Короленко Володимир Галактіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Короленко Володимир Галактіонович
Vladimir Korolenko bw.jpg
Ім'я при народженні Короленко Володимир Галактіонович
Народився 15 (27) липня 1853
Житомир, Російська імперія
Помер 25 грудня 1921(1921-12-25) (68 років)
Полтава, Українська РСР
Поховання Полтава
Громадянство Російська імперія -> УНР-> Українська СРР
Національність українець
Діяльність новеліст, публіцист
Alma mater Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут
Мова творів російська
Роки активності 1879—1921
Жанр оповідання, повість, нарис
Членство Петербурзька академія наук
У шлюбі з Evdokiya Ivanovskaya[d]
Автограф Vladimir Korolenko Signature.png

Короле́нко Володи́мир Галактіо́нович (15 (27) липня 1853, Житомир, Російська імперія — 25 грудня 1921, Полтава, Українська РСР) — письменник, журналіст, публіцист, літературний редактор та громадський діяч українського та польского походження[1]. Серед найвідоміших творів письменника повісті «Сліпий музика» (1886), «Діти підземелля» (скорочена версія повісті «В поганому товаристві»; 1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890),[2] та «Без язика» (1895).

З 1990 року Національною спілкою письменників України присуджується премія його імені за найкращий твір російською мовою в Україні[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Короленко В. Г. Фотографія початку 1870-х років

Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії) у родині повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх чудакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля, щоб син мав можливість закінчити освіту.

На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика і мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був просто вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.

Навчання[ред. | ред. код]

Вчився Короленко в Житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії[4].

Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був видатний російський вчений Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії[4]:

Ви вчили нас цінити розум, як святиню
Оригінальний текст(рос.)
Вы нас учили ценить разум, как святыню

Тяжке життя випало В. Короленку в молоді роки. Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати і п'ятеро дітей залишились без будь-яких засобів до існування. За вільнодумство та участь у студентських виступах його виключили з академії (1876). Упродовж року юнакові довелося жити у м. Кронштадті під наглядом поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.

Заслання до Якутії[ред. | ред. код]

У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключиней з академії та висланий в російське місто Кронштадт під нагляд поліції. Після перебування у Кронштадті рік, Короленка звільнили від нагляду поліції і він у 1877 році, намагаючись продовжити освіту, вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак і цей навчальний заклад йому закінчити не вдалося, оскільки навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили у заслання в російське місто Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі.

За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір.[5]

Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте, тяжкі випробування долі не зламали дух цієї мужньої людини, не знищили волю до боротьби. З допитливістю етнографа й увагою художника вивчав В. Короленко побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, наполегливо працював над художніми творами. Враження і спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину творчого доробку письменника.

Початок літературної діяльності[ред. | ред. код]

Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

Розквіт літературної діяльності, «Епоха Короленка»[ред. | ред. код]

Володимир Короленко

Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.

Смерть[ред. | ред. код]

Помер Короленко у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою Полтави продовольчого забезпечення.[6].

Подорожі[ред. | ред. код]

У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

Громадська діяльність та погляди[ред. | ред. код]

Погляди Короленка на царську владу російських монархів[ред. | ред. код]

Портрет В. Короленка роботи М. Ярошенка
Володимир Короленко та його родина: дружина Явдоха Семенівна та дочки — Наталка і Софійка

Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи В. Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Л.Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист цілого народу (вотяків) від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.

У роки реакції, В. Короленко Не послабив своєї літературної й громадської діяльності й 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії царської влади Росії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки Першої російської революції. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:

«Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття» [7][8].

Погляди Короленка на більшовицьку владу російських комуністів[ред. | ред. код]

Як відомо, В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року і відкрито засуджував методи, що їх використовували більшовики для «побудови соціалізму». Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист вітчизняних діячів культури. Позиція та настрої Володимира Галактіоновича того часу відбилися в мужніх і чесних «Листах до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листах з Полтави» (1921). У них — гнівний протест проти «найбільшого озвіріння» нової доби й розстрілів, бажання великого правдошукача запобігти можливим помилкам. В. Короленко висловлювався проти будь-якого терору: як білого, так і червоного. «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив, — писав він 1919 року.— І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».

Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.

Погляди Короленка на Україну[ред. | ред. код]

Volodymyr Korolenko 03.jpg

Народившись на території України, більшу чатину свого свідомого життя Короленко прожив поза її межами.[9][10] Ще в гімазійські роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника» що «і якщо пізніше я вже свідомо знайшов свою батьківщину, то це була… велика область російської думки й російської літератури, область, де панували Пушкіни, Лермонтови, Бєлінські, Добролюбови, Гоголі, Тургенєви, Некрасови, Салтикови… Ця область узяла цілком мою „різноплемінну душу“ саме тому, що вона примиряла й розв'язувала душевні конфлікти, не вимагаючи ні ворожнечі, ні посягань, ні зречень, а все охоплювала широкими формулами людської терпимості й свободи…».[9][10] Та на щастя національне самоусвідомлення Короленка у бік Росії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед тамтешніх письменників, і він мав повагу до всього українського протягом всього життя.[9][10]

Зокрема, Короленко підтримував українську мову, виступав на захист її прав і свобод[11]; виступав проти шовінізму та антисемітизму, терору й насильства, засуджував міжнаціональну ворожнечу[12]. Будучи громадянином УНР, підтримував Центральну Раду[13] і категорично не сприймав гетьманського та більшовистського переворотів.

Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.

Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:

« Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі і не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..» »
Оригінальний текст(рос.)
Люди еще помнили, как он рассказывал о прежних годах, о Запорожье, о гайдамаках, о том, как и он уходил на Днепр и потом с ватажками нападал на Хлебно и на Клевань, и как осажденные в горящей избе гайдамаки стреляли из окон, пока от жара не лопались у них глаза и не взрывались сами собой пороховницы. И старик сверкал дикими потухающими глазами и говорил: «Гей-гей! Было когда-то наше время... Была у нас свобода!..»[14]

Обкраденою, пригнобленою й безправною, але нескореною — такою побачив він Україну, коли повернувся до неї 1900 року. Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як принциповий прибічник українських селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинка у Хатках (Миргородського повіту), поблизу Великих Сорочинець, де В. Короленко отримував пошту. 1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Прямолінійні різкі відповіді письменника на всі інсинуації чорносотенної преси дали цикл нарисів, відомих під назвою «Сорочинська трагедія».

1913 року Володимир Галактіонович брав участь у так званій «Справі Бейліса», щоб допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському імперському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку. Багаторазові виступи В. Короленка у справах «інородців» характеризують його як видатного гуманіста свого часу.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

У Росії[ред. | ред. код]

Сучасники назвали Короленка «совістю Росії» і його пам'ять високо шанується в Росії.

Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.

Ім'я Короленка надано Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), школам у Нижньому Новгороді.

У 1956 році йому було присвячено документальну стрічку «Пам'яті Володимира Короленка».

В Україні[ред. | ред. код]

Пам'ять Короленка широго вшановується в Україні.

Ім'я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві, Житомирі,

1928 року в Полтаві, 1973 року в Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.

За те, що Короленко в роки війни 1917–1922 років в Україні і терору військового комунізму виступав проти погромів, заступався як за євреїв, так і за людей інших національностей, репресованих радянською владою, йому розпорядженням Єврейської ради України від 27.07.1998 р. за № 48 присвоєно звання «Праведник України».[15]

1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Володимира Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України.

