Косарики (ботаніка)
| Гладіолус | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 'Sword Lilly'
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
|
біля 250 видів
| ||||||||||||||||
|
Коса́рики, або гладіо́лус (Gladiolus) — рід багаторічних бульбоцибулинних рослин родини Півникових з гарними квітами. Латинська назва походить від лат. gladius («меч», «гладіус») і пов'язана з тим, що листя гладіолуса нагадують леза. Батьківщина — тропічні та субтропічні райони Африки, Середземномор'я, середні Європа та Азія, західний Сибір. Рід включає близько 250 видів, з яких 163 походять із південної частини Африки, 10 з Євразії, 9 ростуть на Мадагаскарі.
Ботанічний опис[ред. | ред. код]
Рослини багаторічні, бульбоцибулинні. Стебла прямі, поодинокі, облиснені, 50-150 см заввишки. Листки тонкі, лінійні або мечоподібні 50-80 см завдовжки, блакитно-зеленого кольору, змикаються навколо стебла, надаючи йому додаткової міцності. Квітки зібрані в однобічне, двостороннє або спіральне колосовидне суцвіття до 80 см довжиною, середньощільне або щільне. Квітки сидячі з простою лійкоподібною оцвітиною з шести неоднакових зрощених частин, різної величини і форми. Плід — тристулкова коробочка. Насіння кругле або овальне, коричневе. Бульбоцибулини округлі, поновлюються щорічно, вкриті плівчастими лусочками від білого до чорно-вишневого забарвлення.
Історія використання та селекції[ред. | ред. код]
Близько 300 р. до н. е. бульбоцибулини гладіолусів вживали в їжу, запікаючи їх або використовуючи як основу для коржів, розмелюючи разом з цибулею.
У I столітті до н. е. гладіолуси згадуються Плінієм у зв'язку з їх нібито магічною силою вберігати воїна від смерті і приносити перемогу. З магічною метою бульбоцибулини гладіолуса воїни носили на шиї як амулет.
Діоскорід описав дикорослі види гладіолусів (Gladiolus segentum) у 50-х роках н. е.
У середні століття борошно з гладіолусів додавали при випіканні хліба.
У XVII–XVIII століттях гладіолуси використовували для лікування, як сечогінний засіб, для збільшення материнського молока або як знеболювальне при болі зубів.
Південноафриканські види гладіолусів з'явилися у Європі лише в XVII столітті, ставши родоначальниками більшості сучасних видів. У 1807 році англієць Вільям Герберт отримав перші міжвидові гібриди гладіолусів, схрестивши кілька південноафриканських видів. Саме тоді зародилось зацікавлення гладіолусами як декоративними рослинами.
Бельгійський селекціонер М. Беддінгауз, придворний садівник з Енгхіна[ru], в 1837 році вивів перші гібриди літньоквітучих гладіолусів, що отримали назву Гентський гладіолус (Gladiolus gandavensis), кількість яких до 1880 року нараховувала близько двох тисяч.
У 1887 у з'явився примулоподібний гладіолус (Gladiolus primulinus).
У США гладіолуси потрапили наприкінці XIX століття, де селекціонером Амосом Кундердом в 1907 році був виведений сорт гладіолусів з гофрованими квітками.
Галерея[ред. | ред. код]
Gladiolus illyricus
Gladiolus imbricatus
Gladiolus palustris
Gladiolus callianthus
Gladiolus alatus
Gladiolus communis
|
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
Джерела[ред. | ред. код]
- Goldblatt, P., (1990). Phylogeny and classification of Iridaceae.- Ann. Missouri Bot. Gard.- 77:607-627.
- Peter Goldblatt, J.C. Manning (1998)- Gladiolus in southern Africa: Systematics, Biology, and Evolution, including 144 watercolor paintings; (Fernwood Press, Cape Town)
- Сорти квіткових і декоративних культур / Пількевич А. В. — К., 1986. — 142с.
- Морфологія плодів та насіння квіткових рослин світової флори / Й. Й. Сікура, А. Й. Сікура, В. В. Капустян. — Київ : Знання України, 2008. — Т. Кн. 4. — 80 с. — ISBN 978-966-316-213-3.
