Користувач:Oleksandr Tahayev/Сарезьке озеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Oleksandr Tahayev/Сарезьке озеро
Розташування
Геологічні дані
Розміри
Вода
Басейн
Інше

Сарезьке озеро[1] (Сарез[2]; тадж. кӯли Сарез[2], дарі سریز‎سریز) — водойма на Памірі, в Мургабському районі Горно-Бадахшанської автономної області Таджикистану. Довжина озера — близько 70 км, максимальна виміряна глибина — близько 500 м, рівень води — близько 3255 м над рівнем моря, об'єм води — понад 17 км³.

Сарезьке озеро належить до завальних, або підпрудних, озер і виникло внаслідок катастрофічного перекриття русла річки Бартанг, яке сталося 3 березня 1911 року. Інтенсивне наповнення озера завершилося в 1926 році, починаючи з 1942 року рівень озера змінюється коливально. Озеро становить небезпеку для населених пунктів, розташованих нижче за течією Бартанга, Пянджа та Амудар'ї, оскільки у разі прориву величезна маса води селевим потоком пройде практично до Аральського моря.

Історія озера[ред. | ред. код]

Прасарезькі озера[ред. | ред. код]

Сарез був не першим завальним озером у долині Мургаба. Відомо про 9 озер-попередників, новостворених шляхом завалювання русла зсувами, які зникали після руйнування гребель. Останнім таким було Прасарезьке озеро, утворене Їрхтським завалом. Завал цей виявив і вперше дослідив І. А. Преображенський[3]. Згідно з пізнішими дослідженнями вік завалу — середньочетвертинний або раніше, про що свідчать льодовикові відкладення середньочетвертинного періоду, що лежать поверх обвальних шарів. При цьому Ш. Ш. Деникаєв зазначив, що до завалу старе русло Мургаба проходило на захід і на південь, через сучасне озеро Шадау; а при прориві розмило східну частину греблі. Розміри цього завалу становили близько 4 км вздовж русла і 1,5 км поперек долини[4].

Довжина Прасарезького озера становила близько 25-30 км, глибина близько 200 метрів. Товщина глинистих відкладів дозволяє судити про те, що озеро проіснувало досить довго, перш ніж завал був розмитий.

Супутниковий знімок західної частини Сарезького озера. На знімку видно Усойський завал і озеро Шадау (ліворуч)

Усойський завал[ред. | ред. код]

Усойський завал є найбільшим не лише в сучасному світі, але й у нашу історичну епоху, і має такі параметри: об'єм — 2,2 км³, маса — 6 млрд тонн, довжина — 5 км, ширина — 3,2 км, площа — 10,8 км², висота — 567 м, висота від рівня озера в найнижчій точці — 38 м, кількість джерел у нижньому б'єфі — 57[5]. Найнижчою частиною завалу є північна, складена з уламків доломітів, гіпсу і мармурів. Основа завалу являє собою гряду, витягнуту з північного сходу на південний захід і складену з кременистих і глинистих сланців. Західна частина складається з дрібного уламкового матеріалу[6].

Утворився завал 3 березня 1911 року приблизно о 23 годині 15 хвилин за Ташкентським часом[7] після сильного землетрусу (9 балів), коли річка Мургаб була загачена[8] внаслідок сильного зсуву на фронті близько 4,5 км, який похоронив під собою кишлак Усой і вперся в протилежний борт долини[9]. При цьому гірські породи утворили природну греблю[10] заввишки 567 м[11][12]. Усойський завал перекрив також невелику річку Шадау-Дар'я, яка впадала в Мургаб, що призвело до утворення іншого, меншого за розміром озера Шадау[13]. У зв'язку з тим, що землетрус зруйнував стежки в район утворення завалу, наслідки землетрусу стали відомі тільки до березня. Штабс-капітан Заїмкін, який прибув у район першим, записав розповіді жителів кишлаку Сарез, що був розташований за 20 кілометрів вище за течією від завалу, про те, що з кишлаку Усой, похованого під завалом[12], вижили тільки троє жителів, які гостювали на святі в Сарезі. За словами тих, хто вижив, щільна завіса пилу над їхнім рідним кишлаком осіла тільки через три дні[9].

У перші роки після утворення завалу між науковцями розгорілися суперечки на тему того, що було початковою причиною: землетрус породив завал чи навпаки[14]. Дослідники як до завалу (Д. М. Іванов у 1883 році та Б. В. Станкевич у 1900-му), так і після нього відзначали, що схили ущелини практично повністю являють собою рухливі осипи, а обвали порід відбуваються регулярно[9][12]. Розрахунки, які провів князь Борис Голіцин і представив на засіданні Фізико-математичного відділення 26 травня 1915 року, підтвердили, що обвал 6 мільярдів тонн породи, який стався через підмивання, міг викликати подібний землетрус[14]. Однак за підсумками дискусій до 1940-х років панівною стала думка, що першопричиною катаклізму був землетрус[9][12].

