Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конституція УРСР
Конституція УРСР
Кольори
Приналежність Українська Радянська Соціалістична Республіка і Україна

Конститу́ція (Основни́й Зако́н) Украї́нської Радя́нської Соціалісти́чної Респу́бліки була прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року і діяла до 28 червня 1996 року[1].

Історія[ред. | ред. код]

Четверта конституція радянської України — «квазі-держави»[2].

Ця Конституція неформально замінила раніше чинну Конституцію (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року[3]. До 27 жовтня 1989 року вона діяла без змін; протягом 1989–1995 років до її тексту було внесено 24 зміни (6 до проголошення Незалежності та решта — після).

У період з 8 червня 1995 до 28 червня 1996 року Конституція—1978 діяла в частині, що не суперечила Конституційному Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України — фактично, кризовій ерзац-конституції[4].

Історія прийняття[ред. | ред. код]

У квітні 1962 року була сформована конституційна комісія, покликана виробити проект нового Основного Закону СРСР. Впродовж дворічної роботи комісії було внесено ряд змістовних пропозицій, спрямованих на розвиток демократичних засад у політичному житті країни. У проекті називались нові громадсько-політичні інститути та інструменти впливу: система народного контролю, звітність державних діячів перед населенням, всенародне обговорення найважливіших законопроектів, галузеві наради трудящих та ін. Передбачалась ротація депутатського корпусу, регламентація діяльності сесій. Проект надавав союзним республікам право налагоджувати не лише економічні і культурні, а й дипломатичні стосунки із зарубіжними країнами, мати республіканські військові формування. У нову Конституцію мали ввійти статті про особисту власність громадян та особисте підсобне господарство колгоспників, про дрібне приватне господарство. Проте консервативні тенденції взяли гору. У проекті домінуючим залишалося положення про керівну і спрямовуючу роль КПРС і зростання її ролі в ході будівництва комунізму; про марксизм-ленінізм як ідеологічну основу суспільного і державного ладу СРСР та ін.

До кінця 60-х pоків ідея швидкого переходу до комуністичного суспільства поступово розчинилася в нових формулюваннях, що стають засадами суспільства «розвиненого соціалізму». Так, все наполегливіше підкреслюються такі моменти, як зміцнення законності, активне залучення громадян в управління громадськими справами, зростання ролі громадських організацій, зміцнення згуртованості громадян і розвиток громадського самоврядування тощо.

Робота над Конституцією СРСР тривала чимало років, остаточний проект було підготовлено у травні 1977 року. Тоді ж проект схвалено Пленумом ЦК КПРС. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про проект Конституції СРСР», на підставі якого проект виносився на обговорення громадськості, а на жовтень була призначена сесія Верховної Ради, покликана остаточно розглянути виправлений і доповнений проект. На сьомій позачерговій сесії Верховна Рада прийняла Декларацію про прийняття і оголошення Конституції СРСР (7 жовтня 1977). Тоді ж прийнято і закон про порядок введення в дію Конституції.

Текст четвертої й останньої з Конституцій УРСР, що була прийнята 20 квітня 1978 року позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання, розробила комісія на чолі з Першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким. Конституція республіки укладалася відповідно до Конституції СРСР 1977 року і мало чим відрізнялася від останньої. Це повністю відповідало тенденції до т. зв. інтеграції правових норм і принципів на території СРСР як єдиної союзної держави, що насправді означало підвищення ваги та ролі загальносоюзних нормативних актів. І ця тенденція ще більше посилилась з прийняттям останньої Союзної Конституції[5].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Більшість статей Конституції 1978 року мали декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами. Наприклад, гарантовані права і свободи; республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами; гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча закону і механізму виходу не існувало.

Стаття 6 встановлювала політичну монополію у державі єдиної комуністичної партії. Отож створення інших партій було неконституційним і вело за собою притягнення до кримінальної відповідальності.

Конституція змінила назву рад депутатів трудящих на народних депутатів, затвердила державну символіку, яка зазнала змін у кінці 40-х років та адміністративний устрій у складі 25-ти областей, після адміністративних реформ 5060-х років.

Загалом, Конституція УРСР була повною рецепцією загальносоюзної[6].

Особливістю Основного Закону 1978 року є розгорнута, пафосна, ідеологічно-політична преамбула, що відображала доктрину «загальнонародної держави» в контексті ідеології «переходу до комуністичного суспільства»[5]. Преамбула складалася з 325 слів (для порівняння — преамбула Конституції 1996 року складається з 97 слів). Складена від імені «Народу УРСР» (преамбула Конституції 1996 року — від імені Верховної Ради України), вона містила згадки про «Велику Жовтневу соціалістичну революцію», В. І. Леніна, «розвинуте соціалістичне суспільство», «радянський народ», «ленінську національну політику», «ідеї наукового комунізму», боротьбу з «буржуазно-націоналістичною контрреволюцією, експлуататорами, поміщиками і капіталістами». Преамбула була вилучена Законом України від 17 вересня 1991 року[7].

Основні положення[ред. | ред. код]

Основний Закон містив преамбулу, 10 розділів і 171 статтю.

Перелік розділів:
І. Основи суспільного ладу і політики Української РСР
II. Держава і особа
III. Національно-державний і адміністративно-територіальний устрій Української РСР
IV. Ради народних депутатів[ru] Української РСР і порядок їх обрання
V. Найвищі органи державної влади і управління Української РСР
VI. Місцеві органи державної влади і управління в Українській РСР
VII. Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР і Державний бюджет Української РСР
VIII. Правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд
IX. Герб, прапор, гімн і столиця Української РСР
X. Дія Конституції Української РСР і порядок її зміни.

Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей (1[8]).

— Організація і діяльність Радянської держави будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих (3).

— Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу (6).

— Основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (10).

— Основу особистої власності громадян Української РСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження (13).

Від кожного — за здібностями, кожному — за працею (14).

— Соціальну основу Української РСР становить непорушний союз робітників, селян та інтелігенції (19).

— Вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх (20).

— Українська РСР у зовнішньополітичній діяльності керується цілями, завданнями та принципами зовнішньої політики, визначеними Конституцією СРСР (28).

— Відповідно до Конституції РСР захист соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу. З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок. Обов'язок Збройних Сил СРСР перед народом — надійно захищати соціалістичну Вітчизну, бути в постійній бойовій готовності, яка гарантує негайну відсіч будь-якому агресорові (29).

— Кожний громадянин Української РСР є громадянином СРСР (31).

— Громадяни Української РСР мають право на працю, — тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру (38).

— Громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості (45).

— Громадянам Української РСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється. Церква в Українській РСР відокремлена від держави і школа — від церкви (50).

— Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина Української РСР — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільно корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства (58).

Зрада Батьківщини — найтяжчий злочин перед народом (60).

— Українська Радянська Соціалістична Республіка — суверенна радянська соціалістична держава. Українська РСР забезпечує за Союзом РСР в особі його найвищих органів державної влади і управління права, визначені статтею 73 Конституції СРСР. Поза межами, зазначеними в статті 73 Конституції СРСР, Українська РСР самостійно здійснює державну владу на своїй території (68).

— Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (69).

— Закони СРСР є обов'язковими на території Української РСР (71).

— В Українській Радянській Соціалістичній Республіці є області: Вінницька, Волинська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська. Містами республіканського підпорядкування в Українській РСР є Київ і Севастополь (77).

— Ради народних депутатів — Верховна Рада Української РСР, обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів — становлять єдину систему органів державної влади (78).

— Найвищим органом державної влади Української РСР є Верховна Рада Української РСР. Закони Української РСР приймаються Верховною Радою Української РСР або народним голосуванням (референдумом), що проводиться за рішенням Верховної Ради Української РСР (97).

— Верховна Рада Української РСР обирається громадянами Української РСР у складі 650 депутатів (98).

Рада Міністрів Української РСР — Уряд Української РСР — є найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР (115).

— Органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів (124).

— Державний бюджет Української РСР є складовою частиною єдиного державного бюджету СРСР (145).

— Правосуддя в Український РСР здійснюється тільки судом (149).

— Всі суди Української РСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів (150).

— Суддя і народні засідателі є незалежними й підкоряються тільки законові (153).

— Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону (158).

— Вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції (161).

— Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території Української РСР здійснюється Генеральним прокурором СРСР і підлеглими йому Прокурором Української РСР і нижчестоящими прокурорами (162).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про прийняття Конституції України і введення її в дію: Верховна Рада України; Закон від 28.06.1996 № 254/96-ВР
  2. Слюсаренко А. Г. Історія української конституції / А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. — К.: Знання України, 1993. — 192 с.
  3. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки: Україна; Конституція, Історичний документ від 30.01.1937
  4. «До прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим Конституційним Договором» — частина ІІ Конституційного Договору.
  5. а б Терлюк І. Я. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2011. — 944 с. ISBN 978-966-326-407-3.
  6. Заруба В. М. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. М. Заруба; Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. Кафедра теорії та історії держави і права. — К.: Істина, 2006. — 416 с.
  7. Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР: Верховна Рада України; Закон від 17.09.1991 № 1554-XII
  8. Тут і далі в дужках — стаття Конституції.

Джерела[ред. | ред. код]