Користувач:Дон. Анатолий/Повстанський рух в Донецькій губернії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстанський рух в Донецькій губернії
Історія Донбасу в 1917-1921 рр.

Дата: 19191922
Місце: Донецька губернія,Україна
Результат: Перемога більшовиків,
ліквідація Вільної території
Сторони
Вільна територія
УНР
Есери
Донбаські повстанці (безпартійні)
десант Назарова 1920
Робоча опозиція
РРФСР
УСРР
Командувачі
* Махно Нестор Іванович Якимович Іван Костянтинович
Військові сили
Революційна повстанська армія України Донецька дивізія військ ГПУ України та Криму
Донецька трудова армія

Повстанський рух в Донецькій губернії - масовий збройний рух робітників і селян Донецької губернії, метою якого було повалення диктатури більшовиків і встановлення влади рад без більшовиків, комісарів і ЧК. У ньому брали участі як безпартійні повстанські загони, а також анархістського, націоналістичного, і соціалістичного спрямування.

Кожин Фома повстанський отаман який діяв на всій території Донецької області.

Також одним з гасел цієї боротьби було встановлення безвладдя на території губернії і створення квазі державного утворення Вільної території.

Історія[ред. | ред. код]

1920[ред. | ред. код]

На початку 1920 року головні сили махновців діяли за межею губернії, в ній діяли дрібні загони з селян. 23 квітня повстанський загін чисельністю 140 багнетів 140 шабель при 150 кулеметах вів наступ на Юзово але був зустрінутий в селі Мар'ївка 377 полком, махновці після бою відступили через Максимільянівку.

Група працівників Гришинського ВЧК і карного розшуку 1919-1921

Травень[ред. | ред. код]

15 травня 1920 загін Махно з села Старомлинівка відправився на північ Донецької губернії щоб об'єднатися з загонами Кожи і Москалевского, і активізувати повстанський рух в губернії а також поповнити ряди РПАУ. У Мар'їнці 16 травня до Махно приєднався загін Кожи, а 18 травня Москалевского.[1]

У травні через Гришинський повіт пройшли основні сили повстанців на чолі з Нестором Махном, вони пройшли через Галицинівку, Максимільянівку, Каракове. 25 травня під Максимільянівкою відбувся бій повстанців з 373 поком 13 армії РСЧА який був на голову розбитий.[2] 28 травня загін Махно чисельністю 2300 чоловік знаходився в районі сіл Олександрівка, Золотий Колодязь, Михайлівки, Гаврілвовка, Слов'янський район був оголошений у стані облоги.[3] В кінці травня в Слов'янському районі продовжували групуватися головні сили Махно, біля сіл Некременне-Очеретине-Михайлівка. Численость повстанців досягла 2 тисячі чоловік з них 700 вершників. 30 травня загін Махно чисельністю 700 шабель і 1200 багнетів, залишили Слов'янський район і попрямували в південному напрямку маючи, метою уйіті в Гришинський район. На світанку 30 травня махновці зосередили свої сили в районі сіл Софіевка- Петрівка, що 35 верстах на південі, ст. Барвінкове. До ночі 30 травня загін махно займав район Степанівка Святогорівка Вірівка, в Вірівці були зарубаний червоні розвідники.[4][5] На 31 травня повстанці діяли в Алчевському районі загін 100 чоловік, в районі Родакове, в Бахмутському районі, Волноваському районі.[6]

Червень[ред. | ред. код]