За період від 1915 до 1980 року рівень осадки завалу склав близько 60 метрів; осадка, згідно зі спостереженнями за рівнем стоку вод через завал, має пульсаційний характер[12].

Наповнення озера[ред. | ред. код]

Ілюстрації, які виконав начальник Памірського загону Григорій Шпілько в жовтні 1913 року
План озера і завалу
Поздовжній розріз озера і завалу

Вода, що заповнила улоговину, менш ніж через рік затопила кишлак Сарез, який і дав назву озеру[12], а 1913 роre глибина озера біля завалу досягла 279 метрів[11]. Озеро залишалося непроточним[13] до 1914 року, коли в завалі з'явилися перші джерела. З 1914 року відзначено початок фільтрації води через Усойський завал[12]. У 1915 році вимірювання глибини біля завалу показали 352 метри, а 1926 року при глибині 477 метрів озеро розтягнулося на 75 кілометрів вздовж ущелини, його об'єм оцінили в 17 км³[11]. Аж до 1925 року відзначалося щорічне збільшення глибини озера на 9 метрів, а від 1926 до 1938 — на 1,2 метра за рік. До 1938 року максимальна глибина озера перевищила позначку 480 метрів[12]. Зниження інтенсивності росту озера в цей період — наслідок зростання площі водного дзеркала, що, в свою чергу, збільшило випаровування, а також збільшення кількості фільтраційних каналів у тілі завалу. З 1915 по 1939 рік кількість джерел на його тильному боці збільшилася з 2 до 57, а витрата води, яка 1915 року фіксувалась на рівні 2 м³/с, у 1926-1930 роках визначався об'ємом 60—80 м³/с[12].

У 1939-1941 роках рівень озера залишався стабільним, 1942 року внаслідок ущільнення завалу відбулося стрибкоподібне зростання рівня на 4 метри. З 1943 року озеро мало стабільний приріст приблизно 0,2 метра на рік[12]. З 1946 року озеро відносно стабілізувався. Його глибина біля завалу відтоді коливається в районі позначки 500 метрів, об'єм — між 16 і 18 км³, а довжина вздовж ущелини в різні роки становила від 65 до 75 кілометрів[11]. 1994 року в озері спостерігався рекордний паводок[17]: рівень на 3 метри перевищив розрахунковий при стабільному збільшенні менше ніж на 20 сантиметрів на рік[12].

Небезпека прориву[ред. | ред. код]

Озеро розташоване в сейсмоактивній зоні Паміру, повторюваність землетрусів силою 8-9 балів вельми висока — 1 раз на 250 років, за іншими даними — 1 раз на 2000 років, а 7 балів — 1 раз на 100 років[11]. Більшість фахівців від самого початку дослідження озера схилялася до думки, що завал стійкий і за відсутності зовнішнього впливу простоїть ще не одну тисячу років[13], але деякі вчені в різні роки висловлювали побоювання, згідно з яким оцінки міцності завалу перебільшені[12][18]. При цьому достеменно відомо, що Усойський завал є не першим озероутворювальним завалом у цій долині: попередні 9 завалів, що утворилися за четвертинний період, зруйнувались.

1914 року з появою перших джерел у нижньому б'єфі з'явилися побоювання, що рух вод всередині завалу може призвести до його розмиття і обвалення під тиском маси озера. Однак за спостереженнями начальника Памірського загону підполковника Григорія Шпілька завал був досить міцний і міг витримати тиск води Сарезького озера. За прогнозом Шпілька, вода повинна була промити більший або менший стік і на цьому інтенсивне розмиття мало припинитися[9][14]. Прогноз виправдався[13].

Наприкінці липня 1921 року стався небачений раніше розлив Амудар'ї[19], під час якого підтоплення зазнали Чарджуй, Старий Фараб і кишлаки по березі річки. Розлив тривав до 25 серпня і призвів до руйнування 200 метрів залізничного полотна на північ від станції Фараб[20]. Серед гіпотез про його причини висловлювалося припущення, що Сарезьке озеро розмило Усойський завал і більше не існує. Підтвердити це або спростувати тоді не було можливості, оскільки країна ще не оговталася від Громадянської війни і не могла профінансувати експедицію[21]. У підсумку паводок пояснили підвищеним таненням снігів[22].

У 1947 році начальник метеостанції Їрхт В. В. Акулов висловив думку, яка ґрунтувалась на вимірюванні змін геометрії завалу, що каньйон, який зростає з боку озера, може незабаром досягти доломітових відкладень. Це серйозно прискорить його зростання, а значить і наблизить руйнування Усойського завалу[23]. Однак, з 1956 року будь-якого збільшення каньйону не спостерігалося[9].

