Королівство Русь (назва)
Королівство Русь (Королівство русинів лат. Regnum Russiae[1], Regnum Ruthenorum) — уживана в латиномовних джерелах, переважно у XIV столітті, назва Галицького князівства[2]. Пізніше під впливом цієї назви Галичину стали ототожнювати з Руссю (у вузькому значенні цього слова). У західних пам'ятках більш раннього часу інколи королівством неофіційно називали всю Руську державу (Київську Русь), а її великих князів іменували королями[3].
Коронованими королями Русі були Данило Романович (з 1253) і Юрій Львович (останній на аверсі маєстатичної печатки названий «Rex Russiae» — король Русі, а на реверсі — «Dux Ladimiriae» — князь Володимирії). У своїх грамотах Юрій II титулувався «князем всієї Малої Русі» або «князем Руського королівства»[3].
В іспанській «Книзі знань» фігурує Львівське королівство (Leon); частину тексту, де йдеться про це, деякі історики датують 1303—1306. Після захоплення у 1349 році Королівством Польським Галицької землі польському королю Казимирові III довелося враховувати традиції самостійного державного існування Галицько-Волинського князівства та Руського королівства[3].
У низці документів за 1350—1358 роки Казимир III титулував себе не лише королем Польщі, а й володарем Королівства Русі. Крім того, він випускав окрему монету для Руського королівства — руський грошик. Усе це свідчить, що питання про державно-правову форму анексії Галицького князівства, яке в Західній Європі прирівнювали до королівства, на той час не було остаточно вирішеним[3].
Як відзначив польський історик Юзеф Сєрадзький (Józef Sieradzki, 1900—1960[4]), Казимир III уважав вигідною для себе персональну унію двох рівноправних королівств (Польщі і Галицької Русі), об'єднаних особою одного монарха. Однак незабаром перемогла репрезентована польською політичною елітою тенденція до беззастережного включення «Руської землі» (terra Russiae) до Корони Польської як її складової частини[3].
Вживаний не лише в західноєвропейських і угорських, а й у польських актах і хроніках термін «Руське королівство» засвідчує, що завойовані Польщею галицькі волості сприймалися поляками як окреме політичне утворення, відмінне як етнічно, так і культурно від решти Польського королівства[3].
1372 року король Угорщини і Польщі Людовик Угорський, представник Анжуйської династії Капетингів, передав Королівство Русі «з містами й населенням у вічне управління» князю Владиславові Опольському[3].
1387 року встановилося довготривале панування Польщі на теренах Руського королівства. На чолі польського війська, яке здійснило анексію, була поставлена королева Ядвіга — дочка короля Людовика Угорського, а не її чоловік — Владислав II Ягайло[5]: спадкові права Ядвіги на угорську корону полегшували полякам усунення з повітів Галичини угорських старост. Незважаючи на підпорядкування Королівства Русі Польщі, Угорщина і далі претендувала на територію королівства (іменуючи його Королівством Галичини та Володимирії (Ґаліції і Лодомерії))[3].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. 1834. Tomi IX. Volvmen 4. Ab Anno Christi 1367—1374.
- ↑ в угорських джерелах Галицьке князівство фігурує як Королівство Русі від XIII ст.
- ↑ а б в г д е ж и Ісаєвич Я. Д. Королівство Русь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- ↑ Wyrozumski J. Sieradzki Józef (pierwotnie Hirschberg Adolf) (1900—1961) [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.] // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1996—1997. — T. XXXVII. — S 246. (пол.)
- ↑ за Грушевським, деякі малопольські та польські пани прямо казали Ягайлові, що він — не король, а тільки чоловік королеви
Джерела[ред. | ред. код]
- Ісаєвич Я. Д. Королівство Русь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.