Конотоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конотоп
Герб міста Конотоп.svg Прапор міста Конотоп.svg
Герб Конотопа Прапор Конотопа
Konotop Montage 2017.png
Проти годинникової стрілки, починаючи з верхнього правого кута: Шуховська вежа, Кінотеатр «Мир», Вознесенський кафедральний собор, Будівля Конотопської міської ради, Пам'ятник Коню, Конотопський вокзал і трамвай
Основні дані
Інша назва Конотіп
Конотопіль
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Конотопська міська рада
Код КОАТУУ 5910400000
Засноване XVII століття
Перша згадка 1635 р.
Статус міста з 1648 року
Населення 87 099 (01.01.2018)[1]
Площа 43,78 км²[2][3]
Густота населення 1989 осіб/км²
Поштові індекси 41600—41615
Телефонний код +380-5447
Координати 51°14′12″ пн. ш. 33°12′09″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 140 м
Водойма Єзуч, Конотопка, Липка, Куколка
Назва мешканців конотоп'я́нин, конотоп'я́ни, коното́пець, коното́пці
Міста-побратими Болгарія Болгарія, Мездра[4]
Україна Україна, Красногорівка[5]
День міста 6 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Конотоп
До обл./респ. центру
 - залізницею 129 км
 - автошляхами 131 км
До Києва
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 259 км
Міська влада
Адреса Сумська область, 41615, м. Конотоп, проспект Миру, 8, 2-34-32
Веб-сторінка Міська рада Конотопа
Міський голова Тетяна Сизон (в.о.)

Commons-logo.svg Конотоп у Вікісховищі

Карта
Конотоп. Карта розташування: Україна
Конотоп
Конотоп
Конотоп. Карта розташування: Сумська область
Конотоп
Конотоп

Коното́п (МФА[kon̪oˈt̪ɔp] ( прослухати)) — місто обласного значення в Сумській області України, адміністративний центр Конотопського району та Конотопської міської ради.

Розташований на річці Єзуч, за 131 км від обласного центру. Населення міста становить 87 тисяч осіб, враховуючи підпорядковану Підлипненську сільраду — 91 тисяч осіб (2018). За цим показником займає 47 місце в Україні.

Історичне населене місце[6], один з історичних центрів Посем'я та Сіверщини, друге за значенням і населенням місто Сумщини.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Конотоп — промислове місто, важливий транспортний вузол. Стабільно працюють підприємства: ВАТ «Конотопський завод Мотордеталь», продукція якого експортується до Німеччини, Польщі, В'єтнаму, Болгарії, Італії; ВАТ «Конотопський арматурний завод» — єдине підприємство в Україні, що випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ВАТ «НВО Червоний металіст», у складі якого працює науково-дослідний інститут «Автоматвуглерудпром»; Конотопський вагоноремонтний завод; ВАТ «Конотопська швейна фабрика Силует», яка активно співпрацювала з американськими та канадськими фірмами (нині фабрика припинила своє існування); ВАТ «Конотопм'ясо», Конотопський молокозавод, ДП «Авіакон». Загалом працює понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств. У місті — 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 заклади вищої освіти та 3 заклади середньої освіти, 7 клубних установ, 5 бібліотек, міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. Діє одне єпархіальне управління.

Назва[ред. | ред. код]

Слово коното́п позначає будь-яку заболочену, багнисту непроїзну місцину. Імовірно, саме слово походить від конструкції «коні топнуть», перетвореної на іменник за допомоги способу основоскладання. Конотоп — поширений слов'янський топонім; населені пункти з такою назвою існують не тільки на теренах України, а й у Польщі, Білорусі та Росії. Паралельно в українській мові поширена форма коноті́п, однак філологи не мають єдиного погляду щодо більшої правильності вживання одного чи іншого варіанту. Крім того, у діалектах конотопом також позначають трав'янисту рослину спориш звичайний.

Деякі історики вважають, що Конотоп як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. За народними переказами під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней і вершників, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коні.

Інша легенда розповідає, що назва майбутнього Конотопа пов'язана з інцидентом із царицею, карета й ескорт якої загрузли в болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й назва пішла — Конотоп. Третя легенда повідомляє, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікає неподалік поселення. Повз це поселення часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за найменуванням річки.

Професор Олександр Пономарів наголошує на тому, що місту варто повернути історичну норму правопису назви міста — Конотіп, що була поширеною в народному вжитку до початку 30-х років 20 століття, а за чинності Харківського правопису була офіційною[7].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування та фізична географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване на північному сході України в межах Придніпровської низовини, у лівобережній частині країни, на межі Полісся й лісостепу, по обидва береги Єзучу в його середній течії. Площа міста 43,78 км².

Конотоп адімністративно межує із селищем Питомник на північному заході, із селом Раки на північному сході, із селами Підлипне та Привокзальне на півдні, із селом Попівка на заході.

Через 12 км на північ Єзуч впадає в річку Сейм. Містом також протікають річки Липка та Конотопка, поруч із містом протікає річка Куколка. На річках є декілька загат.

