Корж Микита Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микита Леонтійович Корж
Ustnoje povestvovanije Korzha.jpg
«Устное повествование бывшего запорожца...», 1842, Одеса
Народився 30 травня 1731(1731-05-30)
село Новий Кодак
(нині Дніпропетровськ)
Помер 1 листопада 1835(1835-11-01) (104 роки)
село Сурсько-Михайлівка
(нині Дніпропетровська область)
Діяльність січовий знахар, кухар, довірена особа отамана Петра Калнишевського

Мики́та Лео́нтійович Корж (* 10 червня 1731, Нові Кайдаки Кодацької паланки Запорозької Січі, тепер у межах м.Дніпра — † 13 листопада 1835, Сурсько-Михайлівка, Солонянський район, Дніпропетровська область[1] — запорозький козак, автор усних оповідань та автобіографії.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

З діда-прадіда козак. Походив із запорозького роду, що відзначався надзвичайним довголіттям: його батько прожив 115 років, дід — 85, прадід — 89.

Від 1738 понад 20 років перебував на Січі. Оженившись, вів власне господарство на хуторі біля річки Суха Сура (згодом село Михайлівка). Після знищення 1800 року вільних хуторів був обраний громадою повірником за землю та громадські справи колишніх запорожців і відряджений до Москви. Завдяки його клопотам землю було повернено.

У віці 105 років ще був досить бадьорим і помер від застуди, яку дістав, збираючи по околицях милостиню на будівництво нової церкви.

Дуже добре пам'ятав старовину, вельми цікаво оповідав про неї. Незадовго до смерті його усні оповідання про побут запорожців записали архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський Гавриїл (світське ім'я Василь Федорович Розанов, 1781–1858) та єпископ Саратовський і Царицинський Яків (світське ім'я Йосип Іванович Вечерков, 1792–1850).

Невимушена та дотепна розповідь старого козака про своє життя рясніє численними відступами-поясненнями: про історію Січі та її структуру, про закони та звичаї запорожців, про їхній побут та релігійне життя. Ця оповідь — не тільки цінне історичне та етнографічне джерело, що зберігає свою значимість донині, а й цікава літературна пам'ятка, яка дає яскраве уявлення про рівень естетичних можливостей пересічного носія народної свідомості.

Вперше літературне опрацювання цих записів надрукував історик А. О. Скальковський[2]. Окреме видання — «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа» — вийшло в Одесі 1842 року. Його підготував архієпископ Гавриїл. На відміну від журнальної публікації, в цьому виданні більшою мірою збережено автентичний стиль Коржа; текст менше русифікований. Пізніше воно увійшло до зібрання творів Гавриїла (Архиепископ Гавриил. Сочинения, ч. 2. Москва, 1854, с. 1—99).

З Коржем архієпископа Гавриїла познайомив письменник Олекса Стороженко, який сам познайомився з козаком-довгожителем ще 1827 року і навіть здійснив з ним спільну поїздку по місцях запорозької слави. На основі книжки архієпископа Гавриїла Стороженко згодом написав «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», в яких докладно змальовано життя та побут запорожців у Січі в останній період її існування.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. На Дніпропетровщині хочуть встановити пам'ятник запорожцеві Микиті Коржеві // Радіо Свобода, 03.01.2008.
  2. Журнал Министерства народного просвещения, 1838, № 6, с. 487–513; 1839, № 2, с. 171–202

Джерела та література[ред. | ред. код]