Користувач:IEU-wiki/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Європейський університет
ЄУ
Емблема університету
Емблема університету
Емблема університету
Девіз
  • Вчись, працюючи!
    • Засновано 1991
    Акредитація: IV рівня
    Ректор Тимошенко Іван Іванович
    Сайт: e-u.in.ua
    Адреса: Київ, бульв. Академіка Вернадського, 16в

    Європе́йський університе́т — недержавний приватний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації в Україні. Заснований в 1991 р. родиною вчених — Тимошенком Іваном Івановичем, його дружиною Зоєю Іванівною та їх донькою Оленою Іванівною. Університет член УАБО.

    В університеті працює більше 1600 науково-педагогічних фахівців, з яких майже половина має вчені ступені і звання.

    У структурі університету: Науково-навчальний інститут права та безпеки підприємництва, Науково-дослідний інститут системних досліджень стабілізації і розвитку економіки та факультети: економіки і менеджменту, інформаційних систем і технологій, юридичний, практичного підприємництва і професійної адаптації, 14 філій у різних містах України, а також Бізнес-коледж, ліцей та ясла садок.

    В університеті функціонує Міжнародний освітньо-підготовчий центр для іноземних студентів та аспірантура для підготовки спеціалістів вищої кваліфікації. Університет готує молодших бакалаврів, бакалаврів, Аспірантів, спеціалістів і магістрів з таких галузей знань: «Інженерія програмного забезпечення», «Комп'ютерні науки», «Інформаційна бібліотечна та архівна справа», «Кібербезпека», «Екологія», «Облік і оподаткування», «Хореографія», «Музичне мистецтво», «Економіка», «Політологія», «Фінанси, банківська справа та страхування», «Менеджмент», «Маркетинг», «Право». Заклад проводить також перепідготовку спеціалістів та підвищення кваліфікації.

    Структура університету[ред. | ред. код]

    Факультети[ред. | ред. код]

    • Факультет економіки та менеджменту
    • Юридичний факультет
    • Факультет інформаційних систем i технологій

    Кафедри[ред. | ред. код]

    • Кафедра соціально-політичних дисциплін
    • Кафедра фінансів, обліку та оподаткування
    • Кафедра інформаційних технологій, кібербезпеки та математичних дисциплін
    • Кафедра інформаційної, бібліотечної, архівної справи та гуманітарних дисциплін
    • Кафедра економіки, екології та практичного підприємництва
    • Кафедра менеджменту та маркетингу
    • Кафедра права
    • Кафедра хореографії та музичного мистецтва

    Довузівські структури[ред. | ред. код]

    • Бізнес-коледж
    • Ліцей «Євроленд»
    • Ясла-садок «Євроленд»
    • Мала Академія наук Європейського університету

    Філії[ред. | ред. код]

    • Вінницька філія
    • Запорізька філія
    • Конотопська філія
    • Криворізька філія
    • Варашська філія
    • Львівська філія
    • Миколаївська філія
    • Одеська філія
    • Пирятинська філія
    • Полтавська філія
    • Рівненська філія
    • Уманська філія
    • Черкаська філія
    • Дистанційний центр м.Ужгород

    Історія[ред. | ред. код]

    1989–1991 рр. — курсова підготовка з бухгалтерського обліку, основ підприємницької діяльності, психологічні тренінги, видавнича діяльність, соціологічні дослідження, бізнес-планування. Формування вищого навчального закладу.

    1991 р., липень — створення Українського вільного інституту-коледжу — вищого навчального закладу для підготовки спеціалістів з економіки, основ підприємництва та управління в умовах ринкових відносин.

    жовтень — реорганізація Українського вільного інституту-коледжу в Український інститут менеджменту. Підготовка фахівців з економіки, менеджменту, основ підприємництва і бізнесу (дворічний курс).

    1992 р., лютий — перейменування в Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу та надання права підготовки фахівців з повною вищою освітою на рівні спеціаліста. жовтень — юридична реєстрація вищого навчального закладу в статусі СП «Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу» — УФІМБ.

    1993 р., червень — отримання першої ліцензії Міністерства освіти України за напрямами 0501 — «Економіка» та 0502 — «Менеджмент» за III рівнем акредитації.

    1994 р. — відкриття філій у Донецьку, Запоріжжі, Нікополі, Полтаві, Севастополі.

    1995 р. — відкриття філії в Умані.

    1996 р. — відкриття філії у Житомирі, Конотопі.

