Корсунь-Шевченківський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корсунь-Шевченківський
Korsun-Shevchenkivskyi COA.png Korsun fl.png
Герб Корсуня-Шевченківського Прапор Корсуня-Шевченківського
Корсунь-Шевченківський, осінь 15.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область
Район Корсунь-Шевченківський район
Рада Корсунь-Шевченківська міськрада
Код КОАТУУ 7122510100
Засноване 1032 р.
Магдебурзьке право 8 лютого 1585
Статус міста з 1938 року
Населення 22,500 (01.01.2019)[1]
 - повне 22,500 (01.01.2019)[1]
Площа 118,65 км²
Поштові індекси 19400-19408 [2]
Телефонний код +380-4735 [3]
Координати 49°25′10″ пн. ш. 31°16′38″ сх. д. / 49.41944° пн. ш. 31.27722° сх. д. / 49.41944; 31.27722Координати: 49°25′10″ пн. ш. 31°16′38″ сх. д. / 49.41944° пн. ш. 31.27722° сх. д. / 49.41944; 31.27722
Висота над рівнем моря 105 м
Водойма річки: Рось, Ризінкова
Відстань
Найближча залізнична станція Корсунь
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - фізична 58 км
 - залізницею 109 км
 - автошляхами 70 км
До Києва
 - фізична 124 км
 - автошляхами 140 км
Міська влада
Адреса 19400, Черкаська обл., м.Корсунь-Шевченківський, вул.Шевченка,42, тел. 2-03-21
Міський голова Гайдай Олександр Васильович

Commons-logo.svg Корсунь-Шевченківський у Вікісховищі

Карта
Корсунь-Шевченківський. Карта розташування: Україна
Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський. Карта розташування: Черкаська область
Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський

Ко́рсунь-Шевче́нківський (до 1944 року — Корсунь) — місто в Україні, районний центр Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Центр міської ради, до якої входять також села Гарбузин і Саморідня. Розташоване обабіч річки Росі за 70 км на захід від Черкас. Має залізничну станцію Корсунь. Місто перетинає автотраса Київ — Дніпро. З Києва до Корсуня-Шевченківського ходять автобуси з автостанції «Видубичі», а з Черкас — з центрального автовокзалу. Населення 22.500 тисячі мешканців (2019). Корсунь — одне з найдавніших міст України. Його назва може походити від імені руського бога сонячного світла — Хорса. Ймовірно, первісна назва звучала, як Хорсунь, що з часом змінилася в результаті лінгвістичних трансформацій.

За іншою версією назва міста походить від іранського слова «хоро» (палаючий), або тюркського словосполучення «кара су» (чорна вода, у значенні «чиста вода»).

Географія[ред. | ред. код]

На південно-західній околиці міста річка Ризінкова впадає у Рось.

Чисельність населення[ред. | ред. код]

Населення (осіб)
1620 1855 1911 1923 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001 2017
15 000 8 238 9 530 4 100 4 777 9 360 11 517 16 752 19 748 22 762 19 311 21 900

Історія[ред. | ред. код]

На території сучасного міста виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів, могильник і 4 поселення черняхівської культури.

Часи Київської Русі[ред. | ред. код]

У 1032 році князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників, використавши Рось як природну перешкоду. Воно входило до Пороської оборонної лінії, до якої відносилися також міста, що стояли на Росі — Осетрів (нині — с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району), Дверен (нині — с. Набутів Корсунь-Шевченківського району), Боровий (нині — смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району) Богуславль (нині — Богуслав (місто)), Юр'їв (нині — Біла Церква) та ін. У XI — першій половині XII ст. місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді половці часто напада на Русь. У 1169 році частина з них стояла поблизу міста Корсуня. Після чого вони пішли і спустошили околиці Києва.

З 1195 по 1240-ві рр. Корсунь — центр удільного князівства, яким правили представники роду Романовичів. Першим корсунським князем був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках ХІІІ ст. Корсунь був зруйнований монголо-татарами.