На початку 1970-х років інститут Союзводпроект розробляв можливість побудови дериваційного тунелю. Проект передбачав створення гідроелектростанції з підвідним тунелем і зниження рівня води в озері на 100 метрів. Це звело б ймовірність прориву до нуля, дало електроенергію для розвитку інфраструктури Паміру та запас води для Середньої Азії[13][24].

2000 року уряди чотирьох зацікавлених країн — Казахстану, Киргизії, Таджикистану і Узбекистану звернулися до світової спільноти з проханням надати інтелектуальну і фінансову підтримку у вирішенні проблеми Сарезького озера. Того ж року під управлінням Світового банку запущено міжнародний проект зі зниження ризику прориву Сарезького озера на 2000-2006 роки. Роботи обмежилися створенням системи оповіщення, в надійності якої у разі великого прориву є сумніви[17][24], оскільки в цьому випадку хвиля знищить саму спостережну станцію і та не передасть сигнал[17]. Жителі сіл, розташованих на шляху прямування, проінструктовані в разі одержання сигналу тривоги евакуюватися на спеціально створені «острівці безпеки», де для них підготовлені харчі та медикаменти[18].

Правобережний зсув[ред. | ред. код]

Ймовірно, існує ще одна небезпека: 1967 року на правому березі озера виявлено ділянку з небезпекою зсуву — так званий «Правобережний зсув». За прогнозами деяких вчених, при землетрусі може статися обвалення зсуву, що викличе водяний вал, який переллється через завал і, по-перше, створить потужний селевий потік, а по-друге, розмиє тіло завалу. У разі прориву природної греблі піде злив озера, що викличе селеві потоки величезної сили і тривалості. Внаслідок цього затопленими будуть території аж до пониззя Амудар'ї, що викличе руйнування безлічі населених пунктів і промислових об'єктів на території Афганістану, Таджикистану, Туркменістану і Узбекистану. У потенційно небезпечній зоні проживає близько 6 млн осіб[13][18].

При цьому обсяг пухких відкладень з роками оцінювали по-різному. У 1968 році А. І. Шеко за результатами дослідження з повітря[17] оцінював їх об'єм у 2 км³, В. С. Федоренко в 1981 році називав цифру в 0,9 км³, 1990 року Ю. М. Казаков, Н. Р. Іщук і Ю. Акдодов оцінили обсяг Правобережного зсуву в 0,633 км³, а 2002-го на підставі цих матеріалів А. Р. Іщук, Н. Р. Іщук і С. Г. Негматуллаєв на доповіді в Інституті фізики Землі РАН заявили про відсутність зсуву як такого[11]. Дональд Алфорд і Патрік Дроз у цей же період взяли об'єм зсуву рівним 0,5 км³, а МНС Таджикистану в доповіді Євразес 2006 року повідомило про існування двох зсувів, об'ємом по 0,6 км³ кожен, тільки один з яких становить небезпеку[17]. За оцінками Л. П. Папиріна, що ґрунтуються на даних єдиної пробуреної в зсуві свердловини, його об'єм становить 1,25 км³, з яких 0,5 км³ припадає на чохол з більш пухких порід[17].

Гідрологія[ред. | ред. код]

Об'єм озера становить приблизно 17 км³[12]. Загальна площа басейну Бартанга вище Усойского завалу дорівнює 15 775 км², при цьому, близько 50 % об'єму стоку річки втрачається у високогірних пустелях Паміру[9]. Живлення озера відбувається переважно за рахунок стоку річок Мургаб, Лянгар і Марджанай, які мають постійне льодовикове живлення. Інші річки мають витік неподалік від озера і живляться за рахунок танення снігів на довколишніх горах[25]. Сусіднє озеро Шадау гідрологічно пов'язане з Сарезьким[17].

Рівень води розташований на висоті 3255 метрів над рівнем моря[26][27]. Максимальна виміряна глибина озера — 505 метрів[28]. Верхній шар води, приблизно до 50 метрів, ультрапрісний, високої чистоти, вміст кисню 93 %. Нижче виник застійний високомінералізований шар, вміст кисню в якому падає до 21 %[29]. Найбільш прозора вода в західній частині озера — видимість становить 15,6 м, найменш — у східній, де видимість лише 5,8 метра[25]. Добові зміни температури відзначені на глибині до 20 м, сезонні — до 120 м[9]. Колір води — світлолазуровий[25].

