімат Конотопа
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,4 14 22 29,9 33,1 36,1 35,9 39 35 27,2 18,8 12,6 39
Середній максимум, °C −2,3 −1,6 4,1 13,4 20,5 23,5 25,5 24,7 18,4 11,4 3,2 −1,3 11,6
Середня температура, °C −4,8 −4,6 0,5 8,5 14,9 18,3 20,1 18,9 13,2 7,2 0,7 −3,6 7,4
Середній мінімум, °C −7,3 −7,4 −2,8 4 9,5 13,2 14,9 13,6 8,7 3,6 −1,6 −5,9 3,5
Абсолютний мінімум, °C −32,9 −32,2 −26,1 −16,1 −3,7 2,8 6,1 3,8 −4,1 −9,2 −22,8 −28,9 −32,9
Норма опадів, мм 39 39 34 41 47 67 75 56 54 44 43 41 580
Джерело: Погода і клімат (рос.)


Парки та сквери[ред.ред. код]

У центрі міста, між проспектом Миру, вулицями Братів Лузанів, Успенсько-Троїцькою та Шевченка розташований Центральний парк культури та відпочинку. Біля залізничного вокзалу, між вулицями Свободи, Клубною, Євгена Коновальця та Прорізною розташований Парк залізничників, за вулицею Петра Сагайдачного розташований парк Сарнавський. На площі Миру знаходиться сквер Миру. За вулицею Садовою розташований сквер імені Бориса Олійника; також існують сквер Слави (біля меморіалу Слави), сквер Конотопської битви, сквер воїнів-афганців, сквер авіаторів тощо.

Вулиці[ред.ред. код]

На сьогодні в Конотопі існує понад 400 вулиць. Найдавніші згадки про вулиці Конотопа датуються ХІІІ сторіччям.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1897 1959 1979 1989 2001 2017
18 770 54 097 82 278 95 549 92 657 87 612

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська
85,89 % 13,47 %

Історія[ред.ред. код]

Заснування та походження назви[ред.ред. код]

Найдавнішими пам'ятками Конотопщини є пам'ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища від доби неоліту до Київської Русі. Біля села Шаповалівка у 1877-1878 рр. було знайдено кістки мамонта та кам'яного ножа, які зберігаються сьогодні у краєзнавчому музеї міста.

Точний рік появи Конотопа і досі залишається невідомим, проте історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар. Археологічні дослідження 1997-1998 років дають змогу припускати існування тут поселення Чернігівського князівства княжої доби. Так, конотопський краєзнавець Іван Лисий припускав, що місто Конотоп було центром Липовицького князівства, і мало назву Липовицьк. Після цього землі Конотопщини залишалися спустошеними до XVI ст., а згодом були захоплені князівством Литовським. Постійні військові суперечки і конфлікти між Польщею та Москвою за територію України привели до потреби узгодження кордонів. У жовтні 1634 р. в документах уперше згадується Конотоп. Польський король Владислав IV Ваза надав Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем.

Прикордонні суперечки тривали до 1637 р. Москва наполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту. Тому кордон у районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Конотопки, на місті старого «дитинця», саме на тих землях, які належали путивлянину Никифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп на північ від поселення Новоселівці. У 1640 році укріплення за розпорядженням Новгород-Сіверського старости А. Пясочинського було перебудовано у достатньо потужну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів (понад 200 м.). До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. Досі існують залишки валів на місці, де був замок.

Деякі історики вважають, що Конотоп як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коні.

Інша легенда пояснює, що назва майбутнього Конотопа пов'язана з інцидентом із царицею, карета і ескорт якої загрузли у болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й назва пішла — Конотоп. Третя легенда розповідає, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Повз це поселення часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за назвою річки. Кажуть, що ця річка висохла, а замість неї штучно було створено іншу річку — Єзуч.

Козацька доба[ред.ред. код]

У роки національно-визвольної війни українського народу 16481654 рр. Конотоп стає сотенним містечком. Після Білоцерківського договору 1651 р. шляхта Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств отримала право повертатись у свої маєтки.

