Конотоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Конотоп
Konotop-COA.PNG Konotop prapor.png
Герб Конотопа Прапор Конотопа
Новітня (2008) «візитівка» Конотопа — скульптура Коня у середмісті на Конотопському бульварі
Новітня (2008) «візитівка» Конотопа — скульптура Коня у середмісті на Конотопському бульварі
Конотоп на карті України
Конотоп на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область Сумська область
Район/міськрада Конотопська міська рада
Рада Конотопська міська рада
Код КОАТУУ 5910400000
Засноване XVII століття
Перша згадка 1635 р.
Статус міста з 1648 року
Населення 92 687 (1 грудня 2013)
Площа 103 км²
Густота населення 918 осіб/км²
Поштові індекси 41600—41615
Телефонний код +380-5447
Координати 51°14′24″ пн. ш. 33°12′05″ сх. д. / 51.24000° пн. ш. 33.20139° сх. д. / 51.24000; 33.20139Координати: 51°14′24″ пн. ш. 33°12′05″ сх. д. / 51.24000° пн. ш. 33.20139° сх. д. / 51.24000; 33.20139
Висота над рівнем моря 140 м
Водойма Єзуч, Конотопка, Липка, Кукілка
Міста-побратими Болгарія Болгарія, Мездра
Росія Росія, Дмитрієв-Льговський (Курська область)
День міста 6 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Конотоп
До обл./респ. центру
 - залізницею 129 км
 - автошляхами 131 км
До Києва
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 247 км
Міська влада
Адреса Сумська область, 41615, м. Конотоп, проспект Миру, 8, 2-34-32
Веб-сторінка Міська рада Конотопа
Міський голова поновлений на посаді Дзед Василь Іванович

Коното́п — місто на Сіверщині, в Сумській області. Розташоване на р. Єзуч, за 129 км від обласного центру. Населення 89 тис. мешканців (переважно українці), з підпорядкованими сільрадами — 93 тис. осіб.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто знаходиться на березі річки Єзуч, яка через 12 км впадає в річку Сейм. По місту протікає річка Липка, поруч з містом протікає річка Кукілка. На річках кілька загат.

Через місто проходять автомобільні дороги Р60, Р61 і залізниця, станції Конотоп та Залізобетонний.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Конотоп сьогодні — промислове місто. Стабільно працюють підприємства: ВАТ «Конотопський завод Мотордеталь», продукція якого імпортується до Німеччини, Польщі, В'єтнаму, Болгарії, Італії; ВАТ «Конотопський арматурний завод» — єдине підприємство в Україні, яке випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ВАТ «НВО Червоний металіст», у складі якого працює науково-дослідний інститут «Автоматвуглерудпром»; Конотопський вагоноремонтний завод; ВАТ «Конотопська швейна фабрика Силует», яка активно співпрацювала з американськими та канадськими фірмами (нині фабрика припинила своє існування); ВАТ «Конотопм'ясо», Конотопський молокозавод, ДП «Авіакон». Усього працюють понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств. У місті — 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 вищих та 3 середніх навчальних закладів, 7 клубних установ, 5 бібліотек, міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. Діє одне єпархіальне управління.

Конотоп — значний залізничний вузол. Конотопський відділок Південно-Західної залізниці забезпечує вантажні та пасажирські перевезення у 7 напрямках: Московському, Київському, Харківському, Гомельському, Курському, Полтавському, Вітебському. Відстань до облцентру становить 131 км (автошлях Р61).

Історія[ред.ред. код]

Заснування і походження назви[ред.ред. код]

Найстарішими пам'ятками Конотопщини є пам'ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища, починаючи з епохи неоліту до Київської Русі. Біля села Шаповалівка в 1877—1878 рр. були знайдені кістки мамонта і кам'яний ніж, які зберігаються сьогодні у Конотопському краєзнавчому музеї.