Бібліогарфія[ред. | ред. код]

  • Государевы ямщики (1900)
  • Адъютант его превосходительства
  • Ат-даван
  • Без языка (1895)
  • Братья Мендель
  • В дурном обществе (1885)
  • В облачный день
  • Дети подземелья
  • За иконой
  • Искушение
  • История моего современника (1905—1921)
  • Лес шумит (1885)
  • Марусина заимка (1899)
  • Мгновение (1900)
  • Мороз (1900)
  • На затмении
  • Необходимость
  • Необходимость. Восточная сказка
  • Ночью
  • Обрывок
  • Огоньки (1901)
  • Омоллон
  • Парадокс
  • Последний луч (1900)
  • Павловские очерки (1890)
  • Приемыш
  • Река играет (1891)
  • Сказание о Флоре, Агриппе и Менахеме, сыне Иегуды (1886)
  • Слепой музыкант (1886)
  • Соколинец. Из рассказов о бродягах (1885)
  • Сон Макара (1885)
  • Сорочинская трагедия (1906)
  • Станочники
  • Судный день («Иом-кипур») (1890)
  • Таланты
  • Тени (1889—1890)
  • Убивец
  • Федор Бесприютный
  • Феодалы (1900)
  • Черкес (очерк)
  • Чудная (1880)
  • Яшка

Екранізації творів[ред. | ред. код]

У СРСР було знято цілу низку фільмів за сюжетом творів Короленка. Так, за повістю «Довгий шлях» створено однойменний фільм (СРСР, 1956, режисер: Леонід Гайдай), за повістю «Поліська легенда» створено однойменний фільм (СРСР, 1957, режисери: Петро Василевський, Микола Фігоровський), за повістю «Сліпий музикант» знято однойменний фільм (СРСР, 1960, режисер: Тетяна Лукавневич), а за повістю «В поганому товаристві» створено фільм «Серед сірих каменів» (1983, режисер: Кіра Муратова).

В Україні у січні 2018 в широкий прокат вийшов повнометражний фільм «Казка про гроші», сценарій якого базується на повісті Короленка «Хапун (Іом-кіпур)».[2]

Переклади українською[ред. | ред. код]

Твори Короленка широко перекладалися українською як наприкінці 1890-х на початку 1900-х у Австро-Угорській Україні у львівських часописах та окремими книгами, так і в Радянській Україні. Українською перекладено практично всі твори Короленка, зокрема:[16][17][18]


