Конрад (король Італії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конрад II
Konrad3Salsky.jpg
Народився 12 лютого 1074
Hersfeld Abbeyd, Німеччина
Помер 27 липня 1101 (27 років)
Флоренція, March of Tuscanyd, Італія
Поховання Santa Reparata, Florenced
Діяльність монарх
Титул король Німеччини
Посада Римський король
Термін 1087—1098 роки
Попередник Генріх IV
Наступник Генріх V
Конфесія католицтво
Рід Салічна династія
Батько Генріх IV
Мати Берта Савойська
Брати, сестри  • Генріх V і Агнеса фон Вайблінген
У шлюбі з Констанція Отвіль

Конрад II (*Conrad II, 12 лютого 1074 — 27 липня 1101) — король Німеччини у 10871098 роках (як Конрад III), король Італії у 10931098 роках (як Конрад II)

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з Салічної династії. Був другим сином Генріха IV, імператора Священної Римської імперії, і Берти Савойської. Старший брат Конрада, Генріх, народився в серпні 1071 року і в цьому ж місяці помер. У 1075 році оголошено спадкоємцем батька.

1076 року після смерті герцога Годфріда IV Конрад отримав від батька титули герцога Нижньої Лотарингії. Проте фактичним урядовцем герцогства став Альбрехт III, графа Намюра. У цьому ж році Конрад супроводжував свого батька на шляху до Безансону, а 1077 році до замку Каносса в Італії. 1079 року, коли Генріх IV поверувся до Німеччини, Конрада залишили в Італії, доручивши турботі Тедальда, архієпископа Мілану, та Дені, єпископа П'яченци. У 1080 році брав участь у поході проти Матільди Тосканської.

1081 року розпочалися перемовини щодо шлюбу Конрада з донька Річарда Гвіскара, герцога Апулії, втім невдало. Того ж року Конрад стає віце-королем Італії. У 1087 році Конрада було обрано королем Німеччини і коронований 30 травня в Ахені. Він став офіційним спадкоємцем свого батька. Водночас вимушений був зректися титулу герцога Нижньої Лотарингії, яким став Готфрід Бульйонський. Того ж року померла його мати. У січні 1088 році Конрад повернувся до Італії.

У 1089 році батько оженився на Євпраксії Всеволодівні, доньці великого київського князя Всеволода Ярославич. Незабаром імператор став підозрювати дружину в подружній зраді і навіть в зв'язку зі Конрадом. Імператор відняв у неї належні почесті і тримав її в такій суворості, що це було схоже на тюремне ув'язнення. Коли ж Конрад заступився за мачуху, батько розлютився і звинуватив його в тому, що він не його син, а син одного вельможі, на якого юнак дійсно був дуже схожий.

Вороги негайно скористалися незлагодою між батьком і сином. Разом з тим протягом 1090—1091 років Конрад залишався на боці Генріха IV, пртистоючи ворогам імператора в Італії. У 1091 році після смерті маркграфині Аделаїди, імператор надав Конраду титул і володіння маркграфства Туринського. 1092 року Конрад рушив у похід проти Боніфація I, маркграфа Савони.

Під впливом маркізи Матильди Тосканської, що увійшла до нього в довіру, і його мачухи Євпраксії, Конрад 1093 року приєднався до папського табору, що стояв проти імператора Генріха IV, таким чином ставши ворогом свого батька.

Святкуючи в Павії Великдень 1093 року імператор дізнався, що син повстав проти нього і з'єднався з його супротивниками. Ломбардські міста Мілан, Кремона, Лоді і П'яченца відклалися від Генріха IV і стали на бік його сина. 1093 року Ансельм III, архієпископ Міланський, коронував в Мілані Конрада королем Італії. Також можливо Конрада було короновано в Монці, де зберігалася Залізна корона Ломбардії.

Генріх IV впав духом, замкнувся в замку поблизу Верони і в пориві відчаю хотів заколотися, друзі ледь утримали його від самогубства. Незабаром з-під варти до Матильди втекла імператриця Євпраксія.

У 1095 році на раді міста П'яченци Конрад підтвердив звинувачення Євпраксії, в яких вона стверджувала, що Генріх IV належав до секти ніколаїтів, брав участь в їх оргіях. Незабаром після цього в Кремоні він поклявся бути лояльним до папи римського Урбана II, став водити під вузди папську кінь, що було символічним жестом смирення. У свою чергу Урбан II обіцяв йому імператорську корону. В цьому ж році папа римський влаштував шлюб Конрада з донькою графа Сицилійського.

На Констанцському соборі Євпраксія оголосила, що чоловік примушував її до перелюбства, щоб тим легше було потім з нею розлучитися. Священики взяли бік імператриці, оголосили її шлюб розірваним і дозволили їй повернутися на батьківщину до Києва.

Конрад, король Італії та Німеччини, став готуватися до захоплення імператорської корони. Втім 1096 року з особистих міркувань на бік Генріха IV перейшов граф Вельф V, чоловік Матильда Тосканської. Слідом за цим на бік імператора перейшов батька Вельфа — герцог Баварії. В свою чергу Генріх IV затвердив за ними володіння Баварією. Примирення з могутніми Вельфами відразу змінило співвідношення сил на користь імператора. Водночас сам Конрад поринув у протистояння з прихильниками батька в Італії й не наважився рушити до Німеччини.

У грудні 1097 року Бертольд Церінген, що мав вплив в Бургундії та Швабії, вступив в мирні переговори з імператором. Генріх IV передав йому у володіння Західну Швабію з герцогським титулом, і з цього часу Бертольд зробився його вірним васалом. У тому ж році Генріх IV повернувся до Німеччини. У 1098 році він скликав рейхстаг в Майнці, на якому Конрада за заколот, піднятий проти батька, було позбавлено прав на корону, а спадкоємцем оголошено молодшого сина Генріха.

Після цього Конрад втратив владу над політичними подіями в Італії і розчарувавшись у своїх союзниках, відмовився воювати з батьком. Він оселився у володіннях Матільди Тосканської, відійшовши від справ.

27 липня 1101 року Конрад помер у Флоренції у віці 27 років, вже не маючи титулів короля Німеччини та Італії. Його було поховано в Санта-Репарата.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Констанція, донька Рожера I, графа Сицилії

Джерела[ред. | ред. код]

  • Fuhrmann, Horst (1986). Germany in the High Middle Ages, c. 1050—1200. Cambridge: Cambridge University Press.
  • Elke Goez: Der Thronerbe als Rivale. König Konrad, Kaiser Heinrichs IV. älterer Sohn. In: Historisches Jahrbuch 116 (1996), S. 1–49.
  • Robinson, Ian S. (2000). Henry IV of Germany. New York: Cambridge University Press.

Примітки[ред. | ред. код]