Користувач:A1/Альпінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Альпінізмвид спорту і активного відпочинку[1][2], метою якого є сходження на вершини гір. Спортивна сутність альпінізму полягає в подоланні природних перешкод, створених природою (висоти, рельєфу, погодних умов), на шляху до вершини. У спортивних змаганнях з альпінізму об'єктом змагання є висота вершини, технічна складність пройденого маршруту, його характер і протяжність[3].

Альпіністи здійснюють останні кроки перед виходом на вершину Айленд-пік (6189 м), Гімалаї. Фото 27.10.2004 р.

Пам'ятні історичні дати[ред. | ред. код]

Сходження на Монблан в 1862 році
Першосходжувач на Монблан гірський провідник Жак Бальма. З картини Вебера
Пам'ятник первовосходителям на Монблан в Шамоні, Франція

Виникнення альпінізму найчастіше пов'язують з підкоренням 8 серпня 1786 лікарем Мішелем-Габріелем Паккардом і гірським провідником Жаком Бальма вищої точки Альп — Монблану[4][5]. Пам'ятник первовосходителям на Монблан знаходиться в світовому центрі альпінізму і гірських лиж — Шамоні.

  • 1788 — Даниил Гаусс, русский морской офицер, с двумя своими товарищами поднялся на высшую точку Камчатки, вулкан Ключевская сопка (4835 м)[6].
  • 1799—1804 Александр Гумбольдт достиг высоты 5800 метров при восхождении на вулкан Чимборасо в Южной Америке.
  • 1800 — Первое восхождение на высшую вершину Австрии Гросглокнер, Альпы[7].
  • 1809 — Первая женщина (Мария ПарадиМария Паради[fr]) взошла на Монблан[8].
  • 1811 — Первое восхождение на вершину Юнгфрау в Бернских Альпах[9].
  • 1829 — Первое восхождение на Восточную вершину Эльбруса участников Эльбрусской научной экспедиции Российской академии наук под руководством генерала Эммануэля. Вершину покорил местный проводник Килар, сопровождавший экспедицию[10].
  • Первое восхождение на Б. Арарат русского естествоиспытателя и врача Иогана Фридриха Паррота, армянского писателя Хачатура Абовяна и их спутников[11].
  • 1835 — Ряд восхождений в Андах, в том числе на Пичингу (4787 м) русского географа Платона Чихачёва[12].
  • 1851 — Первое покорение семитысячника Шилла (Shilla peak) (7025 м) в штате Химачал-Прадеш, Индия.
  • 1857 — Основание Альпийского клуба (Alpine Club) в Лондоне.
  • 1862 — Основание Австрийского Альпийского союза (Österreichischen Alpenverein)
  • 1863 — Основание Швейцарского альпклуба (Schweizer Alpen-Club)[13].
  • 1865 — Первое восхождение на одну из красивейших вершин Альп Маттерхорн (Эдвард Уимпер)[14].
  • 1869 — Основание Немецкого Альпийского союза (Deutschen Alpenverein)[15].
  • 1881 — Основание клуба «Эдельвейс» в Зальцбурге, Австрия[16].
  • 1889 — Первое восхождение на Килиманджаро[17].
  • 1900 — Основание Русского горного общества[18].
  • 1907 — Покорение второго семитысячника Трисул 7120 м в Гималаях англо-французской экспедицией.
  • 1913 — Первое восхождение на высочайшую вершину Американского континента Мак-Кинли, Аляска[19].
  • 1923 — Покорение вершины Казбек большой группой студентов Тифлисского университета под руководством Г. Н. Николадзе. Считается датой рождения советского альпинизма.
  • 1924 — Достижение участниками британской экспедиции высоты 8530 м в рамках попытки восхождения на Эверест. Лидер экспедиции Джордж Мэллори и его напарник Эндрю Ирвин пропали без вести во время финального штурма вершины. Несмотря на то, что тело Мэллори было найдено в 1999 году, точных данных об их достижении нет[20].
  • 1927 — В рамках советско-немецкой экспедиции на Памире был покорён пик Ленина (7104 м) (Карл Вин, Ойген АлльвайнОйген Алльвайн[de], Эрвин ШнайдерЭрвин Шнайдер[de]).
  • 1932 — Основание UIAA — Union Internationale des Associations d’Alpinisme. Первая немецкая экспедиция на Нанга-Парбат.
  • 1933 — Первое восхождение на высшую точку Советского Союза — пик Коммунизма (7495 м) Евгением Абалаковым.
  • 1938 — Покорение северной стены Эйгера, Альпы.
  • 1950 — Покорён первый восьмитысячник — Аннапурна (участниками французской экспедиции Морисом Эрцогом и Луи Лашеналем).
  • 1953 — Покорение высочайшей вершины планеты Джомолунгмы Эдмундом Хиллари и Норгеем Тенцингом. В этом же году покорена Нанга-Парбат немецким альпинистом Германом Булем.
  • 1954 — Покорена вторая по высоте вершина мира K2 итальянскими альпинистами Лино Лачеделли и Акиле Компаньони.
  • 1959 — Первое восхождение на сложнейшую вершину Серро-Торре в Патагонии[21].
  • 1964 — Покорена Шишабангма — последний из 14 восьмитысячников.
  • 1970 — Первое восхождение по Рупальской стене Нанга-Парбат братьями Райнхольдом и Гюнтером Месснерами. Гюнтер Месснер пропал без вести после покорения вершины во время спуска в сторону долины Диамира.
  • 1978 — Первое восхождение на Джомолунгму без кислородных приборов Питера ХабелераПитера Хабелера[en] и Райнхольда Месснера[22].
  • 1982 — Первое восхождение советских альпинистов на Джомолунгму по сложнейшему маршруту[23].
  • 1985 - Ричард Басс стал первым альпинистом, покорившим семь высочайших вершин семи частей света[24].
  • 1986 — Райнхольд Месснер стал первым альпинистом, покорившем все 14 высочайших вершин[25].
  • 1987 — Поляк Ежи Кукучка стал вторым, кто покорил все 14 восьмитысячников.
  • 2001 — Российская команда взошла на последнюю непокорённую отдельно расположенную вершину высотой свыше 8000 м Лходзе Средняя (8414 м)[26].
  • 2009 — Первый альпинист из СНГ Денис Урубко (Казахстан) покорил все 14 восьмитысячников планеты[27].

