Королівство Шотландія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Королівство Шотландія
англ. Kingdom of Scotland
шотл. гел. Rìoghachd na h-Alba
скотс. Kinrick o Scotland
843–1651
1651–1659 : Співдружність
1659–1707
Прапор Герб
Прапор Королівський герб
Девіз
скотс. In My Defens God Me Defend
Розташування Шотландія
Розташування Королівства Шотландія в Європі.
Столиця Скон (до 1452)
Единбург (після 1452)
Мови гельська, шотландська, давньоісландська, піктська, кумбрійська
Форма правління Монархія
Королі
 - 843–858 Кеннет I (перший)
 - 1306–1329 Роберт I
 - 1702–1707 Анна Стюарт (остання)
Законодавчий орган Парламент Шотландії
Історія
 - Створення Королівства Альба 843
 - Союз з Англією 1 травня 1707
Валюта Шотландський фунт (фунт)
Попередник
Наступник
Blank.png Пікти
Blank.png Дал Ріада
Blank.png Стратклайд
Blank.png Нортумбрія
Королівство Великої Британії Union flag 1606 (Kings Colors).svg
Сьогодні є частиною Велика Британія Велика Британія

Королівство Шотландія (шотл. гел. Rìoghachd na h-Alba, скотс. Kinrick o Scotland) — незалежна держава Північної Європи в період з 843 по 1707 роки. Вона охоплювала північну частину острова Великобританія і мала спільний кордон з Королівством Англія. Шотландія була об'єднана з Англією в 1707 році, утворивши Сполучене королівство. З 1482 року, коли англійці захопили прибережне місто Бервік-апон-Твід, кордони королівства Шотландії в цілому збігалися з сучасною Шотландією. В 1700 році населення королівства нараховувало близько 1,1 млн жителів.

Столиці[ред.ред. код]

Управління[ред.ред. код]

Політичний устрій королівства відрізнявся значною складністю. В королівстві визнавався єдиний монарх — король Шотландії, що опирався на вождів кланів і військово-адміністративний апарат. Більша частина посад передавалася або у спадок, або по заповіту чинної посадової особи (менс. tànaiste).

В королівстві існував власний парламент (вперше згадується в 1235 році), що представляв духовенство, дворянство та бюргерство).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Шотландії

На початку раннього середньовіччя племена Шотландії різного етнічного походження під тиском бритів, ірланців, англів, саксів злилися в один етнос який сучасники називали «пікти». Пікти утворили королівство піктів, яке в ірландських джерелах називається королівство Альба. З історичних хронік раннього середньовіччя (Беда, Адамнан) відомі імена піктських королів Альби. Серед них найбільш славетними королями були Бріде син Маелгуна (VI ст.), Бріде син Білі (VII ст.), Ойнуст син Вургуйста (VIII ст.). Королівство піктів Альба існувало у V — ІХ століттях і було знищене племенем скоттів. Пікти — найбільш загадковий народ середньовіччя були майже повністю знищені скоттами. Рештки піктів були асимільовані. Скотти — ірландське племя, що переселилося з Ірландії в Шотландію в IV столітті. За джерелами ІХ і Х століття, на західному узбережжі Шотландії у VI столітті було засновано ґельське королівство Дал Ріада. У наступному сторіччі ірландський місіонер Колумба заснував монастир на острові Йона, чим положив початок поширенню кельтського християнства[en]. Святий Колумба здійснив місію до короля піктів Бріде в його фортецю, що була розташована на берегу острова Лох-Несс. Король Бріде дозволив йому проповідувати християнство серед піктів, хоча сам, очевидно, в християнство не навернувся. За свідченнями Беди та Адамнана Комумба «проповідував християнство через перекладача» — очевидно мови піктів та ірландців настільки відрізнялися, що вони не розуміли один одного.

У той же період англи завоювали бритську територію й утворили англосаксонське королівство Берніцію, що пізніше стало частиною королівства Нортумбрії. 843 року король Дал Ріади Кеннет Макальпін завоював піктів, об'єднавши держави скотів і піктів, утворив Шотландське королівство. Пікти були майже повністю знищені і зникли з історичної арени, їхня мова була забута. У шотландії панівною і єдиною на довгий час стала мова і культура скоттів — яка була ідентична північному діалекту ірландської мови. Вона досі збереглася на півночі Шотландії і називається гельська мова.

Шотландією правили нащадки Кеннета, відомі як Макальпіни [en]. Вони постійно воювали між собою за спадок. У 945 році південну частину Шотландії — Старклайд захопив англійський король Едмунд І. Але потім провінція була повернена шотландському королю Малкольму І. В часи правління короля Індульфа І (954–962) шотландці захопили фортецю, яку пізніше назвали Единбург — свій перший опорний пункт в Лотіані. У той період в Шотландії влада короля була нетривка — Шотландія була роздроблена на володіння окремих кланів між якими постійно йшла ворожнеча і війна. Під час правління Малкольма II єдність Шотландії зміцніла. У 1018 році Малкольм II розгромив англо-саксонське королівство Нортубрію, яке зазіхало на шитландські землі, у битві під Кареме.

