Користувач:Даниленко Роман Анатолійович
Березовий Роман Васильович
Легенда спорту українського і міжнародного рівня, один з найбільш титулованих бодібілдерів України
Генеральний секретар Всеукраїнської федерації бодібілдингу і атлетизму UBPF
Член Виконавчого комітету Європейської федерації WBPF,
один з перших культуристів майстер спорту СРСР,
почесний «Maestro Dello sport» (Італія),
суддя міжнародної категорії,
тренер, педагог-наставник,
чемпіон і призер міжнародних турнірів – гордість України –
прожив коротке, але яскраве життя, залишивши після себе приклад справжнього служіння улюбленій справі – своєму покликанню.
Життєвий та професійний шлях спортсмена
Роман Васильович Березовий народився 19 січня 1963 року у київській сім’ї творчих працівників. Батько - Березовий Василь Миколайович – художник, мати Березова Валентина Іванівна – театральний кореспондент була в центрі культурного життя міста, в родині шанувались література, історія, музика, а в домі завжди панувала атмосфера гостинності для творчих працівників. Отож не диво, що хлопець з раннього дитинства потрапив у світ витонченого мистецтва великих майстрів минулого. Уподобання Романа в той час були різноманітними – від малювання до музики і співу, та особливо дивували його скульптури античних героїв, які він зустрічав на замальовках батька, та в оповіданнях матері про історію давнього Риму та Еллади. Роман мріяв бути схожим на них.
Відтоді почалося його захоплення спортом, оскільки він зрозумів, що це був єдиний шлях до вдосконалення свого тіла.
Займаючись спочатку гирьовою гімнастикою, він приходить до ЖЕКівського клубу, де зустрічається з відомим в той час атлетом Валерієм Луцаком (нині Президент Всеукраїнської федерації бодібілдингу і атлетизму UBPF), котрий відіграв значну роль в спортивному рості Романа.
Валерій зразу побачив великий спортивний потенціал мезаморфно складеного юнакові, генетика котрого зробила все, щоб він з легкістю досягав висот культуризму. Завдяки старшому другові, починаючий спортсмен невдовзі приходить до успіху. Він став абсолютним переможцем в юнацькій категорії культуристів СРСР, а вже будучи студентом київського університету ім. Т.Г. Шевченка, Роман постійно виступає в багатьох республіканських і союзних змаганнях (категорія чоловіків), в яких здебільшого перемагає.
Однодумці, захоплені спільною ідеєю Валерій і Роман починають активно популяризувати і пропагувати, увійшовши у той час в моду культуризм. Навколо них гуртується талановита українська молодь, захоплена свіжим віянням спортивної культури, молодь, яка несе в собі генетичний потенціал українського народу.
Культуризм в Україні набуває розмаху. При сприянні вищезазначених спортсменів відкриваються численні секції, клуби по всій Україні. Цей вид спорту стає масовим, а його засновники виводять атлетів на міжнародний рівень. Першим таким успіхом став турнір «Золотий каштан» в Києві 1988 року, в якому взяли участь також спортсмени Болгарії, Польщі, Угорщини. Абсолютним переможцем в ньому став Роман Березовий, відзначений самим естетичним культуристом. Його рухи, пластика, посмішка, харизма стали визначальними факторами на протязі всього його спортивного життя, а історія його виступів на Батьківщині простирається з 1985-1990 роки.
Проходили турніри за турнірами, в яких успішно виступали Валерій Луцак і Роман Березовий (кожний в своїй категорії), та на початку 90-х Романові стали затісними рамки спорту в Україні, і він підписує контракт з іменитим міжнародним клубом «WORLD GYM», з його італійським філіалом. В Італії його прийняли дружньо, так як знали про нього ще з часів міжнародного чемпіонату у Москві 1988 року.
Український спортсмен починає працювати тренером, взаємодіє з такими італійськими світилами бодібілдингу, як Італо Розанелла, Паки і Мауро Раньєрі, Діно Фумагалі. Вони разом в палестрах (спортивних залах) готували італійських спортсменів до європейських чемпіонатів, на яких всі здобували перемогу.
Відзначивши високу професійну роботу українського тренера, Федерація культуризму Ломбардії (Італія) в 1993 році оголошує Романа Березового почесним майстром спорту «Maestro Dello Sport».
Минуло 3 роки за кордоном ( а так тягнуло додому) і Роман Васильович повертається в «свої пенати». Маючи європейський досвід, помножений на популярність, маестро цілком занурюється в спортивну роботу на Україні, де, знову ж таки з Валерієм Луцаком засновують Всеукраїнську федерацію бодібілдингу і атлетизму UBPF, яка стає офіційним представником Міжнародної федерації WBPF. Вони виховують когорту спортсменів культуристів і виводять їх на міжнародну арену. Особливий розвиток набуває жіноча група, яка посідає почесні місця в Європі і світі.
