Коржі (Баришівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Коржі
Korzhi bar gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Баришівський район
Рада/громада Коржівська сільська рада
Код КОАТУУ 3220282801
Основні дані
Засноване 1600
Населення 1480
Площа 2,18 км²
Густота населення 678,9 осіб/км²
Поштовий індекс 07544
Телефонний код +380 4576
Географічні дані
Географічні координати 50°20′03″ пн. ш. 31°21′21″ сх. д. / 50.33417° пн. ш. 31.35583° сх. д. / 50.33417; 31.35583Координати: 50°20′03″ пн. ш. 31°21′21″ сх. д. / 50.33417° пн. ш. 31.35583° сх. д. / 50.33417; 31.35583
Середня висота
над рівнем моря
110 м
Водойми Трубіж
Відстань до
обласного центру
60 км
Відстань до
районного центру
3 км
Місцева влада
Адреса ради 07544, Київська обл., Баришівський р-н, c. Коржі, пл. Незалежності,1 , тел. 2-22-02
Карта
Коржі. Карта розташування: Україна
Коржі
Коржі
Коржі. Карта розташування: Київська область
Коржі
Коржі

Коржі́ — село в Україні, в Баришівському районі Київської області. Населення становить 1480 осіб.

Село розташоване на лівому березі річки Трубіж. Відстань від райцентру — 3 кілометри.

Площа села становить 412 га. У селі 37 вулиць. На півночі село межує з Дернівкою, на півдні — з с. Борщів, на заході розташовані села Шовкове та Волошинівка, а на сході — місто Березань.

В селі є Коржівська загальноосвітня школа I–III ступенів.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Село Коржі заховалося у сосновому лісі. Від траси Київ-Харків тягнеться ліс, від залізничної колії доріжка біжить теж через ліс, а від Баришівки село відгороджене річкою Трубіж. Доїхати дорогою — це добре коло, от і звикли коржівчани добиратися до райцентру через ліс або місточок на Трубежі, а молодь чимчикує через санаторій «Поляна». Очевидно, пісок колись намило річкою. І донині іноді річка широко розливається, затоплюючи усі навколишні городи. Навіть серед села діти можуть гратися у піску, а під час дощу вода швидко стікає, і невдовзі знову стає сухо.

Багато краси і рукотворної . У селі росте багато дерев і кущів, привезених із Тростянецького дендропарку, які дивом прижилися і ростуть на зовсім не родючій землі. А все просто: їх садили добрі руки.

Історія[ред. | ред. код]

Починалася історія села дуже давно. Про це свідчать археологічні пам'ятки.

У 1982 році в Коржівській школі створювався історико-краєзнавчий музей, який став осередком вивчення історії села. Один із експедиційних загонів очолював кандидат історичних наук Післярій Іван Опанасович. У результаті розкопок були відкриті слов'янські поселення VI — IX століття, а також знайдені археологічні пам'ятки епохи мезоліту, епохи бронзи (ІІІ — І тисячоліття до н.е.) та епохи раннього заліза (VI — III ст. до н.е.). Є знахідки із скіфських поселень.

На час заснування села річка Трубіж була судноплавною (ширина русла до 2 км). Про це свідчать численні знахідки: монети, якорі, козацькі люльки. Наявність піщаних ґрунтів, води, лісу сприяли розселенню людей на березі річки.

Село назване на честь козака Коржа, який, за легендами, оселився на цій землі у XVII столітті, що підтверджується археологічними знахідками.

Перша письмова згадка про село датується початком XVIII століття.

У списку Баришівської сотні згадується, що в с. Коржі було усього 15 козацьких і 9 селянських дворів.

У 1890 році у виданому в Полтаві «Сборнику по хозяйственной статистике Переяславського уезда» опубліковані дані про Баришівську волость, де читаємо: « В селі Коржі нараховувалось 84 господарства, населення 408 чоловік, в тому числі чоловіків 197, з них грамотних 8, жінок — 2, коней 46, волів 91, корів 106».

Усі події, які відбувалися в історії нашого народу, не обминули й село.

Є свідчення про козацьку добу. У книзі «Описи козацького намісництва XVII ст.» говориться: «Більшість поселень ділилися за двома адміністративними системами: сотенно — повітовою та повітовою. Баришівка і більшість населених пунктів входили до Остерського повіту. Козаки Баришівської сотні належали до Переяславського полку. В сотню, крім містечка Баришівки, входили села: Ядлівка, Гостролуччя, Рудницьке, Селище, Бзів, Сулимівка, Мала Стариця, дєрєвні (села без церков): Дернівка , Коржі».

Про належність до козацької сотні свідчать прізвища жителів села: Житник, Великоіваненко (у списку Баришівської сотні числилися козаки Іван Великий та Житник, згадується і якийсь невідомий козак із с. Коржів з Діаментовських козаків), Куценко, Чайка.

Білою плямою в історії села залишається період кріпацтва та період перед революцією 1917 року. Архівних документів про це немає. Але відомо, що в селі були куркулі. Про це згадує в автобіографії Герой Радянського Союзу, уродженець села Коржі Бійма Іван Спиридонович.

До 1971 року на цих землях знаходився відділок радгоспу «Бартшівський».

