Консул-суффект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стародавній Рим

Roman SPQR banner.svg
Періоди

Консул-суффект (лат. consul suffectus, також консул-суфект[1]) — особливий різновид давньоримської магістратури консула.

За часів Республіки консула-суффекта вибирали у разі, якщо один з консулів умирав під час свого консулату. Під час громадянських воєн 40-х років та під час існування Другого тріумвірату стало практикуватися обрання суффектів після дострокового складання повноважень консулами, а у I—II столітті н. е. призначення суффектів стало нормою. За часів Тиберія призначалося з політичних мотивів вісім пар суффектів. Своєї найвищої точки ця практика досягла за правління Коммода, коли у 190 році на посаді консулів-суффектів перебувало послідовно 25 осіб.

Так консулами-суффектами свого часу були історик Тацит, письменник Пліній Молодший, філософ Сенека, правник Луцій Волузій Меціан.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. у запозичених іноземних словах подвоєні приголосні мають передаватися як правило однією, але це слово є давно запозиченим, тому може передаватися й через два "ф"

Посилання[ред. | ред. код]