Корнійчук Володимир Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корнійчук Володимир Петрович
Володимир Корнійчук під час презентації видання «Дивлюся на небо та й думку гадаю» в перекладах мовами світу. 14 грудня 2017 року
Народився 24 серпня 1947(1947-08-24) (76 років)
Цибулів, Монастирищенський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність письменник, театральний критик, хореограф, музикознавець, журналіст
Сфера роботи література[1], театральна критикаd[1], хореографія[1], музикознавство[1] і журналістика[1]
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України
Заклад Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Україна (журнал), Музична Україна, Українська Музична Газета, Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря і Музика
Мова творів українська[1]
Членство Національна спілка письменників України, НСЖУ і Національна спілка театральних діячів України
Нагороди

Володи́мир Петро́вич Корнійчу́к (24 серпня 1947(19470824), Цибулів, Монастирищенський район, Вінницька область) — український письменник, театральний критик, журналіст, хореограф, музикознавець. Головний редактор журналу «Музика».

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Навчався у Цибулівській середній школі, згодом — у Крюківщинській. Закінчив хореографічний факультет Київського коледжу культури і мистецтв, Київський інститут театрального мистецтва (1973; викладачі Л. Білецька, І. Волошин) та аспірантуру при ІМФЕ АН УРСР (Київ, 1980; кер. Ю. Станішевський).

Працю­­вав редактором Держтелерадіо­­ком­­па­­нії України (1973–76); старшим редактором відділу літератури журналу «Україна» (1982–87); літературним редактором видавництва «Музична Україна» (1988–91).

1993—2014 — головний редактор «Української музичної газети» (один з ініціаторів відновлення), водночас від 1995 — 1-й заступник головного редактора альманаху «Україна музична» (усі — Київ), віце-президент Асоціації діячів хореографічного мистецтва з питань преси, керівник прес-центру Київської муніципальної академії танцю.

З січня 2016 — головний редактор журналу «Музика».

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Член НСЖУ (1985), НСПУ (1997), Національної всеукраїнської музичної спілки, НСТДУ, Національної хореографічної спілки України. Член правління Українського фонду культури, Черкаського земляцтва «Шевченків край» у м. Києві. Почесний громадянин м. Вишневого.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор численних прозових і поетичних публікацій, театрознавчих, музикознавчих і хореографічних аналітичних статей, рецензій, творчих портретів, есе, інтерв'ю, репортажів, надрукованих у вітчизняній і зарубіжній періодиці. Зосібно, у «Літературній Україні», «Культурі і життя», «Вісті з України», «Вітчизні», «Києві», «Дніпрі», «Україні», «Ранку», «Ятрані», «Дзвоні», «Січеславі», «Мистецьких обріях», «Театрально-концертному Києві», «Українському театрі», «Студіях мистецтвознавчих», «Віснику» («Herald», Канада), «Вільній думці» (Австралія), «Дуклі» («Dukl'a», Словаччина); альманахах: «Вітрила», «Веселий ярмарок», «Буква», «Літературне сузір'я», «Україна — моя Батьківщина», «Калинове серце», «Слово, твоя Батьківщина», «Кленові журавлі»; антологіях поетів Київщини «Ота стежина в нашім краю», «Сльози пекучої пам'яті», «З глибин всенародного гніву»; антології сучасної поезії «Помежи словом і століттями». Як автор, представлений у збірниках спогадів: «Маршал Вінграновський. Книга про поета», «Платон Майборода», «Україно, пісне моя!», «Микола Мерзлікін: пошук досконалості» та ін.

Публіцистичні праці[ред. | ред. код]

  • Театр з аурою сонця (Київ, 2000)
  • Ave Maria, або Психологічні особливості акторської творчості Марії Занько­­вець­­кої (Київ, 2004)
  • Роздуми про театр, музику, літературу… (Київ, 2007)
  • Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки (Київ, 2012)
  • Марія Заньковецька. Світова велич генія національного (Київ, 2015; 3-тє видання, доповнене)
  • КольороМузика слова (Київ, 2016)

Художні твори[ред. | ред. код]

  • Шукачі женьшеня: Новели. По­­вісті. Вірші у прозі (Київ, 1995)
  • Усе те… ба­­чив: Поезії у прозі (Київ, 1999)
  • Я такий, як кольори у Реріха… (Київ, 2005)
  • «Духовні роси», або Розсипані думки книгою зібрані (Київ, 2010).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагороджений Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня та Орденом Святого Архістратига Михаїла за заслуги у відродженні духовності України. Нагороджений Ювілейною медаллю з нагоди 25-річчя Українського фонду культури та медаллю «Почесна відзнака» Національної спілки письменників України.

Література про Володимира Корнійчука[ред. | ред. код]

  • «Енциклопедія сучасної України»(Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014, т. 14);
  • «Українська музична енциклопедія» (Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2008, т. 2);
  • «Державні нагороди України. Кавалери та лауреати: довідково-енциклопедичне видання» (Київ: Інститут біографічних досліджень, 2006);
  • «Хто є хто. Київ та регіони» (Київ: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2004. Вип.6);
  • «Хто є хто на Черкащині. Видатні земляки» (Київ: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2005);
  • В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. Література рідного краю (Літературна Черкащина) (Черкаси, 2012);
  • «Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні» (Полтава: Про автора Видавець Шевченко Р. В., 2014);
  • «Вишневе сузір'я» (ВГ Атопол, Вишневе, 2010)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]