Королівство Лотарингія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Regnum Lotharii
Королівство/Герцогство Лотарингія
Середнє Франкське королівство Flag
855 – 953
Розташування Лотарингія
Королівство Лотарингія (      фіолетовий) та інші королівства Каролінгів після Прюмського договору 855 року
Столиця Аахен
Форма правління монархія
король/герцог
 - 866 - 869 Лотар II
 - 953 - 965 Бруно I Великий
Історичний період Середньовіччя
 - Прюмський договір 855
 - Розділ території 953
Попередник
Наступник
Blank.png Середнє Франкське королівство
Нижня Лотарингія Lothringen-Nieder.PNG
Герцогство Лотарингія Blason Lorraine.svg
Герцогство Швабія Arms of Swabia.svg

Королівство Лотарингія (лат. regnum Lotharii, regnum Lothariense, Lotharingia; фр. Lotharingie; нім. Reich des Lothar, Lotharingien, Mittelreich), також просто Лотарингіясередньовічне королівство-спадкоємець Імперії Каролінгів, а пізніше герцогство Оттонської імперії, що включала сучасні Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Північний Рейн-Вестфалію (Німеччина), Рейнланд-Пфальц (Німеччина), Саар (Німеччина) і Лотарингію (Франція). Було назване на честь короля Лотара II, який отримав цю територію після того, як Серединне королівство його батька Лотара I було розділене між синами в 855 році.[1]

Лотарингія з'явилась в результаті тристороннього поділу в 855 році королівства Середня Франкія, яке також було сформовано після потрійного поділу імперії Каролінгів за Верденським договором 843 року. Конфлікт між Східною та Західною Франкією щодо Лотарингії базувався на тому, що що це були землі прабатьківщини франків Австразії, тому володіння ними мало великий престиж.

Назва[ред. | ред. код]

Оскільки Лотарингії бракувало єдиної історичної чи етнічної ідентичності, сучасники не були певні, як її назвати, і так вона стала називатись regnum quondam Lotharii or regnum Lothariiлат. королівство Лотара), а її жителі Lotharii (від Lotharius), Lotharienses (від Lothariensis) та Lotharingi (що дало сучасну нідерландську, німецьку та люксембурзьку назву провінції Lotharingen, Lothringen, та Lothringen відповідно). Пізніша назва, утворена германським суфіксом -ing, що вказує на родові або родинні стосунки, породила латинський термін Lotharingia (від латинського суфікса -ia, що позначає країну) в X столітті. Пізніші французькі назви, такі як Lorraine та Lothier, походять від цього латинського терміну.

Середня Франкія (843—855)[ред. | ред. код]

У 817 році імператор Людовик Благочестивий склав плани поділу імперії Каролінгів між трьома синами після своєї смерті. Непередбачений у 817 році спадкоємець, крім трьох вже дорослих синів Людовіка, Карл Лисий, народився у другої дружини Людовика Джудіт Баварської в 823 році. Коли Людовик намагався в 833 році повторно розділити імперію на користь Карла, він зустрів протидію своїх дорослих синів, Лотара, Піпіна, і Людовика. В результаті цього сталося десятиліття громадянської війни та нетривких союзів, що переривались короткими періодами миру.

Піпін помер у 838 році, а Людовик Благочестивий у 840. Решта троє братів уклали мир і розділили Імперію за Верденським договором 843 року. Лотар, як найстарший, зберіг імператорський титул і отримав довгу смугу територій, що простягнулись від Північного моря до південної Італії. Логіка поділу полягала в тому, що Лотар мав корону Італійського королівства, яке було його підцарством за Людовика Благочестивого, і що як імператор він повинен правити в Аахені, столиці першого імператора Каролінгів Карла Великого, і в Римі, древній столиці імператорів. Середня Франкія (лат. Francia Media), таким чином, включала території між Аахеном та Римом, а історики називали її "Лотаринзька вісь".

Королівство Лотарингія (855—900)[ред. | ред. код]

У 855 році, коли Лотар I помирав у Прюмському абатстві, він розділив своє королівство між трьома синами Прюмським договором. Старший син, Людовік II, отримав Італію з імператорським титулом. Наймолодшому, ще неповнолітньому, Карлу дістався Прованс. Середньому сину, Лотару II, відійшли решта територій на північ від Провансу, що складали королівство, якому не вистачало етнічної чи мовної єдності.