Точний рік появи Конотопа і досі залишається невідомим, але історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар. Археологічні дослідження 1997—1998 років дають можливість припускати існування тут поселення Чернігівського князівства княжої доби. Після цього землі Конотопщини залишались спустошеними до XVI ст., а згодом були захоплені князівством Литовським. Постійні військові суперечки і конфлікти між Польщею та Москвою за територію України привели до потреби узгодження кордонів. У жовтні 1634 р. в документах уперше згадується Конотоп. Польський король Владислав IV Ваза надав Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем.

Прикордонні суперечки продовжувались до 1637 р. Москва наполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту. Тому кордон у районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Конотопки, на місті старого «дитинця», саме на тих землях, які належали путивлянину Никифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп на північ від поселення Новоселівці. У 1640 році укріплення за розпорядженням Новгород-Сіверського старости А. Пясочинського було перебудовано у достатньо потужну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів (понад 200 м.). До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. Залишки валів та місце, де був замок, залишились донині.

Деякі історики вважають, що Конотоп як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коні.

Інша легенда пояснює, що назва майбутнього Конотопа пов'язана з інцидентом із царицею, карета і ескорт якої загрузли у болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й назва пішла — Конотоп. Третя легенда розповідає, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Через це поселення часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за назвою річки. Кажуть, що ця річка висохла, а на заміну їй було штучно створено іншу річку — Єзуч.

Козацька доба[ред.ред. код]

В роки національно-визвольної війни українського народу 16481654 рр. Конотоп стає сотенним містечком. Після Білоцерківського договору 1651 р. шляхта Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств отримала право повертатись у свої маєтки.

Перші поселенці Конотопщини — вільні люди, але поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі й примушувала працювати на себе. З'явилися великі землевласники.

Через землі Конотопщини у XVII ст. проїздили російські та українські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення гетьмана Б. Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити у боротьбу за польський престол після смерті польського короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали російське посольство на чолі з І. Унковським, яке прибуло в Україну для переговорів з Б. Хмельницьким. За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами: «…а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек». Після Білоцерківського договору 1651 р., шляхті було дозволено повернутись до своїх маєтків у Чернігівському воєводстві, на Київщину та Брацлавщину. Щойно польська шляхта з'явилася біля стін укріплення, конотопці покинули місто і пішли до Путивля. Там російська адміністрація надавала землі втікачам для заселення. У 1652 р. після перемоги військ Б. Хмельницького під Батогом Україною прокотилась лавина антипольських повстань. Конотопці теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста та вбили старосту Сосновського разом з сім'єю. З цими подіями пов'язане так зване «Конотопське диво», описане чернігівським архієпископом Ф. Гумилевським. Згідно з легендою, після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотопці звинуватили старосту у зраді та вбили його разом з сім'єю, а тіла повкидали у колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без прикмет тління. Лише після того, як їх поховали за християнським звичаєм неподалік колодязя, вода пішла донизу.

Після підписання Гадяцької угоди І. Виговського московський цар Олексій, щоб не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію — О. М. Трубецького. Розпочинається російсько-українська війна (1658-1659).

21 квітня 1659 р. розпочалася облога Конотопа, в якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г. Гуляницьким. 27 червня 1659 р. на допомогу місту прийшов з військом Іван Виговський, а 28 червня відбулась знаменита Конотопська битва (інша назва — Соснівська битва), в якій українська армія вщент розгромила армію московитів. Болотиста місцевість поставила московитську кінноту й артилерію в складне становище. Два тилові удари, один завдали ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І. Виговський з козаками в районі нинішнього села Шаповалівка, вирішили долю битви. За короткий час полягло 20 чи 30 тисяч московитського війська, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, у тому числі великий прапор війська. Поразка примусила Трубецького зняти облогу Конотопа і ганебно тікати до Московщини.