У геоструктурному відношенні Конотоп розміщений по бортах Дніпровсько-Донецької западини. Породи палеогену представлені пісками, пісковиками та мергелями.

У фізико-географічному відношенні Конотоп належить до Північнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції лісостепової зони. Поверхня — низовинна лесова рівнина, плоска, полого­хвиляста, розтинована прохідними долинами, ярами та балками. Переважають лісостепові борові ландшафти та височинні в поєднанні з лучно-степовими низовинними. Ґрунти сірі лісові, опідзолені, чорноземи. Кадастровий бал ґрунтів у середньому становить 64 бали.

Станція Конотоп забезпечує вантажні та пасажирські перевезення в семи напрямках: Московському, Київському, Харківському, Гомельському, Курському, Полтавському, Вітебському.

Крізь місто пролягають автомобільні дороги Р60, Р61 і залізниця, станції Конотоп та Залізобетонний. За 28 км від міста прилягає автомагістраль E101М02 (КиївМосква) та E381. Відстань до облцентру становить 131 км (автошлях Р61).

Відстань від Конотопа до різних міст (автошляхами)[8]
Flag of Belarus.svg Мінськ ~ 610 км
Flag of Belarus.svg Гомель ~ 308 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Батурин ~ 27 км
Flag of Russia.svg Москва ~ 694 км
Flag of Sumy Oblast.svg Шостка ~ 96 км
Flag of Sumy Oblast.svg Кролевець ~ 56 км
Flag of Russia.svg Тула ~ 510 км
Flag of Russia.svg Орел ~ 320 км
Flag of Sumy Oblast.svg Глухів ~ 98 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Ніжин ~ 120 км
Flag of Chernihiv Oblast.svg Чернігів ~ 196 км
Flag of Lviv Oblast.svg Львів ~ 818 км
Роза вітрів
Flag of Sumy Oblast.svg Суми ~ 131 км
Flag of Russia.svg Курськ ~ 279 км
Flag of Russia.svg Воронеж ~ 510 км
Flag of Poltava Oblast.svg Прилуки ~ 154 км
Flag of Kyiv Kurovskyi.svg Київ ~ 259 км
Prapor Vinnytskoyi oblasti.svg Вінниця ~ 527 км
Flag of Dnipropetrovsk Oblast.svg Дніпро ~ 466 км
Flag of Zaporizhia Oblast.svg Запоріжжя ~ 539 км
Flag of Odesa Oblast.svg Одеса ~ 750 км
Flag of Sumy Oblast.svg Охтирка ~ 205 км
Flag of Kharkiv Oblast.svg Харків ~ 320 км
Flag of Donetsk Oblast.svg Донецьк ~ 670 км

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат — помірно-континентальний. Зима м'яка, з переважно похмурою погодою та частими відлигами. Морози зазвичай невеликі. Середньомісячні температури найхолоднішого місяця (січень) −4,8 °C. Абсолютний мінімум — у січні −32,9 °C. Тривалість безморозного періоду в місті в різні роки сильно змінюється й коливається від 150 до 180 днів. Літо тепле, в окремі роки спекотне та посушливе. Дні з мінливою хмарністю та слабким вітром; ночі ясні та прохолодні. Середньомісячні температури найтеплішого місяця (липень) +20,1 °C. Абсолютний максимум температури зареєстрований у серпні +39 °C. Середньорічна температура +7,4 °C.

Вітри на території міста не відзначаються постійністю характеристик. Але спостереження свідчать про певну закономірність в їх характері та поширенні. Більшу частину року, з жовтня по квітень, переважають вітри південного, південно-західного та західного напрямків, у теплий період року, з травня по серпень західного та східного напрямків. Середня швидкість вітру за рік 2 м/с. Взимку та в перехідні сезони бувають вітри з підвищеними швидкостями 8-16 м/с. Найбільша швидкість вітру — у березні (2,4 м/с) та взимку (2,3 м/с), найменша — у липні-серпні (1,5 м/с). Найбільші швидкості вітру, зафіксовані з 1899 року — 24-28 м/с. Безвітря бувають частіше влітку, ніж взимку.

Середньорічна кількість опадів — 580 мм, максимум опадів припадає на липень (75 мм), мінімум — на березень (34 мм). Взимку в Конотопі утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 13 см, максимальна — 64 см. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 76 %, мінімальна вона у травні (64 %), максимальна — у листопаді-грудні (86 %). Середньорічна загальна хмарність — 6,5 бали, максимум припадає на грудень (8,1), мінімум — на серпень (5,0).

За вулицею Успенсько-Троїцькою, 104 розташована метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». На станції ведуться спостереження та реєстрація кліматичних умов міста[9].