Лотар II правив з Аахена і не виходив за межі свого королівства. Після смерті у 869 році він не залишив по собі законних дітей, лише одного позашлюбного сина Гуго. Його дядьки, король Східної Франкії Людовик Німецький та Західної Франкії Карл Лисий (який хотів правити всією Лотарингією) погодились розділити Лотарингію між собою за Мерсенським договором 870 року - західна половина відійшла до Західної Франкії, а східна до Східної Франкії. Таким чином, Лотарингія, як об’єднане королівство, на кілька років припинила своє існування. У 876 році Карл Лисий вторгся на схід Лотарингії з наміром захопити її, але був розбитий поблизу Андернаха Людовиком Німецьким.

У 879 році син Людовика, король Людовик Молодший, був запрошений частиною західно-франкської знаті, щоб змінити на престолі Західної Франкії короля Людовіка Заїку, сина Карла. Після нетривалої війни молоді сини Людовика Заїки, Карломан II та Людовик III, віддали Людовику Молодшому західну Лотарингію. Межа між двома королівствами була встановлена в Сен-Кантені в 880 році Рибмонською угодою.

У листопаді 887 р. Арнульф Каринтійський скликав раду східно-франкської знаті, щоб скинути імператора Карла Товстого, який до 884 року успадкував престоли всіх королівств Імперії. Лотарингська аристократія, намагаючись відстояти своє право обирати суверена, приєдналася до інших східнофранкських дворян, скидаючи Карла Товстого в 887 році, і обрала Арнульфа своїм королем. Правлінню Арнульфа у Східній Франкії спочатку протистояв Гвідо III Сполетський, який став королем Італії, та Рудольф I Бургундський, який був обраний королем у південній частині колишньої Середньої Франкії - Верхній Бургундії. Рудольф мав намір встановити себе королем над усім колишнім королівством Лотара II, але йому довелося задовольнитися Бургундією.

Арнульф переміг вікінгів у 891 році і виселив їх із їхніх поселень у Левені. У 895 році він призначив свого байстрюка Цвентібольда королем Лотарингії, який правив напівнезалежно, доки його не скинув і не вбив Регінар 13 серпня 900 року. Потім королівство припинило своє існування та стало герцогством.

Герцогство Лотарингія (900—959)[ред. | ред. код]

Розділ Лотарингії в 959 році Блакитний: Ельзас, переданий Герцогству Швабія в 925 році Помаранчевий: Верхня Лотарингія після 928 року Зелений: Нижня Лотарингія після 977 року

Молодий король Східної Франкії Людовик Дитя призначив Гебхарда герцогом Лотарингії в 903 році. Його титул був записаний на тодішній латині як dux regni quod a multis Hlotharii dicitur: "герцог королівства, яке багато хто називає Королівство Лотара". Він загинув у 910 році в бою з угорськими загарбниками. Коли в 911 р. не Каролінг Конрад I з Німеччини був обраний королем Східної Франкії, лотарингське дворянство під керівництвом нового герцога Регінара проголосували за приєднання свого герцогства до Західної Франкії, якою все ще керувала династія Каролінгів. У 915 році Карл нагородив його, надавши титул маркграфа. Регінару наслідував його син Гізельберт, який використовував титул Dux Lotharingiae: "герцог Лотарингії".

Коли західні франки скинули Карла Простакуватого в 922 році, він залишився королем в Лотарінгії, звідки в 923 році намагався відвоювати своє королівство. Він був схоплений і ув'язнений Гербертом II Вермандуа до його смерті в 929 р. У 923 р. Король Генріх I Птахолов із Східної Франкії скористався цією можливістю і вторгся в Лотарингію (включаючи Ельзас). У 925 році лотарингці під проводом Гізельберта обрали своїм королем Генріха. У 930 році відданість Гізельберта була винагороджена, і він отримав престижний шлюб із дочкою Генріха Гербергою Саксонською.

Після смерті Генріха в 936 році Гізельберт збунтувався і спробував змінити сюзерена Лотарингії на Західну Франкію, оскільки їх король Рудольф був слабким і менше втручався в місцеві справи. У 939 році син і наступник Генріха Оттон I, імператор Священної Римської імперії, вторгся в Лотарингію, і в битві при Андернаху переміг Гізельберта, який втопився, намагаючись втекти за Рейн.