В урочищі Замчищі при впадінні Корсунки в Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня. Свідченнями давніх часів є два руські поселення, виявлені в Корсуні і Гарбузині, а також залишки оборонних укріплень — «Змієвих валів» поблизу Корсуня.

XIV — XVII cтоліття[ред. | ред. код]

Герб Корсуня

У 1320-х рр. перейшов під владу Великого князівства Литовського, а 1569 року, після Люблінської унії, до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. У ті часи Корсунь з округою являв собою майже безлюдну пустелю.

1585 року князі брати Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом. Тоді Корcунь називали Корсунь Черкаський, на відміну від Корсуня (Херсонеса) Таврійського.

1585 року на основі земель, що належали місту Корсуня, які до того входили до Канівського староства, було утворено Корсунське староство. 8 лютого 1585 року Корсуню надано Магдебурзьке право. За ним корсунські міщани отримали свій орган самоврядування (магістрат), свій суд і були позбавлені всіх податків та повинностей, крім сторожової військової служби. Король Стефан Баторій своїм універсалом від 20 лютого 1585 р. надав Корсуню герб: «Лук жовтий натягнутий і стріла на тятиву покладена в червоному полі».

Корсунці брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI ст. Щоб корсунські міщани не підтримали повстанців К. Косинського 15 жовтня 1592 р., польський король Сигізмунд III своїм універсалом підтвердив Магдебурзьке право для Корсуня. Незважаючи на це, в 1605 році відбувся конфлікт корсунського старости Івана Даниловича з корсунчанами. Староста позбавив їх права на прибутки від шинків і корчем. Після довгої судової тяганини дії Даниловича були підтвердженні. Мешканці міста через це повстали. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, міщанине пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости. За це все та за неявку заколотників на королівський суд на жителів Корсуня було накладено штраф — 10 тисяч кіп литовських грошей.[4]. Але корсунські міщани і далі відмовлялися визнавати права старости і тому у 1607 р. сейм своєю постановою позбавив жителів Корсуня Магдебурзького права. Це привело до масового покозачення населення Корсунського староства.

Так, у 1616 р. тут з 1500 дворів 1200 були козацькими, у 1622 р. з 1800 — 1600.

У 1625 р. у Корсуні був створений козацький реєстровий полк. Одним із його перших полковників, можливо, був Тарас Федорович (Трясило), керівник козацького повстання 1630 року. Через масове покозачення населення жителі Корсунського староства брали активну участь у козацьких повстаннях 20 — 30-х років XVII ст. Населення староства постійно зростало. Про це говорять люстрації 1616 та 1622 рр. та той факт, що 1622 р. король Сигізмунд ІІІ дозволив корсунським міщанам на пустці осадити місто Лисянку.

За люстрацією 1616 р. було 1500 осель козацьких, які не платили ніякого податку, старостою був Ян Данилович.

У 1620-х роках Корсунь був значним містом середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста.[5]

В 1637 році відбулося козацьке повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка. Коли він залишив Корсунь, коронний гетьман Потоцький зайняв місто і спустошив його. Багато корсунців втекло на Лівобережжя.

На початку національно-визвольної війни середини XVII століття Корсунський реєстровий полк стояв у залозі на Січі. Його було звідти вигнано, а в битві на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. полк перейшов на бік повстанців. Дізнавшись про розгром своїх авангардних військ під Жовтими Водами, Потоцький поспішно відступив під Корсунь і зайнявши його, віддав на пограбування військам, а потім наказав вщент спалити.[6]

26 травня 1648 р. поблизу Корсуня військо Богдана Хмельницького у битві, відомій, як Корсунська, розгромило майже всю польську армію. Після неї Україна почала будуватися як незалежна держава. Корсунський реєстровий полк було перетворено на військово-адміністративну одиницю. Він був одним з найбільших в Україні. З Корсуня гетьман відправив 16 листів, 3 універсали та 1 наказ. Хмельницький проводив у Корсуні ради, збирав тут військо для нових походів, приймав іноземних послів.