1 червня в Гришине прибула 42 дивізія, 77 полк для боротьби з повстанцями, полк зайняв північно західну околицю міста. 2 червня Старобільському районі в Петропавлівській волості, почалося повстання придушувати його вирушив загін в 50 багнетів 129 -го батальйону ВОХР і 50 багнетів 1-го кулеметного запасного батальйону. В цей же день повстання спалахнуло в Чистяківська районі в Амвросіївці, повстання ліквідували місцеві сили міліції. 16 заколотників було заарештовано, місто і повіт оголошений на військовому положенні. Загони ВОХР приступили до обеззброєння населення і виловлювання дезертирів.[7][8] У Юзівському районі на ст. Гусарівка бронепоїзд червоних "Перемога або смерть" вступив в бій з махновцями чисельністю 200 вершників і 60 тачанок останні відступили на Некременне. У селі Гаврилівка бронепоїзд "Радянська Україна" вступив в бій з другим загоном повстанців який також відступив. У Гришинський районі в селі Вікторівка повстанці розбили загін Коваленка.[9][10] У Слов'янському районі біля Костянтинівки також були помічені повстанці, начальник гарнізону міста Слов'янська привів у бойову готовність всі наявні сили в 300 чоловік. 8 червня в селі Велика Михайлівка закінчився 560 кілометровий рейд Махно по Донецькій губернії який розпочався 15 травня. 10 червня сили Махно почали збільшувалися в губернії завдяки дезертирам і селянам Павлоградського повіту які перекидалися по залізниці в Гришино. В кінці червня в Грішенском повіті діяла Чаплинська група військ ВОХР. 28 червня червоні вступили в бій з повстанцями в селі Івнавка а 29 її зайняли. З наростанням протистояння повстанці відступили на південно захід повіту де розбили 82 бригаду біля села Олексіївка. Після цього загін розділився на дві групи одна пішла в Богатир інша в Комарь. У селі Багатир відбулося засідання командного складу РПАУ і Ради. Белаш запропонував укласти союз з більшовиками проти Врангеля але більшість командирів відхилило цю пропозицію.[11]

Липень[ред. | ред. код]

Григорій Савонов повстанський отаман  який  діяв на півночі Донецької обл.
Лисичанський загін по боротьбі з бандитизмом.

Станом на 1 липня махновці займали район сіл Олексіївка, Багатир, Комарь, Велика Новосілка, Темирівка.9 липня селі Времьевка зупинилась Рада РПАУ і штарм, тут же за пропозицією Білаша відбулося засідання командирів і перевибори до Ради РПАУ також було прийнято рішення вийти в другий рейд на Полтавщину. 10 липня отаман Тереза зайняв Желтянську волость, Луганського району, повстанці вбили двох міліціонерів, тогож дня повстанці зайняли Бахмутівку. 11 липня повстанці в Слов'янському районі захопили Миколаївський волісполком. 13 липня група Білаша висунулася з Волноваського району на північ, рухалася двома групами в сторону Гродівки, 1-я Клейна 2-я Белаш. 1-я група пішла через Мар'ївку Галицинівку і зупинилася в Гродівці на нічліг. 2-я група вступила в бій з бронепоїздом і 100 піхотинців під Гришеним і відступила в Улакли, де залишилася на нічліг, вночі йдучи від переслідування група була розбита. 1-я група 14 вже перебувала в Шахово, Белаш з ескадронм кавалерії повернувся щоб дізнатися що сталося з Клейном в Гродівці зустрівся із залишками 2-ї групи. 15 липня в селі Шахове Клейна судила комісія з 11 осіб за невиконання наказу. Після цього об'єднані загони рухаючись на північ, через Слов'янський район вийшли в Харківську губернію. В середині липня махновці покинули Донецьку губернію, в повітах залишалися дрібні селянські загони. Рейд Махно по північних районах губернії активізував боротьбу місцевих отаманів Савонова, Шаповалова, Терезова, проти радянської влади. Останні знищували телефонне, телеграфне майно, підривали мости залізничні лінії, громили ради та виконкоми. 17 липня в Кримській волості, Луганського району повстанці, розгромили виконком знищили документацію, і вбили міліціонера.

19 липня повстанці під командуванням отамана Терезова оперувала в Петропавлівській волості, в якій боролися з працівниками радянських органів влади продзагонами і загонами міліції. 22 липня повстанці діяли в Старо Айдаровскій волості. 23 липня загін Терезова на хуторі Верхньо Теплий знищили документацію виконкому.

Іван Каменюка повстанський отаман який діяв в Луганській обл.