Розвиток[ред. | ред. код]

В історії розвитку альпінізму можна умовно виділити кілька етапів:

  1. Сходження на нескорені вершини найпростішим шляхом.
  2. Підвищення складності маршрутів на пройдені раніше вершини в Альпах та інших гірських системах.
  3. Висотні сходження на найвищі вершини світу.
  4. Проходження найскладніших маршрутів у різних гірських системах земної кулі.

Технічно складні сходження в Альпах[ред. | ред. код]

Зародившись в Альпах, альпінізм саме тут вперше став розвиватися як вид спорту. Чисто спортивні сходження на вершини почали відбуватися в Альпах ще на початку XIX століття. Особливо широкий розмах розвиток спортивного альпінізму одержало в XX столітті.

Пройдені маршрути по північній стіні Ейгера

До початку XX століття всі вершини Альп були підкорені, і альпіністи почали шукати нові, більш складні маршрути сходжень. Чим складніше був маршрут, тим більш спортивним вважалося сходження. Так поступово з'явився, виріс і зміцнився «стінний» альпінізм, тобто проходження маршрутів по стрімких стінах гір[28].

Найсильнішими альпіністами в цій області були представники альпійських держав: італійці, німці, австрійці, французи, а також англійці. У другій половині XX століття були пройдені такі стіни в Альпах, які до цього довгий час вважалися абсолютно нездоланними. Це свідчило про те, що спортивний клас альпіністів, безумовно, виріс. Велике значення для росту спортивної майстерності зіграло загальне розвиток спорядження і техніки подолання скельних та льодових ділянок. З'явилися більш легкі та міцні мотузки із синтетичних волокон, полегшені кішки, льодоруби, шлямбуры і закладки, дюралеві драбинки, вдосконалені кухні, нові продукти, легка, тепла одяг і взуття — все це істотно вплинуло на якісний зростання альпінізму.

Складні стінні маршрути в Альпах[ред. | ред. код]

Сходження по північній стіні Ейгера, траверс Хинтерштойсера
  1. Північна стіна Ейгера. Протягом десяти років з 1928 по 1938 рік альпіністи різних країн безуспішно намагалися пройти цю найтяжчу стіну в Альпах[29]. Після першопроходження північної стіни Ейгера в 1938 році до теперішнього часу по цій стіні прокладено велику кількість маршрутів, пройдених неодноразово. Про одну із спроб сходження по північній стіні Ейгера в 1936 році, закінчилася трагічно, німецькими кінематографістами в 2008 році був знятий художній фільм «Північна стіна» («Nordwand»), заснований на дійсних подіях. В даний час по північній стіні Ейгера прокладено багато важких маршрутів.
  2. Однією з найпопулярніших альпійських вершин серед альпіністів є Гран-Жорас, розташована в районі Монблану, у верхів'ях ущелини Лешо. Північна стіна Гран-Жорас протягом тривалого періоду представляла одну з проблем в Альпах. Лише в 1938 році італійські альпіністи Кассин, Еспозіто і Тицциони пройшли важкий маршрут по монолітної стіни, покритої натечным льодом.
  3. Північно-західна стіна Пті-Дрю в районі Монблану протягом тривалого часу вважалась непрохідною. Ця стіна заслужено вважається перевершує за складністю все те, що було зроблено раніше в Альпах. Перше проходження північної стіни Пті-Дрю вчинили 1 серпня 1935 р. П'єр-Ален (Pierre Allain) і Раймон Лейнинже (Raymond Leininger). Широко відоме серед альпіністів соло сходження італійського альпініста Вальтера Бонатті (Walter Bonatti) по південно-західному ребру, що отримав назву «ребро Бонатті». Італієць здійснював сходження з 17 по 22 серпня 1955 р. Сім років потому, 24-26 липня 1962 р., Гері Хэмминг (Gary Hemming) і Ройэл Роббінс (Royal Robbins) пройшли «American Direct» -самий прямий з пройдених раніше маршрутів по стіні Пті-Дрю. Пізніше 10-13 серпня 1965 р. Ройэлом Роббінсом і Джоном Харлином (John Harlin) була пройдена «Американська диретиссима». Цікавий маршрут по Північно-західній стіні Пті-Дрю «Up to Madonna» пройдений російськими альпіністами А. Кленовим і М. Деві в 2000 р. У 1995 р. ним же в двійці з М. Бруком пройдена стіна на Пті-Дрю. У 1998 р. російська двійка М.Деві і М. Першин пройшла «American Direct».. До теперішнього часу сходження по північно-західній стіні Пті-Дрю є еталоном високої спортивної майстерності в альпінізмі.

Сходження на найвищі вершини світу[ред. | ред. код]

Після того як були підкорені всі альпійські вершини, погляди людей все частіше стали звертатися на інші гірські райони Америки, Африки, Нової Зеландії. Дійшла черга і до Гімалаїв.

Перші спроби підкорити вершини у Гімалаях відносяться до початку XIX століття. Однак після перших спроб стало ясно, що експедиція на вершину вище 6000-7000 м ставить перед альпіністами безліч нових проблем, пов'язаних перш за все з висотою, малої освоенностью гірських районів, великими масштабами підходів до підніжжя вершин.