  • Володимир Короленко. Буря: оповіданнє. Переклад з російської: Адам Бачинський. Львів: журнал Діло № 180, 181. 1893
  • Володимир Короленко. Дивна: очерк. Переклад з російської: Др. Василь Щурат. Львів: журнал Діло № 215-218. 1893
  • Володимир Короленко. Ліс шумить: оповіданнє, поліська леґенда. Переклад з російської: В. Маслов-Стокіз. «Зоря» (Львів) № 22 і 23 від 1886.
    • (передрук) Володимир Короленко. Ліс шумить: оповіданнє, поліська леґенда. Переклад з російської: В. Маслов-Стокіз. Львів: Українсько-руська видавнича спілка. (Літературно-наукова бібліотека № 18) 1901. 40 стор.
  • Володимир Короленко. Маруся: оповіданє. Переклад з російської: Григорій Коваленко. Львів: ЛНВ т. 13, ч. І: 197—230, 324—351. II за 1901 рік (Chtyvo)
  • Володимир Короленко. Оповіданнє про Фльора-Римлянина і про Аґріппу-царя. Переклад з російської: Ст. Закубанський [С. Ерастов]. Львів: ЛНВ. т. 21, ч. І: 54 — 64, 162—172. II. за 1903 рік (Chtyvo.org)
  • Володимир Короленко. Дивачка. З рос. пер. К. Лозенко [Голіцинська]. Львів: ЛНВ. т. 32, ч. І: 73 — 86. II за 1905 рік (Chtyvo)
  • Володимир Короленко. Ліс гомонить: поліська легенда. Переклад з російської: М. І. Вдовиченко. «Зоря» (Москва) № 5-6, 7-8 від 1906.
  • Володимир Короленко. Ліс шумить; Химерна. Переклади з російської: С. Єфремов. Берлін: Українська накладня. 191? 48 стор.
  • Володимир Короленко. Черкес; Макарів сон. Переклади з російської: C. Єфремов. Київ-Берлін: Українська накладня. 192? 55 стор.
  • Володимир Короленко. Огниги. Переклади з російської: Д. Казармів. Львів: «Неділя» літературний додаток до Діла № 35. 1912 48 стор.
  • Володимир Короленко. Огниги. Переклади з російської: Іван Калинович. Львів: Ілюстрована Україна № 16. 1913
  • Володимир Короленко. Приймак. Переклади з російської: Василь Щурат. Львів: Діло № 23-25 за 1895 рік
    • (передрук) Володимир Короленко. Приймак. Переклади з російської: Василь Щурат. Чернівці: Буковина № 105-106 за 1899 рік
  • Володимир Короленко. Сон Макара: святоточне оповіданнє. Переклад з російської: Нестор Яворовський. Коломия: Хлібороб. Письмо політчно-літературне № 8-12 за 1891 і № 1-5 за 1892. (також окремою відбиткою в серії «Бібліотека Хлібороба» ч I Коломия, 1892, 4+56 стор.
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: Сергій Павленко. Львів: Зоря № 8 за 1888 рік
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: Лєон. Львів: Діло № 247 за 1883 рік
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: К. Безкровний. Львів: Руслан № 181-188 за 1889 рік
  • Володимир Короленко. Тіни: фантазія. Переклади з російської: С. Юрковиця. Львів: Правда том XVI—XIX за 1893 рік, стор. 64-129-185
  • Володимир Короленко. У великодню ніч: розповідь. Переклади з російської: Михайло Обачний (Косач). Львів: Зоря № 5 за 1889
  • Володимир Короленко. Ночь перед Великоднем. Переклади з російської: Павло Кудрик. Львів: Діло № 67 за 1892
  • Володимир Короленко. У великодню ніч. Переклади з російської: К. Безкровний. Львів: Руслан № 290, 291 за 1899
  • Володимир Короленко. У Великодню ніч. Переклади з російської: П. Дятлова. Відень: Вісник політики, культури й життя. № 18 (201) стор. 267—268 1918.
  • Володимир Короленко. Хвилина: нарис. Переклад з російської: Іван Калинович. Львів: Діло, № 8459-8461 від 1913 року.
    • (передук) Володимир Короленко. Хвилина: нарис. Переклад з російської: Іван Калинович. Львів: Українське слово, № 85-89. 1915 (без підпису)
  • Володимир Короленко. Черкес: нарис. Переклад з російської: Ст. Гречинський. Львів: Прадва, том XXI, стор 217- від 1894 року.
  • Володимир Короленко. Кінець царської власті (слово до простих людей). Переклад з російської: О. Волошинов. Київ: Видання Інформаційного Бюра Київської Губер Земства. 1917. 20 стор.
  • Володимир Короленко. Як упала царська влада (оповіданннє простим людям про події в Росії). Переклад з російської: Петро Дятлів. Відень: Накладом Союза Визволення України. 1917. (HathiTrust)
  • Володимир Короленко. На затемненні. Переклад з російської: ?. 1925. 11 с.
