Корнійчук Євген Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корнійчук.
Євген Володимирович Корнійчук
Євген Володимирович Корнійчук
Євген Володимирович Корнійчук
Надзвичайний і повноважний посол України в Ізраїлі
Нині на посаді
Перший заступником Міністра юстиції України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Лідер Української соціал-демократичної партії
листопад 2007 — грудень 2011
Народився 18 жовтня 1966(1966-10-18) (57 років)
Вінниця, Українська РСР, СРСР
Відомий як адвокат, політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партія Україна — Вперед!
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 25 травня 2006 — 15 червня 2007
6-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 23 листопада 2007 — 23 травня 2008

Євге́н Володи́мирович Корнійчу́к (нар. 18 жовтня 1966, м. Вінниця) — український політик. Народний депутат України. Надзвичайний і повноважний посол України в Ізраїлі. Колишній член та лідер Української соціал-демократичної партії (з листопада 2006 до грудня 2011). Перший заступник Міністра юстиції України (2007–2010)[1][2].

Освіта[ред. | ред. код]

У 1987 р. закінчив Мінське вище військово-політичне училище, у 1996 році — Київський університет ім. Т. Шевченка за фахом юрист. Також у 1998 р. закінчив Школу Південного методистського університету (штат Техас, США) за фахом магістр міжнародного права.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Працював завідувачем відділу міжнародних договорів МЗС України, з 2000 — старший викладач Дипломатичної академії при МЗС України, старший партнер юридичної фірми «Магістр & Партнери».

Обраний депутатом Київської міської ради (квітень 2006).

Голова Київської міської організації УСДП (березень 2005 — листопад 2006).

Член Київської міської колегії адвокатів, Україно-американської асоціації адвокатів. Відзначений в рейтингу «100 рекомендованих юристів» видавництва «Юридична практика».

Володіє англійською мовою.

Державний службовець 1-го рангу (червень 2009)[3].

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 15 червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 113 в списку. На час виборів: старший викладач Дипломатичної академії при МЗС України, член УСДП. Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з травня 2006). Перший заступник голови Комітету з питань правової політики (з липня 2006). 15 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної ради.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 до 25 травня 2008 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 10 в списку. На час виборів: старший викладач Дипломатичної академії при МЗС України, член УСДП. Член фракції «Блок Юлії Тимошенко», заступник голови (з листопада 2007). Член Комітету з питань правосуддя (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 23 травня 2008[4].

10 вересня 2020 року президент України Володимир Зеленський своїм указом № 385/2020 призначив Євгена Корнійчука надзвичайним і повноважним послом в Державі Ізраїль[5]. 16 листопада Євген Корнійчук приступив до виконання обов'язків посла, вручивши копії Вірчих грамот голові державного протоколу МЗС Ізраїлю Гілу Хаскела[6].

Політичні переслідування[ред. | ред. код]

22 грудня 2010 року Генеральна прокуратура України провела обшук в центральному офісі партії. Голову партії Євгена Корнійчука було взято під варту в зв'язку зі звинувачуванням в корупційних діях під час роботи першим заступником міністра юстиції України.[7].

15 лютого 2011 слідчий ГПУ змінив запобіжний захід: замість арешту — підписка про невиїзд.

У березні 2011 року Європейський суд з прав людини прийняв скаргу Корнійчука про незаконність його затримання та арешту[8].

11 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України виніс виправдувальний вирок у справі колишнього першого заступника міністра юстиції України Євгена Корнійчука. Колегія суддів ВССУ відхилила касаційну скаргу на вирок Печерського райсуду[9].

У січні 2018 року Європейський суд з прав людини в справі «Korniychuk v. Ukraine (no. 10042/11)» став на бік Євгена Корнійчука, визнавши незаконним його арешт в грудні 2010 року, оскільки він був проведений без судового ордера. ЄСПЛ також зобов'язав Україну виплатити Корнійчуку EUR 6,5 тис. нематеріальної шкоди[10].

Сїм'я[ред. | ред. код]

Розлучений.