Герцоги Лотарингії стали згодом королівськими призначенцями. Генріх I був герцогом два роки, а в 941 році герцог Оттон, за яким в 944 році пішов Конрад. Лотарінгія була перетворена в племінне герцогство, герцоги якого мали право голосу на імперських виборах. У той час як інші племінні герцогства мали племінну або історичну ідентичність, ідентичність Лотарингії була виключно політичною.

Король Західної Франкії Людовик IV намагався зберегти претензії на Лотарингію, одружившись на вдові Гізельберта та сестрі Оттона Герберзі. У свою чергу, Оттон I прийняв присягу на вірність Гуго Великого із Західної Франкії та Герберта II Вермандуа в Аттіньї в 942 році. Слабкому Людовику IV не залишалося іншого вибору, як погодитися на продовження сюзеренітету Оттона над Лотарингією.[2] У 944 році Західна Франкія вторглася в Лотарингію, але відступила після того, як Оттон відповів мобілізацією великої армії під керівництвом Германа, герцога Швабії.

Розділ 959 року та подальша історія[ред. | ред. код]

У 953 році герцог Конрад повстав проти Оттона I, був усунений від влади і замінений братом Оттона Бруно Великим, який остаточно приніс мир у Лотарингію в 959 році, розділивши її на Lotharingia superior (Верхня Лотарингія або Південна Лотарингія) під керівництвом Фрідріха I і Lotharingia inferior (Нижня Лотарингія або Північна Лотарингія) під головуванням Годфріда І.

У 978 році король Західної Франкії Лотар вторгся в цей регіон і захопив Аахен, але Оттон II, імператор Священної Римської імперії, здійснив контратаку і досяг стін Парижа. У 980 році Лотар відмовився від своїх прав на Лотарингію.

За винятком одного короткого періоду (1033–44, під керівництвом Гоцело I), поділ ніколи не було скасовано, і маркграфи незабаром перетворили свої окремі феодальні уділи на герцогства. У ХІІ столітті герцогська влада в Нижній Лотарингії роздробилася, спричинивши утворення Герцогства Лімбург і Герцогства Брабант, правителі яких зберегли титул "герцога Лотьє" (похідне від "Лотарингія"). Із зникненням "нижньої" Лотарингії герцогство Верхня Лотарингія (або Лоррейн) стало основним референтом для назви "Лотарингія" (Лоррейн) в межах Священної Римської імперії.

Після століть французьких вторгнень та окупацій, Лотарингія остаточно відійшла до Франції наприкінці Війни за польську спадщину (1737). У 1766 році герцогство було успадковане французькою короною і стало називатись Лоррейн. У 1871 році після франко-прусської війни північні частини Лотарингії були об’єднані з Ельзасом, та стали провінцією Ельзас-Лотарингія в Німецькій імперії. Сьогодні більша частина французької сторони франко-німецького кордону належить до регіону Лоррейн у Франції.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bullough, D.A. (1975). The Continental Background of the Reform. У Parsons, David. Tenth-Century Studies. Chichester, UK: Phillimore. с. 22. ISBN 0 85033 179 X. 
  2. Riche, Pierre (1993). The Carolingians: A Family Who Forged Europe (en). University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0-8122-1342-3. 

Література[ред. | ред. код]

Первинні джерела[ред. | ред. код]

Вторинні джерела[ред. | ред. код]

  • Bartholomew, John, and Wakelyn Nightingale. Monasteries and Patrons in the Gorze Reform: Lotharingia C.850-1000 (2001)
  • Clark, Samuel. State and Status: The Rise of the State and Aristocratic Power in Western Europe (1995) pp 53–79 уривок
  • MacLean, Simon. (2013). "Shadow Kingdom: Lotharingia and the Frankish World, c.850–c.1050". History Compass, 11: 443–457.
  • Timothy Reuter, ed. The New Cambridge Medieval History, III: c. 900–c. 1024, Cambridge: Cambridge University Press, 2005. уривки

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Ascherson, Neal, "A Mess of Tiny Principalities" (review of Simon Winder, Lotharingia: A Personal History of Europe's Lost Country, Farrar, Straus, and Giroux, 2019, 504 pp.), The New York Review of Books, vol. LXVI, no. 20 (19 December 2019), pp. 66–68.