Протягом багатьох років в Гімалаї і Каракорум виїжджали різні експедиції. Англійці, починаючи з 1922 року, рік за роком наполегливо штурмували Еверест (Джомолунгму), німці — Нанга-Парбат і Канченджангу, італійці та американці — пік К-2 (Чогорі) у Каракорумі.

Перший восьмитисячник — Аннапурна, був підкорений лише в 1950 році учасниками французької експедиції Морісом Эрцогом і Луї Лашеналем[30]. Після цього протягом п'яти років були підкорені ще шість найвищих вершин Гімалаїв і Каракоруму, у тому числі найвища вершина Землі — Джомолунгма, який понад 30 років відбивав всі атаки британських експедицій. Успіху підкорення найвищих вершин поряд з накопиченим досвідом сприяло вдосконалення спорядження, насамперед, створення відносно легкою та надійною кисневої апаратури. Все це разом узяте визначило успіх повоєнних висотних експедицій.

По мірі розвитку висотного альпінізму поступово були підкорені всі восьмитисячники[31]. Останній підкореною вершиною висотою понад восьми тисяч метрів була вершина Лхоцзе Середня в масиві Лхоцзе, на яку вперше зійшли російські альпіністи в 2001 році. Історія підкорення найвищих вершин[32][33] представлена в таблиці:

Вершина Высота Место расположения Первое восхождение Имена первовосходителей Первое восхождение зимой Имена первовосходителей зимой Количество восхождений
Джомолунгма (Эверест) 8848 м Непал/Китай 29 мая 1953  Новая Зеландия: Эдмунд Хиллари

 Непал: Норгей Тенцинг

17 февраля 1980
 Польша: Кшиштоф Велицкий, Лешек Цихий 4109[34]
K2 (Чогори) 8611 м Каракорум[35] 31 июля 1954  Италия: Акилле Компаньони, Лино Лачеделли 284[36]
Канченджанга 8586 м Непал/Индия 25 мая 1955  Великобритания: Джордж Бэнд (George Band), Джо Браун (Joe Brown) 11 января 1986  Польша: Кшиштоф Велицки, Ежи Кукучка 209[37]
Лхоцзе 8516 м Непал/Китай 18 мая 1956  Швейцария: Фриц Люхзингер (Fritz Luchsinger), Эрнст Райсс (Ernst Reiss) 31 декабря 1988  Польша: Кшиштоф Велицкий (Krzysztof Wielicki) 221[38]
Макалу 8485 м Непал/Китай 15 мая 1955  Франция: Жан Кузи (Jean Couzy), Лионель Террай 9 февраля 2009  Италия: Симоне Моро (Simone Moro)

 Казахстан: Денис Урубко

299[39]
Чо-Ойю 8188 м Непал/Китай 19 октября 1954  Австрия: Йозеф Йёхлер (Joseph Joechler), Герберт Тихий (Herbert Tichy)

 Непал: Пасанг Дава Лама (Pasang Dawa Lama)

12 февраля 1985  Польша: Мацей Бербека (Maciej Berbeka), Мацей Павликовский (Maciej Pawlikowski), Ежи Кукучка 2668[40]
Дхаулагири I 8167 м Непал 13 мая 1960  Австрия: Курт Димбергер (Kurt Diemberger), Альбин Шельберт (Albin Schelbert)

 Германия: Петер Динер (Peter Diener)
 Швейцария: Эрнст Форрер (Ernst Forrer)
 Непал: Наванг Дорчже (Nawang Dorje), Нима Дорчже (Nima Dorje)

21 января 1985  Польша: Анджей Чок (Andrzej Czok), Ежи Кукучка 382[41]
Манаслу 8163 м Непал 9 мая 1956  Япония: Тосио Иманиси (Toshio Imanishi)

 Непал: Гьялцен Норбу (Gyalzen Norbu)

14 января 1984  Польша: Мацей Бербека (Maciej Berbeka), Рышард Гаевский (Ryszard Gajewski) 297[42]
Нанга-Парбат 8126 м Пакистан 3 июля 1953  Австрия: Герман Буль в одиночку 304[43]
Аннапурна I 8091 м Непал 3 июня 1950  Франция: Морис Эрцог, Луи Лашеналь 3 февраля 1987  Польша: Ежи Кукучка, Артур Хайзер (Artur Hajzer) 154[44]
Гашербрум I (Хидден-пик) 8080 м Каракорум 5 июля 1958  США: Эндрю Кауфман (Andrew Kauffman), Пит Шёнинг (Pete Schoening) 9 марта 2012  Польша: Адам Белецки и Януш Голаб 265[45]
Броуд-пик 8051 м Каракорум 9 июня 1957  Австрия: Фриц Винтерштеллер (Fritz Wintersteller), Маркус Шмук (Marcus Schmuck), Курт Димбергер (Kurt Diemberger), Герман Буль (Hermann Buhl)
5 марта 2013  Польша:Мацей Бербека, Адам Белецкий, Томаш Ковальский и Артур Малек 385[46]
Гашербрум II 8034 м Каракорум 8 июля 1956  Австрия: Фриц Моравец (Fritz Moravec), Йозеф Ларх (Josef Larch), Ханс Вилленпарт (Hans Willenpart) 2 февраля

2011 год

 Италия: Симоне Моро (Simone Moro)

 Казахстан: Денис Урубко

 США: : Кори Ричар

871[47]
Шишабангма 8027 м Китай 2 май 1964  КНР: Сюй Цзин (Hsu Ching), Чжан Чжуньянь (Chang Chun-yen), Ван Фучжоу (Wang Fuzhou), Чжэнь Сань (Chen San), Чжэн Тяньлян (Cheng Tien-liang), У Цзунъюэ(Wu Tsung-yue), Соднам Дочжи (Sodnam Doji), Мигмар Траши (Migmar Trashi), Дочжи (Doji), Ёнтен (Yonten) 14 января 2005  Польша: Пётр Моравский (Piotr Morawski)

