Контрудар під Куутерселькя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Контрудар під Куутерселькя
Радянсько-фінська війна
Panssaridivisioonan (Lagus) kevyitä joukkoja ja tykistöä matkalla vastaiskuun Kuuterselän läpimurron jälkeen (SA-kuva 155053).jpg

фінські вояки в Куутерселькя
60°18′38″ пн. ш. 29°32′25″ сх. д. / 60.31055555555600023° пн. ш. 29.54027777777800168° сх. д. / 60.31055555555600023; 29.54027777777800168
Дата: 1116 червня 1944
Місце: Куутерселькя, Виборзький район, Ленінградська область
Результат: прорив фінської лінії оборони радянськими військами
Сторони
Фінляндія Фінляндія СРСР СРСР
Командувачі
Фінляндія Фінляндія
Тааветі Лаатікайнен
СРСР
Дмитро Гусєв
Втрати
103 вбитими, пропалими безвісти понад 82, пораненими понад 466
5 самохідних гармат
невідомо




17 танків, 29 гармат

Контрудар під Куутерселькя (сучасна назва Лєбяжьє) — один з моментів радянсько-фінської війни 1941—1944 років, є частиною радянського наступу 1944 року.

Загальні дані[ред. | ред. код]

9 червня 1944 року починається добре підготований радянський наступ на фінському фронті; 10 червня червоноармійці після артилерійської та авіаційної підготовки проривають першу лінію оборони на Карельському перешийку. Фінське керівництво наказує військам відступити на другу, так звану VT-лінію, як на основну оборонну лінію; маршал Маннергейм наказує перекинути туди всі наявні резерви, в тому числі Фінську бронетанкову дивізію (командир — генерал Ернст Рубен Лагус).

В терміновому порядку фінське керівництво для ліквідування прориву перекидає резервні частини — 3-я піхотна дивізія, кавалерійська дивізія, танкова дивізія, інші резервні частини — в смугу оборони 4-го армійського корпусу (генерал Тааветі Лаатікайнен); дані дії не надто змінили розстановку сил. З огляду на загрозу повного знищення до вечора 10 червня фінське військове керівництво віддає наказ відходити на другу лінію оборони[1].

Перебій бойових дій[ред. | ред. код]

11 червня продовжується наступ підрозділів 21-ї армії; для покращення результатів керівництво організовує дві мобільні групи. До першої групи увійшла 152-а танкова бригада та 26-й гвардійський танковий полк, до другої — 1-а Червонопрапорна танкова бригада та 27-й гвардійський танковий полк. Перша мобільна група підпорядковується 109-у корпусу, друга — 30-у гвардійському[2].

Фінська танкова група того дня підбила 17 радянських танків, піхотна бригада в бою втратила понад 200 чоловік (близько 1/10 від тодішнього складу). Наступними днями бронетанкова група розділена на дві частини — як резерв позаду VT-лінії, 12 −13 червня підрозділи використовувалися проти розвідувальних радянських атак.

Ввечері 13 червня частини 72-ї стрілецької дивізії 109-го стрілецького корпусу та танки 186-го окремого танкового полку, рухаючись по шосе Райвола — Куутерселькя — Лійкола, підходять до фінської оборонної лінії та починають розвідувальні дії, в ході яки встановлено, що перед селом Куутерселькя охоронна лінія з 23 бетонних споруд. В бою того дня підрозділ майора Керавуорі втратив близько 300 бійців, відходить за гребінь висоти.

Вранці 14 червня, близько 7-ї ранку підрозділи 21-ї армії опісля масованої артилерійської підготовки та повітряного удару розпочинають операцію по подоланню другої смуги фінської оборони — плацдарм склав 300 метрів завширшки та 600 вглиб. Після запеклого багатогодинного бою підрозділи 109-го стрілецького корпусу за підтримки 1-ї Червонопрапорної танкової бригади, що наступали вздовж Виборзької залізниці, змогли зайняти потужний вузол фінської оборони Куутерселькя (там тримав оборону переформатований 53-й піхотний полк, що відносився до складу 3-ї дивізії), пізніше — опорним пунктом Мустамякі. Через запеклий опір та неодноразові контратаки фінських сил повністю подолати другу смугу оборони радянським частинам не вдалося повністю, хоча початок прориву стався по 9-й ранку. Близько 18-ї вечора піхота з 40 радянськими танками вибиває фінів з Куутерселькя — 48-й та 53-й піхотні полки та підоспілий 2-й єгерський батальйон, на південний берег озера Онкіярві. По радянських звітах, в тих боях фіни втратили лишень зі складу 2-го батальйону 53-го піхотного полку вбитими, пораненими та пропалими безвісти близько 300 чоловік.

15 червня для розширення прориву, досягнутого силами 281-ї стрілецької дивізії, у бій під Куутерселькя вводиться 117-у стрілецьку дивізію.

Кілька фінських піхотних батальйонів — 2-й, 3-й та 4-й єгерські, котрі мали на озброєнні фаустпатрони, поблизу Куутерселькя за підтримки самохідних гармат Stug III з наказу генерал-майора Пайярі переходять уночі в контратаку під орудою полковника Пурома та захоплюють зненацька радянські танкові підрозділи[3].

Близько 22-30 починається фінська контратака, через півгодини 20 фінських бомбардувальників наносять удар по радянських розташуваннях. Прорвавшись, фіни підбивають 4 Т-34, але були пошкоджені й дві самохідки, єгері при штурмі зазнали втрат й вибити з прилеглого лісу радянські роти не змогли.

219-й мінометний полк 18-ї мінометної бригади 15-ї артилерійської дивізії прориву підполковника Георгія Шепелєва 15 червня 7 разів відбив атаки, 3 з яких закінчувалися рукопашними зіткненнями. 21 червня Георгій Шепелєв представлений до звання Героя Радянського Союзу.

До 8-ї ранку фінські солдати таки змогли пробитися до попередніх укріплень, прорив звузився до 50 метрів, однак радянські важкі артилерійські батареї своїм вогнем змусили їх залягти. Коректував вогонь командир відділення розвідки 667-го гаубичного артилерійського полку старшина Михайло Русанов; узяв участь у відбитті 3 контратак, з протитанкової рушниці підбив танк та знищив кілька кулеметних точок. 18 листопада 1944 року вдостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Частини 72-ї стрілецької дивізії зуміли стримати фінський наступ та незабаром переважаючою силою за підтримки штурмовиків Іл-2 примусили відступити, фінські втрати склали близько 100 вбитими, також 5 САУ; згідно фінських даних, в ході контрудару було знищено 17 радянських танків Т-34, 26 гармат та багато вантажівок[4]. Після бою 16 червня фінські бронесили та піхота відійшли на відстань 1,5 км від Куутерселькя на перешийок між озерами Суулаярві (Нахімовське) та Онкіярві. Фінський батальйон штурмових гармат в боях втратив 24 вояки та 5 самохідних гармат, підрозділ полковника Пурома — вбитими 79, пропалими безвісти 82, пораненими 466 чоловік[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Девід Гланц, «Битва за Ленінград 1941—1945» ISBN 978-5-271-21434-9, «Астрель», 2008 (рос.)
  2. Штурм «Карельського валу». Виборзько-Петрозаводська стратегічна наступальна операція, «Військовий літопис», 2004, Мощанський І. Б. (рос.)
  3. Штурм «Карельського валу». Виборзько-Петрозаводська стратегічна наступальна операція, «Військовий літопис», 2004, Мощанський І. Б. (рос.)
  4. The Sturmgeschütz in Finnish Service
  5. Бої на Карельському перешийку (рос.)

Джерело[ред. | ред. код]