    1997 р. — відкриття філії у Вінниці, Кривому Розі, Миколаєві.

    1997 р., червень — перереєстрація у вищий заклад освіти «Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу».

    1997 р., жовтень — перша акредитація Міністерства світи України Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу за вищезазначеними напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

    вересень — відкриття аспірантури.

    жовтень — надання права Вченій раді інституту присвоювати вчені звання доцента та професора.

    1998 р. — відкриття філії у Кузнєцовську.

    1998 р. — відкриття філії у Рівному.

    червень — отримання ліцензії на підготовку за напрямом 0804 — «Комп'ютерні науки».

    1999 р., червень — отримання нового статусу навчального закладу під назвою «Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу»— ЄУФІМБ. Відкриття магістратури, отримання ліцензії Міністерства освіти і науки України за IV рівнем акредитації з напрямів: 0501 — «Економіка», 0502 — «Менеджмент».

    2000 р. — відкриття філії у Львові, Одесі, Сімферополі, Черкасах, Ялті.

    2000 р., жовтень — отримання Свідоцтва про Спеціалізовану вчену Раду по захисту кандидатських десиртацій.

    2000 р. листопад — відкриття науково-дослідного Інституту стабілізації та розвитку економіки України.

    2001 р. — відкриття філії у Кам'янець-Подільському, Міжгір'ї, Нітишині, Тернополі, Херсоні та Чернігові.

    2002 р. серпень — відкриття бізнес-коледжу Європейського університету.

    вересень — відтворення науково-навчального Інституту права та безпеки підприємництва.

    2003 р., квітень — відкриття науково-навчального Інституту регіонального розвитку.

    2004 р. — відкриття філії у Пирятині.

    грудень — отримання свідоцтва про внесення університету до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

    2005 р. червень — акредитація Європейського університету в цілому за IV рівнем (протокол ДАК 21.06.2005 № 26).

    2006 р. березень — створення Інституту розвитку ініціатив студентського самоуправління — ІРІСС (14.03.2006 р.).

    Сучасність[ред. | ред. код]

    Акредитація МОН України за ІV рівнем. Ліцензія серія ВО №00228-022801 від 15.05.2017 р. Підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Ректором ВНЗ досі є Тимошенко Іван Іванович.

    Європейський університет ставить за мету формувати високоосвічену, професійну еліту України, вільну і творчу, здатну на самостійне мислення і активні дії в галузі економіки, управління та інформаційних технологій на базі глибоких найсучасніших наукових знань і технологій, усвідомлення збалансованості суспільних ідей і особистісних устремлінь.

    З часу заснування навчального закладу сформульована і втілюється в життя концепція діяльності університету «Вчись, працюючи!». Вона передбачає єдність чотирьох основних завдань:

    • органічне поєднання теорії і практики;
    • глибоке знання основ новітніх технологій;
    • вільне володіння англійською або німецькою мовами;
    • виконання дипломної роботи на базі реальних даних і матеріалів.

    Примітки[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    Місцевість Святошин у Києві
    Вулиці
    Авіаконструкторська · Бахчисарайська · Ореста Васкула · Верховинна · Відпочинку · Горенська · Гранична · Депутатська · Живописна · Звенигородська · Кільцева дорога · Анатолія Петрицького · Івана Крамського · Гетьмана Кирила Розумовського · Михайла Котельникова · Федора Кричевського · Липова · Львівська · Олександра Оксанченка · Анатолія Петрицького · Мирослава Поповича · Серпова · Святошинська · Сільська · Тернопільська · Миколи Ушакова · Хмельницька · Чорнобильська · Шепетівська
    Площі
    Проспект
    Бульвар
    Провулки
    Зниклі вулиці
    Зниклі провулки
    Водойми
    Навчальні заклади
    Інше


    		Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (грудень 2008)
    no IW
    		Ця сторінка не має інтервікі-посилань. Ви можете допомогти проєкту, знайшовши та додавши їх до відповідного елементу Вікіданих.

    Історія[ред. | ред. код]

    Заснування[ред. | ред. код]

    Листівка XX ст. на якій зображений головний корпус КПІ
    Політехнічний інститут, початок 1910-х років
    Політехнічний інститут, початок 1910-х років

    Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було прийнято 25 листопада 1896 року на приватній нараді, яка відбулася в будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-західної залізниці, інженерів та промисловців. Згідно з прийнятим протоколом навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатися з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

    На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л.Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки Д. І. Менделєєв, М. Є. Жуковський, К. А. Тімірязєв, А. О. Ковалевський та ін.