 Италия: Симон Моро (Simone Moro)

274[48]

Сходження на найвищі вершини стінним маршрутами[ред. | ред. код]

Після підкорення найвищих вершин найлегшим маршруту почалася ера підкорення найвищих вершин з важким, стінним маршрутами. На рубежі XX і XXI століть була зроблена спроба вибрати кращі сходження століття[49]. До їх числа на думку деяких експертів були віднесені наступні найбільш значні стінні сходження на найвищі вершини[50][51]:

  • Сходження по південній стіні Лхоцзе збірної команди профспілок СРСР, 1991
  • Сходження на Канченджангу Словенської двійкою Претцель-Шремфель, відзначений нагородою «Золотий льодоруб», 1991
  • Сходження по північній стіні Дхаулагири. Російсько-британська команда під керівництвом С. Єфімова, 1993
  • Сходження по східній стіні на вершину Ама-Даблам. Альпіністи з Словенії Томаш Хумар і Ваня Фурлан, нагорода «Золотий льодоруб», 1995
  • Сходження по західній стіні Макалу. Російська команда з Єкатеринбурга, Нагорода «Золотий льодоруб», 1997
  • Сходження по північній стіні піку Жанну. Російська команда, Нагорода «Золотий льодоруб», 2004
  • Сходження по північній стіні Джомолунгми. Російська команда, 2004
  • Сходження по західній стіні К-2 (Чогорі). Російська команда, 2007

Починаючи з 1992 року за ініціативою французького журналу Montagnes і The Groupe de Haute Montagne (GHM) щорічно по закінченні сезону відбувається нагородження альпіністів, які вчинили кращі сходження року. Премія «Золотий льодоруб» є найпрестижнішою нагородою в альпінізмі.

Починаючи з 2009 року була заснована нова номінація «За досягнення всього життя» і першим у цій номінації золотий льодоруб отримав знаменитий італійський альпініст і мандрівник Вальтер Бонатті. У наступні роки цієї нагороди були удостоєні Райнхольд Месснер (2010), Даг Скотт (2011), Робер Параго (2012), Курт Димбергер (2013), Джон Роскелли (2014), Кріс Бонингтон (2015), .

Техніка альпінізму[ред. | ред. код]

Подолання скельних стін.
Подолання льодовикової тріщини
Подолання крутого льоду
Альпіністи долають льодопад Кхумбу при сходженні на Еверест
Подолання крутого снігового схилу.

При заняттях альпінізмом доводиться долати різноманітні природні перешкоди: ріки, скелі, сніг, льодовики, льодопади. Їх подолання, як правило, пов'язане з небезпекою. За багаторічну історію альпінізму була вироблена спеціальна техніка подолання небезпечного гірського рельєфу[52].

Скелі[ред. | ред. код]

Техніка подолання скельного рельєфу залежить від крутизни скель. Як правило, скелі долаються в зв'язках. Скельні стіни долають лазанием у зв'язках з поперемінної організацією страховки напарника по зв'язці. Лазіння найбільш безпечно в тих випадках, коли лезущий дотримується правило трьох точок опори: для двох рук і ноги або обох ніг і рук. У разі втрати однієї з точок опори альпіністові легше зберегти рівновагу: швидко змінивши положення тіла і знайшовши іншого захоплення, відновити три точки опори. При лазінні з двома точками опори в разі втрати однієї з них майже неможливо зберегти рівновагу.

На некрутых скелях можливо одночасне рух учасників у зв'язці. У цьому випадку йде першим вибирає маршрут руху таким чином, щоб у разі зриву одного з учасників зв'язки інший міг би утримати його від падіння, заклавши мотузку за виступи скель. На крутих скелях, де існує небезпека падіння, організується страховка з використанням скельних гаків і закладок. У цьому випадку йде у зв'язці першим при підйомі забиває за допомогою скельного молотка крюки в ущелини, пристібає через вушко гака карабін або відтяжку, а в карабін вщелкивает мотузку, яка страхує його в разі зриву. Якщо стіна дуже крута, існує небезпека перебива мотузки падаючим каменем або розриву мотузки на гострих каменях, то перший йде на подвійній мотузці для того, щоб забезпечити більшу безпеку. У цьому випадку мотузки защіпаються послідовно одна за іншою карабіни, пристебнуті до різних гаками або закладок. На дуже складних крутих ділянках з нависанням, при подоланні карнизів використовуються штучні точки опори у вигляді драбинок або мотузяних петель, які підвішуються до попередньо забитих гаками.

Йде першим у зв'язці піднімається на всю довжину мотузки, організовує точки страховки для себе і для іншого учасника у зв'язці. Після цього нижній у зв'язці здійснює підйом з верхньою страховкою по шляху вибиваючи гаки, залишені першим. Зібравшись на пункті страховки, організованому першим учасником, зв'язка починає в такому ж стилі підйом по новому ділянці скельного маршруту.

Лід[ред. | ред. код]

При сходженні, особливо у високих горах, доводиться долати льодовики, льодопади. Залежно від стану льодовика, наявності льодових тріщин, крутизни льоду використовуються різні види льодового спорядження:

При проходженні льодовиків існує небезпека падіння у тріщину на льодовику, тому льодовики проходять у зв'язці, організовуючи страховку один одного. На крутому льоду використовується техніка льодолазіння.

При подоланні ледопадов, особливо при багаторазовому їх проходження при сходженні в гімалайському стилі використовуються спеціальні сходи.

Особливістю подолання крутого льоду є обов'язкове використання спеціальних кішок і льодобурів для організації проміжних точок страховки. Широке визнання за кордоном отримала винайдена відомим радянським альпіністом В. М. Абалаковым Абалаковская петля (Abalakov thread), використовувана для організації страховки на льоду[53].

