Корніловський заколот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Корні́ловський за́колот — невдала спроба генерала Корнілова у серпні 1917 встановити диктатуру в Росії.

Підготовка[ред. | ред. код]

Після провалу Московської наради центром контрреволюційної змови стала Ставка Верховного головнокомандувача генерала Корнілова, який повинен був за допомогою спеціально відібраних військових частин підняти заколот і «відновити порядок», тобто розгромити революційні сили в Петрограді, Кронштадті й у всій країні.

Великі надії Корнілов покладав на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів, якими командували генерали А.Денікін і Д. Щербачов, а також штабів Київського й Одеського військових округів. Денікін, начебто для допомоги Північному фронтові, відправляв із Південно-Західного фронту під Петроград частини так званої «дикої дивізії» та 3-го кінного корпусу.

Хід заколоту[ред. | ред. код]

Коли 25 серпня Корнілов направив на Петроград 3-й кінний корпус генерала Кримова, революційні сили столиці закликали робітників і солдатів до зброї й організовували розгром заколотницьких сил. За прикладом Петрограда демократичні організації створювали скрізь у країні революційні комітети, революційні штаби, комітети порятунку революції, комітети дії. Під їхнім безпосереднім керівництвом робітники та солдати ізольовували й знешкоджували осередки корнілівців, контролювали рух ешелонів і не пропускали до Петрограда війська, що рухалися на допомогу заколотникам.

У Києві ввечері 27 серпня, коли було одержано з Петрограда повідомлення про корнілівський заколот, на екстреному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів за участю представників різних партій було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники Генерального Секретаріату Центральної Ради, голови виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів, командуючий військами КВО, начальник міліції, представники Центрального бюро профспілок і лівих політичних партій. Комітет охорони революції взяв у свої руки безпосередньо організацію відсічі контрреволюційним силам.

Придушення заколоту[ред. | ред. код]

За рішенням виконкому ради робітничих депутатів і особливого комітету охорони революції були заарештовані начальник штабу Київського військового округу Оболєшев, відомий монархіст В. Шульгін та ін. Активно виступили проти контрреволюції й робітники, солдати та матроси в усіх основних адміністративних центрах України — Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Чернігові. Діяльну участь у боротьбі проти заколотників узяли широкі солдатські маси, насамперед у Житомирі та Бердичеві, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. У Житомирі, де перебувала частина штабних установ фронту, 28 серпня солдати виставили свої караули, зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію та почали арешти генералів і офіцерів — учасників змови. У Бердичеві обурені солдати 28 серпня оточили штаб фронту, а 29 серпня заарештували головнокомандувача фронту Денікіна, начальника штабу генерала Маркова, генерал-квартирмейстера Орлова та багатьох інших генералів і офіцерів.

Наслідки[ред. | ред. код]

Отже, завдяки діям збільшовичених солдатів, спроба повернути вплив, штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський виступ та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана «більшовизація рад». Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI з'їзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду, що призвело до розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, населення голодувало.

Джерела та література[ред. | ред. код]