Клімат Конотопа
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,4 14 22 29,9 33,1 36,1 35,9 39 35 27,2 18,8 12,6 39
Середній максимум, °C −2,3 −1,6 4,1 13,4 20,5 23,5 25,5 24,7 18,4 11,4 3,2 −1,3 11,6
Середня температура, °C −4,8 −4,6 0,5 8,5 14,9 18,3 20,1 18,9 13,2 7,2 0,7 −3,6 7,4
Середній мінімум, °C −7,3 −7,4 −2,8 4 9,5 13,2 14,9 13,6 8,7 3,6 −1,6 −5,9 3,5
Абсолютний мінімум, °C −32,9 −32,2 −26,1 −16,1 −3,7 2,8 6,1 3,8 −4,1 −9,2 −22,8 −28,9 −32,9
Норма опадів, мм 39 39 34 41 47 67 75 56 54 44 43 41 580
Джерело: Погода і клімат (рос.)


Парки та сквери[ред. | ред. код]

У центрі міста, між проспектом Миру, вулицями Братів Лузанів, Успенсько-Троїцькою та Шевченка розташований Центральний парк культури та відпочинку. Біля залізничного вокзалу, між вулицями Свободи, Клубною, Євгена Коновальця та Прорізною розташований Парк залізничників, за вулицею Петра Сагайдачного розташований парк Сарнавський. На площі Миру знаходиться сквер Миру. За вулицею Садовою розташований сквер імені Бориса Олійника; також існують сквер Слави (біля меморіалу Слави), сквер Конотопської битви, сквер воїнів-афганців, сквер авіаторів тощо.

Крім того, у межах міста є дендропарк Конотопського лісгоспу, розташований у східній частині Конотопа (вул. Конотопських партизанів, 97; територія Конотопського лісгоспу) площею 1 га.

Вулиці[ред. | ред. код]

На сьогодні в Конотопі існує понад 400 вулиць. Найдавніші згадки про вулиці Конотопа датуються ХІІІ сторіччям.

Історія[ред. | ред. код]

Рання історія та заснування[ред. | ред. код]

Найдавнішими пам'ятками Конотопщини є пам'ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища від доби неоліту до Київської Русі. Біля села Шаповалівка у 1877—1878 рр. було знайдено кістки мамута та кам'яний ніж, які зберігаються сьогодні у краєзнавчому музеї міста.

Точний рік появи Конотопа й досі невідомий, проте історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар. Археологічні дослідження 1997—1998 років допускають можливість існування тут поселення доби Чернігівського князівства. Так, конотопський краєзнавець Іван Лисий припускав, що пізніше на місці Конотопа існувало літописне місто Липовицьк, що було центром однойменного князівства.

Після занепаду Русі землі Конотопщини в XVI столітті опинилися під Великим князівством Литовським, а внаслідок Люблінської унії 1569 року перейшли до володінь польскої корони. Постійні військові суперечки та конфлікти між Польщею та Москвою за територію України призвели до потреби узгодження кордонів. У жовтні 1634 р. в документах уперше згадується Конотоп: польський король Владислав IV Ваза надав землевласнику Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем.

Прикордонні суперечки тривали до 1637 р. Московія наполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту, тому кордон у районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Конотопки, на місті старого «дитинця», саме на тих землях, що належали путивлянину Микифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп на північ від поселення Новоселівці. 1640 року укріплення за розпорядженням новгород-сіверського старости О. Пясочинського перебудовано в доволі міцну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів (понад 200 м). До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. На місці, де був замок, досі існують залишки валів.

Козацька доба[ред. | ред. код]

Перші поселенці Конотопщини — вільні люди, та поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі та примушувала працювати на себе; з'явилися великі землевласники.

У роки Хмельниччини 16481654 рр. Конотоп стає сотенним містечком. Землями Конотопщини у XVII ст. проїздили українські та московські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення Богдана Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити в боротьбу за польський престол після смерті короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали російське посольство на чолі з І. Унковським, яке прибуло в Україну для переговорів з Б. Хмельницьким. За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами: «…а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек». Після Білоцерківського договору 1651 р. шляхта Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств отримала право повертатись у свої маєтки. Щойно польська шляхта з'явилася біля стін укріплення, конотоп'яни покинули місто і пішли до Путивля. Там російська адміністрація надавала землі втікачам для заселення. 1652 року, після перемоги військ Богдана Хмельницького під Батогом, Україною прокотилась низка антипольських повстань. Конотоп'яни теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста та вбили старосту Сосновського разом з сім'єю. Із цими подіями пов'язане так зване «конотопське диво», описане Архієпископом Чернігівським і Ніжинським Філаретом (Гумілевським). Згідно з переказами, після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотоп'яни звинуватили старосту у зраді та вбили його разом із сім'єю, а тіла повкидали в колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без ознак тління. Лише після того, як їх поховали за християнським звичаєм неподалік колодязя, вода пішла донизу.

Після укладення Гадяцької угоди гетьманом Виговським московський цар Олексій, аби не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію — О. М. Трубецького. Розпочинається московсько-українська війна 1658—1659.