    У конкурсі на проекти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер та Шретер. Найкращим був визнаний проект професора І. С. Кітнера з девізом «Prestissimo», але оскільки він жив у Санкт-Петербурзі і не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

    Першим директором політехнічного інституту було призначено 30 січня 1898 року видатного ученого і талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції.

    У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб. Перший випуск студентів відбувся в 1903 році — диплом отримало 93 випускника. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ у 1903 році став Д. І. Менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку і наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще й практичних навичок.

    Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 року. У 1941 році інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

    Середина XX ст.[ред. | ред. код]

    Головний вхід

    Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. Вже у другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже унаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки включенню інституту до списку найважливіших промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до Радянської Армії, їм надавалась підвищена стипендія (передусім це стосувалось студентів, які оволодівали спеціальностями з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва). Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти і викладачі добровільно упродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

    Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота і залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. У момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні вчені інституту.

    За всю історію існування ВНЗ очолювало 23 ректори.

    За довгий період існування назва інституту змінювалась декілька разів:

    • 1898—1918 рр. — Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ;
    • 1918—1934 рр. — Київський політехнічний інститут;
    • 1934—1948 рр. — Київський індустріальний інститут;
    • 1948—1968 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут;
    • 1968—1992 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
    • 1992—1995 рр. — Київський політехнічний інститут;
    • 1995—2016 рр. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». (Указ Президента України за № 289/95 від 8 квітня 1995 року «Про Київський політехнічний інститут»);
    • 2016 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Наказ МОН України від 17.08.2016 № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету України «Київський політехнічним інститут»)[1]. Скорочена назва «КПІ ім. Ігоря Сікорського»[2].

    Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України. У 1923—1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій. З іншої сторони, у теперішній склад університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження Реввоєнрадою республіки проекту штатів Інженерних курсів з підготовки командного складу Робітничо-селянської Червоної Армії, які в 1937 році стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. М. І. Калініна. Видавничо-поліграфічний інститут [з 6 вересня 2004 року], який ввійшов у склад КПІ у 1989 році, був заснований 1 січня 1954 році у Києві на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) Московського поліграфічного інституту.

    Сьогодення[ред. | ред. код]

    Сьогодні Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»  — найбільший вищий навчальний заклад України, один із найстаріших і найбільших технічних університетів світу. Університет працює і розвивається як кампус, в якому на одній території у 160 гектарів органічно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового та інтелектуального розвитку, відпочинку всього 50-тисячного колективу. Головною метою діяльності університету є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для «проривного» розвитку економіки України насамперед з таких пріоритетних напрямків:

    • сучасні технології в галузі інформатики, машинобудування, хімії, матеріалознавства;
    • інформаційні мережі та інформаційні телекомунікаційні технології;
    • проблеми енергозбереження і розвиток енергозберігаючих технологій;
    • моніторинг і охорона навколишнього середовища;
    • ліквідація наслідків ядерних і техногенних катастроф;
    • космічні та авіаційні технології;
    • дослідження і використання людських ресурсів;
    • біотехнологія, біотехніка та медична інженерія;
    • системний аналіз і прийняття рішень та ін.

    Університет є одним з ініціаторів та безпосереднім учасником реформування вищої освіти, впровадження ступеневої системи навчання, активним прихильником приєднання України до Болонського процесу. Одним з перших університетів України НТУУ «КПІ» у вересні 2003 року приєднався до співдружності університетів, які підписали «Велику Хартію Університетів» Європи («Magna Charta Universitatum»).

    Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

    Департамент міжнародного співробітництва здійснює організаційне, методичне та представницьке забезпечення міжнародного співробітництва університету. Міжнародне співробітництво, зовнішньоекономічна діяльність НТУУ «КПІ» здійснюються згідно з чинним законодавством України, Статутом НТУУ «КПІ» та нормативною базою університету за зазначеними напрямками. Співробітництво із зарубіжними партнерами та підготовка фахівців із числа іноземних громадян у КПІ розпочалася з дня його заснування.

    Особливо широкого розмаху набула підготовка фахівців для зарубіжних країн у повоєнний період. За роки своєї діяльності КПІ підготував більше 5000 інженерів, кандидатів, докторів наук для 112 країн світу.

    Серед випускників КПІ з числа іноземних громадян відомі інженери, конструктори, видатні вчені, викладачі, професори університетів, ректори, міністри і державні діячі.

