Концерт для фортепіано з оркестром (Гріг)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Концерт для фортеп'яно з оркестром ля-мінор (тв. 16) — один із найпопулярніших фортеп'янних концертів, один з найпопулярніших творів Едварда Гріга,[1] написаний у 1868 р., був єдиним концертом цього композитора.

Структура[ред. | ред. код]

Концерт складається з трьох частин:[2]

  1. Allegro molto moderato (ля-мінор)
    Перша частина написана у сонатній формі та відзначається відомим вступом: тремоло литавр готує яскраву появу фортеп'яно. Побічна тема в до мажорі. Згодом побічна тема знову з'являється в репризі, але цього разу в ля мажорі. Частина закінчується віртуозною каденцією, подібною до вступу, що є по суті обрамленням.
  2. Адажіо (ре-бемоль мажор)
    Друга частина лірична, в ре-бемоль мажорі, переходить в третю частину без перерви. Написана у складній тричастинній формі (A — B – A). Середній розділ в ре-бемоль мажорі і мі мажорі, в репризі музичний виклад відбувається в основній тональності.
  3. Allegro moderato molto e marcato — Quasi presto — Andante maestoso (ля мінор → фа мажор → ля мінор → ля мажор)
    Третя частина починається енергійною темою у ля мінорі 2/4 (гол. тема), за якою йде лірична тема у фа мажорі (поб. тема). Після неї з'являється головна тема. За цією репризою йде розділ на 3/4 в ля мажорі квазі-престо, який складається із варіацій на головну тему. Частина завершується епізодом Анданте маестозо ля мажор, який складається з драматичної побічної теми (на відміну від її початкового ліричного варіанту).

Виконання всього концерту зазвичай триває трохи менше 30 хвилин.[3]

Інструментовка[ред. | ред. код]

Концерт написаний для сольного фортеп'яно, 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети (в А і В ), 2 фаготи, 2 валторни (в Е і Е ), 2 труби (в С і В ), 2 тромбони, туба, литаври та струнні (скрипки, альти, віолончелі та контрабаси). Згодом він додав 2 валторни і змінив тубу на третій тромбон.[4]

Історія[ред. | ред. код]

Твір є найбільш раннім твором Гріга, написаним 24-річним композитором у 1868 році в Селлероді, Данія, під час одного з його візитів, із метою покращення здоров'я зміною клімату.

Концерт часто порівнюють з фортеп'янним концертом Роберта Шумана: він в тій самій тональності; схожий фортеп'янний початок; і загальний стиль вважається ближчим до Шумана, ніж будь-якого іншого композитора. До речі, обидва композитори написали лише один концерт для фортеп'яно. Гріг чув концерт Шумана, який грала Клара Шуман у Лейпцигу в 1858 році, і на нього вплинув стиль Шумана загалом.

Концерт Гріга свідчить про його зацікавлення норвезькою народною музикою; початковий мотив базується на мотиві падіння секунди (див. інтервал), за яким слідує падіння великої терції, що є типовим для народної музики рідної країни Гріга. Цей конкретний мотив зустрічається в інших творах Грига, включаючи струнний квартет No1. В останній частині концерту була виявлена схожість з халлінгом[5] (норвезький народний танець) та імітацією скрипки Хардінгфеле (норвезька народна скрипка).

Прем'єра твору була здійснена Едмундом Нойпертом 3 квітня 1869 р. у Копенгагені під диригуванням Хольгера Саймона Пауллі. Деякі джерела говорять, що сам Гріг, чудовий піаніст, мав грати на прем'єрі, але він не зміг відвідати прем'єру через зобов'язання з оркестром у Крістіанії (нині Осло). Серед тих, хто відвідав прем'єру, були датський композитор Нільс Гаде та російський піаніст Антон Рубінштейн.

Норвезька прем'єра в Крістіанії відбулася 7 серпня 1869 року, а пізніше цей твір був виконаний у Німеччині в 1872 році та Англії в 1874 році. Під час візиту Гріга до Феферца Ліста в Римі в 1870 році Ліст грав ноти prima vista (з листа) перед авдиторією музикантів і давав дуже добрі коментарі щодо творчості Грига, які згодом мали на нього вплив. Вперше робота була опублікована в Лейпцигу в 1872 році, але лише після втручання Югана Свенсена від імені Гріга.[6]

Концерт є першим фортеп'янним концертом, коли-небудь записаним, піаністом Вільгельмом Бакгаузом у 1909 р.[7] Через технології того часу він був сильно скорочений і тривав лише шість хвилин.