Флора і фауна[ред. | ред. код]

На берегах і в околицях озера відзначено близько 350 видів квіткових рослин. Рослинність поділена на два яруси: середньогірний (від рівня озера до 3700 метрів над рівнем моря) і високогірний (від 3700 до 4700 метрів). Перший ярус характеризується великою кількістю як деревних, так і чагарникових тугаїв, значною участю чагарників у рослинних угрупованнях осипів. Прибережна смуга завширшки до 20 метрів покрита однорічними і дворічними рослинами, головним чином бур'янами. Другий ярус різний за складом, який змінюється з висотою: від полинових пустель у нижній частині до подушечників (зон з переважанням щільних притиснутих до землі чагарників і багаторічних трав) у верхній. Юрій Гусєв і Сергій Іконников відзначали, що в районі Сарезького озера деревно-чагарникова рослинність піднімається вище, ніж у будь-яких інших місцях на Памірі: під час експедиції, проведеної влітку 1958 року, вони виявили березові гаї на висоті 3600-3710 метрів і тополині на висоті 3800 метрів[30][31].

Іхтіофауна озера досить бідна. З відомих видів в озері відзначені schizothorax, schizopygopsis[32], тибетські гольці[33]. На них паразитують нематоди contracaecum, трематоди Diplostomum spathaceum, 3 види моногеней і 8 видів міксоспоридій. Планктон озера представлений 4 видами: Diaptomus paulseni[en], daphnia longispina[en], ceratium hirundinella і filinia longiseta. У шлунках риб виявлено представників підкласу малощетинкових червів.

У філателії[ред. | ред. код]

Поштові марки Таджикистану

2005 року в ознаменування 10-ї річниці з моменту створення міжнародної організації «Water for life» пошта Таджикистану випустила 2 марки номіналом 2 сомоні, присвячені озеру[34].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Корженевський наводить «8 кубічних саженів на секунду» без переведення в метричну систему.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Шаблон:СНГОСНГ
  2. ↑ а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою instrukciya не вказано текст
  3. ↑ Папырин, Глава 1. Геолого-геофизическая изученность района Сарезкого озера.
  4. ↑ Деникаев, 1970.
  5. ↑ Сарезкое озеро: голубая жемчужина или грозный дракон?. Снижение риска стихийных бедствий в Центральной Азии. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 22 березня 2016.
  6. ↑ Пославский, 1968.
  7. ↑ Голицын, 1915.
  8. ↑ Любушкина, Пашканг, Чернов, 2004, с. 288.
  9. ↑ а б в г д е ж и Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою posl не вказано текст
  10. ↑ Полад-заде, 1977, с. 46.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м Клыч А. (28 лютого 2011). Сарез. К 100-летию катастрофы на Памире. centrasia.ru. Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 23 березня 2016.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Макиевский П., Мухаббатов Х. Таджикистан: Сарезкое озеро: геодинамические, технические и социальные аспекты проблемы. CA & CC Press. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
  13. ↑ а б в г д е Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою vok77 не вказано текст
  14. ↑ а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою gol не вказано текст
  15. ↑ Корженевский, 1924.
  16. ↑ Ланге, 1926.
  17. ↑ а б в г д е ж Папырин Л. П. (5 червня 2007). Мифы о снижении риска прорыва Сарезкого озера и реальность. Фергана. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 23 березня 2016.
  18. ↑ а б в Кирсанова Т. (10 березня 2016). Сарезкие перепады. Lenta.ru. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 22 червня 2016.
  19. ↑ Маллицкий, 1922, с. 55.
  20. ↑ Маллицкий, 1922, с. 56—57.
  21. ↑ Маллицкий, 1922, с. 60—61.
  22. ↑ Маллицкий, 1922, с. 62.
  23. ↑ Акулов, 1948.
  24. ↑ а б Маскаев К. (28 грудня 2003). Красота — страшная сила. Сарезкое озеро себя ещё покажет…. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 23 березня 2016.
  25. ↑ а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою akul не вказано текст
  26. ↑ Usoi-Dam • Lake Sarez (англ.). Pamir Adventure. Процитовано 4 січня 2017.
  27. ↑ Аркуш карти J-43-XIII. Масштаб: 1 : 200 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
  28. ↑ Сарезское озеро // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  29. ↑ Ашурова, 1973.
  30. ↑ Гусев, Иконников, 1959.
  31. ↑ Гусев, 1966.
  32. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою paras не вказано текст
  33. ↑ Сафаров Н., Новиков В. (2000). Таджикистан: Доклад о состоянии окружающей среды. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 22 червня 2016.
  34. ↑ Таджикистан — Почтовые марки — 2005 — The 10th Anniversary of the International Movement "Water for Life" — 2 марки. StampWorld. Процитовано 29 листопада 2017.

Література[ред. | ред. код]

Книги
Статті
Монографии

Посилання[ред. | ред. код]

[[Категорія:Березень 1911]] [[Категорія:Озера за алфавітом]] [[Категорія:Засновані 1911]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Oleksandr_Tahayev/Сарезьке_озеро&oldid=39120524