21 квітня 1659 р. розпочалася облога Конотопа, в якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г. Гуляницьким. 27 червня 1659 р. на допомогу місту прийшов з військом Іван Виговський, а 28 червня відбулася славнозвісна Конотопська битва (інша назва — Соснівська битва), у якій українська армія вщент розгромила армію московитів. Болотиста місцевість поставила московитську кінноту й артилерію в складне становище. Два тилові удари, один завдали ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І. Виговський з козаками в районі нинішнього села Шаповалівка, вирішили долю битви. За короткий час полягло 20 чи 30 тисяч московитського війська, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, зокрема великий прапор війська. Поразка змусила Трубецького зняти облогу Конотопа та відступити до Московщини.

Собор Різдва Богородиці (1732—1739 рр.) — колись найголовніша пам'ятка міста

Основною галуззю сільського господарства місцевих селян було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку, овес і просо. Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На річці Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяні млини. 17 червня 1672 р. в селі Козацьке відбулась козацька рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойловича. Було прийнято та підписано договірні умови — «Конотопські статті». З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України: Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв'язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий тракт МоскваПутивльКиїв. Під час Північної війни 1700—1721 років російські війська під проводом О. Меншикова 2 листопада 1708 р. знищили Батурин. Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розбили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. У 1711 р. Конотопська сотня нараховувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана Кирила Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765—1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській — 17. Населення Конотопа становило 3100 жителів.

1751 року згідно з універсалом гетьмана Кирила Розумовського Конотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозного Кочубея. У 80-х роках XVIII ст. на Конотопщині прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші.

У складі Росії[ред. | ред. код]

Протягом багаторічної історії Конотопщини її межі багаторазово змінювалися внаслідок адміністративних реформ. За наказом Катерини II у 1781 р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1791 р. — до Чернігівської губернії. Населення міста тоді становило 4 930 осіб. У червні 1782 р. з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста: на червоному французькому геральдичному щиті зображено золотий козацький хрест, під ним срібний півмісяць, над хрестом — шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам'яний собор, п'ять церков; також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві діяла парафіяльна школа.

У 1803 р. імператор Олександр І затвердив проект перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.

У 1783 р. українські козацькі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни 1812 р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Уже 20 серпня перший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків для з'єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козацькі полки. Більше 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.

Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусу Василь Костенецький за відвагу, проявлену в Бородінському бою, був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом «За хоробрість». У міському краєзнавчому музеї досі зберігається бойовий прапор ополчення 1812 р.

У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, ведеться будівництво залізниць. У 1868—1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю «Ворожба—Конотоп», яка з'єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця «МоскваБрянськ—Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Воронезько-Київської залізниці.

Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко, зводились школи, магазини, лікарня.

У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев'яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців[10]. Це дало поштовх до прискорення будівництва і реконструкції міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище, 1898 року почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з'їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діяча О. Лазаревського був створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.

На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська, Харкова листівки, прокламації, революційну літературу.

Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 осіб. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на земські кошти.

У 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотка населення[11]. 1925 р. у Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно з урядовими постановами, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. — в Біробіджан.

20 століття[ред. | ред. код]

Шуховська вежа (водогінна вежа) 1928—1929 рр.

У роки революції (1905—1907) залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська, залізничники міста активізували свої дії.

Перша світова війна лягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а в 1917—1920 рр. регіон стає ареною бойових дій військ Центральної Ради, Червоної Армії, Денікіна, австро-німецьких військ. На початку 1918 р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним Пелещуком.

У 1921—1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості, механічний завод, миловарний, 8 шкіряних, пивоварний завод, 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час голодомору 1921—1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас та церковних речей на допомогу голодуючим.

1923 року місто стає центром Конотопської округи, до складу якої входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. 1923 рік вважається датою утворення Конотопського району, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Населення міста у той час становило 29 тисяч жителів.

1939 року в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення. Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотоп'ян та жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В. Басок, письменник О. Соколовський та історик-краєзнавець В. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів та книг з історії Лівобережної України та Конотопщини. До 1932 року Конотоп входив до складу Київської області, з 1932 до 1939 року — до складу Чернігівської, а після створення Сумської області в січні 1939 увійшов до складу Сумщини як райцентр обласного підпорядкування.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Після початку війни 9 вересня 1941 р. Конотоп був зайнятий німецькими військами. До того часу обладнання з промислових підприємств «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Після окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалося місцевою комендатурою. Під час німецької влади загинуло понад 3800 чоловік, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні.

Жителі Конотопа брали участь у Другій світовій війні. Наприкінці серпня 1941 був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуванням Ковпака і ввійшов до складу Сумського партизанського з'єднання.