У Лисичанському районі загін отамана Шаповалова вбили 9 соц-працівників, 9 червоноармійців, начальника продзагону, голову Ради села Ново-Дубрівки; роззброїли загін червоноармійців в Кабаному, в Юр'єві був убитий продкомісар. [12] У Лимані ним були вбиті комісар, агент копераціі, волвоенком Ніжнянской волості. У селі Тернах в середині липня спалахнуло повстання на чолі з Терезой і Шаповаловим проти продрозверстки, в ньому взяли участь 2000 тисячі повстанців. Прибулими частинами труд-армії і міліції повстання було придушене.[13]

Приблизно в цей же період часу в південно-західній частині Донецької губернії з'явився загін Назарова, який також активізував боротьбу місцевих повстанських груп. Загін Назарова висадився на Кривій косі, швидко став просуватися на північний схід, через два дня загін досяг Мокроєланчіску слободу. Звідси загін рушив далі на північний схід через Білоярівку на Голодаево. Звідси назаровци рушили на схід, і 19 липня захопили хут. Есауловскій прагнучи відрізати залізницю від Зверєвого на захід. Повстанці пересувалися в Олександро-Грушевському районі, з кожним днем загін збільшувався за рахунок місцевого населення 20 липня Назаров зайняв хут. Сокольсько-Кудрючевскій. Назаровцям протистояли, вартові роти міліції, загони особливого призначення і 9-а дивізія. Між станціями Гірська Шахтна повстанці підірвали залізничне полотно і відійшли від переслідування на хут. Табунцикове. Під тиском червоних частин повстанці повернули на південний схід. Впродовж трьох днів з 22 по 25 назаровци з боями відходили від переслідування червоноармійців через Гірське-Седковско-Миколаївку-Дудки-Усть-Бистрянського- Константиновского. 25 липня назаровцов притиснули до Дону в результаті бою загін був розбитий і роззброєний.[14]

Повстанці на Луганщині

Вересень[ред. | ред. код]

У перших числа вересня головні сили Махно знову вступили на територію Донецької губернії. Повстанці діяли Старобільському, Лисичанському, Слов'янському районах. Операціями проти останніх керував начальник тилу Донецької губ. Локотош. 3 вересня повстанці зайняли Старобільськ, в якому місцевий хірург оперував його і Куриленко.У місті звільнили 400 в'язнів і спалили в'язницю.[15] На Старобільщині махновці вступали в бій з каральними загонами більшовиків і продзагонами в селах Княжеве, Малишкіне, Городище. 4 вересня повстанці рушили на Біловодськ, звідси вони повернули на південний захід і 5-го зайняли Олександрівку, Петропавловку, Новоайдар, Нижньотепле. Махновці координуючи свої дії готували широкий наступ на південь. На лівому фланзі діяли основні сили Махно, які прагнули переправитися через Сіверський Донець. Правий фланг простягався до Голої долини його очолював Савонов. 10 вересня повстанці виїхали з Малишкіного та попрямували на Міллерово на станції зав'язався бій, 11 вересня вночі місто було зайняте з тюрми були звільнення 300 полонених. Рухаючись в північно східному напрямку махновці покинули Донецьку губернію. [16]

Співробітники Маріупольського ЧК 1918-1920 рр. другий ряд четвертий праворуч сидить Фокін Є.К. другий зліва стоїть Діденко П.Я.

27 вересня РПАУ знову з'явилася на півночі Донецької губернії, де зупинилося в місті Біловодськ. Увечері почалися переговори з укладенням миру між повстанцями і радянським урядом України, махновці припиняють ворожі дії проти більшовиків. 29 вересня повстанці увійшли в Старобільськ де зайнялися реорганізацією та поповненням загонів новими бійцями.[17]

Жовтень[ред. | ред. код]

2 жовтня 1920 більшовики припиняють бойові дії проти махновців. Але вороже ставлення до місцевих повстанських загонів діючих в губернії залишається ворожим.

Листопад[ред. | ред. код]

23 листопада М.В. Фрунзе видає наказ про ліквідацію РПАУ і всіх повстанських загонів в зв'язку з закінченням бойових дій проти Врангеля.

Грудень[ред. | ред. код]

У грудні в губернії діяли в основному махновські загони Брови. Значні сили повстанців були згруповані в Гришинський повіті де вони проводили мобілізацію. Загін махно в 1500 тис. Бійців вступив в бій з 2-й Конармії південно західніше Юзово, після бою загін розділився на дві групи одна попрямувала в бік Волновахи інша в сторону Гришиного.[18]

Група учасників боротьби з бандитизмом Юзівка 1921

1921[ред. | ред. код]

У березні найбільша кількість махновців знаходилося в районі Іванівки, Андріївки, Багатиря, Максимільянівки, Гришинського повіту. В кінці березня загін Кожи Фоми діяв в районі Дебальцевого, Костянтинівки. У Маріупольському районі 30 березня з'явився загін Білаша 200 чоловік, на схід від Маріуполя до нього приєдналися повстанці Золотого Зуба Увечері 31 він пройшол через Хомутове, а 1 квітня зайняв Федорівку.