Перші поселенці Конотопщини — вільні люди, та поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі та примушувала працювати на себе. З'явилися великі землевласники.

Землями Конотопщини у XVII ст. проїздили російські та українські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення гетьмана Б. Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити у боротьбу за польський престол після смерті польського короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали російське посольство на чолі з І. Унковським, яке прибуло в Україну для переговорів з Б. Хмельницьким. За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами: «…а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек». Після Білоцерківського договору 1651 р., шляхті було дозволено повернутись до своїх маєтків у Чернігівському воєводстві, на Київщину та Брацлавщину. Щойно польська шляхта з'явилася біля стін укріплення, конотоп'яни покинули місто і пішли до Путивля. Там російська адміністрація надавала землі втікачам для заселення. 1652 року, після перемоги військ Богдана Хмельницького під Батогом, Україною прокотилась низка антипольських повстань. Конотоп'яни теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста та вбили старосту Сосновського разом з сім'єю. Із цими подіями пов'язане так зване «Конотопське диво», описане чернігівським архієпископом Ф. Гумилевським. Згідно з легендою, після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотоп'яни звинуватили старосту у зраді та вбили його разом з сім'єю, а тіла повкидали у колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без прикмет тління. Лише після того, як їх поховали за християнським звичаєм неподалік колодязя, вода пішла донизу.

Після підписання Гадяцької угоди І. Виговського московський цар Олексій, аби не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію — О. М. Трубецького. Розпочинається російсько-українська війна (1658-1659).

21 квітня 1659 р. розпочалася облога Конотопа, в якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г. Гуляницьким. 27 червня 1659 р. на допомогу місту прийшов з військом Іван Виговський, а 28 червня відбулась знаменита Конотопська битва (інша назва — Соснівська битва), в якій українська армія вщент розгромила армію московитів. Болотиста місцевість поставила московитську кінноту й артилерію в складне становище. Два тилові удари, один завдали ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І. Виговський з козаками в районі нинішнього села Шаповалівка, вирішили долю битви. За короткий час полягло 20 чи 30 тисяч московитського війська, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, у тому числі великий прапор війська. Поразка примусила Трубецького зняти облогу Конотопа і відступити до Московщини.

Собор Різдва Богородиці (1732—1739 рр.) — колись найголовніша пам'ятка міста

Головною галуззю сільського господарства місцевих селян було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку, овес і просо. Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На річці Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяні млини. 17 червня 1672 р. в селі Козацьке відбулась козацька Рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойловича. Було прийнято і підписано договірні умови — «Конотопські статті». З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України — Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв'язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий тракт Москва — Путивль — Київ. Під час Північної війни 1700—1721 років російські війська під проводом О. Меншикова 2 листопада 1708 р. знищили Батурин. Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розгромили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. У 1711 р. Конотопська сотня нараховувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана Кирила Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765—1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській — 17. Населення Конотопа становило 3100 жителів.

1751 року згідно з універсалом гетьмана Кирила Розумовського Конотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозного Кочубея. У 80-х роках XVIII ст. на Конотопщині прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші.

У складі Росії[ред.ред. код]

Протягом багаторічної історії Конотопщини її межі багаторазово змінювалися внаслідок адміністративних реформ. За наказом Катерини II у 1781 р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1791 р. — до Чернігівської губернії. Населення міста тоді становило 4 930 осіб. У червні 1782 р. з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста — на червоному французькому геральдичному щиті зображено золотий козацький хрест, під ним срібний півмісяць, над хрестом — шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам'яний собор та п'ять церков. А також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві існувала парафіяльна школа.

У 1803 р. імператор Олександр І затвердив проект перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.

У 1783 р. українські козацькі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни 1812 р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Вже 20 серпня перший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків на з'єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козацькі полки. Більше 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.

Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусу Василь Костенецький за відвагу, проявлену в Бородінському бою, був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом «За хоробрість». У місті в Конотопському краєзнавчому музеї досі зберігається бойовий прапор ополчення 1812 р.

У 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотка населення[9]. 1925 р. у Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно з урядовими постановами, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. — в Біробіджан.