Гріг переглядав роботу щонайменше сім разів, як правило, тонкими способами, але ці переробки склали понад 300 відмінностей від оригінальної оркестровки. В одній із цих переробок він скасував пропозицію Ліста приділити другу тему першої частини (як і першу тему другої частини) трубі, а не віолончелі. Остаточна версія концерту була завершена лише за кілька тижнів до смерті Гріга, і саме ця версія досягла світової популярності. Оригінальну версію 1868 року записала Любов Дервінгер разом із симфонічним оркестром Норрчепінга під керівництвом Джунічі Хірокамі.[8]

Гріг працював над транскрипцією концерту для двох сольних фортеп'яно, яку виконав Каролі Терн.[9] Прем'єрний запис цієї версії здійснив британський фортеп'янний дует Ентоні Ґолдстоун та Керолайн Клеммов. 2 квітня 1951 року американський піаніст російського походження Симон Барер зірвався, граючи кілька перших тактів концерту, у виступі з диригентом Юджином Орманді та Філадельфійським оркестром у Карнегі-холі в Нью-Йорку. Незабаром він помер за лаштунками.[10] Це мало бути перше виконання твору Барера.[11]

Другий концерт[ред. | ред. код]

У 1882 і 1883 рр. Гріг працював над другим фортеп'янним концертом сі-мінор, але він так і не був завершений. Ескізи для концерту записав піаніст Ейнар Стін-Ноклеберґ. У 1997 році Товариство Гріга в Осло провело третій Міжнародний конкурс композиторів на тему: «Переосмислити» другий концерт Гріга. Один із учасників конкурсу, бельгійський композитор Лоран Бікманс, розробив з ескізів повний фортеп'янний концерт, який вперше був виконаний в Лондоні 3 травня 2003 р.[12]

Чергова розробка ескізів Гріга була завершена норвезьким композитором Гельґе Ев'ю і записана Лейблом Наксосом.[13]

Записи[ред. | ред. код]

Виконання: Симфонічний оркестр Університету Вашингтона під керівництвом Пітера Ероса. Піаніст — Ніл О'Доан.

Наступний виступ оркестру коледжу Скідмор. Це люб'язно надано Musopen.

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. Jacobson, Julius H.; Kevin Kline (2002). The classical music experience: discover the music of the world's greatest composers. New York: Sourcebooks. с. 177. ISBN 978-1-57071-950-9. 
  2. Horton, John (1952). Edvard Grieg. У Ralph Hill. The Concerto. Melbourne: Penguin Books. с. 248–251. 
  3. Piano Concerto, Op.16 (Grieg, Edvard) - IMSLP/Petrucci Music Library: Free Public Domain Sheet Music. imslp.org. Процитовано 2 March 2019. 
  4. Oelmann, Klaus Henning (1993): Edvard Grieg — Versuch einer Orientierung. Egelsbach Köln New York: Verlag Hänsel-Hohenhausen, p. 246.
  5. GRIEG: Piano Concerto, Op. 16 / Symphonic Dances / In Autumn. www.naxos.com. Процитовано 2 March 2019. 
  6. Foster, Beryl (2007). The songs of Edvard Grieg. New York: Boydell Press. с. 75. ISBN 978-1-84383-343-7. 
  7. BACKHAUS, WILHELM (1884—1969) at naxos.com
  8. Naxos. Процитовано 2 March 2019. 
  9. Divine Art review of Grieg for Piano Duo. Архів оригіналу за 2008-07-04. Процитовано 2009-04-19. 
  10. Simon BARERE: Carnegie Hall Live Concert - LISZT & Studio Recordings - RACHMANINOFF, CHOPIN, BALAKIREV Remington.. www.soundfountain.org. Процитовано 2 March 2019. 
  11. My Father, Simon Barere - Continued. www.jacquesleiser.ch. Процитовано 2 March 2019. 
  12. Société Grieg de Belgique. www.grieg.be. Процитовано 2 March 2019. 
  13. Introduction to Evju's score at music publisher's Artaria. Процитовано 2 March 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Piano Concerto: Scores at the International Music Score Library Project