Королівство Морея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герб графа Мореї.
Середньовічна Шотландія.

Королівство Морея (ірл. — Muireb, Moreb — Муйреб, Мореб; лат. — Muref, Moravia — Муреф, Моравіа; гельск. — Moireabh — Мойрев) — Мормерство Морея — васальне королівство, що існувало в ранньому середньовіччі на півночі Шотландії. Королівство було ліквідоване королем Шотландії Давидом І у 1130 році. Нинішнє графство Морея є лише невелика частина колись могутнього королівства Морея, що охоплювало землі Спей, Інвернесс, Елгін, Великий Глен, Бьюкен, Росс, Мар.

Історія королівства Морея[ред. | ред. код]

До 1130 року — династії від Фіндлайха до Енгуса[ред. | ред. код]

До 843 року територія королівства Морея була частиною території королівства піктів.

У Х столітті королівство Морея охоплювало значні території — від Друмохтера на півдні до земель Кейтнеса та Сазерленда на півночі, від Бьюкена на сході до Атлантичного океану на Заході.

Ісладська сага «Ньял» (норв. — Njal) згадує мор мерів та королів північної Шотландії Х століття, а саме: Ярла Мелстарта (норв. — Jarl Melsnatr, гельск. — Máel Snechtai) — Мела Снехтай — Мела Сніжного, короля Мелкофра (норв. — Melkofr, гельск. — Máel Coluim) — Мела Колуйма. Правління обох датується часом 976—995 роки. Проте невідомо ні про жодного короля з таким іменем, що правив би в Шотландії.

Королівство було під владою династії кельтських королів, що походили з дої ж династії, що і засновники королівства Шотландія — від королів Дал Ріади. До королів Мореї належить відомий король Шотландії Макбет (МакБех) (1040—1057). Його батько — Фіндлех прославився у війні з вікінгами. Він був одружений з Донадою — другою дочкою короля Малкольма ІІ. Правителі мореї носили титул Ri — король, але частіше до них застосовували титул мормер або великий стюард.

В ірландських літописах є запис про вбивство Фіндлеха мак Руайдрі (ірл. — Findláech mac Ruaidri) — мормера Мореї в 1020 році сином його брата Мелом Брігте (ірл. — Mael Brigte). В цьому повідомленні пишеться, що Фіндлех та Мел Колуйм (ірл. — Mael Coluim) були обидва королями Альби, а не Мореї. Це, очевидно, помилка. Брат і наступник Мела Колуйма — Гілле Кемгайн (ірл. — Gillie Coemgáin) вказується як мормер Мореї. Смерть Мела Колуйма — сина Мела Брігте датується 1029 роком. У 1032 році брат Гілла Кемгайна був вбитий разоми з 50 його людьми.

Наступником Гілла Комгайна, а можливо і його вбивцею був Макбет (МакБех) — Мак Бехад Мак Фіндлайг (гельск. — Mac Bethad mac Findlaig). Макбет одружився з вдовою Гілла Комгайна — Груох (гельск. — Gruoch) — принцесою з династії Мак Альпін. Він став корлем Шотландії після перемоги і вбивства короля Шотландії Дункана І (Доннхада ва Майл Холуйма — гельськ. — Donnchad ua Mail Choluim) в бою. Пізніші джерела стверджують, що Макбет претендував на шотландський трон через свою матір — в родоводі його простежувалось споріднення з династією королів Дал Ріади. В родоводі також сказано, що батько його був Фіндлеха, а дід — Руайдрі. І що Макбет походить від династії Лоарн (гельск. — Loarn).

Родовід Макбета вказує на те, що династія королів Мореї виникла з династії королів Дал Ріади. Але, можливо, Морея було окремим королівством протягом тривалого часу і династії цих королів незалежні від династії Кеннета Мак Альпіна. Можливо, вони якось споріднені з династіями королів Альби. Морея деякий час виступала буфером між вікінгами і королівством Шотландія. Правителі Мореї з повагою згадуються у скандинавських джерелах, зокрема, в таких як «Оркнейська Сага».

