Нижнє Бургундське королівство

Нижнє Бургундське королівство (Прованське королівство) лат. Regnum Provinciae, фр. Basse Bourgogne ← 879 – 933 Бургундські держави у 925 році    Нижнє Бургундське королівство    Верхнє Бургундське королівство    Західне Франкське королівство    Східне Франкське королівство    Італійське королівство пунктиром позначена територія Бургундії, яка відійшла в 843 до Західного Франкського королівства (майбутнє Бургундське герцогство) Столиця В'єнн, Арль (з 928 року)

Королівство Ни́жньої Бургу́ндії (фр. royaume de Basse-Bourgogne), також відоме як Прованське королівство (фр. royaume de Provence, лат. Regnum Provinciae) та Цис'юранська Бургундія (лат. Cisjurania Burgundia) — держава, утворена після розділу Середнього Франкського королівства, яке саме утворилось внаслідок поділу Каролінгської імперії Карла Великого. Королівство включало південно-східну частину сучасної Франції: історичні регіони Прованс, Дофіне, Комта-Венессен, Савою, а також деякі території на правому березі Рони (Ліонне і Вівар). Королівство було утворене в 879 році і проіснувало до 933 року, коли воно була об'єднане з Верхнім Бургундським королівством в єдине Бургундське (Арелатське) королівство. Назва Прованське королівство виникла через те, що політичним центром Нижньої Бургундії був Прованс, а Цис'юранська Бургундія — через те, що ця частина Бургундії лежала «з цього боку» гірського масиву Юра, на відміну від «транс'юранської» Верхньої Бургундії.

Виникнення

Виникнення королівства Нижня Бургундія пов'язано з розпадом Каролінгської імперії Карла Великого в середині IX століття. У 855 році Середнє Франкське королівство старшого онука Карла Лотара I, згідно з Прюмським договором, було розділено між його дітьми, в результаті чого було створено велике державне утворення, що охоплювало більшу частину колишнього франкського Бургунського королівства від Юрських гір до Середземного моря, на чолі якого став молодший син Лотара I Карл. Центр держави Карла перебував у Провансі, що і дало йому назву Прованське королівство (лат. Regnum Provinciae).

Після смерті Карла у 863 році Прованс і Дофіне відійшли під владу Італіїського королівства і імператора Людовика II, однак на спадщину Лотара I висунули претензії сильніші сусідні держави: Західне Франкське королівство (майбутня Франція) і Східне Франкське королівство (майбутня Німеччина): у 869 році відповідно до Мерсенскої угоди вони домовилися про розподіл територій колишнього «серединного королівства». Землі вздовж нижньої течії Рони і Прованс дісталися Західнофранкському королю Карлу II Лисому.

У 879 році після смерті короля західних франків Людовика II, аристократія і духовенство Провансу відмовилося визнати владу його наступників. На синоді у Мантайлі вони обрали своїм королем Бозона, графа В'єнна, який став таким чином першим за останнє століття монархом на території Франкської імперії, що не належав до династії Каролінгів. До складу держави Бозона увійшла південна частина колишнього Бургундського королівства, тобто землі дієцезій Арля, Екса, В'єнна, Ліона, а також Савоя і Вівар. Ці території становили нову незалежну державу — Прованське королівство, що пізніше стало відомим як Нижнє Бургундське королівство.

Політична історія

Бургундія в XI-XII століттях

Молода держава відразу піддалася атаці Західнофракських королів. У 880 році був захоплений Макон і ряд територій на північ від Ліона, однак взяти В'єнн не вдалося, і королівство Бозона в цілому зберегло територіальну цілісність.

Після смерті Бозона у 887 році, імператор Карл III Товстий визнав права його сина і спадкоємця Людовика III на Нижню Бургундію, а в 890 році Людовик був офіційно обраний королем Арля, Провансу і Нижньої Бургундії на зборах баронів королівства у Валансі. У 890-х роках Людовіку довелося відбивати набіги арабських піратів, які влаштувалися в гирлі Рони, на землі його держави.

Зовнішня політика Нижньої Бургундії на початку X століття була орієнтована на боротьбу за імператорську корону. Король Людовик III, по матері був онуком імператора Людовика II, у 900 році висунув претензії на італійський престол і, зробивши похід через Альпи, коронувався в 901 році у Римі імператором Римської імперії. Однак незабаром війська Людовіка були розбиті маркграфом Фріульським Беренгаром I, а сам він був змушений повернутися до Провансу. Більш того, у 905 році король потрапив в полон до Беренгара, був осліплений і відмовився від претензій на Італію.

Після повернення до Провансу Людовик відійшов від управління, передавши значну частину своїх повноважень Гуго, графу Арльському, одруженому з сестрою короля. Гуго фактично правив Нижньою Бургундією до смерті Людовіка Сліпого в 928 році, після чого став його наступником.

Він переніс столицю держави з В'єнна в своє родове місто Арль, що різко підвищило значення Провансу в складі королівства. З 925 року Гуго носив титул короля Італії і продовжував боротьбу за владу на Апеннінському півострові. Його головним противником в Італії був Рудольф II, король Верхнього Бургундського королівства, що також поклав на себе лангобардську корону.

