Контрасигнація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Контрасигна́ція або контрасигнатура (лат. contrasignatura ; від лат. contra — «проти», і assigno — «ставлю печатку») — підпис урядовця чи іншої офіційної особи на документі, що виданий і підписаний главою держави чи міністром, який означає, що урядовець чи інша офіційна особа бере на себе юридичну та політичну відповідальність за цей документ разом із головою держави чи міністром.

Дослівно — повторний підпис, скріплення підписом.

Інститут контрасигнації закріплений у більшості конституцій світу.

Наприклад, у Франції президентські декрети повинні супроводжуватись констигнатурою — повторним підписом — прем'єр-міністра, а розпорядження прем'єр-міністра повинні мати підпис відповідних міністрів на знак згоди з розпорядженням.

У Японії видані Парламентом закони і підписані державними міністрами урядові укази повинні бути контрасигновані Прем'єр-міністром.

В Україні[ред. | ред. код]

В Україні дискутуючи навколо інституту контрасигнації перш за все мають на увазі норми статті 106 Конституції.

Конституцією України передбачено, що певні акти Президента України, видані в межах повноважень, скріплюють підписами Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання.

Правниками висловлюється думка, що процедура контрасигнування в Україні не відповідає класичному уявленню теорії конституційного права про неї, а за своїм характером скоріше за все схожа на візування актів Президента[1].

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Інститут контрасигнації як засіб взаємодії Президента та уряду України: проблеми та перспективи. C. В. Болдирєв.