Норманське завоювання Англії у 1066 році мало вплив і на Шотландію. Малкольм III одружився з Маргаритою — сестрою Едгара Етелінга — скинутого англо-саксонського претендента на англійський трон, який тепер отримав підтримку з боку Шотландії. Маргарита зіграла важливу роль у зменшенні впливу кельтської форми християнства в Шотландії. ЇЇ син Давид І став сильним і владним королем. У добу середньовіччя постійно точилися війни між Шотландією та Англією. Онук Давида І — Вільгельм І Лев, скориставшись піднятим проти англійського короля Генріха II повстанням його синів, спробував повернути собі провінцію Нортумберленд, що колись належала Шотландії, але була втрачена. Шотландська армія вирушила в похід, але була розбита в битві під Алніком у 1174 році. Корорль Вільгельм І Лев потрапив у полон. Повернути собі свободу він зміг тільки після підписання договору в Фалезе, згідно з яким він визнавав себе васалом англійського короля, а шотландську церкву підпорядковану англійській. Пізніше ці ганебні умови було розірвано — шотландська церква стала незалежною, а англійський король Річард І Левове серце визнав повну незалежність Шотландії отримавши викуп 10 000 золотих марок (йому потрібні були гроші для хрестового походу).

Новий час[ред.ред. код]

Останній з династії король Малкольм II помер на початку XI століття, не залишивши спадкоємців. Королівство отримав син його дочки Дункан I, який започаткував нову королівську династію, відому сучасним істориками як Данкельдська династія[en]. Останній король цієї династії Александр III помер 1286 року, залишивши спадкоємницею тільки свою внучку Маргарет (Норвезька Діва). Але 1290 року вона сама трагічно загинула в корабельній аварії на шляху до Шотландії. Англія за Едуарда I скористалась боротьбою за шотландський престол і вдерлась до Шотландії.

Як наслідок, наприкінці XIII — початку XIV століття спалахнули Війни за незалежність Шотландії[en]. Англійцям спочатку вдалося захопити Шотландію — англійська армія вдерлася в Шотландію і розгромила шотландців в битві під Спотсмуром у 1296 році. Король Іоан потрапив у полон і зрікся престолу на користь англійського короля. За це він був поздавлений лицарства та гербу і був названий Іоан Порожній Плащ. Англійський король Едуард І оголосив себе королем Шотландії і вона втратила незалежність. Окупаційний режим англійців був жорстоким.

Шотландці здійняли повстання під проводом Вільяма Воллеса та Ендрю де Морея у 1297 році. Англійська армія у битві на Стерлінгському мості була розгромлена. Але Едрю де Морей був поранений в битві і помер. Вільяма Воллеса обрали «Охоронцем Шотландії». Але почалися чвари і конфлікти між ватажками кланів щодо шотландського трону. Англійський король Едуард І зібрав новий похід у 1298 році — шотландці були розгромлені у Фолкерській битві. Воллес вимушений був тікати і переховуватись. Його зрадив лицар Джон де Мейтейс у 1305 році. Воллеса захопили англійці. Воллес був звинувачений у державній зраді, але він відмовився визнавати англійського короля своїм королем, був страчений в Лондоні 23 серпні 1305 року.

Повстання шотландців очолили Едуард Брюс та Комін Рудий. Пісдля довгої і важкої боротьби Едуард Брюс розгромив англійців в битві під Беннокберном у 1314 році і був проголошений королем Шотландії. Проте після смерті Едуарда Брюса війна спалахнула знову — англійський король Едуард III підтримав Едуарда баліоля який хотів захопити трон у нащадків Едуарда Брюса.

Остаточна перемога Давида II підтвердила незалежність Шотландії. Коли Давид II помер, не залишивши нащадків, його племінник Роберт II заснував династію Стюартів, що правила Шотландією протягом наступних трьох століть. Яків VI, король Шотландії, також успадковував трон Англії 1567 року.


Література[ред.ред. код]

  • Brunsman, D., The Evil Necessity: British Naval Impressment in the Eighteenth-Century Atlantic World (University of Virginia Press, 2013), ISBN 0813933528.
  • Burns, W. E., A Brief History of Great Britain (Infobase Publishing, 2009), ISBN 0816077282.
  • Campbell, A., A History Of Clan Campbell: From The Restoration To The Present Day (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2004), ISBN 0748617906.
  • Cannon, J., The Oxford Companion to British History (Oxford: Oxford University Press, 1997), ISBN 0198605145.
  • Chown, J., A History of Money: From AD 800 (London: Routledge, 1996), ISBN 0415102790.
  • Clancy, O., "The Scottish provenance of the ‘Nennian’ recension of Historia Brittonum and the Lebor Bretnach " in: S. Taylor, ed., Picts, Kings, Saints and Chronicles: A Festschrift for Marjorie O. Anderson (Dublin: Four Courts, 2000), ISBN 0748601007.


Шотландія Це незавершена стаття з географії Шотландії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.