Макбет у свою чергу був сам вбитий у 1057 році. Після цього його пасинок Лулах (гельск. — Lulach) — син Гілла Комгайна та, імовірно, Груох, претендував на престол Шотландії, але загтнув у 1058 році. Син Лулаха — Мел Снехтай (гельск. — Mael Snechtai) помер у 1085 році і згадується як «король Мореї». Пізніше граф Ед або Гех згадується у королівській грамоті ХІІ століття, можливо він теж був мормером чи королем Мореї. Останнім з правлячої династії королем або графом Мореї був Енгус (Ангус) — син дочки Лулаха. Енгус почав війну проти короля Шотландії Давида І, але був розбитий і вбитий в Стракахро (гельск. — Stracathro) в Ангусі і 1130 році. Королівство Морея було ліквідоване королем Шотландії Давидом І.

Після смерті Енгуса пройшла швидка феодалізація Мореї (до того Морея мала чисто клановий суспільний устрій). Феодалізацію здійснив Флеммінг Фрескін — норманський феодал фламанського походження. Його нащадки взяли собі прізвище «де Морев» — Морейські. Потім вони стали графами Сазерленд у ХІІІ столітті. Твердження про те, що Вільям Фітц Дункан був останнім мормером Мореї необґрунтоване і його претензії на шотландський трон були невдалими. Малкольм МакГех повстав проти короля Давида І, але пізніше став графом Росс. Можливо він був споріднений з королями Мореї. Пізніші його претензії на Морею були невдалими.

Після 1130 року — знищення королівства Морея[ред. | ред. код]

Ліквідація королівства Морея Давидом І у 1130 році не поклали кінець провінції та проблемам управління цим краєм для королів Шотландії. У ХІІІ столітті Морея згадується як країна окрема від Шотландії. Навіть коли королівство Шотландія приєднало землі далеко на півночі і острови на північ від Шотландії, Морея згадується як особлива земля. Кельтський літопис «Книга Оленя» пише про впорядкування земель та суспільства в Мореї.

Королі Шотландії протягом ХІІ — ХІІІ століття намагались утвердити на цих землях покірних їм феодалів. Особливо успішно їм це вдавалося здійснити в прибережних районах Лайх, Спей, Інвернесс. З 1130 по 1230 роки королі Шотландії встановлювали шерифства і ставили підпорядкованих їм шерифів в Інвернесс, Наїм, Форрес, Елгін забезпечуючи цим королівську владу в цій провінції.

Розширення королівської влади супроводжувалось розселенням іммігранів в землях Лайх. Землі дарували прихильникам короля. Найважливішим з них був Флеммінг Фрескін — норман фламандського походження. Його нащадки пізніше стануть вождями клану Сазерленд. Інша гілка клану стала кланом Маррей (від назви королівства Морея), від вождів цього клану виникла династія графі Атолл.

Зміни в землях колишнього королівства Морея охопили і релігійне життя. До 1130 року церквою в королівстві керував єпископ Мореї. Єпархія Мореї з центром в Елгіні була встановлена тільки в ХІІІ столітті і збудовані церкви в Блі, Плускардені, Кінлоссі.

На території Мореї постійно виникали спроби відродити окреме королівство Морея або графство Морея в його колишніх межах і цим кидався виклик королю Шотландії. Такі вожді як Вімунд мак Ангус, клан МакВільям зібрали союзників у гірській частині Морії і почали війну з королем, що тривала в 1140—1220 роках. Королі придушували повстання і роздавали землі Мореї своїм васалам. Морея від Грейт Глен до Страхбогі була розділена між шістьма кланами. Найбільш могутніми з них були клани Комін, лорди Баденох, лорди Лохабер.

Повстання проти королів Шотландії підняв Гех — зять Лулаха, але скоро був розбитий. У 1130 році він помер, повстання підняли його сини — Енгус та Малкольм. У 1130 році Енгус загинув, а Малкольма видали королю і він був кинутий у тюрму в Роксборо. Давид приєднав королівство Морей до шотландської корони.