Березень[ред. | ред. код]

Квітень[ред. | ред. код]

1 квітня загін Кожи займає село Золотий Колодязь, з села вирушає в північно східному напрямку через Сергіївку-Індіковка-Анісімовка-Ульянівка-Петрівка. 2 квітня Савона розбиває червоний ескадрон під селом Маяки, і займає села, Василівку - Петрівку - Некременне - Беззаботавку - Семеновку. У Семенівці 3 квітня Савона соеденется з загоном Щуся. 4 квітня Кожин займає Демурине де пошкоджує тхніку на станції. 6 квітня з'єднується в селі Петрівка з загонами Марії Левандовської, Щуся Савонова. 8 квітня під Гришиним Фома приймає бій з кавполком Донецкдівізіі ВЧК, зазнавши поразки загін відступає,в цей же день Савонов та Шкаруппа займають Святогорівку де вбивають 6 червоноармійців. Далі савоновці разбіваються на дрібні групи і діють в районі Святогірська - Лиману-Цареборисіва.. 10 квітня 60 повстанців займають Сергіївку де вбивають 10 червоноармійців. 13 квітня в Новоандріївці прошол бій коін Фоми з винищувальних загоном Агапова. 15 квітня повстанці в Новопетрівці розбили 7-ю роту 76 полку. У другій половині квітня Кожин Фома йде з Донбасу.[19] 16 квітня групу Савонова і Шкаруппи наздоганяє загін Бойко під хутором Семечін. В результаті бою загін Савонова перестає існувати. Шкаруппа йде в район Шандриголове де діє дрібними загонами по 2-5 чоловік.[20]

Партизанський загін села Благодатного Амвросіївський район 1920.

На початку квітня в Маріупольському повіті діяли загони Куриленко Білаша які об'єдналися в Чермалику. З'єднаний загін йде в Таганрозьку округу в якії 2 травня займають Федорівку з якої вибивають червоноармійців, захопивши продсклад повстанці роздали продукти місцевому населенню. В цей же день загін переходить в Катеринівку, в якій знищують радянські органи влади, і роздають гроші з каси коператива місцевому населенню. Повстанці влаштовують тут свій штаб, починають набирати добровольців, замість більшовицької ради створюють безпартійну раду, ведуть активну розвідку на залізниці Таганрог Іловайськ. Посилають загони в Мокроєланчик, Покровск, Кіраево, Анастасіївка. 5 квітня повстанців з села вибивають війська Таганрозького бойової дільниці. 6-7 квітня повстанці оперують в районі Бешев Стілла. 7 квітня махновців наздоганяє загін Шкуро на ст. Василівка зазнавши поразки повстанці йдуть на Велика Каракуба - Чермалик - Карань -Велику Анадоль - 12 квітень займають Новопетрівку. 14 квітня повстанці виходять з Донбасу на Гуляй Поле, 17 квітня загін в 300 чоловік зав'язує бій з червоними в районі Захарівки, зазнавши поразки повстанці відступають. 22 квітня махновці знову з'являються в Таганрозькій окрузі в районі Федорівки і Катеринівки де розбивають червоні частини і знищують радянські органи влади. З 25 по 27 квітня повстанці оперують в районі Юзівки і Гришиного. 30 квітня махновці займають район Золотого Колодязь, в районі Степанівки Белаш об'єднується з загоном Щуся і разом з ним виходять з Донбасу.