Розпочато будівництво Семенівської свинофабрики у 1971 році. Пусковий промисловий комплекс введений в експлуатацію в 1973 році, повністю з будівництвом племферми і житлового селища в 1974 році. За первісним проектом потужність свинофабрики повинна була складати 36,5 тисяч голів відгодівлі з поступовим доведенням її до 108 тисяч голів.

У 1977 році Семенівська свинофабрика була перейменована на радгосп-комбінат «Семенівський»

Директором радгоспу-комбінату «Семенівський» став Лига Андрій Васильович, секретарем партбюро був Синиця Віктор Павлович, а головою робітничого комітету Тараненко Петро Сергійович.

На підприємстві працював 461 робітник, в тому числі в сільськогосподарському виробництві — 233 чоловіки.

Кількість поголів'я на 1.11.1977 року становила 26,3 тисяч голів, у тому числі свиноматок 2,4 тисяч голів.

Виробництво і здача м'яса в % до загально районних показників — 32,3 %.

У 1976 році було здано державі 3418 тонн м'яса, у 1977 році — 2417.

Виробництво продукції на одного робітника в карбованцях становило у 1976 році 20769, а в 1977 році 17819.

Прибутку одержано у 1976 році 710 тисяч карбованців, а в 1977році 550 тисяч. Середньодобовий приріст молодняка становив від 530 до 560 грамів.

Товарна частина радгоспу -комбінату була розташована окремо від племінної на відстані 500 метрів і включала такі основні об'єкти: три свинарники для утримання холостих, запліднених і супоросних маток, а також хряків -плідників, три свинарники для підсосних маток з поросятами, чотири свинарники для поросят-відйомишів, десять свинарників для поголів'я на відгодівлі, скпад розсипних і гранульованих кормів, склад мішкотари, адміністративний будинок з їдальнею, ваги длч зважування свиней та ін..

Племінна частина радгоспу-комбінату займала площу в 6 га. І складалася з таких об'єктів: одного свинарника для холостих, супоросних свиноматок і хряків-плідників, приміщення для проведення опоросів, свинарника для поросят-відйомишів і трьох приміщень для утримання ремонтного молодняка, ветеринарно-санітарного пропускника та ін.

В основу технологічного процесу в радгоспі-комбінаті було покладено принцип рівномірних цілорічних опоросів з ритмом виробництва 3 дні.

Загальне виробництво м'яса в живій вазі повинно було складати 43634 центнери.

У жовтні 1986 року радгосп-комбінат «Трубізький», як його тепер називали, очолив Іван Васильович Скибенко. З переходом України на ринкові відносини наказом фонду Державного майна України у серпні 1996 року радгосп-комбінат «Трубізький» перетворений у відкрите акціонерне товариство «Коржівське». Головою правління призначений Скибенко. ВАТ «Коржівське» розташоване за 70 км від Києва, за 8 від Баришівки.

Відстань комплексу від с. Коржі становить 3 км. Землі, на яких розташоване господарство, в основному дерново-підзолисті, супіщані. Основне їх призначення — забезпечення відгодівлі тварин частково зеленими, частково зерновими кормами та утилізація виробничих стоків. При будівництві комплексу планувалося державне забезпечення кормами. Навкруги — сосновий ліс, відбувається природне очищення повітря.

Потім, як і у всій країні, настала глибока економічна криза. Ніяких коштів не виділялося, припинено постачання кормів, і підприємство почало виживати тільки за рахунок власних ресурсів.

Сучасність[ред. | ред. код]

З червня 1997 року І. В. Скибенко став генеральним директором Української Корпорації «Тваринпром» і одночасно виконував обов'язки голови правління ВАТ «Коржівське». Керівництво підприємством здійснював Тютюн Іван Степанович. На підприємстві залишилося близько 140 працівників.

Коли підприємство будувалося, одночасно зводилися і будинки для працівників. Забудова здійснювалася за чехословацьким проектом. Так було зведено Будинок культури (громадський центр), готель, будинок побуту, магазини, банно-пральний комбінат, ФАП, дитсадок, школу та кілька чотириповерхових будинків. Згодом будівництво продовжувалося: було збудовано ще кілька панельних будинків № 20, № 22 по вул. Грушевського (колишній Леніна), та № 17, 18 по вул. Шевченка (колишній Косигіна).

Всього у селі 14 чотириповерхових будинків, гуртожиток. Село умовно ділиться на 3 частини: старе село, нове село та дачі, де більшість жителів мають підсобні господарства.

Останні 10 років будівництво житла за кошти підприємства припинилося, натомість стали виділяти ділянки під забудову, і село почало розбудовуватися в напрямку до свинокомплексу, таким чином відстань між ними скоротилася.

Люди[ред. | ред. код]

Історичні особи:

  • Бійма Іван Спиридонович (1912, Коржі – 1992) — полковник Радянської Армії, учасник радянсько-фінської і німецько-радянської війн, Герой Радянського Союзу.
  • Лисак Володимир Мусійович (1925, Коржі – 1995) — Стрілець 160-го гвардії стрілецького полку (540-я гвардії стрілецька дивізія, 28-а армія, 1-й Білоруський фронт) гвардії молодший сержант. Кавалер трьох орденів слави німецько-радянської війни.
  • Івченко Макар Павлович (1903, Коржі – 1975) — український мовознавець.

Сучасники:

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]