У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, ведеться будівництво залізниць. У 1868—1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю «Ворожба — Конотоп», яка з'єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця «Москва — Брянськ — Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Київсько-Воронезької залізниці.

Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко, зводились школи, магазини, лікарня.

У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев'яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців.[10] Це дало поштовх до прискорення будівництва і реконструкції міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище. А в 1898 р. почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з'їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діяча О. Лазаревського був створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.

На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська, Харкова листівки, прокламації, революційну літературу.

Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 осіб. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на кошти земства.

XX століття[ред.ред. код]

Шуховська вежа (водонапірна вежа) 1928—1929 рр.

У роки революції (1905—1907) залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська, залізничники міста активізували свої дії.

Перша світова війна лягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а в 1917—1920 рр. регіон стає ареною бойових дій військ Центральної Ради, Червоної Армії, Денікіна, австро-німецьких військ. На початку 1918 р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним Пелещуком.

У 1921—1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості, механічний завод, миловарний, 8 шкіряних, пивоварний завод, 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час голодомору 1921—1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас та церковних речей на допомогу голодуючим.

1923 року місто стає центром Конотопської округи, до складу якої входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. 1923 рік вважається датою утворення Конотопського району, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Населення міста у той час становило 29 тисяч жителів.

1939 року в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення. Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотоп'ян та жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В. Басок, письменник О. Соколовський та історик-краєзнавець В. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів та книг з історії Лівобережної України та Конотопщини. До 1932 року Конотоп входив до складу Київської області, з 1932 до 1939 року — до складу Чернігівської, а після створення Сумської області в січні 1939 увійшов до складу Сумщини як райцентр обласного підпорядкування.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Після початку війни 9 вересня 1941 р. Конотоп був зайнятий німецькими військами. До того часу обладнання з промислових підприємств «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Після окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалося місцевою комендатурою. Під час німецької влади загинуло понад 3800 чоловік, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні.

Жителі Конотопа брали участь у Другій світовій війні. Наприкінці серпня 1941 р. був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуванням Ковпака і ввійшов до складу Сумського партизанського з'єднання.

З фронту не повернулось понад 15 тисяч чоловік. 14 конотоп'ян було нагороджено званням Героя Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було присвоєно звання «Конотопських». Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю. Г. Цитовському, С. Ф. Проценку. М. Л. Краснянський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іменами Героїв назвали площі, вулиці, школи.

Повоєнна відбудова[ред.ред. код]

Після звільнення міста та району у вересні 1943 р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку був відновлений залізничний рух у напрямку Бахмача. До кінця 1943 р. закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. У грудні 1949 р. у місті шляхом народного будівництва пущений трамвай (див. Конотопський трамвай), чотири роки потому (1953) замість зруйнованого зведений новий залізничний вокзал. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився 1954 р. Протягом усього десятиріччя тривали роботи з увічнення пам'яті загиблих воїнів німецько-радянської війни. У 19551956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. 1967 року відкритий Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни та побудована Конотопська дитяча залізниця, яка, проте, у 70-х роках була розібрана та вивезена з міста та згодом не відновлювалась. 1972 року почав працювати завод з виробництва поршнів, а 1973 р. — арматурний завод[11]. 1974 року збудовані корпус технікуму транспортного будівництва та Будинок культури КВРЗ. 1977 року перші студенти розпочали навчання в новому комплексі Індустріально-педагогічного технікуму.

Сьогодення[ред.ред. код]

Наявний вигляд міста сформувався внаслідок післявоєнної забудови та будівництва в 70-80 роки ХХ сторіччя. 2008 року було облаштовано та урочисто відкрито Конотопський бульвар у середмісті разом із декоративною скульптурою коня, який є символом міста. 6 вересня 2008 року відбулося урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації Конотопа, яка представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал станції «Конотоп»

Основними видами громадського транспорту в Конотопі є трамвай і маршрутні таксі. У місті діють три трамвайних маршрути та близько 20 маршрутів маршрутного таксі. Трамвайні перевезення забезпечує КП «Конотопське трамвайне управління», що в управлінні міста. Перевезення пасажирів на усіх маршрутах таксі забезпечується приватними перевізниками[12].

