Корисність

Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.

Теорія корисності

Теорія корисності — складова частина економічної теорії, яка прагне пояснити економічну поведінку раціонального індивіда через використання понять «корисність» та «максимізація корисності».

В економіці корисність розглядається як суб'єктивна корисність. Спроби економістів пояснити корисність благ на основі об'єктивних факторів були невдалмими. Найбільш значуща спроба — трудова теорія вартості, започаткована економістами класичної школи й найбільш розвинена К. Марксом. Коріння об'єктивної теорії вартості знаходяться у працях Арістотеля, який намагався встановити об'єктивну цінність праці працівників різних професій на основі цінності особистості кожного з них.

Історично перші спроби описати теорію суб'єктивної корисності належать іспанським та португальським богоспловам XVI ст. Саламанкської школи, французькому економісту XVIII ст. Кондільяку.

Сучасна теорія граничної корисності в економіці сформулася наприкінці XIX ст. завдяки працям Германа Госсена (1854), Карла Менгера (1871), Вільяма Джевонса (1871), Леона Вальраса (1874),

Кардиналістська та ординалістська концепція корисності

Економісти використовують дві основні концепції (підходи) щодо пояснення вибору індивіда між тим чи іншим набором товарів. Перша (за часом виникнення) — кардиналістська концепція, пояснює вибір індивіда кількісною оцінкою корисності набору товарів в певних абстрактних одиницях — ютилях. На разі індивід вибирає набір благ з більшою кількістю ютилів. Друга (зараз найавторитетніша в науковому світі) — ординалістська концепція. Прихильники цього підходу вважають, що індивід не може кількісно виміряти корисність набору благ. Рішення індивіда щодо вибору набору благ основується на оцінці того, чи є даний набір благ кращий або гірший від попереднього.

Дослідники

Фундаментальні результати в теорії корисності отримали: математик Джон фон Нейман та економіст Оскар Моргенштерн (спільна монографія «Теорія ігор і економічна поведінка»), психологи Деніел Канеман та Амос Тверський (спільна стаття «Теорія перспектив: аналіз ухвалення рішень в умовах ризику»)

Посилання

1. Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect theory: An analysis of decisions under risk. Econometrica, 47, 313–327.

Див. також

• Бюджетне обмеження
• Відношення переваги
• Гранична корисність
• Задача максималізації корисності
• Криві байдужості
• Теорія споживання
• Функція корисності
• Ординалістська (порядкова) корисність
• Попит та пропозиція