Місто визволили війська Центрального фронту під командуванням генерала Костянтина Рокоссовського в ході Чернігівсько-Прип'ятської операції. Особливо відзначилася 60-а армія генерала Черняхівського І.Д. На Конотопському напрямку запеклі бої вів 77-й стрілецький корпус генерал-майора Козлова Петра Михайловича, до складу якого входили: 143-а стрілецька дивізія полковника Лукіна Дмитра Івановича, 132-а стрілецька дивізія генерал-майора Шкрильова Тимофія Калиновича, 280-а стрілецька дивізія генерал-майора Голосова Дмитро Миколайовича, 65-й гвардійський мінометний полк майора Павлова М.О. Їх підтримувала 221-а бомбардувальна авіаційна дивізія полковника Бузильова; з вищезазначеними підрозділами взаємодіяли: 226-а стрілецька дивізія, 248-а курсантська стрілецька бригада, 108-а танкова бригада та 4-а повітряно-десантна дивізія. У ніч з 5 на 6 вересня 1943 року передові частини РСЧА вступили в місто з боку Загребелля і Сарнавщини, просуваючись в центр міста, звідти на світанку 6 вересня до станції Конотоп, подавляючи на своєму шляху останки німців в районах хлібзаводу та залізничного переїзду. О 16:30 цього дня радянські війська повністю вигнали з міста нацистські окупаційні війська.

З фронту не повернулось понад 15 тисяч чоловік. 14 конотоп'ян було нагороджено званням Героя Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було присвоєно звання «Конотопських». Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю. Г. Цитовському, С. Ф. Проценку. М. Л. Краснянський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці; їхніми іменами назвали площі, вулиці та школи міста.

Повоєнне відродження[ред. | ред. код]

Після звільнення міста та району у вересні 1943 р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку був відновлений залізничний рух у напрямку Бахмача. До кінця 1943 року закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. У грудні 1949 р. у місті шляхом народного будівництва пущений трамвай (див. Конотопський трамвай), чотири роки потому (1953) замість зруйнованого зведений новий залізничний вокзал. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився 1954 р. Протягом усього десятиріччя тривали роботи з увічнення пам'яті загиблих воїнів німецько-радянської війни. У 1955—1956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. 1967 року відкритий Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни та побудована Конотопська дитяча залізниця, яка, втім, у 70-х роках була розібрана та вивезена з міста та згодом не відновлювалась. 1972 року почав працювати завод з виробництва поршнів, а 1973 р. — арматурний завод[12]. 1974 року збудовані корпус технікуму транспортного будівництва та Будинок культури КВРЗ. 1977 року перші студенти розпочали навчання в новому комплексі Індустріально-педагогічного технікуму.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Наявний вигляд міста сформувався внаслідок післявоєнної забудови та будівництва в 70-80 роках 20 сторіччя. 2008 року було облаштовано та урочисто відкрито Конотопський бульвар у середмісті разом із декоративною скульптурою коня, що є неофіційним символом міста. 6 вересня 2008 року відбулося урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації Конотопа, яка представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.

Символіка[ред. | ред. код]

Кінь є популярним серед містян неофіційним символом Конотопа.

Офіційними символами Конотопа є герб і прапор міста, що були затверджені 5 квітня 2001 року рішенням XVIII сесії міської ради XXIII скликання. Герб являє собою геральдичний щит французької форми (чотирикутний, загострений до низу). У червоному полі знаходиться золотий козацький хрест, під ним — рогатий півмісяць із ріжками вгору, а вгорі — шестипроменева зірка. Щит має обрамлення оливкового кольору. Прапор міста являє собою стяг золотого кольору, посередині якого розміщений міський герб.

Перша згадка про міські символи сягає козацьких часів. Перший офіційний герб Конотопа, що практично не відрізняється від сучасного, було затверджено 4 липня 1782 року, причому він значною мірою перейняв вигляд печаток міста. Після становлення СРСР цей герб було скасовано; невідомо, чи існував у радянський період інший. Лише через десять років від проголошення незалежності України міська рада повернула місту історичний герб.

Крім того, існує декілька неофіційних символів міста. Згадуваний у назві населеного пункту кінь є істотою-символом Конотопа; у центрі міста зведено монумент Коню, який є одною з міських пам'яток. Завдяки однойменному роману Григорія Квітки-Основ'яненка Конотопська відьма закріпилася в ролі міфічного персонажа-символа Конотопа. Деякі конотоп'яни також вважають міський трамвай одним із міських символів.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність[ред. | ред. код]

1897 1959 1979 1989 2001 2018
18 770 54 097 82 278 95 549 92 657 87 099

Розподіл за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська
85,89 % 13,47 %

Культура[ред. | ред. код]

У Конотопі:

  • закладів клубного типу — 4;
  • бібліотек — 4;
  • дитячих шкіл мистецтв — 1;
  • дитячих музичних шкіл — 2;
  • центрів дозвілля — 1.

Діють міський краєзнавчий музей, музей авіації та музей-садиба генерала Михайла Драгомирова.

На території міста розташований Свято-Вознесенський кафедральний собор, який у народі називають Сорокосвятською церквою, та унікальна дерев'яна споруда Свято-Миколаївської церкви. 2011 року було збудовано Конотопський Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Пам'ятки та пам'ятники[ред. | ред. код]

У Конотопі на обліку перебуває 11 пам'яток архітектури і 25 пам'яток історії.

