Коровай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коровай
2013-01 Internationale Grüne Woche Berlin anagoria 15.JPG
Походження Київська Русь
Необхідні компоненти борошно пшеничне


Коровай, спечений на Волині з нагоди 30-ї річниці незалежності України, 2021

Корова́й — великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста. Зазвичай випікають на весілля або на якісь інші урочистості та свята[1][2], виконує святкові та обрядові функції.

Етимологія[ред. | ред. код]

Загальноприйнятої етимології не має. Висунуто кілька версій походження слова «коровай» (прасл. *korvajь). Основна розглядає його як споріднене з корова (прасл. *korva) і пов'язує переважно з весільним обрядом (весільний пиріг символізував родючість). На користь цієї версії існують такі доводи:

  • російське діалектне значення лексеми корова — «наречена»;
  • біл. яловіца, що окрім «яловиця», також має значення «коровай» (оскільки бик символізував нареченого, корова мала бути символом нареченої; коровай був чарівним засобом для плодючості)
  • назви тварин часто вживаються щодо виробів з тіста (укр. гуска, бичок, козуля, рос. коровушка — «різдвяне печиво з прикрасами», пол. gąska, byczek)[3].

Юрій Откупщиков відкидав припущення про зв'язок з *korva, виводячи назву хліба від кореня *kor- («різати», «краяти») і припускаючи первісне значення «відкраяний шматок» (пор. рос. діал. коротай — «короткий каптан»)[4]. Менш переконливе зіставлення з коров'як («коров'ячий гній»). Інші малоймовірні версії вважають спорідненими такі слова в інших індоєвропейських мовах, як дав.-інд. carúṣ («жертовний хліб»), чи лат. curvus («кривий, опуклий»), чи грец. κορωνός («кривий»), дав.-інд. cárvati («розжовує»)[3].

Обрядовість[ред. | ред. код]

Хліб-сіль з нагоди прибуття Джо Байдена в Україну, 2009

Термін «коровай» був поширеним не лише в Україні, а й на всіх слов'янських землях. Українці на відміну від інших народів терміном «коровай» у минулому позначали лише обрядовий хліб. Це зазвичай була висока кругла паляниця, оздоблена квітами, шишками та пташками з тіста. За давньою традицією, якщо дівчина йшла заміж «нечесною» (втратила цноту до шлюбу), то коровай на її весілля не випікали взагалі[5].

В Україні коровай готують на весілля, при цьому дотримуючись певних обрядових правил. Весільні короваї готують заміжні жінки тільки тоді, коли дівчина виходить заміж[6].

В Україні коровай на весіллі присипали сиром, а подекуди й клали під коровай «тридев'ять вареників із сиром…». У зв'язку з цим звичаєм стоїть, мабуть, і весільна пісня, що в ній зять порівнюється із сиром:

Ой, сиру ж мій, сиру, білий ти мій сиру; Ой зятю ж, мій зятю да милий же ти сину…[7]

За призначенням умовно виокремлюють такі види весільного хліба:

  • хліб для сватання
  • печиво/«шишки», яке випікали для запрошення гостей і обдаровування «коровайниць»
  • хліб для благословення, вітання молодих
  • коровай для обдаровування родин наречених і дружок молодої
  • хліб для обміну між сім'ями молодих як символ поєднання двох родин і його різновид — хліб для «викупу» молодої
  • весільне печиво лише для батьків молодих
  • хліб для освячення ложа молодих.

На значній території (західні та південно-східні області) весільний хліб мав вигляд деревця чи гілочок із відповідними назвами: «коровай», «гільце», «теремок», «дивень», «дивування», «ріжки» тощо[5].

Микола Сумцов пише, що коровай — священний хліб, який має велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер. Як стверджують науковці та дослідники історії виникнення коровайництва, зокрема волиняни Віктор і Зоряна Давидюки, еволюція короваю від тваринної жертви, до короваю — жертви рослинної, вказує на різні епохи розвитку людської спільноти на Волині: мисливці — скотарі — хлібороби. А якщо це жертва, то й ставлення до неї особливе.

Прикрашають складними візерунками з тіста і гілочкою калини, якій з язичницьких часів приписують містичні властивості і яка є символом кохання. Коровай вважався символом щастя і достатку. Коровай виносять на вишитому рушнику. Чим пишніший вдавався випечений коровай, тим щасливіше і багатше життя чекає молодят, які скуштували коровай. Коровай випікали багатошаровим, і ділив його хресний батько нареченого або нареченої. Верхівку віддавали молодим, середню частину — гостям, а низ, в який часто запікають монети, — музикантам. Разом зі шматочком короваю молоді ділилися з гостями своїм щастям. Гості у відповідь дякували нареченому й нареченій подарунками.

Згідно з українським звичаєм, дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю — короваєм, який виносять на вишитому рушнику.

Коровай також використовують на похоронах. Його кладуть на кришку труни, а на цвинтарі роздають рідним.

У популярній культурі[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коровай // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Коровай // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. а б Коровай // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  4. Ю. В. Откупщиков. Словообразование и этимология // К истокам слова. Рассказы о науке этимологии. — М. : Авалон, 2005.
  5. а б Боряк О. О. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ОБРЯДИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ: Шлюбний ритуал: Коровайний обряд // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 344—345.
  6. Мізін К. І. Аксіологічна фразеологія крізь призму соціолінгвістичного моніторингу // Лінгвістика Збірник наукових праць — 2008. — № 1
  7. Сир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1786. — 1000 екз.

Посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]