У 1134 році на території Мореї спалахнуло нове повстання, яке очолив священик Вімунд, що проголосив себе сином короля Мореї, але потім він помирився з королем Давидом.

У 1153 році, користуючись неповноліттям короля Малькольма IV, в Мореї під проводом правнука Лулаха Малькольма Мак Геха спалахнуло нове повстання. Спочатку його підтримав Сомерленд — король Островів, що теж претендував на корону Мореї, але не дивлячись на це повстання в 1156 році було придушене.

1296—1340 роки: Морея та війна за незалежність Шотландії[ред. | ред. код]

Морея була важливою землею під час війни за незалежність Шотландії у 1296—1340 роках. Проте на землях Мореї було мало боїв — англійська армія тільки тричі проникали в Морею — в 1296, 1303 та 1335 роках. Англійська окупація Мореї мала місце тільки в 1296—1297 роках. Роберт І Брюс розглядав Морею як базу для своїх союзників у війні з Англією та ворожим йому кланом Комін. У 1312 році Роберт Брюс відновив графство Морея для свого племінника Томаса Рандольфа — І графа Мореї. У графство були включені всі старі землі Лайх.

Син Томаса — Джон Рендольф був вбитий у 1346 році і не залишив нащадків. Сила інших кланів, таких як Комін, Страхбогі занепала в той час. Землі Мореї в той час контролювали клани Доннахайд, конфедерація кланів Хаттан, що зосереджувались в Баденох. Це викликало бажання інших кланів утвердитись в землях Мореї. Зокрема на Морею претендували клан Стюарт та клан Дунбар. У 1372 році Морея була розділена між Джоном Данбаром (отримав прибережні райони) та Олександром Стюартом — улюбленим сином короля Роберта ІІ (отримав гори Баденох). Інші області Мореї отримали графи Росс, Мар, Бьюкен.

Подальша історія Мореї є історією графства Морея.

Королі та мормери Мореї[ред. | ред. код]

  • Фіндлех мак Руайдрі (гельск. — Findláech mac Ruaidrí) (1014—1020)
  • Мел Колуйм мак Майл Брігті (гельск. — Máel Coluim mac Máil Brigti) (1020—1029)
  • Гілле Кемгайн мак Майл Брігті (ірл. — Gille Coemgáin mac Máil Brigti) (1029—1032)
  • Мак Бехад мак Фіндлайх (гельск. — Mac Bethad mac Findláich) (1032—1057)
  • Лулах мак Гілле Кемгайн (гельск. — Lulach mac Gille Coemgáin) (1057—1058)
  • Мел Снейтай мак Лулайх (гельск. — Máel Snechtai mac Lulaich) (1058—1078/1085)
  • Енгус (гельск. — Óengus) (? — 1130)
  • Вільям фітц Дункан (шотл. — William fitz Duncan) (1130—1147)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Anderson, Alan Orr, Early Sources of Scottish History: AD 500—1286, 2 Vols, (Edinburgh, 1922)
  • Anderson, Alan Orr, Scottish Annals from English Chroniclers: AD 500—1286, (London, 1908), republished, Marjorie Anderson (ed.) (Stamford, 1991)
  • Anderson, Marjorie O., Kings and Kingship in Early Scotland, (Edinburgh, 1973)
  • Grant, Alexander, «The Province of Ross and the Kingdom of Alba» in E.J. Cowan and R.Andrew McDonald (eds.) Alba: Celtic Scotland in the Medieval Era, (Edinburgh, 2000)
  • Jackson, Kenneth (ed), The Gaelic Notes in the Book of Deer (The Osborn Bergin Memorial Lecture 1970), (Cambridge (1972)
  • Hudson, Benjamin T., Kings of Celtic Scotland, (Westport, 1994)
  • Roberts, John L., Lost Kingdoms: Celtic Scotland in the Middle Ages, (Edinburgh, 1997)
  • Woolf, Alex, «Dun Nechtain, Fortriu and the Geography of the Picts», Scottish Historical Review 85(2006), 182—201.