Корсаков Петро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Олександрович Корсаков
рос. Пётр Александрович Корсаков
Народився 17 (28) серпня 1790
Порховський повітd, Псковське намісництво, Російська імперія
Помер 11 (23) квітня 1844 (53 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність журналіст, письменник
Знання мов російська
Рід House of Korsakovd
Діти Lydia Korsakovad

Петро Олександрович Корсаков (рос. Пётр Александрович Корсаков; 17 [28] серпня 1790, с. Буриги, Псковське намісництво11 [23] квітня 1844, Санкт-Петербург) — російський журналіст, письменник, драматург, перекладач і цензор.

Біографія[ред. | ред. код]

З родовитих дворян. Рідні брати Петра Корсакова пов'язані в історії культури з Пушкіним; Микола Олександрович Корсаков — однокласник Олександра Пушкіна по Царськосільському ліцею, який рано помер в Італії і якому Пушкін присвятив кілька рядків у «19 жовтня 1825 р.», Михайло Олександрович Дондуков-Корсаков — віцепрезидент Академії наук, герой пушкінської епіграми «В Академії наук // засідає князь Дундук».

Корсаков здобув домашню освіту. Служив у департаменті Міністерства фінансів (з 1803). 1804 року, пристрасно мріючи про морську службу і подорожі, заручившись сприянням свого дядька М. П. Рєзанова, начальника навколосвітньої експедиції, що споряджалася, Корсаков витримав іспит на гардемарина і був готовий до відплиття; проте скорився волі батька, який не наважився відпустити сина в небезпечну подорож. Ця пристрасть спонукала Корсакова на перший літературний твір — компілятивну працю «Зібрання подорожей, зроблених агентами Лондонського товариства африканських відкриттів у внутрішність цієї частини світу» (1807), опис географічних відкриттів, витягнутий з англійських джерел.[1]

Перебував (1807-1810) при російській місії в наполеонівському Королівстві Голландія, бувши відрядженим до неї для прикриття якогось «секретного доручення» (у чому воно полягало, невідомо). Зробився знавцем нідерландської мови та літератури, одружився з голландкою. У 1817 році видавав два журнали: «Російський пустельник, або Спостерігач вітчизняних звичаїв», потім «Північний спостерігач» (вийшло по 26 номерів кожного). З 1835 року був цензором, і в цьому званні, за свідченням В. П. Бурнашева, відстоював інтереси авторів, хоча у нього була слабкість прикрашати рукописи своїми вставками. У 1840 році Корсаков почав, разом із С. А. Бурачком, видання журналу «Маяк», що мав реакційну репутацію. У «Маяк» Корсаков поміщав величезну кількість перекладних і оригінальних віршів, епіграми (під псевдонімом Коломенский старожил), оповідання та історико-літературні статті.

Корсаков відіграв велику роль в ознайомленні російського читача з нідерландською класикою, перекладав і коментував Й. Вондела, Я. Катта. Вондела, Я. Катса та інших нідерландських поетів і драматургів. Переклади Корсакова зустрічали схвальні відгуки російських критиків різних напрямків.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Зібрання подорожей, здійснених агентами Лондонського товариства африканських відкриттів у внутрішність цієї частини світу: Ледіярда, Лукаса, Гугтона, Мунго-Парка і Горнемана» (рос. «Собрание путешествий, предпринятых агентами Лондонского общества африканских открытий во внутренность сей части света: Ледиярда, Лукаса, Гугтона, Мунго-Парка и Горнемана»; 1807);
  • «Храм слави істинних героїв» (рос. «Храм славы истинных героев»; Санкт-Петербург, 1813);
  • Вірші до балету «Торжество Росії» (рос. «Торжество России») Вальберха та Огюста (1814);
  • «Маккавеї» (рос. «Маккавеи»; 1815), трагедія у віршах;
  • «Нарис голландської літератури» (рос. «Очерк голландской литературы»; 1838);
  • «Яків Катс, поет» (рос. «Иаков Катс, поэт»; 1839);
  • «Пригоди бідного сироти» (рос. «Приключения бедного сироты»; 1839), роман;
  • «Креолка і європеєць» (рос. «Креолка и европеец»; 1839), роман;
  • «Досвід нідерландської антології» (рос. «Опыт нидерландской антологии»; 1844).

Переклади[ред. | ред. код]

Петро Корсаков переклав «Робінзон Крузо» Данієля Дефо (1842-1844), лібрето опери «Жоконд, або Шукачі пригод» (французький текст Ш.-Г. Етьєнна).

Сім'я[ред. | ред. код]

Дочка — Лідія Петрівна Корсакова — російська письменниця 1830-х і 1840-х років. Співпрацювала в «Енциклопедичному лексиконі» Плюшара (1835-1841) і вміщувала свої вірші в «Літературних додатках до “Російського інваліда”» (1837-1839), «Маяку» (1840) та інших виданнях.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Большая энциклопедия. — СПб.: Т-во «Просвещение», 1903. — Т. 11.

Література[ред. | ред. код]

  • Большая энциклопедия. — СПб.: Т-во «Просвещение», 1903. — Т. 11.
  • Геннади Г. Справочный словарь о русских писателях и ученых, умерших в XVIII и XIX столетиях, и список русских книг с 1725 по 1825 г. — Берлин, тип. Розенталя и К°, 1880. [Репринт: The Hague, Paris: Mouton, 1969.]. — Т. 2, Ж—М.
  • Осьмакова Н. И. КОРСА́КОВ Пётр Александрович // Русские писатели, 1800—1917 : Биографический словарь / гл. ред. П. А. Николаев. — М. : Большая российская энциклопедия, 1994. — Т. 3 : К—М. — С. 88—90. — 592 с. — (Сер. биогр. словарей: Русские писатели. 11—20 вв.). — 40 000 экз. — ISBN 5-85270-011-8. — ISBN 5-85270-112-2 (т. 3).

Посилання[ред. | ред. код]