Корінні народи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антропологія
Kutia kondh inde 02 05b.jpg
Представниця одного з корінних народів Індії, кхондів
Категорія КатегоріяVitruvian-Icon.png Портал
Представниця одного з корінних народів Європи, саамів, — Айлі Кескітало, президент саамського парламенту Норвегії у 2005—2007 роках
Представниця народу аета (ати), одного з корінних народів Філіппін. Острів Панай

Корінні народи — народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів.[1]

Корінним народом вважається етнічна спільнота, яка складає меншість у структурі населення країни, тісно пов'язана своїм походженням з певною територією і головне — на відміну від національної меншини не має етнічно спорідненого державного утворення, тобто немає власної держави[2].

Щодо місцевого населення тієї чи іншої країни використовують терміни аборигени, автохтони, тубільці чи корінне населення, однак у юридичних документах не використовуються. Аборигени (від лат. aborigients; ab origine — від початку) — корінні жителі певної території, які мешкають на ній з давніх-давен, тобто від початку її існування. Автохтони (від гр. autos — сам і chthon — земля) — первісне населення тієї чи іншої землі. Тубільці — загальна назва будь-якої тубільної місцевої популяції, етносу чи нації, яка володіла конкретною територією раніше за прийшлі панівні популяції, етноси чи нації, і має соціальну систему, відмінну від аналогічних систем сусідніх чи прийшлих-панівних популяцій, етносів і націй.[1]

За даними ООН, у світі до корінних народів належать 370 мільйонів осіб у більш ніж 70 країнах, багато хто з яких перебуває на межі зникнення. Суттєвою характеристикою корінних народів є також і те, що вони, незалежно від правового стану, зберігають деякі або всі свої соціальні, економічні, культурні і політичні інститути. Обов'язковою ознакою приналежності до корінних народів є самоусвідомлення самих народів як корінних на цій території.[1]

Історія[ред. | ред. код]

У ході колонізації світу, що почалася у XV столітті та тривала до XX століття, більшість корінних народів, особливо корінних нечисленних народів планети, виявилися під загрозою зникнення. Корінні народи, як сказано у резолюції 61/295 Генеральної Асамблеї ООН від 13 вересня 2007 року, «стали жертвами історичних несправедливостей у результаті, серед іншого, їх колонізації та позбавлення їх своїх земель, територій і ресурсів, що перешкоджає здійсненню ними, зокрема, свого права на розвиток згідно з їх потребами й інтересами…»[3]

Навіть коли не йшлося про фізичне зникнення корінних народів, їхні автохтонні мови у переважній більшості випадків піддавалися загрозі суттєвої деформації або навіть вимиранню — як у формі спонтанної асиміляції, так і навмисного лінгвоциду з боку мов (найчастіше — з боку так званих світових мов), які є державними у тих країнах, до складу яких потрапили території корінних народів. Загрозі суттєвої деформації або зникнення піддавалися і досі піддаються всі автохтонні культури — як через тиск з боку культур титульних націй, так і з причини стихійної глобалізації.

Початок міжнародного визнання особливих прав у корінного населення було покладено у 1957 році, коли було прийнято Конвенцію Міжнародної організації праці (МОП) № 107 «Про захист і інтеграцію корінного та іншого населення, що веде племінний та напівплемінний спосіб життя, у незалежних країнах»[4].

Права[ред. | ред. код]

За права корінних народів раніше виступали в основному екологічні організації. З середини 1970-х років корінні народи почали самостійно відстоювати свої права на національному та міжнародному рівнях.

У 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 9 серпня Міжнародним днем корінних народів світу.[5][6]

На даний час представники корінних народів регулярно беруть участь у роботі Організації Об'єднаних Націй та багатьох інших міжнародних органів, як, наприклад, Арктичної ради.

Корінні народи України[ред. | ред. код]

В Україні українці є автохтонним населенням, найбільшою етнічною спільнотою на її території[7], корінними народами є кримські татари, караїми та кримчаки, які походять з території Криму[8][9]. Решта етносів в Україні є національними меншинами України, тобто є діаспорою народів, котрі мають свої етнічні батьківщини чи національні утворення за межами України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Лопушинський І. П. Проблема корінних народів в Україні: державна політика щодо законодавчого врегулювання питання // Публічне управління: теорія та практика: Збірник наукових праць. Випуск 3(7). 2011. — С. 74—79.
  2. Резніков О. Ю. Поняття «корінні народи» закріплене в Конституції ще 25 років тому — Резніков [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] // Укрінформ. — 10.06.2021.
  3. Резолюция ГАО 61/295
  4. Коренные народы // Экономика и право: словарь-справочник. — М.: Вуз и школа. Л. П. Кураков, В. Л. Кураков, А. Л. Кураков. 2004.(рос.)
  5. Сторінка Дня корінних народів на сайті ООН [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.] (International Day of the World's Indigenous Peoples 9 August) (англ.)
  6. Корінні народи України: захистити права і зберегти культуру [Архівовано 24 листопада 2018 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 9 серпня 2018.
  7. Стрілко А. Українці // Малий словник історії України / Ред. кол.: В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін.; гол. ред. С. Головко; М-во освіти і науки України. — Київ: Либідь, 1997. — С. 417. — 463 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  8. Про корінні народи України: Закон України від 01.07.2021 № 1616-IX. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 30 липня 2021. 
  9. Рада ухвалила закон про корінні народи [Архівовано 2 липня 2021 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 01.07.2021.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]