Для боротьби з ним Гуго спробував привернути на свій бік Францію, результатом чого стало пред'явлення французьким королем претензій на сюзеренітет над Ліоном і графством В'єнна. Це стало однією з причин укладання в 933 році договору між двома бургундськими монархами: Рудольф II відмовлявся на користь Гуго від своїх претензій на Італію, а Гуго поступався Рудольфу престолом Нижньої Бургундії. Наслідком угоди 933 року стало об'єднання Верхньої і Нижньої Бургундії в єдине Бургундське королівство, столиця якого залишилась в Арлі, через що держава отримала свою другу назву — Арелатське королівство.

Втрата незалежності

Державні утворення на території Нижньої Бургундії до 1200 р.

   Володіння графів Провансу

   Володіння графів Тулузи

   Володіння графів Савойських

   Володіння дофінів В'єнна

   Володіння королів Арагона

   Церковні володіння

Червоною лінією позначено межі Нижньої Бургундії, Франції та Італії на 1200

Після смерті останнього монарха незалежної Бургундії Рудольфа III у 1032 році, королем був обраний імператор Конрад II. У результаті Нижня і Верхня Бургундії опинилися в складі Священної Римської імперії. Однак фактична влада в регіоні перейшла місцевим правителям: графам Провансу на півдні, і графам Савої і Альбона на півночі. Хоча імператори до XIV століття продовжували носити титул короля Бургундії, в цьому регіоні стали посилюватися позиції Франції, яка поступово підпорядкувала своїй владі майже всі державні утворення, що склалися на території колишньої Нижньої Бургундії.

Список королів Нижньої Бургундії

• 855—863: Карл, король Провансу;

• 863—875: Людовик II, імператор Священної Римської імперії;
• 875—877: Карл II Лисий, імператор Священної Римської імперії;
• 877—879: Людовик II Заїка, король Західнофранкського королівства;

• 879-887: Бозон В'єнський, король Нижнього Бургундського королівства;
• 887—928: Людовик III Сліпий, король Нижнього Бургундського королівства, імператор Священної Римської імперії;
• 928—933: Гуго, король Нижньої Бургундії, король Італії;

• 933—937: Рудольф II, король Верхнього і Нижнього Бургундських королівств;
• 937—993: Конрад I, король Бургундського (Арелатського) королівства;
• 993—1032: Рудольф III, король Бургундського (Арелатського) королівства.
• 1034: входження Бургундського (Арелатського) королівства до складу Священної Римської імперії.

Література

• René Poupardin:
  • Le royaume de Provence sous les Carolingiens (855—933), É. Bouillon, 1901 (lire en ligne).
  • Le royaume de Bourgogne (888—1038) : étude sur les origines du royaume d'Arles, Librairie Honoré Champion, Paris, 1907 (lire en ligne).
• Honoré Bouche, Histoire de Provence.
• Frédéric Charles Jean de Gingins de la Sarraz, Mémoires pour servir à l'histoire des royaumes de Provence et de Bourgogne jurane, Lausanne, 1851.
• E.-F. Grasset, Notice sur les chartes impériales du royaume d'Arles, existant aux archives départementales des Bouches-du-Rhône, parue dans : Répertoire des travaux de la société de statistique de Marseille.
• François Demotz:
  • L'An 888. Le Royaume de Bourgogne. Une puissance européenne au bord du Léman, Lausanne, Presses polytechniques et universitaires romandes, coll. " Le savoir suisse ", 2012, 142 p., chap. 83.
  • La Bourgogne, dernier des royaumes carolingiens, Lausanne, Société d'histoire de la Suisse romande, 2008.
• Bertrand Schnerb, L'État bourguignon 1363—1477, Éditions Perrin, 1999.
• Paul Bonenfant:
  • Philippe le Bon: sa politique, son action, De Boeck Université, 1996, 476 p., ISBN 2804121151.
  • La persistance des souvenirs lotharingiens, dans Bulletin de l'Institut Historique Belge de Rome, fascicule XXVII, 1952, p. 53 — 64.
  • Les projets d'érection des Pays-Bas en royaume du XV au XVIII, dans Revue de l'Université de Bruxelles, tome XLI, 1935—1936, p. 151—169.
• Chaume (Abbé), Le sentiment national bourguignon de Gondebaud à Charles le Téméraire, 1922, dans Mémoires de l'Académie de Dijon, p. 195—308.
• Yves Cazaux, L'idée de Bourgogne, fondement de la politique du duc Charles, " 10e rencontre du Centre Européen d'Études Burgondo-médianes ", Fribourg, 1967, Actes publiés en 1968, p. 85 — 91.
• État bourguignon et Lotharingie, Académie royale de Belgique, dans Bulletin de la classe des lettres et des sciences morales et politiques, 5e série, tome XLI, 1955, p. 266—282.
• Alexandre Pahud, Les assemblées judiciaires du royaume de Bourgogne (xe — xie siècles), Orbe, Alexandre Pahud, coll. Cahiers d'études indépendantes, 2019, 83 p.