Концерт для віолончелі з оркестром (Шуман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Концерт для віолончелі з оркестром
Композитор Роберт Шуман
Жанр класична музика
Створено 9 червня 1860
Видано 1850
Тональність ля мінор

Концерт для віолончелі з оркестром ля мінор op. 129 Роберта Шумана — один з найвідоміших романтичних концертів для цього інструменту. Вважається першим романтичним віолончельним концертом.

Історія створення[ред. | ред. код]

Концерт був написаний композитором протягом двох тижнів (з 10 по 24 жовтня 1850 року), невдовзі по призначенню його міським директором музики у Дюссельдорфі. Надалі Шуман постійно повертався до редагування партитури, аж до спроби самогубства 1854 року. За життя Шумана цей твір не був виконаний; прем'єра відбулася 9 червня 1860 року в Лейпцизькій консерваторії на честь 50-ї річниці від народження Шумана. Першим виконавцем концерту був Людвіг Еберт.

Структура[ред. | ред. код]

Концерт складається з трьох частин, між якими немає перерви.

  1. Nicht zu schnell / Не надто швидко (ля мінор)
  2. Langsam / Повільно (фа мажор)
  3. Sehr lebhaft / Дуже жваво (ля мінор/ля мажор)

Склад оркестру[ред. | ред. код]

Дерев'яні духові
Мідні духові
Ударні
Струнні смичкові

Музичний зміст[ред. | ред. код]

Віолончельний концерт – яскраве відображення музичного мислення Шумана у пізньому періоді його творчості: слідування класичним традиціям, відсутність бурхливих романтичних поривань. Основу музичного матеріалу складають виразні мелодії у віолончелі; роль оркестру - суто акомпануюча. Концерт в цілому позбавлений драматичності, конфлікності. Автор дав твору назву "Концертна п'єса для віолончелі із супроводом оркестру" ("Concertstueck fuer Violoncell mit Begleitung des Orchesters"), що вказує на те, що Шуман свідомо відійшов від традиційного розуміння жанру концерту.

Як і в інших концертах Шумана, перша частина починається дуже коротким оркестровим вступом, який продовжує соліст.

Друга частина – невеликий ліричний монолог віолончелі.

Третя частина – жваве рондо, що контрастує з двома першими частинами. В завершенні фіналу присутня невелика каденція (правда, із супроводом оркестру). Багато виконавців концерту замінюють каденцію Шумана на власну, хоча ніяких вказівок від автора на цей рахунок немає.

Між частинами концерту немає пауз.

Інше[ред. | ред. код]

1963 року Дмитро Шостакович здійснив власну оркестровку концерту.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]