Копісто Вацлав
Копісто Вацлав | |
---|---|
200 px | |
Загальна інформація | |
Народження |
8 лютого 1911 Гриценки, Волинська губернія Російська імперія |
Смерть |
23 лютого 1993 (82 роки) Ряшів, Польща |
Поховання | Wilkowyja municipal cemetery in Rzeszówd |
Громадянство | Польща |
Національність | поляк |
Псевдо | Кра |
Військова служба | |
Роки служби | 1918–1952 |
Приналежність | Польща |
Вид ЗС | Армія Крайова |
Війни / битви | Польська кампанія і Друга світова війна |
Копісто Вацлав у Вікісховищі |
Копісто Вацлав (пол. Wacław Kopisto; 8 лютого 1911, с. Гриценки Волинської губ. — 23 лютого 1993, м. Ряшів) — капітан Війська Польського.
Життєпис[ред. | ред. код]
Під час Польсько-більшовицької війни родина Копісто виїхала з України та оселилась у Ланцуті. У 1936 р. закінчив Школу міжнародної торгівлі. У 1935 р. вступив до Школи підстаршин резерву піхоти. У вересні 1939 р. кілька днів в лавах 154-го піхотного полку 45-ї піхотної дивізії Війська польського брав участь в оборонних боях проти німецьких військ. 19 вересня того ж року перейшов польсько-угорський кордон та був інтернований в Угорщині. У березні 1940 р. емігрував до Франції, а в червні — до Великої Британії. В ніч з 1 на 2 вересня 1942 року, в рамках спецоперації «Smallpox», був десантований на території Західної України. 1 січня 1943 р. брав участь в у визволенні польських підпільників з в'язниці у Пінську,[1] за що був нагороджений Хрестом Хоробрих.[2][3]
З квітня 1943 р. воював на Волині в складі диверсійної групи (так званого Kedyw — Kierownictwo Dywersji Komendy Głównej Armii Krajowej) Інспекторату «Луцьк» округу «Волинь» Армії Крайової. Брав активну участь у бойових діях проти УПА.[4][5][6][7] Зокрема бився з українськими повстанцями в околицях волинських сіл Антонівці та Гайове. Став одним з творців польських партизанських підрозділів «Piotrusia Małego» i «Olgierda», які вели активні бойові дії проти українських повстанців та брали участь у каральних акціях проти українського цивільного населення.[8] У квітні 1944 р. був схоплений НКВД та перевезений до Києва.[9] Засуджений до смертної кари, утримувався у Лук'янівській в'язниці. Згодом вирок було замінено на 10 ВТТ. З України був вивезений до Республіки Комі та Якутії. У 1953 р. мешкав на спецпоселенні у Магадані, без права повернутися до дому. Однак у грудні 1955 р., з дозволу Польської Народної Республіки, повернувся до Ряшева.
Помер у 1993 р., похований у Ряшеві.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Wojciech Königsberg. Brawurowa akcja «Ponurego» i «Czarki». Wyzwolenie więzienia w Pińsku
- ↑ S. Hieronima Janicka. Ojczyźnie wolność — sobie śmierć. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
- ↑ Cichociemni- Encyklopedia skoczków AK. Архів оригіналу за 31 жовтня 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
- ↑ A. Styrnik. Łańcuckie ścieżki majora Wacława Kopisto / Gaude Mater. — 2014. — #11 (204) — S. 13—14
- ↑ Skład Ekipy XI — ekipa operacyjna «Smallpox». Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
- ↑ Wacław Kopisto: Career. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
- ↑ IPN: PRZEGLĄD MEDIÓW — środa — czwartek, 23/24 kwietnia 2003 r.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Cichociemni Lista zrzutów od 1/2. IX. 1942 r. do 3/4. IV. 1944 r. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
- ↑ Krzysztof Tochman, Losy żołnierzy Armii Krajowej w Polsce Ludowej 1944—1990. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 13 лютого 2016.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |