Короленко Володимир Галактіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Короленко
Володимир Галактіонович [1]
Vladimir Korolenko bw.jpg
При народженні Короленко Володимир Галактіонович
Народження 15 (27) липня 1853(18530727)
  Житомир
Смерть 25 грудня 1921(1921-12-25)
  Полтава
Національність українець
Громадянство Російська імперія, Українська Народна Республіка, Українська Соціалістична Радянська Республіка
Мова творів російська
Рід діяльності новеліст, публіцист
Роки активності: 1879—1921
Жанр оповідання, повість, нарис
Дружина Ivanovskaya Evdokiya[d]
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Короленко Володимир Галактіонович на Вікісховищі

Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (15 (27) липня 1853(18530727), Житомир — 25 грудня 1921, Полтава) — російський та український письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч.

Походження і дитинство[ред.ред. код]

Короленко В. Г. Фотографія початку 1870-х років

Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії) у родині повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх чудакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля, щоб син мав можливість закінчити освіту[2]

На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика і мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був просто вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.

Навчання[ред.ред. код]

Вчився Короленко в житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії[2].

Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був видатний російський вчений Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії[2]:

Ви вчили нас цінити розум, як святиню
Оригінальний текст (рос.)

Вы нас учили ценить разум, как святыню

Тяжке життя випало В. Короленку в молоді роки. Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати і п'ятеро дітей залишились без будь-яких засобів до існування. За вільнодумство та участь у студентських виступах його виключили з академії (1876). Упродовж року юнакові довелося жити у м. Кронштадті під наглядом поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.

Заслання до Якутії[ред.ред. код]

Намагаючись продовжити освіту, Короленко вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту (1877). Однак і цей навчальний заклад йому закінчити не вдалося. За підозрою у революційній діяльності, без слідства й суду, навесні 1879 року його вислали до м. Глазова Вятської губернії. Майже шість років провів Володимир Галактіонович у тюрмах та на засланні. Останній строк він відбував у Якутській області через відмову підписати вірнопідданську присягу цареві Олександру III.

Проте, тяжкі випробування долі не зламали дух цієї мужньої людини, не знищили волю до боротьби. З допитливістю етнографа й увагою художника вивчав В. Короленко побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, наполегливо працював над художніми творами. Враження і спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину творчого доробку письменника.

Початок літературної діяльності[ред.ред. код]

Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

«Епоха Короленка»[ред.ред. код]

Володимир Короленко

Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Портрет В. Короленка роботи М. Ярошенка
Володимир Короленко та його родина: дружина Явдоха Семенівна та дочки — Наталка і Софійка

Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи В. Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Л.Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист цілого народу (вотяків) від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.

Подорожі[ред.ред. код]

У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

Короленко і Україна[ред.ред. код]

Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.

Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:

« Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі і не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..»  »
Оригінальний текст (рос.)

Люди еще помнили, как он рассказывал о прежних годах, о Запорожье, о гайдамаках, о том, как и он уходил на Днепр и потом с ватажками нападал на Хлебно и на Клевань, и как осажденные в горящей избе гайдамаки стреляли из окон, пока от жара не лопались у них глаза и не взрывались сами собой пороховницы. И старик сверкал дикими потухающими глазами и говорил: «Гей-гей! Было когда-то наше время... Была у нас свобода!..»[3]

Volodymyr Korolenko 03.jpg

Обкраденою, пригнобленою й безправною, але нескореною — такою побачив він Україну, коли повернувся до неї 1900 року. Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як принциповий прибічник українських селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинка у Хатках Миргородського повіту, поблизу Великих Сорочинець, де В. Короленко отримував пошту. 1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Прямолінійні різкі відповіді письменника на всі інсинуації чорносотенної преси дали цикл нарисів, відомих під назвою «Сорочинська трагедія».

Не послабив В. Короленко своєї літературної й громадської діяльності й у роки реакції. 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки Першої російської революції. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:

«Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття» [4][5].

1913 року Володимир Галактіонович брав участь у київському процесі по звинуваченню громадянина Бейліса. Він опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку. Багаторазові виступи В. Короленка у справах «інородців» характеризують його як видатного гуманіста свого часу.

Короленко і більшовики[ред.ред. код]

Як відомо, В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року і відкрито засуджував методи, що їх використовували більшовики для «побудови соціалізму». Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист вітчизняних діячів культури. Позиція та настрої Володимира Галактіоновича того часу відбилися в мужніх і чесних «Листах до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листах з Полтави» (1921). У них — гнівний протест проти «найбільшого озвіріння» нової доби й розстрілів, бажання великого правдошукача запобігти можливим помилкам. В. Короленко висловлювався проти будь-якого терору: як білого, так і червоного. «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив, — писав він 1919 року.— І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».

Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Сучасники назвали Короленка «совістю Росії». Шанується його пам'ять в Україні, Росії. Ім'я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві, Житомирі, Нижньому Новгороді. 1928 року в Полтаві, 1973 в Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.

1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України.

Екранізовано повість «Сліпий музикант» (1960, Київська кіностудія імені Олександра Довженка, режисер-постановник Т.Лукавневич).

За його повістю «В дурном обществе» створено фільм К. Муратової «Серед сірого каміння» (1983). Йому присвячено документальну стрічку «Пам'яті В. Г. Короленка» (1956).

Спадщина[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • Государевы ямщики (1900)
  • Адъютант его превосходительства
  • Ат-даван
  • Без языка (1895)
  • Братья Мендель
  • В дурном обществе (1885)
  • В облачный день
  • Дети подземелья
  • За иконой
  • Искушение
  • История моего современника (1905—1921)
  • Лес шумит (1885)
  • Марусина заимка (1899)
  • Мгновение (1900)
  • Мороз (1900)
  • На затмении
  • Необходимость
  • Необходимость. Восточная сказка
  • Ночью
  • Обрывок
  • Огоньки (1901)
  • Омоллон
  • Парадокс
  • Последний луч (1900)
  • Павловские очерки (1890)
  • Приемыш
  • Река играет (1891)
  • Сказание о Флоре, Агриппе и Менахеме, сыне Иегуды (1886)
  • Слепой музыкант (1886)
  • Соколинец. Из рассказов о бродягах (1885)
  • Сон Макара (1885)
  • Сорочинская трагедия (1906)
  • Станочники
  • Судный день («Иом-кипур») (1890)
  • Таланты
  • Тени (1889—1890)
  • Убивец
  • Федор Бесприютный
  • Феодалы (1900)
  • Черкес (очерк)
  • Чудная (1880)
  • Яшка

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Q15727217", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q15727217/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. а б в А.Котов В.Г.Короленко. Очерк о жизни и литературной деятельности // В.Г.Короленко. Собрание сочинений. — Москва : Правда, 1953. — Т. 1. — С. 378-406. — (Библиотека «Огонек»). — 155000 прим.
  3. В. Г. Короленко. Избранные произведения. М, 1988, стр. 289. (рос.)
  4. Короленко В.Г. Нерозп'ятий голос. Сценарій.— Бібліотечний інформаційно-освітній портал
  5. Лев Толстой. Письмо В. Г. Короленко (о статье «Бытовое явление» и задачах публициста). 1910

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори:

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]