Травень[ред. | ред. код]

Липень[ред. | ред. код]

Члени КНС села Степанівки які брали участь в боротьбі з бандитизмом і розгромі загону отамана Литвинова

13 липня Белаш в складі загонів Махно з'являється в Донбасі в Амвросіївському районі. Чисельність його загону 120 шабель. Разом з Махном в Юзівському повіті 13 липня з'являється загін Марії Левандовської який діяв в районі Мар'ївки. 14-15 липня Марія об'єдналася з загонами Куриленко, Білаша, і попрямували в південно східному напрямку в Таганрозький повіт. 20 липня Марія з'явилася в Маріупольському повіті як самостійний загін який складався з 100 шабель, двох кулемета і автовантажівок. 20 липня повстанці Белаша, Куриленко займають Облонське і рухаючись на північний захід займають 22 липня Павлопіль Чермалик, Стару Карань де об'єднуються з загоном Марії Льовантовський. Далі вони разом рухаються на захід, 27 липня Белаш відділяється від Марусі і займає колонію Шенталь. 29 липня Левандівська захоплює Новотроїцьке, тут вона спалює виконком і вбиває 6 рад-працівників. Далі загін рухається на Новомихайлівка під час переходу залізниці повстанці захоплюють поїзд. З Новомихайлівка повстанці виходять в західному напрямку приєднуючи дрібні місцеві загони і виходять з Донбасу.[21]

Серпень[ред. | ред. код]

7 серпня в губернії з'являється загін повстанця під кличкою "Громов", він займає ст. Кутейникове, де знищує засоби зв'язку. В цей же день він займає Мокроєланчик, чисельність його загону 40 шабель при двох кулеметах. 9 серпня Громов займає Жуково де вбиває волвоенкома і міліціонера. 10 серпня загін намагається зайнятий Іловайськ але під натиском бронепотяги відступає. Повстанців переслідує ескадрон Донецької дивізії ВЧК під командуванням Успенського. 12 повстанці займають Вільхове, 13 роблять наліт на Успенське, де знищують документацію і йдуть у невідомому напрямку. 18 серпня загін займає німецьку колонію Марієнталь, і рухаючись по хуторах разбрасуют возваніе до населення. З 19 по 21 повстанці продвігаються на захід через Павлополь- Сретінку - Малий Янасоль колонію Шенфельд.

22 серпня в колонії Шенфельд загін наздоганяє загоном ЧК. Прийнявши бій громовци відступають до Кам'яних Могил де знову вступають в бій, під час якого загін був знищений, в полон була узята дружина Білаша Марія Савченко. Белаш зник в невідомому напрямку.[22]

Жовтень[ред. | ред. код]

До жовтня 1921 року Донбас ще палав вогнем селянського повстання, але в жовтні - грудні здалися або були розгромлені загони отаманів Каменюка, Грищенко, Погорілого, Ковальова, Петренко, Колодаева, Шердінского, Сироватський, Донченко і Шнітке (всього до однієї тисячі бійців при 25 кулеметах ). У жовтні 1921 року добровільно здався отаман Кощевой зі своїм загоном.

Листопад[ред. | ред. код]

Белочуб Пантелеймон Федорович повстанський отаман родом зі Старого Криму. Організатор анархістського підпілля в Маріупольському окрузі.

На 1 листопада в Донецькій губернії діяло 8 організованих повстанських груп загальною чисельністю в 243 шаблі. 14 кулеметів 4 тачанки. Загонами керував Каменюк, Федоров, Петренко, Петрушев і Ледар в Ствробельском повіті, Зайцев в Бахмутському районі, Філіппов, Погорєлов, Данченко в Слов'янському повіті, Куниця в районі Юзівки. У листопаді загін Федорова в 30 шабель, з одним кулеметом злився з Каменюка в зв'язку з загибеллю командира. Загін Куниці в 7 шабель був ліквідований частинами 14 бригади. Загін Філіппова Погорєлова в 25 шабель вийшла в Харківську губернію де об'єдналася з Петренок. Загін Каменюка в 40 шабель після ряду боїв пішов до Воронезької губернії, і в районі Городища була розгромленого Воронезької ЧК.