Діорама «Корсунська битва 1648»

У 1665 Корсунь був взятий козаками лівобережного гетьмана Івана Брюховецького та московсько-калмицьким військом. Нападникам не вдалося лише захопити Корсунський замок.

1679 року, за наказом московської влади та лівобережного гетьмана Івана Самойловича більшу частину населення Корсуня було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом.[7]

Після прийняття у 1685 р. поляками рішення про відновлення козацтва на Правобережній Україні місто почало відбудовуватися.

Корсунський замок[ред. | ред. код]

У 1650-х за наказом гетьмана Богдана Хмельницького тут збудовано Корсунський замок.

Корсунський замок за ілюстрацією 1765 був у формі квадрата з 4-ма вежами по кутах, оточений ровом, валом та дубовим палісадом, до замку вів розвідний міст, в кінці мосту була брама зі стрільницями та з приміщеннями для козаків. Над Брамою було літнє житлове помешкання. Брама була наново зведена в 1765 р. за старости Яблоновського. Всередині замку стояв будинок, в якому проживав губернатор, стайня, возівня, будинок для козаків, пекарня, кухня тощо. Посередині була дворівнева вежа з бійницями, в якій мешкали козаки. Біля неї знаходилася, частково зруйнована студня.

ХVIII століття[ред. | ред. код]

Корсунь на карті XVIII століття

1702 р. під час повстання проти Польщі Корсунський полк на чолі із полковником Захарієм Іскрою підтримав цей виступ.

1711 року населення Корсуня приєдналося до армії гетьмана в екзилі Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської навали.

У 17111712 рр. за наказом московської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя. Сам Корсунь було повністю спалено.

У XVIII ст. Корсунщина була одним із центрів визвольної боротьби на Правобережжі, у тому числі гайдамацького руху, який постійно наростав починаючи з часу розформування Корсунського полку у 1712 р.

На цій території весь час діяло декілька гайдамацьких загонів. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, розорюючи їх. Декілька разів вони захоплювали Корсунь. Апогеєм гайдамацького руху було повстання 1768 р. «Коліївщина». Під час нього було вирізано всіх поляків та євреїв, зруйновано костьоли.

1768 року Максим Залізняк, ідучи на Умань, захопив Корсунь, розгромивши в ньому польський гарнізон. Але в результаті військової підтримки Російської імперії цей виступ було придушено. Протягом декількох років відбувалися локальні виступи гайдамаків, але полякам врешті-решт вдалося встановити свій контроль над краєм і через декілька років рух гайдамаків тут повністю згас. Корсунщину знову було перетворено на безлюдну пустку.

За люстрацією 1765 року в Корсуні був 191 будинок. 1766 року уповноважений Радомишльської консисторії уніат Григорій Мокрицький зробив Корсунь своєю резиденцією, звідки його озброєні люди здійснювали розбійницькі набіги на навколишні православні церкви і монастирі. Корсунський замок був перетворений на в'язницю, де трималиприхильників православної віри.[8]

1776 в Корсуні проживавясновидець козак — лірник Вернигора.

Палац та парк Станіслава Понятовського[ред. | ред. код]

З 1778 р. Корсунь став власністю князя Станіслава Понятовського — племінника останнього польського короля.

Станіслав Понятовський

Місто наново закладене 1784, має 25 мурованих будинків. Станіслав Понятовський збудував тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, винниці, розводив расових коней. Заклав тут для молоді школу танців. У всьому йому спочатку допомагав французський художник і архітектор Жан Анрі Мюнц. Збудував тут шпиталь на три покої. Започаткував «касу допомоги» для погорільців.

1782 року Мюнц почав будувати палац для Понятовського та парк на березі річки Рось. Однак добудовував палац вже шотландський архітектор на польській службі Ян Дісіор Ліндсей.

За люстрацією 1789 року на одному з островів, який називали «Острів», стояв двоповерховий мурований палац, що мав 26 покоїв, 3 муровані будинки, 2 стайні. Зала була висотою в два поверхи, 15 на 10 метрів. Стайні для коней мали по 50 метрів довжини. Другий острів називався «Деніс» на ньому був закладений парк з оранжереями та теплицями. Крім того, було ще 5 менших островів без назви. «Швейцарський будиночок» теж був із самого початку закладений на Швейцарському острові.