  • Володимир Короленко. Пам'ятка по речнікові покривджених. (про важненного Митрополита Шептицького). На титульній сторінці: Василь Шурат. Львів: 1929. 15 стор.
  • Володимир Короленко. Річка грає. Переклад з російської: не вказаний. — 1928 . — 62 с.
  • Володимир Короленко. Ліс шумить (поліська легенда). Переклад з російської: ?. Харків, 1929.
  • Володимир Короленко. Серед лихих людей: з дитячих згадок мого приятеля. Переклад з російської: ?. Харків: Український робітник, 1929. 127 с.
  • Володимир Короленко. Мить: нарис. Переклад з російської: ?. Харків: Держвидав України, 1930 . 24 с.
  • Володимир Короленко. Серед лихих людей: з дитячих згадок мого приятеля. Переклад з російської: Роман Вінницький. Львів: Родина (бібліотека Родини), 1933. 96 с.
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Переклад з російської: ?. Харків: Художожня література. 1935. 43 с. (Масова бібліотека художньої літератури)
  • Володимир Короленко. Оповідання.[19] Переклад з російської: ?; редактор: І. Майстренко. Київ: Держлітвидав України, 1946 . 72 с. (Бібліотека художньої літератури)
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Святкове оповідання. Переклад з російської: не вказаний; редактор: Д. Цмокаленко. К.: Держхудліт, 1949.
  • Володимир Короленко. Чудна. Переклад з російської: А. Хуторян. Київ: Держлітвидав УРСР, 1952.—119 с.
  • Володимир Короленко. Річка грає[20] (ескізи з дорожнього альбома). Переклад з російьскої: А. Хуторян. Київ: ?, 1953. 28 с.
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Історія мого сучасника. Переклад з російської: І. Бахмута. К.: Держхудліт, 1954. 710 стор.
  • Володимир Короленко. На затемненні: Нарис з натури. Переклад з російської: Ф.Гавриш. Київ: Держлітвидав УРСР, 1957. 25 с.
  • Володимир Короленко. За іконою. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України. 1958. 62 стор.
  • Володимир Короленко. Оповідання. Переклад з російської: ?. Передмова: Ф. Гавриш. Київ: Дніпро, 1976 . 336 с.
  • Володимир Короленко. Парадокс. Переклад з російської: Леонід Бразов і Наталія Безобразова // твір оприлюднено на полтавському радіо (4 передачі) 1990-их роках
Сліпий музика / Сліпий музикант
  • Владімір Короленко. Сліпий музика: повєсть. Переклад з велико-руського: В. О. Р. Львів: Літературний додаток до журналу «Діло». 142 стор. 1890 (бібліотека найзнаменитіших повєстєй под редакцією І. Белея) Том XXXVII
  • Володимир Короленко. Сліпий музика. Переклади з російської: С. Буда. Київ-Берлін: Українська накладня. 191? 134 стор.
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: етюд. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав УРСР. 1956. 121 стор.
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: повісті та оповідання.[21] Переклад з російської: М. Шумил, Ф. Гавриш, Оксана Ільченко; післямова: О. Логвиненко. Київ: Молодь, 1979. 204 стор. (Бібліотечка художніх творів для підлітків та юнацтва).
    • (передрук) Володимир Короленко. Сліпий музикант: повість. Переклад з російської: Ф. Гавриш. Тернопіль: НК-Богдан, 2016. 160 стор. (Світовид) ISBN 978-966-10-4571-1
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: повість. Переклад з російської: Тетяна Шкарупа. Київ: Форс Україна / Book Chef, 2017. 208 стор. (Читака) ISBN 978-617-7347-51-3
Хапун / Йом-Кіпур / Судний день
  • Володимир Короленко. Хапун (Іом-Кіпур): волинська казка. Переложив з російської: Б. Журман. Львів: Правда, том I—II стор. 219, 304, 345 та том III—IV стор 1-. за 1891 рік.
  • Володимир Короленко. Судний день (Йом-кіпур). Переклад з російської: Олекса Журбенко. Львів: Українсько-руська Видавнича Спілка, З друкарні В. А. Шийковського. 1900. 104 стор. (archive.org)
  • Володимир Короленко. Хапун «Іом-Кипур» (судний день). Переклад з російської: Ол. Кониського та Сергія Єфремова. // Володимир Короленко. Твори у 3 томах: Т.2.[22] Переклад з російської: Сергій Єфремов та інші. Харків: Держвидав України. 1923 . 406 с. (E-library «Культура України»)