Вознесенська церква 1824—1846 рр.

У місті зведно два пам'ятники українському письменнику Тарасові Григоровичу Шевченку: 1939 року встановили перший (розташований біля школи № 2), а 1993 року на проспекті Миру, у середмісті, відкритий другий пам'ятник Кобзареві, більший за розмірами.

1992 року встановлено пам'ятник-бюст бойовому генералу, видатному військовому теоретику, уродженцю Конотопа М. І. Драгомирову в парку колишньої садиби генерала. 2004 року відбулося відкриття пам'ятника Конотопському трамваю, що являє собою справжній металевий трамвайний вагон для перевезення пасажирів КТМ-55.

Крім того, у Конотопі наявні один пам'ятник російському поетові Олександру Сергійовичу Пушкіну, пам'ятник Казимиру Малевичу. Біля музею-садиби Михайла Івановича Драгомирова розташований його бюст. Існує також бюст Григорію Гуляницькому, встановлений 2016 року.

На проспекті Червоної Калини в 1989 році встановлені меморіальні плити на честь воїнів Конотопщини, які загинули в афганській війні, а 2004 року — пам'ятний знак чорнобильцям. На проспекті також є меморіал жертв Голодомору.

На площі Конотопських дивізій височіє стела (відкрита 6 вересня 2003 року), присвячена 143-й стрілецькій дивізії, 280-й стрілецькій дивізії та 65-му гвардійському мінометному полку. На виїзді з міста в бік Ромнів стоїть пам'ятник трактору, а поруч з трамвайним депо — пам'ятник Конотопському трамваю.

6 вересня 2008 року у центрі міста, на Конотопському бульварі, був відкритий пам'ятник Коню. Пам'ятник був викрадений 2 липня 2013 року, та згодом відновлений. Також цього дня відбулося урочисте відкриття першої експозиції Музею авіації Конотопа, яка представлена гелікоптерами: Мі-2, Мі-8Т, Мі-24А, Мі-24В, велетень Мі-6АЯ та літак Л-39.

2015 року з нагоди 356-ої річниці Конотопської битви відкритий пам'ятний знак. У події в суботу, 11 липня, взяли участь декілька тисяч жителів міста, керівники області, народні депутати, представники духовенства, партій націоналістичного спрямування, козацьких організацій, волонтери. Пам'ятний знак встановлено на тому місці, де колись був мур Конотопської фортеці[13].

Спорт[ред. | ред. код]

Для занять спортом у Конотопі діють 2 стадіони, 22 спортивні зали, 1 стрілецький тир, 4 футбольні поля, 32 спортивні майданчики, функціонують 4 тренажерні зали, а також єдиний у місті басейн. Крім того, у місті розвинутий аматорський паркур[14].

У місті діють спортивні федерації футболу, волейболу, баскетболу, боксу, муай-тай, греко-римської боротьби, карате, тхеквондо, пауерліфтингу, стендової стрільби, картингу, мотокросу, велосипедного спорту та шахів. У місті працюють дві дитячо-юнацькі спортивні школи, де навчається понад 1500 дітей різного віку. Найвідоміші футбольні команди міста: «Шахтар», «Локомотив», «Слов'янець».

Медіа[ред. | ред. код]

Журналістика в Конотопі представлена такими ЗМІ:

  • комунальні газети «Конотопський край», «Сільські горизонти»,
  • газети різних форм власності «Факти», «Телегурман», «Конотоп-Данкор» «Лебн» («Життя»),
  • телерадіокомпанія «Вежа», радіо РПЛ «Мелодія», дитячий телевізійний канал «Кон-Такт»[15].

Станом на січень 2012 в Конотопській міській організації НСЖУ на обліку 68 членів НСЖУ, зокрема 11 ветеранів (пенсіонерів). Близько 20 спілчан працюють професійно у місцевих ЗМІ, є спеціалістами по зв'язках з громадськістю, інші — у різних установах, але є громадськими кореспондентами газет і телестудій. У рамках організації 1995 року створений осередок «Медіа-Кон+», який сприяв випуску колективних поетичних збірок «Поетичний край» (1994), «Місто кохане — мій Конотоп» (1998). У 2007 році вийшла друком книга «На двох ХХ (іксах) століть», до якої увійшли матеріали кількох поколінь журналістів про історію газети «Конотопський край» за 90 років. Того ж року побачила світ четверта поетична збірка ветерана журналістики Олександра Осташки — автора віршів, що увійшли до збірок «Жага глибинних проростань» (2000), «Кремінь серця» (2002) «Нині» (2004) і чергова — «На підмурівку правди». Видано дві поетичні збірки і книжка «Конотопщина ти моя мила», де зібрано найкращі твори Миколи Матвійчука про природу рідного краю, що друкувалися у періодиці протягом 40 років[15].