У листопаді в губернії разгрмілі загін Петренко. У перших числах листопада загін Петренко в 110 шабель рушив з Олександро -Грушевского району через всю територію губернії в Куп'янський повіт. Під час цього рейду загін ввібрав в себе загони Філіппова Погорєлова, а також окремі групи в районі Юр'ївка Кабаннє. Чисельність загону зросла до 150 осіб. При спробі повернутися в Донбас загін Петренко зазнав повний розгром, після ряду зіткнень група скоротилася до 12 осіб, в її склад входили такі відомих повстанці Донбасу як Погорєлов, Гайворонський, Колодан. Загін Федорова і Каменюка була розбита в районі Кабаннє, причому був убитий сам Каменнюк. У цьому ж місяці було вбито Погорєлов, Федоров, Куниця, Гайворонський, важко поранений Петренко. Загалом, кількість повстанців в губернії ісчесляется 65 чоловік.[23]

Грудень[ред. | ред. код]

На 1 грудня в Донбасі залишилося три повстанських загону Перушева-ледарів, Зайцева і Гіденко загальною чисельністю 65 шабель з кулеметами, і два кочових загону прийшли в Донбас з сусідніх округів.

1922[ред. | ред. код]

В кінці 1921 і весь 1922 рік у Донецькій губернії діяли групи повстанців що складаються із більшовиків які були незадоволені Непом, і вели боротьбу проти радянських органів влади і бюрократичних структур.

Загони складалися з комуністів, незаможників, безробітних - тих хто активно підтримував радянську владу, політику розкуркулення, боровся з бандитизмом, а в результаті НЕПУ потрапив в скрутне економічне становище або був ображений владою. Загони виступали під гаслом "Геть НЕП і совбуржуазію!" У радянській історіографії цей рух отримав назву "червоний бандитизм".[24]

У січні 1922 р Винищувальний загін Богучарського полку в результаті двох боїв в Старобільському повіті розбив повстанський загін Зайцева (понад 70 бійців); сам Зайцев був убитий.

1923[ред. | ред. код]

Навесні 1923 року в оперативному зведенні ОГПУ, повідомлялося про розвиток в Бахмутському повіті повстанського руху, в повіті діяв загін Сироватського.[25]

Політична боротьба повстанців[ред. | ред. код]

Повстанці боролися проти влади більшовиків, не тільки використовуючи силу але також застосовували політичні методи боротьби. Так в Донецькій губернії активно пропагував анархістські ідеї серед робітників і селян Політвідділ РПАУ, члени якого виступали на мітингах в містах і селах губернії розвінчую антинародну політику більшовиків, поширювали прокламації. На цьому грунті на деяких рудниках спалахували страйки, особливо в Юзівському районі. Також активну анти-більшовицьку пропаганду вели Таганрозькому, Маріупольському, Олександро-Грушевському, Юзівському, Кам'янському Єнакіївському, Алчевському районах. У Маріупольському районі лівих есерів інтернаціоналістів було понад 100, меншовиків 2000, Ліві есери користувалися авторитетом серед селян і залізничників, меншовики серед робітників фабрик. В Олександро-Грушеського районі меншевіков 96, есерів лівих 18, правих 10. У Юзівському районі меншовиків 100, в Кам'янському районі меншовиків 7, лівих есерів 5, правих 5, в Єнакіївському районі бородбістів 31, в Алчевському 31. Всі ці політичні рухи вели підпільну роботу проти влади більшовиків.

Також в губернії діяли підпільні антибільшовицькі монархічні організації, особливо вони активні були в Маріупольському повіті. Достовірно відомо що Врангель посилав 300 офіцерів в губернію для організації повстання.[26]

Класифікація повстанців[ред. | ред. код]

За характером поастанські группи, що діяли на початку 1920-х рр. у Донецькій губернії, працівники правоохоронних органів розподіляли на п’ять груп:

Махновські повстанці. Головний лідер – батько Махно. До нього приєднувалися угруповання Марусі, Бистрова, Солодова, Савонова, Пархоменка, Фоми Кожі, Щуся, Куриленка-Білаша. Головні гасла – “Боротьба за вільні ради”, “Вільна торгівля”, “Визволення від більшовиків (або комуністичного іга”).

Петлюрівські повстанці. Це банди Каменюка, Терезова, Саєнка та Жоржа Бабицького. Працівники правоохоронних органів характеризували петлюрівську орієнтацію банд як слабо виражену, однак це не видається точним через вкрай часте пригадування маршрутів слідування та діяльності зазначених вище банд у інформаційних повідомленнях інформаторів та штатних працівників правоохоронних органів Донбасу

Есерівські повстанці. Ними вважалися банда Колесникова і контактуючі з ним банди Волоха й Винника, які діяли здебільшого тільки неподалік від північних кордонів.