18 січня 2017 року власники маршрутних таксі повідомили владу міста про необхідність підняття плати за проїзд з 3 до 6 гривень, і попередили про страйк 21 січня. 21 січня маршрутні таксі не вийшли на лінії. Того дня трамваї працювали у посиленому режимі. 23 січня біля будівлі міської ради відбулися два мітинги: один — водіїв маршрутних таксі, інший — противників підвищення тарифів. Того ж дня мер Артем Семеніхін розірвав усі договори з перевізниками. 24 січня мерія почала укладати нові договори за умов плати за проїзд 2,50 гривень[13][14].

Культура[ред.ред. код]

У Конотопі:

  • закладів клубного типу — 4;
  • бібліотек — 4;
  • дитячих шкіл мистецтв — 1;
  • дитячих музичних шкіл — 2;
  • центрів дозвілля — 1.

Діють міський краєзнавчий музей, музей авіації та музей-садиба генерала Михайла Драгомирова.

На території міста розташований Свято-Вознесенський кафедральний собор, який у народі називають Сорокосвятською церквою, та унікальна дерев'яна споруда Свято-Миколаївської церкви. У 2011 році було збудовано Конотопський Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Освіта[ред.ред. код]

Медіа[ред.ред. код]

Журналістика в Конотопі представлена такими ЗМІ:

  • комунальні газети «Конотопський край», «Сільські горизонти»,
  • газети різних форм власності «Факти», «Телегурман», «Конотоп-Данкор» «Лебн» («Життя»),
  • телерадіокомпанія «Вежа», радіо РПЛ «Мелодія», дитячий телевізійний канал «Кон-Такт»[15].

Станом на січень 2012 в Конотопській міській організації НСЖУ на обліку 68 членів НСЖУ, в тому числі 11 ветеранів (пенсіонерів). Близько 20 спілчан працюють професійно у місцевих ЗМІ, є спеціалістами по зв'язках з громадськістю, інші — у різних установах, але є громадськими кореспондентами газет і телестудій. В рамках організації у 1995 створений осередок «Медіа-Кон+», який сприяв випуску колективних поетичних збірок «Поетичний край» (1994), «Місто кохане — мій Конотоп» (1998). У 2007 році вийшла друком книга «На двох ХХ (іксах) століть», до якої увійшли матеріали кількох поколінь журналістів про історію газети «Конотопський край» за 90 років. Того ж року побачила світ четверта поетична збірка ветерана журналістики Олександра Осташки — автора віршів, що увійшли до збірок «Жага глибинних проростань» (2000), «Кремінь серця» (2002) «Нині» (2004) і чергова — «На підмурівку правди». Видано дві поетичні збірки і книжка «Конотопщина ти моя мила», в якій зібрано найкращі твори Миколи Матвійчука про природу рідного краю, що друкувалися у періодиці протягом 40 років[15].

У співавторстві з настоятелем Свято-Миколаївської церкви отцем О. Дупою член НСЖУ Зоя Шалівська опублікували окремим виданням історичну розповідь про Підлипненську парафію під заголовком «Відроджена святиня». З. Шалівська є активною дописувачкою до газет «Україна молода», «Голос Просвіти»[15].

Журналіст Ігор Лисий видав нариси про земляків збіркою «Літературні зорі Конотопщини»[15].

Міська організація НСЖУ з газетою «Факти» завершила спільний проект видання книги «Історія, яка поруч» — нариси про лауреатів премії ім. О. М. Лазаревського (уроженця Конотопщини, видатного історика України), що запроваджена міською радою 1998 р. для визначення достойників за особистий внесок у розвиток національної культури, пропаганду найкращих національних традицій та сприяння соціально-економічному розвитку м. Конотоп[15].

Пам'ятки та пам'ятники[ред.ред. код]

У Конотопі на обліку перебуває 11 пам'яток архітектури і 25 пам'яток історії.