    На сьогодні міжнародне співробітництво НТУУ «КПІ» здійснюється ректоратом, Відділенням міжнародних зв'язків, факультетами, кафедрами, НДІ, окремими підрозділами та фахівцями за такими напрямками:

    • підготовка спеціалістів із числа іноземних громадян (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів, докторів наук);
    • співробітництво із зарубіжними університетами-партнерами на основі міждержавних, міжуніверситетських угод;
    • участь у різних міжнародних проектах, програмах, наприклад, у TEMPUS (TACIS), COPERNICUS, європейській асоціації студентів аерокосмічної галузі «EUROAVIA» та інших;
    • участь у міжнародній міжуніверситетській відеоконференц-мережі «ITSEA», що об'єднує провідні технічні ВИШі Європи та надає студентам і викладачам доступ до єдиної бази знань, можливість спілкуватися у реальному часі і проводити спільні освітні заходи.[3]
    • виконання наукових досліджень на замовлення іноземних партнерів;
    • співробітництво в соціальній, гуманітарній сфері.

    Мовний режим в КПІ ім. Ігоря Сікорського[ред. | ред. код]

    КПІ зробив значний внесок у переведення вищої технічної освіти на українську мову викладання. Саме на базі університету було створено науково-термінологічну комісію, яка готувала навчально-методичну базу українською мовою, якою нині користуються викладачі технічних дисциплін в інших технічних університетах. Навчання українських студентів в університеті на даний момент здійснюється українською мовою[4].

    Навчання іноземних студентів проводиться трьома мовами: англійською, українською і російською. Вибір мови здійснюється самими студентами-іноземцями із поступовим переведенням навчання на англійську як єдину мову викладання для іноземних студентів.

    Але дискусії про мовний режим залишаються актуальними, зважаючи на демократичні традиції у ВНЗ.

    Структура університету[ред. | ред. код]

    Пам'ятник Д. І. Менделєєву навпроти корп. № 4 НТУУ «КПІ», де розташований хіміко-технологічний факультет
    Навчальний корпус № 7 — найбільша будівля КПІ
    Корпус № 18

    Факультети[ред. | ред. код]

    Інститути[ред. | ред. код]

    Відокремлені структурні підрозділи[ред. | ред. код]

    Науково-технічна бібліотека КПІ

    Наукові підрозділи

    Ректори[ред. | ред. код]

    Почесні доктори і випускники[ред. | ред. код]

    Випускники[ред. | ред. код]

    (1970), премії ім. Л.Писаржевського АН УРСР (1984), премії Ради Міністрів СРСР (1990).

    Науковці[ред. | ред. код]

    Пам'ятник Патону

    Почесні доктори[ред. | ред. код]