Собор Різдва Богородиці (1732–1739 рр.) — колись найдавніша пам'ятка міста

Головною галуззю сільського господарства місцевих селян було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку, овес і просо. Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На річці Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяні млини. 17 червня 1672 р. в селі Козацьке відбулась козацька Рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойлович. Було прийнято і підписано договірні умови — «Конотопські статті». З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України — Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв'язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий тракт МоскваПутивльКиїв. Під час Північної війни 1700–1721 років російські війська під проводом О. Меншикова 2 листопада 1708 р. знищили Батурин. Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розгромили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. У 1711 р. Конотопська сотня нараховувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана К. Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765—1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській — 17. Населення Конотопа становило 3100 жителів.

В 1751 році згідно з універсалом гетьмана К. Розумовського Конотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозного Кочубея. У 80-х роках XVIII ст. на Конотопщині прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші.

В Російській імперії[ред.ред. код]

Внаслідок адміністративних реформ за багаторічну історію краю межі Конотопщини змінювались багато разів. За наказом Катерини II у 1781 р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1791 р. — до Чернігівської губернії. Населення міста у цей час становило 4 930 осіб. У червні 1782 р. з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста — на прямокутному щиті червоного кольору зображено золотий Андріївський хрест, під ним срібний місяць, над хрестом — шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам'яний собор та п'ять церков. А також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві існувала парафіяльна школа.

У 1803 р. імператор Олександр І затвердив проект перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.

У 1783 р. українські козачі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни 1812 р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Вже 20 серпня перший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків на з'єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козачі полки. Більше 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.

Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусу Василь Костенецький за відвагу, проявлену в Бородінському бою, був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом «За хоробрість». У місті в Конотопському краєзнавчому музеї досі зберігається бойовий прапор ополчення 1812 р.

У 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотка населення[1]. У 1925 р. в Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно з урядовими постановами, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. — в Біробіджан.

У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, ведеться будівництво залізниць. У 1868—1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю «Ворожба — Конотоп», яка з'єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця «МоскваБрянськ — Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Київсько-Воронезької залізниці.

Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко, зводились школи, магазини, лікарня.

У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев'яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців. Це дало поштовх до прискорення будівництва і реконструкції міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище. А в 1898 р. почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з'їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діяча О. Лазаревського був створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.

На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська, Харкова листівки, прокламації, революційну літературу.

Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 осіб. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на кошти земства.

XX століття[ред.ред. код]

У роки революції (1905–1907) залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська, залізничники міста активізували свої дії.

Перша Світова війна лягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а в 1917—1920 рр. регіон стає ареною бойових дій військ Центральної Ради, Червоної Армії, Денікіна, австро-німецьких військ. На початку 1918 р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним Пелещуком.

У 1921—1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості, механічний завод, миловарний, 8 шкіряних, пивоварний завод, 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час голодомору 1921—1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас та церковних речей на допомогу голодуючим.

А вже з 1923 р. місто стає центром Конотопського округу, до якого входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. 1923 рік вважається датою утворення Конотопського району, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Населення міста у той час становило 29 тисяч жителів.

У 1939 р. в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення. Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотопців та жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В. Басок, письменник О. Соколовський та історик-краєзнавець В. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів та книг з історії Лівобережної України та Конотопщини. До 1932 року Конотоп входив до складу Київської області, з 1932 до 1939 року — до складу Чернігівської, а з організацією Сумської області в січні 1939 увійшов до Сумщини як райцентр обласного підпорядкування.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Після початку війни 9 вересня 1941 р. Конотоп був зайнятий німецькими військами. До того часу обладнання з промислових підприємств «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Після окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалося місцевою комендатурою. Під час німецької влади загинуло понад 3800 чоловік, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні.

Жителі Конотопа брали участь у Другій світовій війні. В кінці серпня 1941 р. був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуванням Ковпака і ввійшов до складу Сумського партизанського з'єднання.

З фронту не повернулось понад 15 тисяч чоловік. 14 конотопчан було нагороджено званням Героя Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було присвоєно звання «Конотопських». Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю. Г. Цитовському, С. Ф. Проценку. М. Л. Краснянський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іменами Героїв назвали площі, вулиці, школи.