У співавторстві з настоятелем Свято-Миколаївської церкви отцем О. Дупою член НСЖУ Зоя Шалівська опублікували окремим виданням історичну розповідь про Підлипненську парафію під заголовком «Відроджена святиня». З. Шалівська є активною дописувачкою до газет «Україна молода», «Голос Просвіти»[15].

Журналіст Ігор Лисий видав нариси про земляків збіркою «Літературні зорі Конотопщини»[15].

Міська організація НСЖУ з газетою «Факти» завершила спільний проект видання книги «Історія, яка поруч» — нариси про лауреатів премії ім. О. М. Лазаревського, що запроваджена міською радою 1998 р. для визначення достойників за особистий внесок у розвиток національної культури, пропаганду найкращих національних традицій і сприяння соціально-економічному розвитку Конотопа[15].

Радіо[ред. | ред. код]

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 7 всеукраїнських та регіональних радіостанцій[16]: Радіо «НВ» (100.7 MHz), Громада (101.1 MHz), Перше Конотопське Радіо (103.9 MHz), Українське радіо. Перший канал (104.6 MHz), Слобода FM (104.6 MHz), Експрес Радіо (106.2 MHz), Радіо Релакс (107.2 MHz).

Транспорт[ред. | ред. код]

Залізничний вокзал станції «Конотоп»

Основними видами громадського транспорту в Конотопі є трамвай і маршрутні таксі. У місті діють три трамвайні маршрути та близько 20 маршрутів маршрутного таксі. Трамвайні перевезення забезпечує КП «Конотопське трамвайне управління», що в управлінні міста. Перевезення пасажирів на всіх маршрутах таксі забезпечується приватними перевізниками[17].

18 січня 2017 року власники маршрутних таксі повідомили владу міста про необхідність підняття плати за проїзд з 3 до 6 ₴ і попередили про страйк 21 січня. Зазначеного дня маршрутні таксі не вийшли на лінії, а трамваї за ініціативи міської влади працювали в посиленому режимі. 23 січня біля будівлі міської ради відбулися два мітинги: один — водіїв маршрутних таксі, інший — противників підвищення тарифів. Того ж дня мер Артем Семеніхін розірвав усі договори з перевізниками. 24 січня мерія почала укладати нові договори за умов плати за проїзд 2,50 ₴[18][19]. Станом на травень 2018 року проїзд у маршрутних таксі міста коштував 4 ₴.

Освіта[ред. | ред. код]

Середня освіта[ред. | ред. код]

Вища освіта[ред. | ред. код]

У Конотопі функціонують 6 закладів вищої освіти та 3 заклади професійно-технічної освіти. Усі заклади вищої освіти міста мають І чи ІІ рівень акредитації та здійснюють підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший бакалавр (молодший спеціаліст), бакалавр.

У місті існують такі виші: Конотопський інститут СумДУ, у складі якого також діють індустріально-педагогічний і політехнічний технікуми; медичне училище; також приватні філії МАУП і Європейського університету.

Конотоп не має власного університету, хоча університети функціонують в деяких менш населених містах України. Відсутність університету в місті стимулює відтік молодого населення та негативно впливає на морально-інтелектуальну сферу міста. З цього приводу була створена інтернет-петиція до Конотопської міської ради із закликом утворити в Конотопі міський університет[20].

Особистості[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Проживали в місті[ред. | ред. код]

Вихідцем з Конотопа був Михайло Драгомиров (18301905) — письменник, публіцист, військовий діяч, герой російсько-турецької війни 1877—1878, до якого декілька разів приїздив художник Ілля Рєпін і писав з нього отамана Сірка на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Конотоп'янином був відомий діяч культури і просвіти, перекладач, професор Харківського університету Максим Парпура (17631828). 1798 року в Петербурзі він за свої кошти видав Енеїду Івана Котляревського.

У місті своє дитинство провів мер Москви Юрій Лужков (нар. 1936), що закінчив тут семирічну школу. Його бабуся жила в Конотопі.

Також у Конотопі деякий час проживав український радянський художник-авангардист білоруського походження Казимир Малевич (18791935), де й продав свою першу картину. Митець є одним із засновників нових напрямків абстрактного мистецтва — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Сім'я Малевичів жила в Конотопі у 1894—1895 роках. Він згадує Конотоп як місто, де було багато товстих торговок салом:

« Тюбики, палитра, кисти, зонтики, стул складной с самого Белополья не давали мне покоя. Мне было 16 лет, я уже рисовал, как мне казалось, всё, и коров, и лошадей, и людей, как рисовали художники в журналах. »

Працювали в місті[ред. | ред. код]

Із Конотопом пов'язані життя та діяльність українського історика Олександра Лазаревського (18341902), автора близько 450 праць з історії України другої половини XVII—XVIII століть.

Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Францішек Богушевич (18401900).

Учителем рисування працював Гофман Олександр Емілійович (18611939) — художник і педагог.

