Консерваторія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Консервато́рія (італ. conservatorio від лат. conservo — охороняти, зберігати) — Традиційна у багатьох країнах назва спец. муз. шкіл переважно середнього чи вищого рівня підготовки. В Італії 16 століття — заклад на кшталт інтернату, де діти-сироти навчалися ремесел та музики, а також здійснювалася підготовка співаків до церковних хорів. У Венеції такі заклади мали назву «оспедале» (шпиталь) і діяли окремо для хлопчиків та дівчаток. В XX-XXI частина консерваторій була перейменована у музичні академії.

Походження терміну[ред.ред. код]

Спочатку «консерваторіями» (від лат. conservare — зберігати) називали притулки для безпритульних в Італії[1]. Такі притулки вперше з'явилися в Венеції в XVI столітті, в них дітям-сиротам давали початкову освіту. Поряд з ремеслами, там навчали співу: численним храмам потрібні церковні півчі. Поступово викладанню музики в цих установах почали відводити чільне місце, навчатися могли не тільки вихованці притулку, а й, за плату, сторонні охочі. Проводилися заняття зі співу й гри на різних інструментах. «Консерваторії», втративши свою колишню роль, по суті, перетворилися на музичні навчальні заклади нижчого рівня.

Консерваторії як вищий навчальний заклад[ред.ред. код]

Першу ж консерваторію як вищи й навчальний заклад (на ті часи) відкрив Джованні ді Тапія в 1537 року у Неаполі. У Парижі в 1784 році відкрито Королівську школу співаків та декламації, яку в 1793 року було реорганізовано в Національний музичний інститут, а з 1795 — в Консерваторію музики і декламації.

Ospedale della Pieta в Венеції

У XIXXX століттях музичні спеціальні навчальні заклади було відкрито в багатьох великих містах: у Празі 1811, Варшаві та Відні 1821, Лондоні (1822), Мадриді (1830), Будапешті (1840), Ріо-де-Жанейро (1847), Бостоні (1853). Дрездені (1856), Санкт-Петербурзі (1862), Бухаресті та Люксембурзі (1864), Москві (1866), Копенгагені, Турині, Базелі, Антверпені (1867), Балтиморі, Чикаго (1868), Монреалі (1876), Боготі та Гельсінкі (1882), Амстердамі та Карлсруе (1884), Гавані (1885), Торонто (1886), Буенос-Айресі (1893), Белграді (1899), Ла Пасі (1908), Сан-Пауло (1909), Мельбурні, Сіднеї, Саратові (1912), Тбілісі (1917), Тегерані (1918), Ризі, Таллінні (1919), Баку, Софії (1921). Єревані (1923), Мінську (1932), в Ташкенті (1934).

Перша в Україні консерваторія Галицького музичного товариства була створена в 1854 у Львові (нині — Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка). Консерваторія в Києві (нині — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) — 1913 р., в Одесі — 1913 р., в Харкові (Інститут мистецтв ім. І.Котляревського) — 1917 р., в Донецьку (Донецька консерваторія ім. С. С. Прокоф'єва)- 1993, в Дніпропетровську — 2006 р.

Перейменування консерваторій[ред.ред. код]

З плином часу, ряд консерваторій були перейменовані в музичні академії. Зокрема перейменувань зазнали п'ять консерваторії України — Київська (1995), Львівська (2000), Одеська (2002), Донецька (2002) і Дніпропетровська (2016).

Процес перейменування консерваторій в музичні академії відбувався і в інших країнах. Так, у Польщі консерваторіями у довоєнний час називалися вищі музичні навчальні заклади в Кракові, в Катовіцах, Варшаві, а 1945 також у Лодзі. У повоєнний час вони іменувалися «вищими музичними школами», а з початку 1980-х років отримали назви музичних академій. Перейменування торкнулось також консерваторій у Баку (1991), у Вільнюсі (1992), Таллінні (1993), Ризі, Мінську (2000). Натомість зберігають свої традиційні назви дві найстаріші консерваторії — Паризька і Празька, а також консерваторії Росії (в тому числі Московська, Петербурзька) та ряду інших пост-радянських країнах.

Консерваторії в Україні[ред.ред. код]

Станом на 2016 рік усі 6 колишніх консерваторій України втратили свої колишні назви. 5 із них були перейменовані в «музичні академії» (у Львові, Одесі, Києві, Донецьку і Дніпропетровську), натомість Харківська консерваторія, яку було об'єднано з театральним інститутом в ще у 1963 році, іменується як Інститут мистецтв. Чотири з цих закладів (у Львові, Одесі, Києві і Харкові)  — державної форми власності і мають IV рівень акредитації, одна (в Дніпрі) — комунальної і має ІІІ рівень акредитації, і ще одна — в Донецьку, фактично контролюється структурами терористичної організації «ДНР».

Для вступу в музичну академію необхідно мати повну середню освіту і музичну підготовку в обсязі музичного училища або Середньої Спеціальної музичної школи (ССМШ) при консерваторії. Студенти проходять професійне навчання спеціальності (на виконавських факультетах це гра на конкретному музичному інструменті), загальний курс фортепіано, теорію та історію музики, є оркестрові і ансамблеві класи, хор. Крім лекцій та групових семінарів, професор дві години на тиждень індивідуально займається з кожним учнем за фахом, завдяки чому є поняття «клас такого-то педагога», відсутнє в технічних вузах. Серед педагогів чимало артистів зі світовими іменами (в технічних вузах аналогом є ситуація, коли видатний вчений викладає за сумісництвом). Кращі студенти стають лауреатами конкурсів ще до випуску.

Консерваторія готує концертних виконавців класичної музики, музикознавців, майбутніх музичних педагогів для училищ і ДМШ. Дає диплом державного зразка. При цьому підготовка виробників інструментів, фахівців з акустики, записуючої апаратури і т. П. В завдання консерваторії не входить.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Орёл Е. В. Мир Венеции. — 1-е. — Харьков : Фолио. — С. 149. — 1500 прим. — ISBN 978-966-03-5972-7.

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]