Сніг[ред. | ред. код]

Техніка подолання снігових схилів залежить від стану снігу[54].

Для проходження свіжого снігу застосовуються снігоступи і лижі для скі-альпінізму.

При проходженні крутих снігових схилів використовують льодоруб для страховки, а також як додаткову точку опори при русі в три такти: льодоруб-нога-нога[55].

Для проходження утрамбованого вітром і заледеневшего снігу, фірну застосовуються кішки.

Стиль сходження[ред. | ред. код]

Виділяють альпійський і гімалайський стилі сходжень. Альпійський стиль — це послідовний підйом на вершину разом з усім спорядженням. Гімалайський стиль відрізняється попередньою підготовкою маршруту сходження, провешиванием страхувальних мотузок (перил), встановленням проміжних таборів, доставкою спорядження і кисню в ці табори, що передбачає багаторазові підйоми і спуски з табору в табір. Гімалайський стиль — це своєрідна облога гори, що займає іноді 2-3 місяці, але саме така тактика дозволила досягти вершин Евересту та інших восьмитисячників.

Різновиди[ред. | ред. код]

Скелелазіння[ред. | ред. код]

Скелелази в національний парк йосеміті, США

У невисоких горах, де, як правило, немає снігу і льоду маршрут сходження на вершини проходить по скелях[56]. Особливістю скельних сходжень є:

  • Відносно невелика висота над рівнем моря і внаслідок цього відсутність кисневого голодування;
  • Більш комфортні з точки зору температури навколишнього середовища умови сходжень;
  • Відсутність необхідності брати на сходження велика кількість теплих речей;
  • Можливість проходити маршрут в легкій скельної взуття;
  • Як правило, технічно складні ділянки маршруту вимагають для організації надійної страховки застосування широкого арсеналу скельного спорядження (мотузки, гаки, закладки, відтяжки, карабіни та ін);
  • Як правило, менш тривалий час проходження скельного маршруту (найчастіше без ночівлі).

Об'єднані скельно-сніжно-льодові сходження[ред. | ред. код]

Сходження на пік Егюій-дю-Міді, Верхня Савойя, Франція
Альпіністи на сніжному гребені

Подібні сходження являють собою класичний альпінізм, що зародився в Альпах, висота яких не перевищує 4810 метрів (висота Монблану) над рівнем моря. При сходженні в Альпах та інших гірських районах (Кавказ, Кордильєри, Південні Альпи, Анди, Памір, Тянь-Шань, Алтай і ін) на вершини висотою до 5000 метрів над рівнем моря альпіністи, як правило, не стикаються з ознаками гострого прояву гірської хвороби[57]. Особливістю даного типу сходжень є[58][59]:

  • Необхідність застосування всього арсеналу альпіністської техніки: техніки пересування та організації страховки на скелях, снігу та льоду;
  • Необхідність організації проміжних таборів для ночівлі та відпочинку, що тягне за собою необхідність брати бівачні спорядження;
  • Менш швидкий темп руху на маршруті внаслідок більшої ваги рюкзаків з-за необхідності брати більшу кількість спорядження (кішки, льодоруб, мотузки, скельні і льодові гаки, бівачні спорядження, продукти харчування, засоби зв'язку та інше).
  • При сходженні на вершини висотою понад 5000 метрів над рівнем моря темп руху сповільнюється через проявів ознак гірської хвороби, якщо учасники сходження не мають хорошої акліматизації.

Висотний альпінізм[ред. | ред. код]

Польський альпініст Анджей Чок на вершині Евересту, травень 1980

Під висотним альпінізмом розуміються сходження на вершини висотою вище 6500 метрів над рівнем моря, розташовані у високих горах: Гімалаї, Каракорум, Памір, Тянь-Шань, Анди. При занятті висотним альпінізмом головною трудністю є необхідність максимальної мобілізації життєвих сил для подолання негативних наслідків впливу на організм висоти, сухого розрідженого повітря, ультрафіолетового випромінювання, сильного вітру, низьких температур[60]. Незважаючи на використання при висотних сходження на вершини вище 8000 метрів над рівнем моря спеціального кисневого обладнання, тривале перебування людини на цих висотах неможливо. Ця висотна зона отримала назву «зона смерті». Для подолання негативного впливу висоти і успішного сходження завжди потрібна акліматизація. Процес акліматизації проходить шляхом поступового набору висоти з необхідністю спуску на більш низькі висоти для відпочинку і відновлення сил[61]. Тому висотні сходження займають набагато більше часу порівняно з сходженнями на більш низькі висоти. Для здійснення сходжень організовуються експедиції, які тривають не один місяць.

  • Необхідність попередньої акліматизації;
  • Необхідність використання спеціального одягу і взуття для захисту від негативного впливу зовнішнього середовища: сильні вітру, низькі температури, велика кількість снігу, льоду;
  • Використання всього арсеналу альпіністського спорядження і техніки альпінізму
  • Організація проміжних таборів для ночівлі, закидання спорядження, продуктів харчування.
  • Як правило, підготовка шляху підйому і спуску: установка мотузяних перил, проміжних таборів. Поступовий підйом на вершину зі спуском для відпочинку, що дозволяє акліматизуватися для вирішального штурму вершини.

Big Wall[ред. | ред. код]

Big Wall — клас сходжень, передбачають проходження великих стін довжиною кілометр і більше. Дані сходження відрізняються особливою складністю маршрутів[62][63].

Суспільне значення[ред. | ред. код]

Прикладне значення альпінізму[ред. | ред. код]

Альпінізм має важливе прикладне значення для різних сторін життя суспільства. У процесі свого розвитку техніка альпінізму, вироблені прийоми, методи знайшли застосування в різних видах людської діяльності.