Вознесенська церква 1824—1846 рр

1992 року встановлено пам'ятник-бюст бойовому генералу, видатному військовому теоретику, уродженцю Конотопа М. І. Драгомирову в парку колишньої садиби генерала. 2004 року відбулося відкриття пам'ятника Конотопському трамваю, що являє собою справжній металевий трамвайний вагон для перевезення пасажирів КТМ-55.

6 вересня 2008 року у центрі міста, на Конотопському бульварі, був відкритий пам'ятник Коню. Пам'ятник був викрадений 2 липня 2013 року, та згодом відновлений. Також 6 вересня 2008 року відбулося урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації Конотопа, яка представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.

У місті зведно два пам'ятники українському письменнику Тарасові Григоровичу Шевченку: 1939 року встановили перший (розташований біля загальноосвітньої школи № 2), а 1993 року на проспекті Миру, в центрі міста, відкритий другий пам'ятник Кобзареві, більший за розмірами.

Крім того, у Конотопі наявні один пам'ятник російському поетові Олександру Сергійовичу Пушкіну, пам'ятник Казимиру Малевичу. Біля музею-садиби Михайла Івановича Драгомирова розташований його бюст. Існує також бюст Григорію Гуляницькому.

На проспекті Червоної Калини в 1989 році встановлені меморіальні плити на честь воїнів Конотопщини, які загинули в афганській війні, а 2004 року — пам'ятний знак чорнобильцям. На проспекті також є меморіал жертв Голодомору.

На площі Конотопських дивізій височіє стела (відкрита 6 вересня 2003 р.), присвячена 143-ій стрілецькій дивізії, 280-ій стрілецькій дивізії та 65-му гвардійському мінометному полку. На виїзді з міста стоїть пам'ятник трактору, а поруч з трамвайним депо — пам'ятник Конотопському трамваю.

2015 року з нагоди 356-ої річниці Конотопської битви відкритий пам'ятний знак. У події в суботу, 11 липня, взяли участь декілька тисяч жителів міста, керівники області, народні депутати, представники духовенства, партій націоналістичного спрямування, козацьких організацій, волонтери. Пам'ятний знак встановлено на тому місці, де колись був мур Конотопської фортеці[16].

Особистості[ред.ред. код]

Уродженці[ред.ред. код]

Проживали в місті[ред.ред. код]

Вихідцем з Конотопа був Михайло Драгомиров (1830—1905) — письменник, публіцист, військовий діяч, герой російсько-турецької війни 1877—1878, до якого декілька разів приїздив художник Ілля Рєпін і писав з нього отамана Сірка на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Конотоп'янином був відомий діяч культури і просвіти, перекладач, професор Харківського університету Максим Парпура (1763—1828). 1798 року в Петербурзі він за свої кошти видав Енеїду Івана Котляревського.

Також у Конотопі деякий час проживав український радянський художник-авангардист білоруського походження Казимир Малевич (1879—1935), де й продав свою першу картину. Митець є одним із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Сім'я Малевичів жила в Конотопі у 1894—1895 роках. Він згадує Конотоп як місто, де було багато товстих торговок салом:

« Тюбики, палитра, кисти, зонтики, стул складной с самого Белополья не давали мне покоя. Мне было 16 лет, я уже рисовал, как мне казалось, все, и коров, и лошадей, и людей, как рисовали художники в журналах. »

Працювали в місті[ред.ред. код]

Із Конотопом пов'язані життя та діяльність українського історика Олександра Лазаревського (1834—1902), автора близько 450 праць з історії України другої половини XVII—XVIII століть.

Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Францішек Богушевич (1840—1900).

У Конотопі бували письменники Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, композитор Петро Чайковський.

Учителем рисування працював Гофман Олександр Емілійович (1861—1939) — художник і педагог.

Уся трудова та творча діяльність Григорія Костеля (1947 р.н., що народився в селі Заболотове Кролевецького району Сумської області) пов'язана з містом Конотоп. 1967 року почав трудову діяльность, працюючи директором Конотопського районного будинку культури. На думку фахівців, найуспішніший режисер народного театру. Заслужений працівник культури України. Живе в місті Конотоп, у мікрорайоні Загребелля.