  • Володимир Короленко. Хапун. Переклад з російської: ? // Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей, Том 1.[23] Загальна редакція: В. Арнаутов; переклад з російської: ?. 1930. 271 с.
  • Володимир Короленко. Судний день, або Йом-Кіпур. Переклад з російської: Юрій Винничук. // Нічний привід: українська готична проза ХІХ ст. Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 стор. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7
Без язика
  • Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. Львів: Видання «Всесвітньої Бібліотеки», № 14. 1918. 176 стор. (Hathitrust)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. Ню Йорк: Робітник. 1920. 174 стор. (Hathitrust)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Харків: Книгоспілка, 1925. 244 с. (4-е вид)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Київ-Харків: Книгоспілка, 1927. 234 с. (5-е вид)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Київ-Харків: Книгоспілка, 1930. 233 с. (6-е, оброблене вид)
  • Володимир Короленко. Без язика. Переклад з російської: В. Давиденко. Київ: ДВОУ; Література і мистецтво, 1934 . 163 с. (Дешева бібліотека художньої літератури).
Діти підземелля
  • Володимир Короленко. Діти підземелля. Оповідання. Переклад Є. Зілинського. Харків: ?, 1922.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля (із повісті «В поганому товаристві»). Перекладач з російської: не вказаний. Київ:, 1946.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля (з повісті «У поганому товаристві»). Переклад з російської: Оксана Іванченко. Київ: Дитвидав УРСР, 1964. 52 с
    • (передрук) Володимир Короленко. Діти підземелля. Переклад з російської: Оксана Іваненко. Київ: Веселка, 1971.
    • (передрук) Володимир Короленко. Діти підземелля: повість. Переклад з російської: Оксана Іваненко; художник: М. Г. Богданець. Київ: Веселка, 1983. 66 с.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля: повість. Переклад з російської: Оксана Кобелецька. Київ: Форс Україна / Book Chef, 2017. 96 стор. (Читака) ISBN 978-617-7347-76-6
Видання творів
  • Володимир Короленко. Твори: у 3 томах. Пер з рос: С. Буда, Леонід Андрійович Пахаревський, С. Єфремов, П. Стебницький та інші; переклад під редакцією академіка С. О. Єфремова. Харків-Київ: Держвидав України, 1923. Т. 1—3.
    • Володимир Короленко. Твори. Т.1[24] Переклад з російської: ?. Харків: Держвидав України, 1923 . — 393 с. (E-library «Культура України»)
    • Володимир Короленко. Твори. Т.2.[22] Переклад з російської: ?. Харків: Держвидав України. 1923 . 406 с. (E-library «Культура України»)
    • Володимир Короленко. Твори. Т.3.[25] Переклад з російської: С. Буда, Леонід Андрійович Пахаревський, С. Єфремов, П. Стебницький. Київ: Держвидав України, 1923 . — 378 с (E-library «Культура України»)
  • Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей. Переклад з російської: ?; упорядник: академік С. Єфремов; загальна редакція та передмова: В. Арнаутов. Київ: ?; 1929.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей, Том 1.[23] Загальна редакція і передмова: В. Арнаутова; переклад з російської: ?. 1930. 271 с.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори: у 6 томах. Переклад з російської: Ф. Гавриш. Київ: Держлітвидав, 1936—1938.—Т. 1—6.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України. 1948. 499 с.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори.[26] Переклад з російської за редакцією А. Хуторяна; вступна стаття: А. Котова. Київ: Держлітвидав України. 1949. 427 с.
  • Володимир Короленко. Твори: У 4 томах. Переклад з російської: не вказаний; редактор: М. Титаренко. Київ: Держлітвидав, 1953—1954. Т. 1—4.
    • Твори: в 4 т. Т.1. Повісті, оповідання і нариси.1880-1890. Переклад з російської: ?; Вступ.ст. і приміт. А. Котов . — Київ: Держлітвидав України, 1953 . — 547 с.
    • Твори: в 4 т. Т.2. Повісті, оповідання, критичні статті і спогади.1891-1912. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України, 1953 . — 567 с. : 1 арк.портр.
