Копиця Давид Демидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давид Демидович Копиця
Народився 7 липня 1906(1906-07-07)
Слобода
Помер 15 грудня 1965(1965-12-15) (59 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Нагороди
Орден Суворова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора

Копиця Давид Демидович (7 липня 1906(19060707), Слобода — 15 грудня 1965, Київ) — український письменник, літературознавець, член Спілки письменників України. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1954 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 липня 1906 року в селі Слободі (тепер Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській родині. З юних років працював на плантаціях цукрового заводу, був пастухом. Закінчив семирічну школу. У 1922 році вступив до комсомолу.

1930 року закінчив філологічний факультет Харківського педагогічного інституту професійної освіти, потім аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту імені Шевченка.

У 19321938 роках — редактор Всеукраїнського фотокіноуправління.

Член ВКП(б) з 1938 року.

З 1938 року працював старшим науковим співробітником, вченим секретарем, заступником директора з наукової частини Інституту української літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. У кінці 1930-х років член редакційної колегії ювілейного, до 125-річчя, видання Кобзаря — повної збірки поезій Тараса Шевченка (разом із О. Корнійчуком, П. Тичиною, М. Рильським, Ф. Редько).

Учасник німецько-радянської війни (полковник, командир полку на Ленінградському фронті — 65-й стрілецький полк 43-ї стрілецької дивізії — з 7 січня по 27 листопада 1944-го, був п'ять разів поранений).

У 1945 році, після демобілізації з армії, повертається на роботу заступника директора з наукової частини Інституту української літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР у Києві.

У 1946—1948 роках — в апараті ЦК КП(б)У. З 1948 року — аспірант Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б) у Москві.

У 1950—1953 роках — голова Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів Української РСР. Потім був директором Київської кіностудії імені О. П. Довженка, редактором журналу «Вітчизна».

Могила Давида Копиці

Помер 15 грудня 1965 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість[ред. | ред. код]

Досліджував творчість Т. Г. Шевченка, І. Я. Франко, опублікував статті про Я. А. Галана, О. Корнійчука, Н. Рибака та інших.

Автор сценаріїв:

  • документальних стрічок: «Максим Рильський» (1961), «Розповіді про Шевченка» (1963);
  • художніх фільмів: «Коні не винні» (1956), «Пе-коптьор!» (1957).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Суворова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіальна дошка

22 вересня 1971 року у Києві на будинку по вулиці Пушкінській 1-3/6, де жив письменник з 1953 по 1965 рік, встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфом Д. Д. Копиці (скульптор А. В. Німенко, архітектор А. Ф. Ігнащенко).

Твори[ред. | ред. код]

  • Літературно-критичні статті. — К., 1968.

Література[ред. | ред. код]