Військовий альпінізм[ред. | ред. код]

Німецькі гірські стрілки в горах Кавказу 22 грудня 1942 року
Німецькі гірські стрілки під час занять скелелазінням

Військове значення альпінізму в країнах з гірським рельєфом стало зрозумілим відносно давно. На початку XX століття в Австро-Угорщині та Італії з'явилися спеціальні гірськострілецькі частини[64]. У Німеччині перші гірські частини (гірські єгері) були сформовані в Баварії в 1915 році з уродженців Баварії і Вюртемберга.

Під час Першої світової війни, влітку 1918 року, гірські стрілки взяли участь в самому високогірному битві — Битві при Сан Матео (Battle of San Matteo) в італійському регіоні Трентіно, на висоті 3 678 метрів над рівнем моря[65]. Перед Другою світовою війною в Німеччині були сформовані дві гірськострілецькі дивізії. Гірськострілецькі частини були також сформовані в СРСР і ряді інших країн.

Після початку Великої Вітчизняної війни представники Всесоюзної секції альпінізму звернулися в Генеральний штаб з пропозицією створити спеціальну альпіністську групу для навчання гірських частин[66]. Така група була сформована, і альпіністи з неї спрямовані на Закавказький і Північно-Кавказький фронти, а також в Середньоазіатський військовий округ в якості інструкторів по гірській підготовці[67]. У другій половині XX століття гірськострілецькі частини брали участь у ряді воєн: між Індією і Пакистаном (1999, під час якої бойові дії велися на великих висотах — до 5400 метрів над рівнем моря)[68], у війні СРСР в Афганістані, у війні НАТО в Афганістані і ще кількох локальних конфліктах.

В даний час гірськострілецькі частини існують у Німеччині, Італії[69], США[70], Росії, Франції[71], Швейцарії та ряді інших країн.

Альпіністську підготовку гірськострілкових частин здійснюють досвідчені горовосходители, навчаючи солдатів і офіцерів методів подолання складного гірського рельєфу, техніці альпінізму і способів забезпечення безпеки[72] [73] [74].

Промисловий альпінізм[ред. | ред. код]

Файл:Promalp.jpg
Промислові альпіністи за роботою

Промисловий альпінізм, як спеціальна технологія виконання висотних робіт на промислових та інших об'єктах, при яких роботи виконуються за допомогою підйому або спуску по мотузці, або з використанням інших альпіністських методів просування і страховки, широко почав застосовуватися з 1960-х років, хоча і до цього були численні випадки застосування альпіністської техніки для виконання різних господарських робіт[75]. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни альпіністи покривали маскувальними чохлами позолочені шпилі й куполи Ленінграда, рятуючи їх від артобстрілів і бомбардування[76].

Починаючи з 1964 року спеціальність «скелелаз-монтажник» з'явилася в СРСР в списку професій. Її засновником став заслужений майстер спорту СРСР І. А. Галустов. При будівництві найбільших високогірних ГЕС: Нурекської, Токтогульської, Саяно-Шушенської, Рогунської, Чиркейской спецзагони альпіністів виконували роботи по розчищенню і зміцнення гірських схилів[77].

В даний час промисловий альпінізм міцно увійшов в життя, у результаті чого в травні 2001 року Мінпраці РФ затвердив професію «промисловий альпініст»[78].

Рятувальну справу[ред. | ред. код]

Робота рятувальників

Альпіністські навички, досвід організації безпеки при сходженні в горах надали значну допомогу у формуванні пошуково-рятувальних загонів, пошуково-рятувальних служб.

У всіх гірських районах різних країн світу діють гірничо-рятувальні служби (англ. Mountain rescue), які надають допомогу потрапили в лихо, а також забезпечують безпечне перебування людей у горах, як постійно проживають, так і тимчасово прибулих на відпочинок. Дані служби діють на постійній основі, їх діяльність фінансується, як правило, з бюджетних джерел. У Російській Федерації дані служби входять до складу МНС РФ[79].

Перші спеціалізовані цілодобово діють контрольно-рятувальні пункти (КСП) у гірських районах з'явилися в СРСР у 1958 році. Крім того, в 1963 році Всесоюзний рада ДСТ профспілок засновує жетон «Рятувальний загін», а Федерація альпінізму СРСР включає в нормативи для спортсменів першого розряду виконання вимог на отримання номерного жетона <Рятувальний загін>. Таким чином практично всі альпіністи вищих спортивних розрядів були рятувальниками[80].

Для підготовки професійних рятувальників в сучасних умовах проводяться спеціальні школи, на яких вивчаються і відпрацьовуються, поряд з іншими питаннями (надання першої медичної допомоги), техніка організації страховки і транспортування потерпілого в умовах різного гірського рельєфу. Після закінчення курсу теоретичної та практичної підготовки успішно склали іспит, присвоюється звання «рятувальник» і вручається номерний жетон «Порятунок в горах»[81][82].

Виникнення і розвиток нових видів спорту[ред. | ред. код]

У процесі розвитку альпінізму з нього виокремились і стали самостійними деякі види спорту.

Спортивне скелелазіння[ред. | ред. код]

Тренування зі спортивного скелелазіння на скеледромі в Гонконзі

Спортивне скелелазіння (англ. sport climbing) як змагальний альпінізм на скелях з'явився в СРСР наприкінці 1940-х років[83][84]. У процесі свого розвитку спортивне скелелазіння стало самостійним видом спорту. Починаючи з 1955 року в СРСР регулярно проводилися всесоюзні змагання. У 1966 році спортивне скелелазіння отримало офіційне визнання: в ЕВСК були введені нормативи і вимоги для виконання спортивного розряду з альпінізму а в 1969 році — вимоги для виконання вищих спортивних розрядів КМС і МС.