старший син Андрій помер в травні 2023 року в процесі лікування, находячись в медичному закладі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2007 року № 1239-р «Про призначення Корнійчука Є.В. першим заступником Міністра юстиції України».
  2. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2010 року № 648-р «Про відставку Корнійчука Є.В.».
  3. ↑ Указ Президента України від 17 червня 2009 року № 448/2009 «Про присвоєння рангу державного службовця»
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 23 травня 2008 року № 308-VI «Про дострокове припинення повноважень деяких народних депутатів України, а також про звільнення з посад Голови Антимонопольного комітету України та Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України»
  5. ↑ Указ Президента України від 10 вересня 2020 року № 385/2020 «Про призначення Є. Корнійчука Надзвичайним і Повноважним Послом України в Державі Ізраїль»
  6. ↑ Посол України в Ізраїлі приступив до виконання обов'язків. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 2 грудня 2020.
  7. ↑ Генпрокуратура взяла під арешт голову Української соціал-демократичної партії. Архів оригіналу за 29 травня 2012. Процитовано 3 січня 2011.
  8. ↑ Європа взялася за справу Корнійчука. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 23 вересня 2020.
  9. ↑ ВССУ винісши виправдувальний вирок у справі Корнійчука. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 23 вересня 2020.
  10. ↑ Справа «Корнійчук проти України». Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 23 вересня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Європа
Австрія Василь Химинець • Азербайджан Владислав Каневський • Албанія Володимир Шкуров • Бельгія Наталія Аношина (т.п.) • Білорусь Ігор Кизим • Болгарія Олеся Ілащук • Ватикан Андрій Юраш • Велика Британія Едуард Фесько (т.п.) • Вірменія Віктор Гончар (т.п.) • Греція Сергій Шутенко • Грузія Олександр Шульга (т.п.) • Данія Андрій Яневський • Естонія Максим Кононенко • Ірландія Лариса Герасько • Ісландія Ольга Діброва • Іспанія Сергій Погорельцев • Італія Ярослав Мельник • Кіпр Руслан Німчинський • Латвія Анатолій Куцевол • Литва Петро Бешта • Ліхтенштейн Ірина Венедіктова • Північна Македонія Лариса Дір • Мальта Ярослав Мельник • Мальтійський орден Андрій Юраш • Молдова (-) • Нідерланди Олександр Карасевич • Німеччина Олексій Макеєв • Норвегія Ігор Головченко (т.п.) • Польща Василь Зварич • Португалія Марина Михайленко • Росія — • Румунія Ігор Прокопчук • Сан-Марино Ярослав Мельник • Сербія Володимир Толкач • Словаччина Мирослав Кастран • Словенія Андрій Таран • Туреччина Василь Боднар • Угорщина Іштван Балог (т.п.) • Фінляндія Ольга Діброва • Франція Вадим Омельченко • Хорватія Василь Кирилич • Чехія Віталій Усатий (т.п.) • Чорногорія Олег Герасименко • Швейцарія Ірина Венедіктова • Швеція Андрій Плахотнюк
Азія
Афганістан (-) • Бангладеш (-) • Бахрейн Дмитро Сенік • Бруней Катерина Зеленко • Бутан (-) • В'єтнам Олександр Гаман • Ізраїль Євген Корнійчук • Індія Олександр Поліщук • Індонезія Василь Гамянін • Ірак Олександр Буравченков (т.п.) • Іран Євген Кравченко (т.п.) • Йорданія Мирослава Щербатюк • Казахстан Сергій Павленко (т.п.) • Камбоджа Олександр Гаман • Катар Андрій Кузьменко • Киргизстан Валерій Жовтенко • КНР Павло Рябікін • Кувейт Олександр Балануца • Ліван Валерій Григораш (т.п.) • Малайзія Денис Михайлюк (т.п.) • Мальдіви (-) • Монголія Дмитро Пономаренко • Непал (-) • ОАЕ Дмитро Сенік • Пакистан Маркіян Чучук • Південна Корея Дмитро Пономаренко • Саудівська Аравія Анатолій Петренко • Сінгапур Катерина Зеленко • Таджикистан Валерій Євдокимов • Таїланд Павло Орел (т.п.) • Туркменістан Віктор Майко • Узбекистан Микола Дорошенко • Шрі-Ланка (-) • Японія Сергій Корсунський
Африка
Північна Америка
Південна Америка
Австралія
Міжнародні
організації
Організація об'єднаних націй ООН — Сергій Кислиця • ЮНЕСКО ЮНЕСКО — Вадим Омельченко • Міжнародні організації у Відні — Євген Цимбалюк • Міжнародні організації у Женеві — Євгенія Філіпенко • Європейський Союз Рада Європи — Борис Тарасюк • Європейський Союз ЄС — Всеволод Ченцов • НАТО НАТО — Наталія Галібаренко • Дунайська комісія — Любов Непоп • Міжнародна організація цивільної авіації — Юлія Ковалів • Міжнародна морська організація — • Організація із заборони хімічної зброї — • Організація Чорноморського економічного співробітництва — Роман Недільський • Всесвітня туристична організація — Сергій Погорельцев • Продовольча та сільськогосподарська організація ООН — Ярослав Мельник • Програма ООН з навколишнього середовища — (-) • Організація об'єднаних націй Програма ООН з населених пунктів — Євген Цимбалюк • Асоціація держав Південно-Східної Азії — Василь Гамянін • Світова організація торгівлі — Тарас Качка
(т.п.) — тимчасовий повірений
Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Корнійчук_Євген_Володимирович&oldid=41302734