    • Патон Борис Євгенович — Академік НАН України, директор Інституту електрозварювання НАН України, 01.06.1998,
    • Новиков Микола Васильович — Академік НАН України, директор Інституту надтвердих матеріалів НАН України, 01.06.1998,
    • Шидловський Анатолій Корнійович — Академік НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, 01.06.1998,
    • Трощенко Валерій Трохимович — Академік НАН України, директор Інституту проблем міцності НАН України, 29.06.1998,
    • Свечніков Сергій Васильович — Академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників НАН України, 29.06.1998,
    • Найдек Володимир Леонтійович — Академік НАН України, директор Інституту металів і сплавів НАН України, 29.06.1998,
    • Немошкаленко Володимир Володимирович — Академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, 29.06.1998,
    • Карп Ігор Миколайович — Академік НАН України, директор Інституту газу НАН України, 29.06.1998,
    • Трефілов Віктор Іванович — Академік НАН України, директор Інституту проблем матеріалознавства НАН України, 29.06.1998,
    • Кунцевич Всеволод Михайлович — Академік НАН України, директор Інституту космічних досліджень НАН України, 15.03.1999,
    • Долінський Анатолій Андрійович — Академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, 15.03.1999,
    • Лебедєв Анатолій Олексійович — Академік НАН України, завідувач відділу Інституту міцності, 06.11.2000,
    • Походня Ігор Костянтинович — Академік НАН України, директор Інституту мовознавства НАН України, 14.02.2001,
    • Івахненко Олексій Григорович — Академік НАН України, Інститут кібернетики, 03.03.2003,
    • Табачник Дмитро Володимирович — д.і.н., проф., Голова наглядової ради НТУУ «КПІ» з 2004 року, 01.11.2004, (вручення 30.11.2006)
    • Кучма Леонід Данилович — Президент України 1994—2005 рр., 04.10.2010, (вручення 25.11.2010)
    • Роман Воронка — Професор математики університету Нью-Джерсі, США
    • Зірка Воронка — Професор лінгвістики університету Нью-Джерсі, США
    • Ельмар Шрюфер — Зав. кафедрою електровимірювальної техніки ТУ Мюнхена, Німеччина
    • Ергер Йоганнес — Доктор філософії РВВТШ Аахена, Німеччина
    • Чжан Тун — Керівник корпорації «Велика стіна», Китай
    • Чарльз Олбрайт — Голова факультету промислової техніки та зварювання університету Огайо, США
    • Хорст Гарольд — Директор Інституту зварювання і промислових технологій, м. Магдебург, Німеччина
    • Янішевський Василь Іванович — Професор Університету Торонто, Канада
    • Армин Ісляйб — Доктор технічних наук, ТУ Магдебург, Німеччина
    • Лю Цзеньфен — Міністр Генеральної Адміністрації цивільної авіації Китаю
    • Каміл Ідрис — Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності при ООН, Заступник Генерального секретаря ООН
    • Пол Шлейер — США, з 1990 р. — Президент Всесвітньої асоціації хіміків-теоретиків
    • Армін Кляйбу — д.т. н., Університет Отто-фон-Геріке, Магдебург
    • Карл Зайзінгер
    • Осип Мороз — д.е.н., член Української Вільної Академії наук (УВАН, США)
    • Ярослав Шепелявець — Керівник Української лютеранської церкви, США
    • Тарас Гунчак — Доктор філософії, Член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук
    • Карлос Альфредо Магарінос — Генеральний директор спеціалізованого агентства ООН з промислового розвитку (UNIDO)
    • Мурли Манохар Джоші — вчений фізик, Міністр розвитку людських ресурсів, науки і технології Індії
    • Ян Садлак — Директор Європейського Центру Вищої Освіти UNESCO
    • Жорес Іванович Алферов — Академік, директор Інституту фізики АН Росії, лауреат Нобелівської премії, член Госдуми Росії
    • Реджеп Тайіп Ердоган — Прем'єр-міністр Туреччини Голова нац. партії порятунку Колишній мер Стамбула (проекти по аерокосмічному напрямку)
    • Герберт Манг — Президент Академії наук Республіки Австрія, професор, доктор наук
    • Муда Хассанал Болкиах Муизаддин Ваддаулах — Султан Брунею
    • Дайсаку Ікеда — Президент «Сока Гаккай Інтернешнл»
    • Васильєв Юрій Сергійович — Президент Санкт-Петербургського державного технічного університету (СПбГТУ)
    • Володзімеж Курнік — Ректор Варшавського університету технологій, професор
    • Френсіс Гаррі — Директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності ООН, Ph.D.

    Наукові видання[ред. | ред. код]

    Радіо КПІ[ред. | ред. код]

    У 2009 році розпочала роботу студентська радіостанція Національного Технічного Університету України «Київський Політехнічний Інститут». Радіостанція була створена як система гучномовців з метою швидкого інформування студентів та працівників ВНЗ. Трансляція відбувалась в інтернеті та на гучномовцях, які розміщені на території кампусу і покривають вулицю Політехнічну та Площу знань.

    Під час місцевих виборів 2015 року, в яких брали участь два співробітники Департаменту навчально-виховної роботи та студент ФІОТ, діяльність радіо була скандально зупинена адміністрацією КПІ, а саме приміщення наступного дня після виброрів пограбоване невідомими[9][10]. Нині радіо знову працює.

    У 2017 році Радіо КПІ звинувачувалось у відсутності україномовного музичного контенту[11].

