Корж Олександр Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Корж
Олександр (Олелько) Корж

Олександр (Олелько) Корж
Народження 29 (16) березня 1903(1903-03-16)
  Огульці, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть 18 квітня 1982(1982-04-18) (79 років)
  Таврове, Бєлгородська область, РРФСР, СРСР
Національність українець
Мова творів українська
Рід діяльності поет, митець, письменник

Олекса́ндр (Оле́лько) Юхи́мович Ко́рж (*16 (29) березня 1903, Огульці, Харківська губернія, Російська імперія  — †18 квітня 1982, Таврове, Бєлгородська область, РРФСР, СРСР) — український поет, письменник, митець, мемуарист. Перший з українських письменників порушивший тему Голодомору 1932—1933 років.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 16 (29) березня 1903 року в селі Огульці в селянській родині. Походив зі старовиного козацького роду, який переселився на Слобожанщину в XVII столітті.

Виховувався у родині селянина середніх достатків. Його батько Юхим Якович, працював на залізниці.

У ранньому віці формувався під враженням Олександра Пушкіна. Перші твори написав у 14 років. Літературний критик Володимир Коряк в Люботині, під час прибуття на літературний вечір з групою письменників та акторів побачив талант О. Коржа. Який після забирає з собою до Харкова. Олександр Корж працює в Літературному комітеті, знайомиться з рядом письменників «Червоного Ренесансу». Дебютує поезією «Лани» в часописі «Селянський будинок» у 1920 році. Через знайомство з Михайлом Семенком на його поезії позначається футуристичний вплив. Збірка поезій «Флюгер» під цим жанром так і не надрукована через складну фінансову ситуацію, та відсутність М. Семенка у Харкові.

Восени 1920 року починає ходити на педагогічні курси ім. Г. Сковороди. У цей час публікується в газеті «Вісті», журналах «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», альманахах «Жовтень», «Зори грядущего», «Гарт» та інші, вступає у лави літературної організації «Гарт». Знайомиться з Василем Блакитним, Володимиром Сосюрою, Г. Коцюбою, Миколою Хвильовим, Кость Гордієнком та іншими. Після закінчення курсів працює літературним редактором у газеті «Вісті», а потім в журналі «Всесвіт», де публікує свої вірші та оповідання. У 1926 році виходить перша збірка поезій «Борть». У 1927 році вступає до футуристичної групи митців «Нової генерації».

Крім поезії («Славлю травину», «Хоробрий товариш», «футуристи в атаку на зешеного змія» тощо), в цей час публікує першу частину роману у віршах «Колгосп» («Попіл трьох»). Визнав, що футуризм справив негативний вплив на його творчість. Після ліквідації «Нової генерації» О. Корж працює в харківських газетах, видає збірку оповідань «Із степу» у 1930 році, друкується в періодичних виданнях. Під час репресій виїжджає на село. З 1932 по 1939 роки працює над поемою «Пушкін». Олександр Корж перший в українській літературі порушив тему голодомору 1932—1933 років в УСРР («Степова доля») та виступив з антисталінською інвективою («Зимовий псалом»).

У цей час одружується, та починає працювати вчителем малювання.

Маєток С. Лібермана, Банкова вул., 2, Київ. Резиденція «Спілки письменників України»

Під час німецької окупації села Олександр Корж за публікацію в газеті «Більшовик Валківщини» антифашистського вірша заарештований поліцією. Через загрозу відправлення у концтабір співпрацює з окупаційною газетою «Нова Україна». За приходом радянських військ працює художником. Прийнятий до Спілки художників, виконує обов'язки відповідального секретаря Спілки. Згодом за доносом отримав вирок «зрадник батьківщини». Відправлений на п'ять років до «сталінських таборів». Під час яких створив «Уральський зошит».

В кінці 1955 року вийшов на свободу. Протягом 1957—1959 років здійснив другу редакцію поеми «Пушкін», створив збірку поезій «Зазимки», пише поезію, та велику поему «Семен Чагай». Розпочинає мемуаристику.

Як художник найбільше малює у жанрі графіки. Серед яких портрети М. Лермонтова, Г. Сковороди, українських письменників С. Тудора, Є. Маланюка, В. Лучука, екслібріси тощо.

За весь час життя Олександра Коржа Спілка письменників України не подала запиту до реабілітації.

Помер 16 квітня 1984 року, на 82 році життя в тому ж Тавровому, де й похований на місцевому кладовищі.

Див. також[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • Шуміти прошу листя. Вибране. К., 2006.

Джерела та література[ред.ред. код]