В цей час Роман Васильович все більше часу приділяє педагогічній діяльності. Починаючи ще з часів своєї роботи після закінчення університету доцентом Державного інституту фізкультури та спорту (кафедра спортивного виховання) і тепер вважає, що справжні спортсмени повинні бути взірцем у всьому. Він пробуджував в своїх підопічних зацікавленість у всіх сферах життя. Проводив з ними лекції, семінари по роботі над собою, підвищенні свого світогляду, культури. Він вважав, що продвинутий атлет, маючий значний вигляд сам по собі, повинен бути ще й відповідальним в соціумі – не марнославний, скромний, культурний. Він повторював своїм студентам, що красива фігура – це статус, який поважають всі і який показує, що ти можеш ставити і добиватися цілей, що успіх для тебе не порожній звук.
Він відкидав неспроможність розхожої у ті часи думки, що начебто боксери та культуристи обмежені люди, зосереджені тільки на силі своїх м’язів. Роман Васильович зламав стереотип такого мислення і довів, що поєднуючи м’язи з інтелектом, тобто, розвиваючись фізично і духовно, можна досягти ступеню високорозвиненої особистості.
В своїй педагогічній і наставницькій роботі він був чуйним і уважним, його цікавило все в своїх спортсменах, починаючи від їх настрою, відчуття, історичності часу, стійкості та наполегливості в прагненні до перемоги, і він робив усе залежне від нього, щоб мрії спортсменів збувались.
Допомагав їм як консультант в рекомендаціях по загартовуванню, харчуванню, відпочинку. Знаючись на побудові м’язів, він міг вносити відповідні корективи в їх розвиток завдяки грамотному підбору вправ для окремих їх груп.
Майстрові вдавалося багатьом відвідувачам його залу (особливо жінкам), які цікавилися вдосконаленням естетичного вигляду своєї фігури, досягти позитивних результатів протягом 4-6 місяців тренувань, відкоригувавши свої недоліки – тонкі ікри ніг, плоскі сідниці, сутулість.
Готуючи серйозних спортсменів до показових виступів, а згодом і до важливих турнірів, тренер-наставник приділяв велику увагу всьому підготовчому процесу: відбору претендентів, методиці тренувань, сценарію виступу, вибору музики, костюмів, гриму, артистичності. Все це разом взяте приводило спортсменів і наставника-тренера до успіхів. А тих, хто не знімав «зірок з неба», він заспокоював, кажучи: «В бодібілдингу розмір біцепсів і трицепсів (інколи потворних) не головний показник. Гераклом можна виглядати і не бездумно накачуючи свої м’язи. Основи культуризму полягають в здоровому способі життя, його пропаганді, естетиці і гармонійності, соціальній активності».
Займаючи високу посаду в федерації культуризму України, будучи одним із організаторів і незмінним ведучим протягом 9 років всіх її чемпіонатів, Роман Васильович зарекомендував себе ще й як здібний спортивний функціонер, досконало знаючий предмет культуризму.
Майже в усіх спортивних заходах на Батьківщині і за кордоном (Австрія, Угорщина, Словенія, Індія, Тайланд, Малайзія та інше), де він презентував українських спортсменів, або був у складі суддівської колегії, відчувалась його організаторська здібність. Все спрацьовувало на відмінно.
Враховуючи заслуги Березового в міжнародній спортивній роботі, його було обрано на конгресі Європейської федерації культуризму в Братиславі 2018 року до складу її Виконавчого комітету.
А ще при всій своїй зайнятості, Роман Васильович знаходив час тримати себе в бездоганній спортивній формі. Навіть в свої 55 років він став срібним призером Європейського чемпіонату культуристів в категорії тренер-спортсмен.
Ще багато можна б було розповідати про успіхи славетного Романа, але…
Зненацька струна обірвалась.
Незадовго до трагічного випадку (автокатастрофа 15 червня 2018 року на обухівській трасі) під час свого останнього інтерв’ю на питання журналіста – «чим би ви, Романе Васильовичу, ще б хотіли займатись в житті, він відповів: – «Я люблю спорт, це сьогодні мій прапор, люблю свою справу тренера-педагога і послуговую своєму покликанню, одним словом, я знайшов себе».
Так, він дійсно знайшов своє життєве покликання, залишивши після себе плеяду вдячних послідовників і добру пам’ять.
Не даремно ж Федерація бодібілдингу і атлетизму України UBPF посмертно заснувала «Кубок-приз імені Романа Березового»
«золотому переможцю» у довільній програмі. А лаконічний напис на його пам’ятнику (Лісове кладовище в Києві) як найкраще говорить про Романа Васильовича
- Спортсмен й творець
злились в нім воєдино –
шляхетна й сонячна була людина.
Федерація UBPF