У Конотопі живе та працює український письменник, художник, журналіст, член НСПУ Корнющенко Іван Пилипович.

У мистецтві[ред.ред. код]

У Конотопі відбуваються події сатирико-фантастичної повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». За мотивами повісті знято однойменний фільм-спектакль 1987 року та стрічку режисера Галини Шигаєвої «Відьма» 1990 року.

У місті частково відбуваються події повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» та повісті Іллі Еренбурга «Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто». Подіям Конотопської битви присвячені роман «Конотоп» Василя Кожелянка та оповідання Леоніда Полтави «Маленький дзвонар із Конотопу», а також сценарій гри «Козаки 3» із DLC «Дні величі».

Також Конотоп згадується у фантастичній повісті Кіра Буличова «Сто років тому вперед» та її екранізації — телефільмі «Гостя з майбутнього». Існує вірш Івана Малковича «Конотоп»; згадується місто також в оповіданні Івана Буніна «У таку ніч», у яскраво вираженому українофобському вірші Йосипа Бродського «Щодо незалежності України», у декількох віршах Володимира Маяковського[18], творах Костянтина Паустовського, у книзі Володимира Шитова «Один на крижині», у книзі Віктора Суворова «Змієїд» і в книзі Олександра Мішуловича «Дорожні замітки».

Крім того, пісня «Конотоп» присутня в альбомі «Кафе „Саквояж“» В'ячеслава Малежика; також місто згадується у пісні Михайла Щербакова «Фіалковий букет» та у пісні «Четвер» Максима Леонідова.

12-13 жовтня та 21 грудня 2017 року в місті проходили зйомки військово-історичної кінострічки «Чуже життя»[19][20]. Жителі міста взяли участь у масовці для кінокартини[21]. Зйомки проходили на території залізничної лікарні.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Конотоп — Енциклопедія Сучасної України
  3. Постанова Верховної Ради України від 9 лютого 2012 року № 4389-VI «Про зміну і встановлення меж міста Конотоп і Конотопського району Сумської області»
  4. а б Підписали міжнародний договор. Голос Конотопа konotop.in.ua. 14 вересня 2012. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
  5. а б Підписано Договір про побратимство між Конотопом та Красногорівкою Донецької області. Сайт Конотопа 05447.com.ua. 29 квітня 2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2016. 
  6. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  7. Відстань від Конотопа до різних міст. 
  8. Discount.UA. Метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». 
  9. Статистичний довідник «Города России» (Санкт-Петербург, 1904) (рос.)
  10. Черниговские епархиальные известия. Отдел официальный. № 25 (15 августа 1862 г.), с. 240.
  11. Конотоп від сивої давнини до сьогодення. Конотопський інформаційно-історичний портал. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 18 березня 2018. 
  12. Маршрути Конотопа на eway.in.ua
  13. Олександр Аронець. Шах і мат баригам від свободівського мера Конотопа Артема Семеніхіна // 15:20 23 січня 2017; copy by Андрій Бондаренко
  14. Сергій Ярошенко. Хроніка подій // 10:06 24 січня 2017
  15. а б в г д Г. А. Ільченко — Що таке конотопський «МЕДІА-КОН+»
  16. У Конотопі встановили пам'ятний знак на честь 356-ї річниці знаменитої битви
  17. Григорию Айзенштату присвоено звание Почетного гражданина города Конотопа
  18. Конотоп у житті та творчості Володимира Маяковського
  19. Як у Конотопі кіно знімали. 19 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  20. У Конотопі знімали фільм про війну. 22 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  21. У Конотопі зніматимуть кіно. Шукають акторів для масовки. 05447.com.ua. 10 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Конотоп на перехресті шляхів. Збірник історико-краєзнавчих нарисів. У 3-х книгах. Книга 1. Ш. М. Акічев, М. М. Ганзя, О. В. Євтушенко та інші / За заг. ред. В. К. Шейка. — Київ: ВД «Фолігрант», 2012. — 128.: іл.
  • Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. — Конотоп, 2001. — 135 с.
  • Ігор Шаров. 100 визначних місць України. — К.: АртЕк, 2004. ISBN 966-505-163-6