    Нагороди та репутація[ред. | ред. код]

    • У 2011 році Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» уперше потрапив до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу[12]. У 2012 році він зайняв 650 місце.[13]
    • У 2011, 2012 роках НТУУ «КПІ» займав перші місця у рейтингу українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеністю освіти Компас[14]

    Див. також[ред. | ред. код]

    НТУУ "КПІ"
    у соціальних мережах
    НТУУ "КПІ" на сайті Facebook
    НТУУ "КПІ" на сайті Twitter
    НТУУ "КПІ" на сайті YouTube
    НТУУ "КПІ" на сайті Instagram
    НТУУ "КПІ" на сайті LinkedIn

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ Нормативно-правова база - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 15 вересня 2016.
    2. ↑ НАКАЗ № 4-213 | 31.08.16 | ПРО ВВЕДЕННЯ В ДІЮ НОВИХ БЛАНКІВ.
    3. ↑ В НТУУ «КПІ» відкрився навчально-виробничий центр «ITSEA» — DEKOM. Архів оригіналу за 21 січень 2015. Процитовано 7 січень 2015.
    4. ↑ З приводу однієї публікації на «Радіо Свобода»
    5. ↑ http://tef.kpi.ua/
    6. ↑ http://edu-cisco.org/
    7. ↑ Mirosław., Szumiło, (2006). Antoni Wasyńczuk 1885-1935 : ukraiński działacz narodowy i polityk. Lublin: Wydawn. Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej. ISBN 8322725078. OCLC 74909208.
    8. ↑ Указ президента України № 731/2019
    9. ↑ Что происходит с Радио КПИ? (рос.). 08.11.2015.
    10. ↑ Олена Зенченко (27.10.2015). Зловмисники на вихідних пограбували Радіо КПІ. studway.com.ua (укр.). Студвей. Процитовано 6 лютого 2021.
    11. ↑ Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського // RadioSvoboda. — . — Дата звернення: 05 лютого 2021.
    12. ↑ http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2011?page=22
    13. ↑ http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2012?page=25
    14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липень 2013. Процитовано 1 червень 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

    Посилання[ред. | ред. код]

    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: IEU-wiki/Чернетка

    Література[ред. | ред. код]

    • Київська політехніка: початок історії / В. В. Янковий, Д. Л. Стефанович. — Київ: КПІ ім. І. Сікорського, 2018. — 244 с. — ISBN 966-622-875-1.
    • Київський політехнічний інститут: Нарис історії / Редкол.: М. З. Згуровський (голова), Ф. Я. Горовський, М. Ю. Ільченко та ін. — К.: Наук. думка, 1995. — 320 с.: портр.
    • Мошинська К. С. Організатор вузівської науки в Україні — видатний вчений у галузі механіки та опору матеріалів Віктор Кирпичов (8.10. 1845 — 20.10. 1913) // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. / Головний редактор М. Ю. Ільченко; Відп. редактор С. М. Ховрич. — К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка», 2007. — Вип. 10. — С. 140—166.
    • Наукова та інноваційна діяльність університету в 2016 році: [інформ. та аналіт. матеріали до засідання Вченої ради ун-ту 13 лют. 2017 р.] / Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т ім. Ігоря Сікорського» ; [упоряд.: М. Ю. Ільченко та ін ; за ред. М. Ю. Ільченка]. — Київ: КПІ ім. І. Сікорського: Політехніка, 2017. — 323 с. : іл., табл. — Назва обкл. : Наука КПІ ім. Ігоря Сікорського 2016.
    • Ніколаєнко В. І., Савченко Л. П. Заснування Харківського практичного технологічного і Київського політехнічного інститутів: спільне та особливе // Вісник Національного технічного університету «ХПІ»: Зб. наук. пр. Тематичний випуск «Актуальні проблеми історії України». — Харків: НТУ «ХПІ», 2008. — Вип. № 37.
    • Ховрич С. Київська Політехніка — світоч дореволюційної інженерної освіти України // Київська старовина / Гол. ред. П. П. Толочко. — 2005. — № 5 (365). — С. 159—163.
    • Ховрич С. Н. Первый выпуск КПИ: Малоизвестные факты // Киевский вестник. — 2004. — № 5 (5868). — С. 3.
    • Ховрич С. М. З історії розвитку вищої технічної освіти в Україні наприкінці ХІХ — на початку XX ст. (на матеріалах Київського політехнічного інституту) // Український історичний журнал / Головний науковий редактор В. А. Смолій. — 2007. — № 5 (476). — С. 55 — 65.
    • Хто є хто: Професори національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»: Довідник / Редкол.: О. В. Іванченко, Р. Г. Лук'янов та ін. — К.: Освіта, 1998. — 160 с.
    • Из истории Киевского политехнического института: сборник документов и материалов / [сост. Бондаровская Э. М., Горбунова М. И., Кущ Е. М.; ред. Лось Ф. Е.]. — К.: Изд-во Киевского університета, 1961. — Т.1: 1898—1917 гг. — 1961. — 387 с.;


    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:IEU-wiki/Чернетка&oldid=31339792