В палаці містилася велика колекція археологічних знахідок, викопаних в околицях Корсуня, в тому числі золотих виробів.

Всього в місті нараховувалось 258 будинків, з них 23 шляхетські, 34 єврейські, 25 мурованих. В центрі міста — ринкова площа у формі квадрата, по трьох сторонах були муровані будинки, а з четвертої «замок» — будинок губернатора, оточений глибоким ровом.

З 1793 р., після ІІ поділу Польщі місто увійшло до складу Російської імперії. Воно входило до Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 р. — губернії).

Храми Корсуня[ред. | ред. код]

  • Наприкінці 16 століття було збудовано католицький костел або капличка.
  • Наприкінці 16 століття в районі сучасного будинку культури було збудовано Спасо-Преображенську церкву.
  • В 1625 у передмісті Закорсунка була збудована дерев'яна Іллінська церква.
  • В лісі біля Корсуня корсунським полковником Григорієм Гуляницьким у середині 17 століття був відновлений вже зруйнований Свято-Онуфріївський монастир. він почав називатися "Корсунсько-Гуляницьким". В ньому у 1663 році було пострижено у ченці Юрія Хмельницького та тут помер київський митрополит Діонісій Балабан.
  • Була в Корсуні також Сергіївська церква.
  • В місті була церква Різдва Христового, фундована полковником Іваном Золотаренком.
  • Миколаївська церква знаходилася біля північної частини міста. В церкві св. Миколая (за містом)1655 проходила панахида за полковником Іваном Золотаренком, під час якої вона загорілася. Тоді згоріло 450 людей і два священики. Золотаренка потім довідспівували у церкві Різдва Христового.
  • Воскресенська церква у 19 століття знаходилася біля садиб Баранова та Хвесенка.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

У 1797 р. Корсуньський маєток купив у Понятовського за 100 тисяч карбованців сріблом російський імператор Павло І. Він у 1799 році подарував його міністру юстиції генерал-прокурору Росії князю П. В. Лопухіну, який знову закріпачив селян. Місцеві міщани і селяни були незадоволені новим становищем і борючись проти закріпачення протягом п'яти років доводили свої вольності, посилали скарги до Петербурга. В 1804 році сюди прибула спеціальна урядова комісія із каральним загоном і привела корсунців до покори. Організаторів виступів К.Тетянченка і Г.Калюжного було заслано на вічне поселення до Сибіру, 29 чоловік кинуто до богуславської в'язниці, решту покарано канчуками і різками.

ХІХ століття[ред. | ред. код]

В 1815 році князь Лопухін збудував у Корсуні суконну фабрику.

З 1846 р. місто входило до Канівського повіту Київської губернії.

Брама в'їзних воріт

У 1855 р. тут відбувся виступ селян у рамках Київської козаччини. Тоді серед них поширилися чутки, що той, хто запишеться до ополчення для участі в Кримській війні, буде звільнений від кріпацтва. У Корсуні селяни зібрали натовп понад 4 тисяч із мешканців Корсуня, Ситників, Моринців, Виграєва, Киченців, Корнилівки, Гарбузини, Бровахи і зажадали від князя дати їм грамоту на звільнення. Сталася сутичка з поліцією, у результаті якої було вбито 13, поранено 27 селян. Після цього всіх учасників виступу було покарано: 60 чоловік віддали військово-польовому суду, решту покарали шомполами й різками.

У 1855 році Корсунь налічував 8238 жителів. У місті була однокласна парафіяльна школа.

Т. Г. Шевченко. «В Корсуні». 1859. Папір, туш, перо.