Повоєнна відбудова[ред.ред. код]

Після звільнення міста та району у вересні 1943 р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку було відновлено рух у напрямку Бахмача. До кінця 1943 р. закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. А вже в грудні 1949 р. у місті методом народного будівництва пущено трамвай (див. Конотопський трамвай), через 4 роки (1953) замість зруйнованого виріс новий залізничний вокзал, у 1972 р. почав працювати завод з виробництва поршнів, а в 1973 р. — Арматурний завод. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився в 1954 р. Ціле десятиріччя велись роботи з увічнення пам'яті загиблих воїнів у Великій Вітчизняній війні (Німецько-радянській війні). У 1955—1956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. А вже в 1967 р. відкрився Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни [1].

Культура[ред.ред. код]

У Конотопі:

  • закладів клубного типу — 4;
  • бібліотек — 4;
  • дитячих шкіл мистецтв — 1;
  • дитячих музичних шкіл — 2;
  • центрів дозвілля — 1.

Діє міський краєзнавчий музей.

На території міста розташований Свято-Вознесенський кафедральний собор, який у народі називають Сорокосвятською церквою, та унікальна дерев'яна споруда Свято-Миколаївської церкви.

Пам'ятники, пам'ятки[ред.ред. код]

У Конотопі на обліку перебуває 11 пам'яток архітектури і 25 пам'яток історії.

6 вересня 2008 року у центрі міста, на Конотопському бульварі, був відкритий пам'ятник Коню (був викрадений 2 липня 2013 року). Також у місті споруджено два пам'ятники українському письменнику Тарасу Григоровичу Шевченку, російському поету Олександру Сергійовичу Пушкіну, Володимиру Іллічу Леніну. Біля музею-садиби Михайла Івановича Драгомирова розташований його бюст. Поруч з центральним універмагом є бюст Степана Івановича Радченко, а бюст його брата Івана Івановича Радченко встановлено біля центрального пологового будинку. У центральному парку розташований бюст Сергія Мироновича Кірова.

На проспекті Леніна розташовані меморіальні плити загиблим в Афганістані, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та жертвам Голодомору. На площі Конотопських дивізій поміщена стелла (відкрита 6 вересня 2003 р.), присвячена 143 стрілецькій дивізії, 280 стрілецькій дивізії та 65 гвардійському мінометному полку. На виїзді з міста стоїть пам'ятник трактору. А поруч з трамвайним депо — пам'ятник Конотопському трамваю.

Персоналії[ред.ред. код]

Конотопчанином був відомий діяч культури і просвіти, перекладач, професор Харківського університету М. Парпура (17631828). У 1798 р. в Петербурзі він на свої кошти видав Енеїду І. Котляревського. У Конотопі народився український історик Василь Різниченко.

В Конотопі народився відомий бібліограф, член-кореспондент Російської Академії Наук С. Пономарьов (18281913), який був редактором першого повного зібрання творів М. Некрасова. Виходцем з Конотопа був М. Драгомиров (18301905) — письменник, публіцист, військовий діяч, герой російсько-турецької війни 18771878 рр., до якого декілька разів приїздив художник І. Рєпін і писав з нього отамана Сірка на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Також у Конотопі деякий час проживав Казимир Малевич, де й продав свою першу картину. Він згадує Конотоп як місто, де було багато товстих торговок салом. У Конотопі народився український медик, гігієніст Радченко С.

З Конотопом пов'язане життя і діяльність українського історика О. Лазаревського (18341902), автора близько 450 праць з історії України другої половини XVII–XVIII ст. Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Ф. Богушевич (18401900). В Конотопі бували письменники Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Коцюбинський, композитор П. Чайковський.

Заклади освіти[ред.ред. код]

Конотопська гімназія

Конотопська спеціалізована школа №9

Міста-побратими[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. — Конотоп, 2001. — 135 с.