Уся трудова та творча діяльність Григорія Костеля (нар. 1947), що народився в селі Заболотове Кролевецького району, пов'язана з містом Конотоп. 1967 року почав трудову діяльность, працюючи директором Конотопського районного будинку культури. На думку фахівців, найуспішніший режисер народного театру. Заслужений працівник культури України. Живе на Загребеллі — у мікрорайоні міста.

У Конотопі живе та працює український письменник, художник, журналіст, член НСПУ Корнющенко Іван Пилипович.

Крім того, у Конотопі бували письменники Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, композитор Петро Чайковський.

У мистецтві[ред. | ред. код]

У Конотопі відбуваються події сатирико-фантастичної повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». За мотивами повісті знято однойменний фільм-спектакль 1987 року та стрічку режисера Галини Шигаєвої «Відьма» 1990 року.

У місті частково відбуваються події повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» та повісті Іллі Еренбурга «Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто». Подіям Конотопської битви присвячені роман «Конотоп» Василя Кожелянка й оповідання Леоніда Полтави «Маленький дзвонар із Конотопа», а також сценарій гри «Козаки 3» із DLC «Дні величі».

Також Конотоп згадується у фантастичній повісті Кіра Буличова «Сто років тому вперед» та її екранізації — телефільмі «Гостя з майбутнього». Існує вірш Івана Малковича «Конотоп»; згадується місто також у романі Ільфа та Петрова «12 стільців», у романі «Серпень» Володимира Худенка, в оповіданні Івана Буніна «У таку ніч», у яскраво вираженому українофобському вірші Йосипа Бродського «Щодо незалежності України», у декількох віршах Володимира Маяковського[22], творах Костянтина Паустовського, у книзі Володимира Шитова «Один на крижині», у книзі Віктора Суворова «Змієїд» і в книзі Олександра Мішуловича «Дорожні замітки».

Крім того, пісня «Конотоп» присутня в альбомі «Кафе „Саквояж“» В'ячеслава Малежика; також місто згадується в пісні Михайла Щербакова «Фіалковий букет» та в пісні «Четвер» Максима Леонідова.

1213 жовтня та 21 грудня 2017 року в місті проходили зйомки військово-історичної кінострічки «Чуже життя»[23][24]. Жителі міста взяли участь у масовці для кінокартини[25]. Зйомки проходили на території залізничної лікарні.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Конотоп — Енциклопедія Сучасної України
  3. Постанова Верховної Ради України від 9 лютого 2012 року № 4389-VI «Про зміну і встановлення меж міста Конотоп і Конотопського району Сумської області»
  4. а б Підписали міжнародний договор. Голос Конотопа konotop.in.ua. 14 вересня 2012. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018. 
  5. а б Підписано Договір про побратимство між Конотопом та Красногорівкою Донецької області. Сайт Конотопа 05447.com.ua. 29 квітня 2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2016. 
  6. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  7. Не Конотоп, а Конотіп — професор Пономарів про перекручені прізвища і назви міст
  8. Відстань від Конотопа до різних міст. 
  9. Discount.UA. Метеорологічна станція держкомгідромету України «Конотоп». 
  10. Черниговские епархиальные известия. Отдел официальный. № 25 (15 августа 1862 г.), с. 240.
  11. Статистичний довідник «Города России» (Санкт-Петербург, 1904) (рос.)
  12. Конотоп від сивої давнини до сьогодення. Конотопський інформаційно-історичний портал. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 18 березня 2018. 
  13. У Конотопі встановили пам'ятний знак на честь 356-ї річниці знаменитої битви
  14. В Конотопе открыли спортивную площадку для занятий современными уличными видами спорта Street workout и parkour | Голос Конотопа. konotop.in.ua. Процитовано 20 жовтня 2016.  (рос.)
  15. а б в г д Г. А. Ільченко — Що таке конотопський «МЕДІА-КОН+»
  16. Українське наземне ефірне мовлення — м. Конотоп
  17. Маршрути Конотопа на eway.in.ua
  18. Олександр Аронець. Шах і мат баригам від свободівського мера Конотопа Артема Семеніхіна // 15:20 23 січня 2017; copy by Андрій Бондаренко
  19. Сергій Ярошенко. Хроніка подій // 10:06 24 січня 2017
  20. З’явилась е-петиція про створення Конотопського національного університету. 18 липня 2018. Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018. 
  21. Григорию Айзенштату присвоено звание Почетного гражданина города Конотопа (рос.)
  22. Конотоп у житті та творчості Володимира Маяковського
  23. Як у Конотопі кіно знімали. 19 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  24. У Конотопі знімали фільм про війну. 22 грудня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 
  25. У Конотопі зніматимуть кіно. Шукають акторів для масовки. 05447.com.ua. 10 жовтня 2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Конотоп на перехресті шляхів. Збірник історико-краєзнавчих нарисів. У 3-х книгах. Книга 1. Ш. М. Акічев, М. М. Ганзя, О. В. Євтушенко та інші / За заг. ред. В. К. Шейка. — Київ: ВД «Фолігрант», 2012. — 128.: іл.
  • Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. — Конотоп, 2001. — 135 с.

Посилання[ред. | ред. код]