У Корсуні неодноразово бував український поет, художник та мислитель Тарас Шевченко, зокрема, з 28 червня по 8 липня 1859 року тут він гостював у свого троюрідного брата і свояка Варфоломія Григоровича Шевченка, який працював помічником управителя князя. Т. Шевченко записував народні пісні, багато малював. Він дуже любив прогулюватися Корсунським парком, замальовуючи його прекрасні куточки. Збереглися малюнки, зроблені ним у Корсуні, які були вміщені до Корсунського (Суліївського) альбому. Це «В Корсуні», «Дуб», «Дерева» та інші.

З 1861 р. Корсунь став центром Корсунської волості. Після скасування кріпосного права у 1861 році в Корсуні почала розвиватися промисловість, а також сільськогосподарське виробництво на ринок.

Новий поштовх до будівництва промислових підприємств дала залізнична лінія Київ — Катеринослав, що пройшла через Корсунь 1876 року. У 1880-х роках місті діяли чавуноливарний, цегляний та пивний заводи, тютюнова фабрика, 10 водяних млинів та ряд дрібних майстерень.

У 1873 році помер останній власник з роду Лопухіних - Павло Петрович. У нього не було нащадків. Щоб рід не згас прізвище Лопухін і титул найясніший князь було передано його племіннику Миколі Петровичу Демидову. Після смерті Лопухіна його почали називати Лопухіним-Демидовим.

ХХ століття[ред. | ред. код]

1903 року Лопухіни-Демидови будують один з найбільших у Росії заводів з виготовлення фарб.

В 1905 — 1906 роках під час І Російської революції на підприємствах Корсуня відбувалися страйки.

1911 року на 9530 жителів міста працювала парафіяльна та двокласна земська школи. В місті було дві церкви, монастир, 19 шинків, 84 лавки купців. 1912 року в Корсуні, на 744 двори, тих що мали дві десятини землі було 185, до 6 десятин — 500.

До нашого часу в парку з часів Лопухіних-Демидових збереглися дерево-екзот гінкго дволопатеве, яке було посаджено після відвідання 16 червня 1916 року Корсуня матір'ю останнього російського царя Миколи ІІ імператрицею Марією Федорівною, сосна Веймутова, ясен та Князівська алея із корабельних ялинок[9].

20 листопада 1917 р. у Корсуні було встановлено владу Української Народної Республіки, а 4 лютого 1918 року — місто захопили російські більшовики. 29 квітня 1918 р. влада в місті перейшла до рук Української держави (Гетьманату), а у грудні — до Директорії. 30 грудня 1919 р. на Корсунщині влада остаточно була захоплена більшовиками.

У лютому 1921 року Корсунь став повітовим центром. Однак через запустіння міста у червні повітова влада переїхала до Богуслава. З початком 1923 року місто стало центром Корсунського району. 12 квітня 1923 року Київський губвиконком ухвалив постанову про перейменування Богуславського округу в Шевченківський з окружним центром у Корсуні, який за цією постановою став містом.

1923 року було створено першу комуну «Червона зірка». У місті працювала лікарня на 20 ліжок, де було 8 медпрацівників. Цього ж року відкрилися педагогічні курси, реорганізовані пізніше в педагогічний технікум, а потім у педучилище.

У 1925 році Шевченківський округ був розформований, і Корсунь був приєднаний до Черкаського округу.

У травні 1929 року в Корсуні розпочато спорудження міжрайонної ГЕС на річці Рось, яка 27 серпня 1934 року дала перший струм. Працювало 100 підстанцій. Це була одна із перших ГЕС в Україні.

Протягом 1929 — 1930 років у місті було створено чотири колгоспи: «Червона зірка», «Євпахар», «Червона п'ятирічка», ім. Т. Г. Шевченка

У 1930 р. знову було створено Корсунський район, до якого був приєднаний Стеблівський. Район входив до Київської області.

Навесні 1932 р. через дії радянської окупаційної адміністрації на Корсунщині спалахнув штучний голод. У селян було конфісковано всі запаси продовольства. Свого апогею голод досяг на початку 1933 р. У результаті голоду 1932—1933 років на Корсунщині загинуло більше, ніж 14 тисяч осіб, третину з яких складали діти й підлітки.