Повстанці, що тільки проходили територією Донецької губернії. Це частина 51 Кубанського полку та банда на чолі з комбригом 1-ї кінної армії Маслаковим, які складалися з дезертирів і тільки швидко пройшли губернією.

Повстанці місцевого характеру. Найтиповішими були банди Жугіна, Склярова, Огнєва та Карлова. Невеличкі за чисельністю, із складом, що постійно змінювався, вони збиралися для 1-2 нападів, а потім поверталися до повсякденних занять. Чітких політичних вимог вони не мали [27]

Національний склад[ред. | ред. код]

Українці складали трохи більше половини повстанців. Вагомою є частка росіян – 30%. Вісім відсотків становили і євреї. Представники усіх інших національностей, які відображені в сектограмі, становили 6 %.[28]

Отамани Донбасу[ред. | ред. код]

1. Безуглова 2. Білокобильського 3. Бірюкова 4. Бондаря 5. Блохи 6. Булатова 7. Буната 8. Варламова 9. Варави 10. Винника 11. Вишивки 12. Волоха 13. Гавриша 14. Гайворонського 15. «Гайдамаки» 16. Гоголева 17. Горіхова 18. Дадики 19. Донченка 20. Дроздова 21. Дружинина 22. Ємельянова 23. Зайцева 24. «Золотий зуб» 25. Кузьміна 26. Кия 27. Каменюки 28. Кобелева 29. Ковальова 30. Колесникова 31. Колодіна 32. Коршунова 33. Котенка 34. Кочубея 35. Краснова 36. Лопатіна 37. Лук’янцева 38. Мамонтова 39. Марусі 40. Махна 41. Молнія 42. Москалевського 43. Перепелиці 44. Петренка 45. Піменова 46. Режевського 47. Рижого 48. Роговського 49. Роговця 50. Романька 51. Савонова 52. Сайка 53. Сироватського 54. Солодова 55. Соутенка 56. «Степ» 57. Зеленкевича 58. Терезо 59. Тищенка 60. Турка 61. Черепахи 62. Шаповалова 63. Шкуро 64. Щербачевського[29]

Вшанування[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Белаш А.В., Белаш В.Ф. "Дороги Нестора Махно". Стр 445
  2. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 349-350
  3. Белаш А.В., Белаш В.Ф. "Дороги Нестора Махно". Стр 447
  4. № 217. Из бюллетеня № 5. 1июня 1920 г. Бандитизм и махновщина (на местах)
  5. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 352
  6. Белаш А.В., Белаш В.Ф. "Дороги Нестора Махно". Стр 448
  7. № 218 Из бюллетеня № 6 . 2 июня 1920 г. По внутреннему фронту
  8. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 353
  9. 218 Из бюллетеня № 6 . 2 июня 1920 г. Бандитизм и махновщина Тыл армии оперативная сводка,42 дивизия
  10. В.Ф. Белаш, А.В. Белаш Дороги Нестора Махно Историческое повествование стр 447
  11. Белаш А.В., Белаш В.Ф. "Дороги Нестора Махно". Стр 458
  12. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 446
  13. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 447
  14. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 452
  15. Белаш А.В., Белаш В.Ф. "Дороги Нестора Махно". Стр 483
  16. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 453
  17. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 393
  18. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 560
  19. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 708-709
  20. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 711
  21. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 712
  22. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 715
  23. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 691-693
  24. http://russmir.info/eko/7209-protivorechivyy-nep.html
  25. Из оперативно-разведывательной сводки штаба войск Внутренней охраны Республики № 54/№ 100 (629) за 3 мая 1923 г. 5 мая 1923 г.
  26. В. Данилов, Т. Шанин "Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. Стр 448
  27. Бандитизм в Донецкой губернии за первую половину 1921 г. Приложение к полугодовому отчету о работе каменноугольной промышленности Донбасса.-Издание Донецкого губернского отдела В.С.Г.Центр.Упр. каменноугольной промышленности Донбасса, 1921.-С.1.
  28. 1921 рік
  29. Список складений за Паспортами областей (ГДА СБУ ф-13, спр. № 468 , № 454.)