Завдяки накопиченому досвіду в СРСР і пропаганди в світі скелелазіння як виду спорту, який він отримав широке міжнародне визнання як самостійний вид спорту[85]. У 2007 році була створена Міжнародна федерація спортивного скелелазіння, під егідою якої регулярно проводяться чемпіонати світу, змагання на Кубок світу та інші. Починаючи з 1990 року всі великі змагання зі спортивного скелелазіння (чемпіонати світу та Європи, Кубок світу і Європи та інші) проводяться на штучному рельєфі[86].

Ще в 1972 році під час Мюнхенських Олімпійських ігор була проведена дискусія про запровадження альпінізму і скелелазіння в програму Олімпійських ігор. Більшість представників стран-членов МОК[Невідомий термін] (42 проти 24) висловилися за включення спортивного скелелазіння в програму Олімпійських ігор. У той же час 65 членів МОК висловилися проти включення альпінізму[87]. На що проходила в лютому 2010 року у Ванкувері сесії Міжнародний олімпійський комітет визнав скелелазіння олімпійським видом спорту[88].

Льодолазіння[ред. | ред. код]

Етап Кубка світу по льодолазанню в Італії, Валь Даоне, 2007. Д. Бичків долає ділянку траси, що представляє собою льодовий стеля

Льодолазіння (англ. Ice climbing) як змагальний альпінізм в лазінні по льодовим стін з'явився в 1980 роки[89]. В даний час виділився в самостійний вид спорту, за яким регулярно проводяться чемпіонати світу, многотуровые змагання на Кубок світу, регіональні та національні першості[90][91].

Міжнародна федерація альпінізму і скелелазіння просуває льодолазіння як олімпійського виду спорту[92].

Гірський туризм[ред. | ред. код]

Гірський туризм (англ. mountain tourism) є самостійним видом спорту, що виникли на стику власне туризму і альпінізму. Чим складніший маршрут, у гірському туризмі, тим більше спільного між цими двома видами спорту[93].

В гірському туризмі використовується та ж техніка, ті ж види спорядження, що і в альпінізмі[94]. Деякі гірські походи по своїй технічній труднощі можуть бути цілком прирівняні до альпіністським сходжень. Прикладом тому може бути дуже складний, що не має аналогів похід, зроблений туристами МАІ в 2009 році на Памірі, під час якого було пройдено 622 км по високогірній частині Паміру з сходженням на найвищі вершини: пік Комунізму (7495 м), пік Леніна (7134 м) і пік Революції (6940 м)[95].

Скі-альпінізм[ред. | ред. код]

Підйом на лижах для скі-альпінізму в гору

Скі-альпінізм (англ. ski-alpinism, ski touring) як різновид альпінізму виник порівняно недавно на стику двох видів спорту (альпінізм і гірські лижі), проте отримав широке поширення в гірських районах Європи, Америки, Азії, інших країн, де є гори і сніг.

В даний час скі-альпінізм має всі необхідні ознаки для того, щоб вважатися самостійним видом спорту. На постійній основі проводяться міжнародні (в тому числі чемпіонати світу), регіональні та національні змагання під егідою Міжнародної ради по скі-альпінізму [96].

Міжнародні змагання[ред. | ред. код]

З 2012 року в країнах СНД почали проводити світовий чемпіонат зі спортивного альпінізму. У ньому беруть участь альпіністи з Росії, з України, Білорусі, Казахстану, Болгарії, Іспанії та інших країн. Головним організатором чемпіонату виступає Євразійська асоціація альпінізму і скелелазіння.

См. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. What is Mountaineering?. Процитовано 18 червня 2016.
  2. What is Climbing?. About.com:Climbing. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 18 січня 2010.
  3. Альпинизм. Правила соревнований и проведения восхождений. Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  4. Захаров П. П., Мартынов А. И., Жемчужников Ю. А. {{{Заголовок}}}.
  5. Рототаев П. С. {{{Заголовок}}}.
  6. Ключевская сопка. Самый высокий вулкан Евразии
  7. Атлас чудес природы; Европа: Высокий Тауэрн. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  8. Ребюффа, Гастон. Гид рассказывает. Перевод с фр. Л. Васюкевича. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  9. Юнгфрау. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  10. Первое покорение Эльбруса - экспедиция генерала Эмануеля. Elbrus-info. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  11. Ашот Левонян. Арарат: история восхождений. Mountain.RU. Процитовано 4 лютого 2016.
  12. Лебедихин А.В. История альпинизма в России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  13. Волков Л.Б. История мирового альпинизма. Харьковский альпклуб. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  14. Маттерхорн - первое восхождение. ВЕХИ ИСТОРИИ (по материалам вебстраницы высокогорной гостиницы "Бергхаус Маттерхорн / хижина Хорнли". Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  15. Структура и организация работы Немецкого альпийского союза. Процитовано 10 січня 2010.
  16. Sie wollen uns kennenlernen?. Edelweiss Club Salzburg. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  17. The First Ascent in 1889. Africa Travel Resource Kilimanjaro. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  18. История альпинизма в России. Информационное агентство SPORTCOM. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  19. . — № 9.
  20. Диренфурт Г. {{{Заголовок}}}.
  21. Самойлик. Серро Торре – горный шпиль в милю высотой. 1001 чудо света. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  22. Месснер Р. {{{Заголовок}}}.
  23. {{{Заголовок}}}.
  24. Ричард Басс на сайте 7summits.com
  25. E. Jurgalski. Статистика восхождений на 14 восьмитысячников на www.8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  26. Першин В. Н. Краткая история достижений советских и российских альпинистов в Гималаях. История альпинизма в России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  27. Андрей Анфиногентов. Повелитель больших гор. Спорт-Экспресс. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 17 лютого 2010.
  28. Гарф Б., Кропф Ф. Альпинизм за рубежом М: Государственное издательство «Физкультура и спорт», 1957
  29. Харрер, Генрих. Белый паук. Горная энциклопедия. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 12 лютого 2010.
  30. Празднование 50-летия первовосхождения на Аннапурну. (4—5 июня 2000 года, Шамони, Франция). Клуб альпинистов и скалолазов Екатеринбурга. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  31. История покорения высочайших вершин мира. Библиотека альпиниста. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  32. Geographical facts and first ascents information of the Main 8000ers
  33. Complete ascent — fatalities statistics of all 14 main 8000ers
  34. Статистика восхождений на Эверест. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  35. Вершины К2, Гашербрум I, Гашербрум II и Броуд-пик де-факто находятся на границе между Пакистаном и Китаем в Каракоруме, хотя на эту территорию претендует Индия. На большинство из них пути восхождения ведут через Пакистан. Некоторые восхождения были совершены из Китая.
  36. Статистика восхождений на K2. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  37. Статистика восхождений на Канченджангу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  38. Статистика восхождений на Лхоцзе. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  39. Статистика восхождений на Макалу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  40. Статистика восхождений на Чо-Ойю. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  41. Статистика восхождений на Дхаулагири. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  42. Статистика восхождений на Манаслу. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  43. Статистика восхождений на Нанга Парбат. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  44. Статистика восхождений на Аннапурну. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  45. Статистика восхождений на Гашербрум I (Хидден-пик). 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  46. Статистика восхождений на Броуд-пик. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  47. Статистика восхождений на Гашербрум II. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  48. Статистика восхождений на Шишабангму. 8000ers.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  49. Лучшие восхождения столетия. Оценки разных специалистов. Risk online. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  50. История конкурса "[[Золотой ледоруб]]". Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  51. PIOLET D’OR Премия «Золотой Ледоруб». История. Личности. Процитовано 10 січня 2010.
  52. Гутман Л., Ходакевич С., Антонович И. {{{Заголовок}}}.
  53. The Abalakov Thread. Needle Sports. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 16 січня 2010.
  54. Алексеев. А. А. Правила поведения на снегу и передвижения в связках при занятиях альпинизмом. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  55. Алексеев А. А. Передвижение по снежному рельефу. Спортивный альпинизм. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  56. Хаттинг, Гарт. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-8183-1197-X, ISBN 5-09-002630-0.
  57. Тихвинский С. Б. Горная болезнь. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  58. Хаттинг, Гарт. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-8183-1197-X, ISBN 5-09-002630-0.
  59. Тактика и техника горовосхождений. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  60. Пока дышу, надеюсь: Восхождение на Эверест. Портал «Популярная механика». Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  61. Янчевский О. Проблемы акклиматизации в горах. Турклуб КПИ Глобус. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  62. Big Walls Webcite. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  63. Русский путь - стены мира. Risk online. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 січня 2010.
  64. Г. Уильямсон. Немецкие горнострелковые и лыжные части. 1939-1945. — М. : Издательство АСТ, 2002. — С. 3. — 63 с. — ISBN 5-17-016441-6.
  65. WWI bodies are found on glacier. BBC News. 24 серпня 2004. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 20 грудня 2009.
  66. Гусев А. М. {{{Заголовок}}}.
  67. Гусев А. М. От Эльбруса до Антарктиды. — 2-е изд., доп. и испр. — М. : Советская Россия, 1985. — С. 50. — 240 с.
  68. 1999 Kargil Conflict. Процитовано 20 грудня 2009.
  69. Arma di Fanteria Gli Alpini. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 20 грудня 2009.
  70. 10th Mountain Division (Light Infantry). Процитовано 20 грудня 2009.
  71. 7ème Bataillon de Chasseurs Alpins. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 20 грудня 2009.
  72. Горная подготовка военнослужащих. Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2010-01-8.
  73. Генштаб России: Франция и Швейцария могут помочь ВС РФ с альпинистской подготовкой. ПолитРУ. 21 грудня 2009. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2010-01-8.
  74. Как готовить горный спецназ. Альпинисты пришли на помощь силовикам. Новая газета. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 2010-01-8.
  75. Мартынов А.И. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-98724-002-6.
  76. О верхолазных работах Ю.П. Спегальского в Ленинграде. Альпклуб Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 2010-01-8.
  77. История промышленного альпинизма
  78. Труханович Л.В., Щур Д.Л. . — № 1.
  79. Создание сводного высокогорного поисково-спасательного отряда МЧС России и подготовка общественных спасателей-альпинистов. МЧС России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  80. Жетон Спасение в горах. Freeride & Heliski team. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  81. Учебно-тренировочный сбор на жетон «Спасение в горах». Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  82. Спасение в горах. Федерация альпинизма России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  83. 60 лет спортивному скалолазанию. Федерация скалолазания России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  84. История скалолазания. Федерация скалолазания России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  85. Competition climbing history. International Federation of Sport Climbing. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  86. Первое десятилетие международного спортивного скалолазания. Информационный центр Федерации скалолазания России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  87. История спортивного скалолазания, 1967—1976 гг. Информационный центр Федерации скалолазания России. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  88. Скалолазание стало олимпийским…. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 лютого 2010.
  89. Ледолазание. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  90. Ice Climbing. International Mountaineering and Climbing Federation. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  91. Первый этап Кубка мира по ледолазанию в Кирове. Сайт Клуба альпинистов и скалолазов Екатеринбурга. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  92. Olympic Movement. International Mountaineering and Climbing Federation. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 18 січня 2010.
  93. МКК Горный туризм. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  94. Горный туризм на сервере Скиталец. Сервер для туристов и путешественников Скиталец. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  95. Лебедев А. Памирский марафон 2009. Экстремальный портал. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.
  96. Ски Альпинизм. Risk online. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 10 січня 2010.

[[Категорія:Альпінізм]] [[Категорія:Гори]]