    • Твори: в 4 т. Т.3. Історія мого сучасника. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України, 1954 . — 712 с. : 3 арк.іл.
    • Твори: в 4 т. Т.4. Історія мого сучасника. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України, 1954 . — 452 с. : 5 арк.іл.
  • Володимир Короленко. Вибране. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав УРСР. 1956. — 368 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У Рівному вшановують видатного земляка — Володимира Короленка — Радіо Свободи, 9 жовтня 2008
  2. а б В оригіналі російською назва повісті звучить як «Судный день („Иом-кипур“)». Українські перекладачі різних років переклали назву твору українською як «Хапун (Іом-кіпур)» (переклад Б. Журмана, 1891), «Судний день (Йом-кіпур)» (переклад Олекси Журбенка, 1900), «Хапун. „Іом-Кипур“ (судний день)» (переклад Ол. Кониського та С. Єфремова в II томі тритомного зібрання творів 1923 року), «Судний день, або Йом-Кіпур» (переклад Юрія Винничука, 2004)
  3. Володимир Галактіонович Короленко // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека, 17.07.2013
  4. а б А.Котов. В.Г.Короленко. Очерк о жизни и литературной деятельности // В.Г.Короленко. Собрание сочинений. — Москва : Правда, 1953. — Т. 1. — С. 378-406. — (Библиотека «Огонек») — 155000 прим.
  5. Короленко Володимир Галактіонович Українська літературна енциклопедія : [в 5 т.] / Головна редакція УРЕ ; Відповідальний редактор: І. О. Дзеверін. — Київ, 1988—1995.
  6. Кращий твір Короленка — його життя // Урядовий кур'єра, 27 липня 2013
  7. Короленко В.Г. Нерозп'ятий голос. Сценарій.— Бібліотечний інформаційно-освітній портал
  8. Лев Толстой. Письмо В. Г. Короленко (о статье «Бытовое явление» и задачах публициста). 1910
  9. а б в Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. В. Г. Короленко. Громадська діяльність письменника (1917—1921 рр.): монографія. Полтава: Дивосвіт, 2014. 135 с.
  10. а б в Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. Короленко і Україна // Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. Полтава: АСМІ, 2016. — Вип. 3. — С. 78–106.
  11. В. Г. Короленко «Котляревсьй і Мазепа» — Рідна країна, 09 грудня 2011
  12. Короленко Володимир Галактіонович Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  13. Виповнилося 155 років з дня народження Володимира Галактіоновича Короленка // Слово Просвіти, 2008/09/10
  14. В. Г. Короленко. Избранные произведения. М, 1988, стр. 289. (рос.)
  15. Батюк, Оксана. Постать В. Г. Короленка в історії Полтавщини // Дидаскал. 2015. № 15. С. 199—203.
  16. Чи пама'ятаємо — Музей Короленка в Полтаві
  17. Бойко І. З. Короленко і Україна: Бібліографічний покажчик. — К., 1957
  18. Важнійші твори В. Короленка в українському перекладі. Подав: Іван Калинович. // Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. — Львів: Видання «Всесвітньої Бібліотеки», № 14. 1918. 176 стор.: 174—175 сс.
  19. Зміст: Сон Макара. Ліс шумить. Ріка грає. Вогники
  20. Ріка грає
  21. Зміст: «У лихому товаристві» (Переклад М. Шумила), «Ліс шумить» (Переклад Ф. Гавриша), «Сліпий музикант» (Переклад Ф. Гавриша), «Вогники» (Переклад О. Ільченка)
  22. а б Зміст другого тому: Химерна. Марусине займище. Несправжній город. В дорозі. Останній промінь. Вогники. Серед лихих людей. Ліс шумить. У ночі. Парадокс. Хапун «Іом-Кипур» (судний день). Перша моя знайомість із Дикенсом.
  23. а б Зміст: першого тому: Макарів сон. Ліс шумить. Химерна. Мить. Ат-Даван. Черкес. Хапун.
  24. Зміст першого тому: Макарів сон. Яшка. Убивець. Соколинець. Великодної ночі. Ат-Даван. Черкес. Государеві ямщики. Мороз. Феодали. Спокуса.
  25. Зміст третього тому: Сліпий музика. Покірливий. Старий дзвонар. Рчка грає. За образом. Птахи небесні. Коли мінялось сонце. Хмарного дня. На Волзі. Божий городок.
  26. Зміст: Чудна. Убиваєте. Сон Макара. Ліс шумить. Федір безпритульний. Сліпий музикант. Сказання про Флору, Ахріппу і Менакема, сина Ієхуди. Ріка грає. Без язика. Стій, сонце, і не рушай місяцю!

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]