Напередодні Другої світової війни в місті було три середні школи, дві неповні середні та одна початкова школи, педтехнікум і медшкола. У лікарні на 150 ліжок працювало 24 медичні працівники.

Під час наступу німецьких військ 30 липня 1941 р. Корсунь був зайнятий нацистами. Під час їхньої окупації у місті діяло підпілля ОУН.

24 січня — 17 лютого 1944 р. на Корсунщині будо оточене 55-тисячне нацистське угруповання — Корсунь-Шевченківська операція, у ході якої 14 лютого 1944 р. Корсунь перейшов у радянські руки. Під час операції обидві сторони зазнали великих втрат.

3 травня 1944 р. згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР за № 34/143 місто було перейменоване на Корсунь-Шевченківський. Район також став називатись Корсунь-Шевченківським.

У вересні 1944 року відновили свою діяльність 5 загальноосвітніх шкіл, педагогічний технікум ім. Т. Г. Шевченка, училище механізації сільського господарства, курси медсестер та електромонтерів. У колишньому палаці князів Лопухіних відкрився Музей історії Корсунь-Шевченківської битви.

В 1948 році у місті відкрився будинок культури, при якому працювала бібліотека з фондом 15 тисяч книг, був хор у складі 185 осіб, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності.

В 1950 році закінчилась відбудова промислових підприємств міста. Цього ж року чотири артільні господарства міста об'єдналися в колгосп «Зоря».

З 1954 р. Корсунь-Шевченківський район увійшов до складу Черкаської області.

В 1969 році в місті був збудований будинок культури на 600 місць. Працював будинок культури верстатобудівного заводу на 450 місць, кінотеатри «Мир», «Комсомолець» та літній «Перемога», 2 колгоспні та 7 відомчих клубів.

Станом на 1972 рік у місті працювали дитячий комбінат «Світлячок» на 150 місць, 4 дитячі садки, в тому числі «Орлятко» верстатобудівного заводу на 75 місць, «Берізка» швейної фабрики на 125 місць, 3 дитячих ясел. Медичне обслуговування населення здійснювала районна лікарня на 250 ліжок, антитуберкульозний диспансер, поліклініка, невропсихіатричний диспансер, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 пологові будинки, 2 аптеки, зубопротезна поліклініка, 6 медпунктів.

У 1982 р. місто було нагороджене орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Освіта[ред. | ред. код]

3 загальноосвітні школи, гімназія, ліцей, школа-інтернат для дітей з вадами слуху, дитячо-юнацька спортивна школа, центр дитячо-юнацької творчості, Корсунь-Шевченківський професійний ліцей, педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка, філії Уманського державного університету та Черкаського технологічного університету.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

  • Палац Понятовського, один із найкращих садово-паркових комплексів України в стилі романтизму. Корсунь-Шевченківський парк та палац 1782 року заклав за замовленням князя Станіслава Понятовського Жан-Анрі Мюнц — живописець, графік, зодчий. В середині XIX ст.парк було прикрашено скульптурами. Гармонії парку додали висячі містки. Площа парку — 97 га. Це єдиний палацо-парковий ансамбль у Черкаській області, який добре зберігся.

Персоналії[ред. | ред. код]

Ганна Золотаренко

В місті народились:

Панорамні зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Поштові індекси України
  3. Телефонні коди міст України
  4. Архів Юго-Западной России, ч.8, т.5. Київ, 1907, стор. 346 — 350
  5. М. А. Алекберли. Хотинская война (1621 г.), Черновцы, 1957, с. 32.
  6. В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, стор.129, 130, 307.
  7. Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»
  8. Архив Юго-Западной России, ч.7, т.3, стор.33 — 42.
  9. Місто Корсунь-Шевченківський
  10. У Торезі загинув десантник із Корсунь-Шевченківського // «ВІККА», 29 липня 2014
    В АТО загинув корсунчанин // «Кропива», 29 липня 2014
    Корсунчанин загинув під Торезом // «Черкаський край», 30 липня 2014

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернет[ред. | ред. код]